14 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 280/5677/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року (суддя Мінаєва К.В.)
у справі №280/5677/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса),
про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 06.10.2023 № Ф-57969-50У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 9049,48 грн;
- зобов'язати відповідача виключити з Інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відомості про наявність заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 9049,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.08.2009 позивачка була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а 13.11.2020 припинила підприємницьку діяльність. Проте у період, за який відповідач нарахував заборгованість зі сплати ЄСВ, господарської діяльності як фізична особа - підприємець не вела, доходів від господарської не отримувала, мала трудові відносини з ПАТ «Запоріжжяобленерго», у зв'язку з чим не сплачувала ЄСВ та інші податки. З 05.11.2012 по теперішній час позивачка працює в ПАТ «Запоріжжяобленерго», на даний час на посаді провідний економіст, що підтверджується довідкою ОК-7. Отже, за період нарахування заборгованості за позивачку ЄСВ сплачувало ПАТ «Запоріжжяобленерго», відомості про що містяться у довідці ПФУ ОК-7 та безпосередньо у відповідача. За таких підстав позивачка вважає, що оскаржувана вимога порушує її права та законні інтереси. Крім того, у разі скасування вимоги про сплату недоїмки в судовому порядку, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року позов задоволено.
Суд за встановлених у справі обставин дійшов висновку, що у спірному періоді, за який нараховувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску (2019-2020 роки), за позивачкою сплачено єдиний внесок роботодавцем, а тому вона звільняється від обов'язку по сплаті у цей період єдиного внеску.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що позивачка була зареєстрована як платник податків у Державному реєстрі з 28.08.2009 по 13.11.2020. При цьому, робота за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення нею підприємницької діяльності. Скаржник зауважує, що тільки з внесенням змін у статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набрали чинності 01.01.2021, фізичні особи-підприємці, а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність та мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску у місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб. Однак, позивачка не відноситься до осіб, які на підставі Закону №2464 звільняються від сплати єдиного внеску, також позивачка у адміністративному позові не стверджувала про наявність вищенаведених обставин такого звільнення та не надала відповідні докази, а отже, жодні правові підстави для звільнення позивачки від сплати єдиного внеску відсутні.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка - ОСОБА_2 з 28.08.2009 по 13.11.2020 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області, що підтверджується даними із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
06.10.2023 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків сформована податкова вимога № Ф-57969-50У про сплату ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску в розмірі 9049,48 грн.
Вказана сума 9049,48 грн складається з нарахувань:
- з терміном сплати до 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн (IV квартал 2019 року);
- з терміном сплати до 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн (І квартал 2020 року);
- з терміном сплати до 20.07.2020 в сумі 1039,06 грн (ІІ квартал 2020 року);
- з терміном сплати до 19.10.2020 в сумі 3178,12 грн (ІІІ квартал 2020 року).
Вважаючи протиправною означену податкову вимогу, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до пп. 14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Підпункт 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За правилами ч.1 ст. 7 Закону №2464-VI, в редакції на час виникнення спірних відносин, єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами - абз.1 п.1.
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць - абз. 1 п.2.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску - абз.2 п.2.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску - абз.1 п.3.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону).
Таким чином, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», незалежно від того чи отримує вона дохід від такої діяльності чи ні.
Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, на час виникнення спірних правовідносин Законом №2464-VI врегульовано не було.
В той же час системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці і необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене вище дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, фізична особа-підприємець зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02.04.2020 (справа №620/2449/19).
Як встановлено судом вище, спірна вимога від 06.10.2023 № Ф-57969-50У сформована за наявністю в ІКП позивача облікованої заборгованість по єдиному соціальному внеску за період IV квартал 2019 року - ІІІ квартал 2020 року.
Втім, у вказаний період позивачка була найманим працівником, перебуваючи у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжжяобленерго», яке нараховувало позивачці заробітну плату із відрахуванням сум єдиного внеску.
Так, відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-7) з листопада 2012 року по листопада 2022 року, з квітня 2023 року по березень 2024 року Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (ідентифікаційний код 00130926) здійснювало нарахування позивачу доходу та сплачував страхові внески.
Доказів того, що позивачка отримувала доходи від здійснення підприємницької діяльності у вказаний вище період IV квартал 2019 року - ІІІ квартал 2020 року, матеріали справи не містять.
Відтак, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.10.2023 № Ф-57969-50У та наявність підстав для її скасування.
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд. -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі №280/5677/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко