Справа № 947/13100/25
Провадження № 2/947/2861/25
14.04.2025 року
Суддя Київського районного суду м. Одеси Калініченко Л.В., оглянувши матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Одеській області Лічман Інни Миколаївни, ОСОБА_2 , про визнання заповіту недійсним,
10.04.2025 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Одеській області Лічман Інни Миколаївни, ОСОБА_2 , про визнання заповіту недійсним, в якому позивачка просить суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 07.07.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Одеській області Лічман Інною Миколаївною, зареєстрований в реєстрі за №9721, бланк ВСТ №912067.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В. та передано головуючому судді по справі 11.04.2025 року.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи, у відповідності до ч.4 ст. 174 ЦПК України.
Позовна заява є різновидом заяви по суті справи.
У відповідності до статті 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
У разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Оглянувши подану до суду позовну заяву ОСОБА_1 на предмет відповідності вимогам статті 175, 177 ЦПК України, суддя дійшла до висновку про її невідповідність виходячи з наступного.
Як вже судом зазначено, у відповідності до ч. 2 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява подається до суду в письмовій формі.
Законодавством чітко не визначено, яким чином повинна бути виготовлена позовна заява (написана від руки чи в друкованому вигляді), однак очевидним є те, що позовна заява повинна бути виготовлена таким чином, щоб можливо було прочитати її зміст.
Однак, позовна заява ОСОБА_1 написана від руки таким чином, що частину слів та тексту неможливо однозначно прочитати, оскільки вони написані нерозбірливо. А текст розміщений на аркушах паперу без дотримання відступів та абзаців.
Тобто позовна заява ОСОБА_1 виготовлена в такий спосіб, який ускладнює ознайомлення з її змістом.
За наслідком чого позивачеві необхідно надати позивачеві позовну заяву у належній якості, розбірливій для однозначного прочитання.
Також з позовної заяви вбачається, що позивачкою в порушення вимог п.2 ч.3 ст. 175 ЦПК України не зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету, відносно усіх учасників справи.
За наслідком чого позивачеві необхідно зазначити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету, відносно усіх учасників справи.
Стосовно визначення розміру судового збору за пред'явленим позовом, суддя зазначає наступне.
Закон України «Про судовий збір» визначає ставки для сплати судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви, що містить вимоги майнового та немайнового характеру.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 8.07.2011 р., за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру стягується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2025 року з 01 січня встановлений у розмірі 3028 гривень.
Отже, судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить в сумі 1 211 грн. 20 коп.
Однак, як вбачається з позову, позивачем не надано документа на підтвердження сплати судового збору, однак зазначено вимогу про розстрочення сплати судового збору до розгляду справи по суті, з посиланням на скрутне матеріальне становище, перебування у відпустці по догляду за дитиною та отримання лише відповідної соціальної допомоги.
Частинами 1, 3 статті 136 ЦПК України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Підстави для відстрочення та розстрочення сплати судового збору визначені у ст. 8 Закону України «Про судовий збір», якою встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Однак, позивачем на підтвердження наявності підстав для розстрочення сплати судового збору не надано жодного доказу на підтвердження матеріального стану, та наявності підстав визначених ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Так, позивачем на викладені підстави для розстрочення від сплати судового збору надано довідку від 13.03.2024 року про те, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в УСЗН в Київському районі ДП та СП Одеської міської ради та отримувала у період з жовтня 2023 року по березень 2024 року соціальну допомогу в сумі по 860,00 гривень щомісячно.
Однак, вказана довідка не відображає матеріального стану ОСОБА_1 за 2024 рік у відповідності до приписів ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Також, суд зазначає, що відповідними доказами на підтвердження матеріального стану особи можуть бути: довідки про доходи (у тому числі, фіскальних органів), про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка фіскального органу про перелік розрахункових та інших рахунків, тощо.
Однак, відповідних доказів позивачем до позову не надано, що не дозволяє суду перевірити наявність підстав для розстрочення сплати судового збору за пред'явленим позовом у відповідності до положень ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Велика Палата Верховного суду при розгляді справи №0940/2276/18 від 14.01.2021 зробила висновок, що з аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Особа, яка заявляє клопотання (заяву) про звільнення/ розстрочку, відстрочку від сплати судового збору, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Водночас, ст. 129 Конституції України, як однією із засад судочинства, визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Крім того, загальний принцип рівності усіх перед законом визначено нормами ст. 24 Конституції України, 6 ЦПК України.
У контексті особи, які звертаються до суду, за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, зобов'язані дотримуватись процесуальної форми подання позову. При здійсненні судочинства, суд повинен забезпечити процесуальну рівність сторін, не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою.
Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Однак, положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року не означає й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах, а відтак, вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» заява № 28249/95 від 19.06.2001).
Загалом, заява позивача не містить достатніх обґрунтувань про неможливість сплати судового збору і таке не підтверджено належними доказами.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів,можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 63, 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).
Наведені позивачем доводи не дають достатніх підстав для розстрочення сплати судового збору за пред'явленим позовом, що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволення заяви позивача про розстрочення сплати судового збору.
За наслідком викладеного, позивачеві необхідно надати до суду документ на підтвердження сплати судового збору за подання до суду позовної заяви за вимогою немайнового характеру, який підлягає до сплаті в сумі 1211,20 гривень.
