14 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/5917/24 пров. № А/857/27235/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І.М.,
Сеника Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Ксензюк А.Я.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м.Луцьк 24 вересня 2024 року у справі № 140/5917/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
31.05.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , просив:
визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходу (частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 роки), який виплачений 27.12.2023 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі №140/4963/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу (частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 роки), який виплачений 27.12.2023 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі №140/4963/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати у травні 2024 року (у місяці виплати доходу) компенсації втрати частини доходу (частини щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 03.02.2018, частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2016, 2017 роки), який виплачений 01.05.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу (частини щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 03.02.2018, частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 роки), який виплачений 01.05.2024 на виконання рішення Волинською окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні;
стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 04.02.2018 по 18.07.2022 з урахуванням принципу справедливості та співмірності у сумі 174 664,02 грн з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством;
стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 01.05.2024, але не більш як за шість місяців, у сумі 109 840,26 грн з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року позов задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі №140/4963/22 та від 17.07.2023 у справі №140/7825/23;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячної додаткової грошової винагороди за вказаний період за весь час затримки виплати відповідно до Порядку №159;
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні;
стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 194 421,22 грн., із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасно виплачене позивачу грошове забезпечення, допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, підйомна допомога, а також при звільненні компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки учасника бойових дій, які є складовою заробітної плати (входять в структуру заробітної плати), а тому у разі несвоєчасної виплати провадиться компенсація відповідно до діючого законодавства. Суд першої інстанції вказав, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Суд першої інстанції зазначив, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати (грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Суд першої інстанції також вказав, що ні Закон №2050-ІІІ, ані Порядок №159 не передбачають обов'язкового звернення особи до суб'єкта владних повноважень за для отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Щодо виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції зазначив, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Суд першої інстанції з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, дійшов висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню, з врахуванням істотності частки заборгованості становить 194421,22 грн. Водночас, суд першої інстанції зазначив, що розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів, а тому вимога про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб не підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в цій частині позов задовольнити частково:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні;
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 04.02.2018 по 18.07.2022 з урахуванням принципу справедливості та співмірності у сумі 170 253,68 грн з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством;
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 01.05.2024, але не більш як за шість місяців, у сумі 107 066,75 грн з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_2 ) у грудні 2023 року (у місяці виплати доходу) компенсації втрати частини доходу (частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2016, 2017 роки), який виплачений 27.12.2023 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі №140/4963/22 відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини виплатити доходу (частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 роки), який виплачений 27.12.2023 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі №140/4963/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_2 ) у травні 2024 року (у місяці виплати доходу) компенсації втрати частини доходу (частини щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 03.02.2018), який виплачений 01.05.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходу (частини щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 03.02.2018), який виплачений 01.05.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не правильно визначив середньоденний заробіток, який враховується при визначені середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення, у зв'язку з чим невірно визначив середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Скаржник вказує, що позивач звільнений з військової служби у лютому 2018 року, тому слід враховувати грошове забезпечення за грудень 2017 року та за січень 2018 року для визначення середньоденного заробітку позивача. Скаржник зазначає, що у грудні 2017 року та січні 2018 року було 62 календарних дні, отже середньоденне грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби склало 585,06 (36273,98 грн/62). Скаржник зауважує, що належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Щодо розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 04.03.2018 по 18.07.2022, то скаржник вказує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення з 04.02.2018 по 18.07.2022 за 1626 календарних дні становить 951314,38 грн. Проте вважає, що належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача стягнення на його користь середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення з 04.02.2018 по 18.07.2022 у сумі 170253,68 грн. Скаржник зазначає, що середній заробіток за час затримки з 19.07.2022 по 01.05.2024 (день фактичного розрахунку), що підлягає стягненню на користь позивача становить 107066,75 грн. Скаржник вказує, що відповідач у місяці виплати частини доходів (грошового забезпечення) на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі №140/4963/22, від 17.07.2023 у справі №140/7825/22 протиправно не здійснив нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, тобто у грудні 2023 року (місяць виплати заборгованості) на частину доходу, що виплачена на виконання рішення у справі №140/4963/22, та у травні 2024 року (місяць виплати заборгованості) на частину доходу, що виплачена на виконання рішення у справі №140/7825/22.
