Справа № 640/11811/21
про залишення апеляційної скарги без руху
14 квітня 2025 року м. Київ
Суддя Шостого апеляційного адміністративного суду Мєзєнцев Є.І., перевіривши апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Глобал ПК" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року було витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року було повторно витребувано справу із суду першої інстанції.
Станом на 14 квітня 2025 року справа до суду апеляційної інстанції не надходила.
Перевіривши апеляційну скаргу, вважаю, що вона не може бути прийнята до провадження та підлягає залишенню без руху.
Відповідно до ч. 3 ст. 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Оскаржуване рішення прийнято в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання 10 грудня 2021 року.
Апеляційну скаргу вперше подано до суду 25 січня 2022 року.
18 квітня 2022 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу залишено без руху з підстав, що апелянтом не було надано документу про сплату судового зборувідповідно до Закону України «Про судовий збір».
17 травня 2022 року ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу повернуто апелянту на підставі п.1 ч. 4 ст. 169 КАС України.
02 грудня 2022 року апелянт вдруге подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.
Апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що контролюючий орган не мав можливості подати повторно апеляційну скаргу, яка б відповідала вимогам ст. 296 КАС України в строк визначений ст. 295 КАС України, у зв'язку з неможливістю сплати судового збору, що свідчить про об'єктивність причин пропуску строку на апеляційне оскарження та дає підстави для його поновлення.
Розглянувши вищевказані доводи щодо поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Так, поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України відповідач, який діє як суб'єкт владних повноважень, і має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведеною правовою нормою КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Для цього апелянт як особа, що бере участь у розгляді справи в якості відповідача, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством щоб бути обізнаним з результатом розгляду справи.
Відповідно, внутрішня організація роботи щодо підготовки апеляційної скарги (належна або неналежна) не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку апеляційного оскарження та, відповідно, не є доказом того, що скаржник з об'єктивних причин був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з моменту отримання її копії, а навпаки, свідчить про неналежну організацію роботи на підприємстві, безвідповідальність працівників та відсутність вимогливості і контролю за підлеглими з боку адміністрації.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким кожна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
У постанові від 21.11.2019 у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів.
Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Крім того, ЄСПЛ зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення у справі "Пономарьов проти України". Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення у справі "Шишков проти Росії".
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З викладеного вбачається, що об'єктивні та поважні причини пропуску зазначеного строку відсутні, а тому підстав до поновлення пропущеного апелянтом строку суд не вбачає.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" від 06 жовтня 2015 року Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Європейський суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом певного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є обмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип правової визначеності, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Оскільки апеляційна скарга подана після закінчення строків, встановлених статтею 295 КАС України, а апелянт в своїй апеляційній скарзі не зазначає поважних причин для порушення питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, то апеляційна скарга підлягає залишенню без руху, а апелянту надається строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом звернення з заявою про поновлення строків із зазначенням підстав для його поновлення.
За наведеного, апелянту необхідно надати заяву про поновлення строків із зазначенням поважних підстав для поновлення пропущеного строку.
Згідно з приписами частини 3 ст. 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.
При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 5 ст. 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, сплачується 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою сплачується 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; а за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою сплачується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року складав 2270 грн.
Предметом даного спору є одна вимога немайнового характеру.
Як вбачається із матеріалів справи, апелянтом надано документ про сплату судового збору на суму 2724,00 грн., замість необхідних 3405, 00 грн.
З огляду на викладене, апелянту необхідно надати оригінал документу на підтвердження сплати судового збору у розмірі 681,00 грн. за наступними реквізитами: Отримувач коштів УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача (МФО) 899998, Рахунок отримувача UA638999980313171206081026007, Код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу - *;101; (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Шостий апеляційний адміністративний суд.
Згідно з приписами частини 2 ст. 298 КАС України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 296 КАС України, застосовуються правила ст. 169 цього Кодексу, відповідно до яких апеляційна скарга залишається без руху.
Керуючись ст. ст. 132, 133, 169, 295, 296, 298, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Глобал ПК" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без руху.
Надати апелянту строк для усунення недоліків - 10 днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя Є. І. Мєзєнцев