Суд роз'яснює, що судовий збір повинен бути сплачений за реквізитами Київського районного суду міста Одеси, а саме: Отримувач коштів - ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37607526; Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); Код банку отримувача (МФО)- 899998; Рахунок отримувача - UA758999980313171206000015756; Код класифікації доходів бюджету: 22030101; Призначення платежу; *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Київський районний суд м. Одеси (назва суду, де розглядається справа);
Одночасно у разі сплати судового збору у належному розмірі, позивачеві необхідно надати орієнтовний розрахунок судових витрат.
Також суд зазначає, що позивач має право на подання заяви про розстрочення/відстрочення, або зменшення/звільнення від сплати судового збору за пред'явленим позовом у випадках передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», з наданням належних доказів на підтвердження відповідних підстав, враховуючи викладені мотивування в ухвалі суду.
Додатково суд зазначає, що на підставі позовної заяви судом під час вирішення питання з відкриття провадження у справі перевіряється територіальна юрисдикція справи відповідному суду.
Відповідно до ч.1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Як наголосив Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна та стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі №460/4286/16-ц від 23 січня 2018 року та у справі №640/16548/16-ц від 16 травня 2018 року, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Згідно з п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об'єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно до ст ст. 181,190 та 191 ЦК України. Про цьому, за місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред'являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому.
Листом Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз'яснено, що позови щодо права спадкування за загальними правилами підсудності подаються до суду за місцем проживання (знаходження) відповідача, за винятком позовів щодо нерухомого спадкового майна, які подаються до суду за місцезнаходженням цього майна.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця або, якщо це місце невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна; право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 ЦК України(ст.ст.1216-1218, 1221, 1223, 1241 ЦК України).
Таким чином, право на спадкування є не абстрактним, а цілком конкретним і невіддільним від предмету спадкування (спадкової маси, спадкового майна).
Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно, в тому числі і правом, яке набувається в порядку спадкування.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 вказала на те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
У постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Позивачем у позові оспорюється заповіт, тобто односторонній правочин з розпорядження особою належним йому майном на випадок своєї смерті.
Таким чином, вимоги позивача за даним позовом пов'язані з нерухомим майном та відповідно, до визначення територіальної юрисдикції даної справи поширюються норми статті 30 ЦПК України щодо виключної підсудності.
Позивачем у поданих до позову документів визначено, що до спірного спадкового майна належить: буд. АДРЕСА_1 ; автомобіль «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_1 ; машиномісце №103, у буд.1, масив Райдужний, с. Мізікевиче, Овідіопольського району Одеської області; квартира АДРЕСА_2 ; діл. 175, СК «Дружба» с. Кароліно-Бугаз, Овідіопольського району, Одеської області; буд. 73, вул. Приморська, с. Санжійка, Овідіопольський район, Одеської області.
Однак, належних доказів на підтвердження ринкової вартості вказаного майна або вартості аналогічного за характеристиками майна, до позову не надано.
За наслідком чого позивачеві необхідно надати докази та зазначити у позові інформацію про майно, що становить спадкову масу (спадкове майно) після смерті ОСОБА_3 та охоплюється спірним заповітом, з наданням доказів на підтвердження його ринкової вартості або вартості аналогічного за характеристиками майна, що необхідно для визначення територіальної юрисдикції справи.
Ч.1 ст. 177 ЦПК України передбачено, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Оглянувши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем до позовної заяви надано додатки, а також два примірники копій позовної заяви відповідно до кількості відповідачів
Поряд з цим, дослідивши подані до суду додатки вбачається, що вони надані в одному примірнику до позовної заяви поданої до суду.
А відтак, позивачем в порушення положень ч.1 ст. 177 ЦПК України, не надано до позову копій поданих до суду додатків до позовної заяви у відповідності до кількості відповідачів.
За наслідком чого позивачеві додатково, необхідно надати копії поданих до позову додатків у відповідності до кількості відповідачів по справі.
Додатково позивачеві необхідно зазначити у позові на виконання приписів статті 175 ЦПК України:
- відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;
- відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
- зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Роз'яснити позивачеві, що у разі надання до суду додаткових документів до позовної заяви, у відповідності до ч.1 ст. 177 ЦПК України, позивач повинен надати їх копії у відповідності до кількості відповідачів та третіх осіб по справі.
Одночасно суд зазначає, що ст. 129 Конституції України гарантовано, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений законом.
Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися сторонами і застосовуватися, починаючи з моменту пред'явлення позову до суду.
Отже, процесуальні вимоги визначені Законом є рівними для усіх учасників судового процесу, а відтак зазначене не свідчить про занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог та в жодному разі не робить суд недоступним для заявника, оскільки в контексті п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню.
Частинами 1, 2 статті 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 14 цього Кодексу.
Оскільки встановлено не відповідність позовної заяви вимогам ст. 14, 175, 177 ЦПК України, суддя вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Одеській області Лічман Інни Миколаївни, ОСОБА_2 , про визнання заповіту недійсним, підлягає залишенню без руху та слід надати позивачеві строк для усунення вищевказаних недоліків поданої заяви, терміном в десять днів з дня отримання копії ухвали, та роз'яснити, що в іншому випадку позовна заява буде вважатися неподаною і повернута.
Керуючись ст. ст. 175, 176, 177, 185 ЦПК України,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення сплати судового збору - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Одеській області Лічман Інни Миколаївни, ОСОБА_2 , про визнання заповіту недійсним- залишити без руху.
Надати позивачеві строк для усунення недоліків поданої заяви - десять днів з дня отримання копії ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що у разі виконання недоліків поданої заяви відповідно до ухвали суду у встановлений строк, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. У разі не усунення недоліків поданої заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Калініченко Л. В.