Справа № 521/2716/25
Номер провадження:1-кп/521/1305/25
19 березня 2025 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_4 ,
при підготовчому судовому засіданні у кримінальному провадженні №521/2716/25 щодо:
ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Великий Дальник Одеської області, громадянки України, із середньою освітою, фізичної особи - підприємця, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, -
Малиновським районним судом міста Одеси розглядається кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 , яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, при обставинах, викладених в обвинувальному акті.
Під час підготовчого судового засідання прокурор висловив думку про можливість призначення кримінального провадження до судового розгляду.
Обвинувачена та її захисник, кожен окремо, не заперечували щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту.
Вивчивши обвинувальний акт, разом із додатками, суд приходить до висновку, що дане кримінальне провадження підсудне Малиновському районному суду м. Одеси відповідно до ст. ст. 32, 33 КПК України, підстав для направлення обвинувального акту для визначення підсудності не встановлено, підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. п. 4-8 ч.1 або ч. 2 ст. 284 КПК України, або зупинення провадження, немає, обвинувальний акт складений з дотриманням вимог ст. 291 КПК України, в зв'язку із чим кримінальне провадження підлягає призначенню до судового розгляду.
Таким чином, вислухавши прокурора, який доповів про можливість призначення обвинувального акту та доданих до нього документів до судового розгляду, а також враховуючи думку учасників судового засідання, суд вважає, що є достатні підстави для призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту та доданих до них документів.
Крім того, прокурором Малиновської окружної прокуратури м. Одеси заявлено клопотання про накладення арешту на майно, а саме: на нежитлове приміщення підвалу №502, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 41.6 м2, яке належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 20.04.2018 №395, вартістю на момент набуття права 188 400 гривень; на частку у праві спільної часткової власності у розмірі 345/3000 квартири АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_4 на підставі розпорядження органу приватизації від 15.03.2013 №219621, вартістю 178 029 гривень; квартиру АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27.10.2004 №1-4320.
Своє клопотання прокурор обґрунтовує тим, що підставою накладення арешту є необхідність забезпечення цивільного позову та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Так, 17.02.2025 прокурором в інтересах держави, у порядку ст. 128 КПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» пред'явлено цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_4 про відшкодування завданої шкоди у розмірі 442 104,09 гривень.
Арешт вищевказаного майна, як захід забезпечення кримінального провадження, є пропорційним його меті, оскільки робить можливим ефективне виконання завдань кримінального провадження, пов'язаних із забезпеченням швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального правопорушення.
Крім необхідності забезпечення цивільного позову та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, підставою застосування заходу забезпечення у вигляді арешту майна є наявність ризику того, що майно, яке необхідно арештувати, може бути відчужене чи передане на користь третіх осіб з метою приховування, що унеможливить відшкодування збитків у майбутньому. Негативні наслідки від накладення арешту на майно ОСОБА_4 є цілком пропорційними тим негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Вартість майна, яке необхідно арештувати відповідає обсягу позовних вимог.
Захисник обвинуваченої заперечував в задоволенні клопотання прокурора, вказав, що в клопотанні про арешт майна не зазначено нічого про розумність та співрозмірність арешту майна, а також наслідки такого арешту для власника.
Дослідивши клопотання прокурора та вислухавши думку учасників судового засідання, суд вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Стаття 170 КПК України закріплює, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
За приписами ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Судом встановлено, що прокурором Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради подано позовну заяву до обвинуваченої ОСОБА_4 про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 442 104,09 гривень.
Відповідно до ч. 3 ст. 128 КПК України, цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором. У свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд повинен перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Тому у такому випадку дотримання вимог щодо підтвердження підстав для представництва, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є обов'язковим, чого прокурором не було зроблено.
Так, згідно з практикою Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «АГОСі» проти Сполученого Королівства» (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108. п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Відповідно до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 1 ст. 197-1 КК України, належить до кримінальних проступків, санкцією якого передбаченого покарання у вигляді штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційний нагляд на строк до двох років.
Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею (абзац 3 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).
За таких обставин, суд вважає, що обмеження, яких зазнає обвинувачена, на даному етапі не виправдовують такий ступінь втручання у її право власності та накладення арешту в даному випадку є не співрозмірним завданням кримінального провадження.
Отже, суд вважає, що клопотання прокурора про арешт майна, яке розглядається, не підлягає задоволенню з вищевказаних підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратур», ст.ст. 12, 128, 170, 173, 314-316, 369-372 КПК України, суд -
Призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту та доданих до нього документів за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, у відкритому судовому засіданні на 25 березня 2025 року о 10 годині 00 хвилин, у приміщенні Малиновського районного суду міста Одеси за участю прокурора, обвинуваченої та його захисника.
У задоволенні клопотання прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_3 про арешт майна, - відмовити, із підстав наведених у мотивувальній частині ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: ОСОБА_5