Скаржник також вказує, що відмовляється від частини позовних вимог, а саме щодо:
визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_2 ) у травні 2024 року (у місяці виплати доходу) компенсації втрати частини доходу (частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 роки), який виплачений 01.05.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП за ДРФО НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходу (частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2016, 2017 роки), який виплачений 01.05.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що позивач тривалий проміжок часу (понад 2,5 роки) не вживав жодних заходів для захисту свого права на отримання індексації грошового забезпечення, проте просить нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.02.2018 року по 01.05.2024 року. Зазначає, що у цій справі має бути застосовано норми Закону №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, тобто Відповідач повинен виплатити Позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Вважає, що якщо і є підстава для здійснення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати, то лише за період з 07.11.2023 по 27.12.2023 у справі №140/4963/23, з 18.12.2023 по 01.05.2024 у справі №140/7825/22, а не за весь період з моменту звільнення.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01.09.2015 по 03.02.2018 проходив військову службу та перебував на усіх видав забезпечення у в/ч НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 №25 від 02.02.2018 ОСОБА_1 нараховано та виплачено, зокрема: грошове забезпечення за період з 01.01.2018 по 31.01.2018 в сумі 11 322,99 грн; грошове забезпечення за період з 01.02.2018 по 03.02.2018 в сумі 1 266,15 грн та вихідну допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50% за повних 2 (два) календарних роки в сумі 7385,88 грн.
Грошове забезпечення за період з 01.01.2018 по 31.01.2018 в сумі 11 153,14 грн виплачено па картковий рахунок позивача 14.02.2018, а грошове забезпечення за період з 01.02.2018 по 03.02.2018 в сумі 1 247,15 грн та вихідна допомога при звільненні з військової служби в розмірі 50% за повних 2 (два) календарних років в сумі 7 275,09 грн, разом 8522,25 грн. виплачена на картковий рахунок позивача 26.02.2018.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі №140/9657/21, яке набрало законної сили 10.05.2022, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 03.02.2018 (із встановленням січня 2008 року як базового місяця).
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі №140/4963/22 відповідач нарахував грошове забезпечення у сумі 59276,49 грн. та виплатив 27.12.2023 на картковий рахунок позивача з урахуванням сплати військового збору в сумі 58 387,34 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22, яке набрало законної сили 18.12.2023, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінетів Міністрів України від 22.09.2010 №889 за період з 01.01.2016 по 03.02.2018 з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та провести перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільнені, передбаченої частиною другою статті 15 Закону №2011-ХІІ; компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки; грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 роки з урахуванням до складу грошового забезпечення з якого нараховуються вказані виплати щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі, до якого включено індексацію грошового забезпечення.
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22 відповідач нарахував грошове забезпечення та виплатив 01.05.2024 на картковий рахунок позивача у сумі 47 687,20 грн.
Вважаючи, що Військова частина НОМЕР_1 протиправно не виплатила компенсацію втрати частини доходу та середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та додаткового рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Враховуючи положення статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Законом №2352-ІХ від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, у статтю 117 КЗпП України внесені зміни, а саме обмежено шестимісячним строком проведення виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
До змін, внесених Законом № 2352-ІХ, Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Водночас, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 вказала, що у зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Судом касаційної інстанції зазначено, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Отож, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі, який визначений у позовній заяві, охоплюється періодом з 04.02.2018 по 01.05.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Таким чином, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 14 березня 2025 року у справі №380/3437/24.
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні слід враховувати положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), відповідно до положень якого у спірному випадку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи, що позивач звільнений з військової служби у лютому 2018 року, тому слід враховувати грошове забезпечення за грудень 2017 року та за січень 2018 року для визначення середньоденного заробітку позивача.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 нараховане грошове забезпечення з грудня 2017 року по січень 2018 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 22 645,98 грн.
Водночас, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі №140/9657/21 відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення за грудень 2017 року у розмірі 4 258,75 грн та за січень 2018 року у розмірі 4 258,75 грн, а на виконання рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22 відповідач донараховав та виплатив позивачу щомісячну додаткову грошову винагороду за грудень 2017 року та січень 2018 року по 2555,25 грн.
Отже, грошове забезпечення позивача за грудень 2017 року та січень 2018 року з врахуванням всіх виплачених позивачу складових становить 36 273,98 грн.
Оскільки в грудні 2017 року та в січні 2018 року разом 62 календарних дні, тому середньоденне грошове забезпечення становить 585,06 грн.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд апеляційної інстанції зауважує, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 правова позиція суду касаційної інстанції щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і дійшла висновку, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відповідно до рішень Волинського окружного адміністративного суду від 24.12.2021 у справі №140/9657/21, від 18.05.2023 у справі №140/4963/22, від 17.07.2023 у справі №140/7825/22 позивачу нараховано та виплачено перераховане грошове забезпечення та індексація грошового забезпечення в сумі 194 437,46 грн.
Проте, позивач - апелянт у апеляційній скарзі вважає, що свою активну поведінку щодо захисту порушених прав розпочав не з 04.02.2018, а лише з вересня 2021 року, подавши перший позов до суду у справі №140/9657/21, а відтак вважає, що період затримки підлягає зміні, а саме початок не з 04.02.2018, а з 01.10.2021, та такий з 01.10.2021 по 18.07.2022 становить 291 день.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги позицію позивача-апелянта щодо фактичного періоду затримки розрахунку в кількості 291 днів та з врахуванням суми середньоденного грошового забезпечення позивача, яка становить 585,06 грн. доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 585,06 грн. х 291 днів = 170 252, 46 грн.
Середнє ж грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 01.05.2024 становить 107 065,98 (585,06х183).
Отже, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яке слід стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 становить 277 318,44 грн.
Водночас, як правильно вказав суд першої інстанції, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18.
Щодо аргументів апеляційної скарги в частині компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то суд апеляційної інстанції враховує таке.
Положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати встановлюють, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Основною умовою для виплати громадянину такої компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункті 4 зазначеного Порядку вказано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень вказаних нормативно-правових актів дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 року у справі №816/379/16, від 30.09.2020 року у справі №280/676/19 та від 13.09.2021 року у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 сформулював такі висновки, зокрема:
- нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості, при цьому, така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
- з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг строку звернення з позовом до суду;
- отримання листа від органу у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, відповідно, з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення по дату фактичної виплати заборгованості, а тому слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі №140/4963/22 та від 17.07.2023 у справі №140/7825/22 згідно вимог апеляційної скарги, з врахуванням відмови в частині позовних вимог.
Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не є частиною грошового забезпечення військовослужбовців, адже за своєю правовою природою така виплата фактично є компенсацією за протиправні дії чи бездіяльність роботодавців та додатковою гарантією працівників, тому така не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків військової служби, а, отже, і не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що вимоги апеляційної скарги слід задовольнити частково.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України суд апеляційної інстанції приходить переконання, що при винесені рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а тому таке слід скасувати, позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги задовольнити частково та прийняти відмову від позову в частині позовних вимог з закриттям провадження у справі у цій частині.
Керуючись статтями 189, 241, 243, 252, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 140/5917/24 скасувати та позов задовольнити частково.
Прийняти відмову ОСОБА_1 від позовних вимог щодо:
визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у травні 2024 року (у місяці виплати доходу) компенсації втрати частини доходу (частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 роки), який виплачений 01.05.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходу (частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2016, 2017 роки), який виплачений 01.05.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та провадження у цій частині закрити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 01.10.2021 по 01.05.2024 у сумі 277 318,44 грн з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у грудні 2023 року (у місяці виплати доходу) компенсації втрати частини доходу (частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2016, 2017 роки), що виплачений 27.12.2023 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі №140/4963/22 відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходу (частини одноразової грошової допомоги при звільнені, частини компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки, частини грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, частини матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016, 2017 роки), який виплачений 27.12.2023 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі №140/4963/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у травні 2024 року (у місяці виплати доходу) компенсації втрати частини доходу (частини щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 03.02.2018), який виплачений 01.05.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходу (частини щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.01.2016 по 03.02.2018), який виплачений 01.05.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №140/7825/22, відповідно до методики наведеної в статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
В задоволенні решти вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в частині закриття провадження у справі до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
В іншій частині постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник