14 квітня 2025 року Справа № 280/981/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 ,
до Військової частини НОМЕР_2
про визнання протиправними дії та скасування наказу,-
11.02.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України в частині порушення п. 3 Розділу V Наказу МОУ від 15.09.2022 №280;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо складання та видачі Наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 15.12.2024 № 392 відносно ОСОБА_1 ;
- скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 15.12.2024 № 392 відносно ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що військовою частиною НОМЕР_2 переведено позивача до військової частини НОМЕР_1 . Проте, під час відправки позивачу не було надано необхідний перелік документів, визначений п. 3 Розділу V Наказу МОУ від 15.09.2022 №280. Зазначає, що з наказом від 11.05.2024 №137 військової частини НОМЕР_1 про переведення позивачу стало відомо лише під час розгляду адміністративної справи №280/11988/24. Також, військовою частиною НОМЕР_1 було направлено позивача на військово-лікарську комісію (далі - ВЛК). Як вбачається з довідки військової частини НОМЕР_3 від 05.07.2024 №827 позивач пройшов ВЛК та отримав висновок щодо стану його здоров'я та придатності до несення військової служби. Проте, стан здоров'я після проходження ВЛК значно погіршився. Як вбачається з консультативного висновку від 26.06.2024, виданого лікарем-проктологом КНП «ЗОКЛ» ЗОР, позивач потребував оперативного лікування на базі спеціалізованого відділення проктології за направленням частини. Враховуючи, що переведення до військової частини НОМЕР_1 не було забезпечено належним чином, позивач 15.08.2024 звертався з рапортом до військової частини НОМЕР_2 про видачу направлення про лікування. Повторно позивач звернувся з аналогічним рапортом 11.11.2024, але жодної відповіді не отримав. Про існування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.12.2024 № 392, яким встановлено факт неповернення позивача до розташування військової частини позивач дізнався лише в ході розгляду адміністративної справи №280/11988/24. Вважає зазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, через суттєві порушення процедури його прийняття.
14.02.2025 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/981/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Військовою частиною НОМЕР_1 позов не визнано. У письмовому відзиві, який надійшов до суду 24.02.2025 посилається на наступні обставини. Молодший сержант ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та вважався призначеним на посаду згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.05.2024 №137 (витяг із наказу від 11.05.2024 №137). Додатковим підтвердженням, що позивач ознайомлений з наказом являється згода на обробку персональних даних заповнена власноруч Позивачем та підписана 11.05.2024. За обліками медичної служби військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 з 06.07.2024 року по 08.11.2024 безпідставно відсутній в розташуванні військової частини НОМЕР_1 . Перебуваючи у списках військової частини НОМЕР_1 , тобто військовослужбовцем, для з'ясування виниклих спірних відносин повинен був з'явиться до місця проходження військової служби.
Військовою частиною НОМЕР_2 заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 10.03.2025. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 09.05.2024 №136 позивач вибув до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 11.05.2024 №137, позивач прибув до військової частини НОМЕР_1 , посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою. За таких обставин, військовою частиною НОМЕР_2 належним чином оформлено переведення позивача до іншої військової частини, порушення п. 3 Розділу V Наказу МОУ від 15.09.2022 №280 належним чином доведено не було.
В межах наявної інформації відповідачем 2 зазначено, що позивач після проходження ВЛК за направленням військової частини НОМЕР_1 був зобов'язаний негайно повернутися до розташування військової частини та доповісти своєму безпосередньому командиру про прибуття відповідним рапортом, як того вимагають положення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Проте, позивач з порушенням встановленого п. 2 Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 року №531 та ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України порядку направив на адресу Міністерства оборони України рапорт про видачу направлення на лікування.
Вважає дії позивача з направлення рапорту та звернення до Запорізького окружного адміністративного суду з цим позовом намаганням уникнути кримінальної відповідальності передбаченої ст. 407 КК України та створити собі юридичні підстави для обґрунтування поважності причин відсутності в розташуванні військової частини понад 6 місяців. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Молодший сержант ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 на посаді старшого водія-гранатометника 1 автомобільного відділення 2 автомобільного взводу автомобільної роти військової частини НОМЕР_2 до 09.05.2024.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 09.05.2024 №136, молодший сержант ОСОБА_1 на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 по особовому складу від 04.05.2024 №89-РС вибув до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 11.05.2024 №137, молодший сержант ОСОБА_1 прибув до військової частини НОМЕР_1 , посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно медичної характеристики від 06.11.2024 начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 позивач 28.05.2024 був направлений до військової частини НОМЕР_3 для проходження ВЛК з метою визначення ступеню придатності до військової служби.
Згідно консультативного висновку від 26.06.2024, виданого лікарем-проктологом КНП «ЗОКЛ» ЗОР, позивач потребував оперативного лікування на базі спеціалізованого відділення проктології за направленням частини.
Відповідно довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_3 від 05.07.2024 №827 молодшому сержанту ОСОБА_1 за направленням військової частини НОМЕР_1 проведено медичний огляд.
Діагноз: Наслідки перенесеної мінно-вибухової травми (02.09.2022р.) у вигляді хронічної двобічної сенсоневральної приглухуватості І ступеня на праве вухо з порушенням сприйняття шепітної мови до 1,0 Метрів, 2 ступеня на ліве вухо з порушенням сприйняття шепітної мови до 0,5 метрів; суб'єктивний шум.
Травма легкого ступеня, ТАК, пов'язана з проходженням військової служби. Довідка про обставини травми не надана.
Вертеброгенна цервікалгія, торакалгія, люмбоішалгіяз з незначним порушенням функції.
Захворювання, НІ, не пов'язане з проходженням військової служби.
Помутніння рогівки оболонки лівого ока. Гіпертонічна хвороба II стадії, 3 ступеня, СН 0 ст. Гіпертонічна ангіопатія сітківки обох очей. Енцефалопатія І ст. гіпертензивна з цефалгічним, астено-невротнчним, вестибуло-атактичним синдромами з незначним порушенням функції. Кіста прозорої перетинки, кістозно-гліозні зміни правої скроневої, лобної областей без порушення функції. Дегенеративно дистрофічне ураження хребта, спондильоз, спондилоартроз шийного, грудного, поперекового відділів хребта, протрузії Th9-Th-10, L4-L5, кили дисків С5-С6, L5-S1 з незначним порушенням функції. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба з ерозивним езофагітом з незначним порушенням функції.
Захворювання, НІ, не пов'язані з проходженням військової служби.
На підставі статей 39-б, 10-в, 23-в, 36-в, 41-в, 52-в, 64-в, 79-в графи II Розкладу хвороб придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2024 призначено службове розслідування за фактом неповернення позивача з ВЛК до військової частини НОМЕР_1 .
Згідно акта службового розслідування від 15.12.2024 (вх.№236) стало відомо, що 08.11.2024 від начальника медичної служби начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_2 надійшов рапорт №8132 від 08.11.2024, що з 06.07.2024 року старший стрілець-оператор 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_3 не прибув після ВЛК до військової частини НОМЕР_1 . Після зв'язку стверджував що проходить амбулаторне обстеження і прибути фізично не може.
З 06.07.2024 по 08.11.2024 позивач законних підстав для перебування поза межами військової частини НОМЕР_1 не має.
За результатами службового розслідування встановлено порушення позивачем норм ст. 9,11,16,216,260 Статуту внутрішньої служби, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.12.2024 №392 про підсумки службового розслідування за фактом неповернення до місця служби молодшого сержанта ОСОБА_1 , керуючись статтею 85 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України: позивач вважається безпідставно відсутнім у розташуванні військової частини НОМЕР_1 ; факт неприбуття вважається таким, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України.
Листом від 16.12.2024 №1565/6383 військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві про вчинення молодшим сержантом ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України.
В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду знаходилась адміністративна справа №280/11988/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України в частині порушення абзацу 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян», щодо не вчинення дій спрямованих на направлення Рапорту від 11.11.2024, ОСОБА_1 за належністю до Військової частини НОМЕР_2 ;
2) зобов'язати Міністерство оборони України направити Рапорт від 11.11.2024, ОСОБА_1 за належністю до Військової частини НОМЕР_2 ;
3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 в частині не розгляду Рапорту від 11.11.2024, ОСОБА_1 про видачу направлення для лікування;
4) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути Рапорт від 11.11.2024, ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду, щодо підстав задоволення або відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 викладених у Рапорті від 11.11.2024.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.03.2025 у справі №280/11988/24 позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено у повному обсязі. Зазначене рішення станом на розгляд даної справи не набрало законної сили.
В ході розгляду адміністративної справи №280/11988/24 позивач отримав відомості щодо проведеного стосовно нього службового розслідування та його результатів.
Вважаючи наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.12.2024 №392 незаконним, порушення Військовою частиною НОМЕР_2 під час переведення п. 3 Розділу V Наказу МОУ від 15.09.2022 №280 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до п.п. 1, 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі по тексту - Дисциплінарний статут).
За приписами ст.ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту).
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності (ч.2 ст.45 Дисциплінарного статуту). Порядок накладення дисциплінарних стягнень встановлено статтями 83-95 Дисциплінарного статуту.
Відповідно до п. 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно ст.85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до вимог ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 608, службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов'язаного з корупцією; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Відповідно до абзацу 15 пункту 1 розділу ІІ Порядку № 608, службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб, відповідно до Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Таким чином, саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов'язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 17.10.2023 у справі №420/8263/22.
Аналізуючи позовні вимоги позивача та наказ відповідача, який він оскаржує, суд дійшов висновку, що незгода позивача зі спірним наказом пов'язана із висновками відповідача про те, що позивач самовільно залишив військову частину (місце служби).
Наказом Міністерства оборони України від 29 листопада 2018 року № 604 затверджено Інструкцію з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2018 року за № 1451/32903) (далі - Інструкція № 604), яка визначає механізм надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни в структурних підрозділах Міністерства оборони України Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, органах військового управління, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, установах, організаціях, підпорядкованих Міністерству оборони України, та державних підприємствах, що належать до сфери управління Міністерства оборони України, військових частинах, установах, організаціях, підпорядкованих Державній спеціальній службі транспорту.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції № 604, за своєчасність та об'єктивність надання доповідей та донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, скоєні (вчинені) військовослужбовцями або працівниками (під час виконання службових обов'язків, у робочий час), що сталися у військових частинах, відповідають командири (начальники) військових частин.
Командири (начальники) військових частин про кожний виявлений факт ненадання інформації про подію, кримінальне правопорушення, військове адміністративне правопорушення та адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначають службове розслідування, після завершення якого надають письмові доповіді за підпорядкованістю та до відповідного органу управління Військової служби правопорядку, зазначаючи вжиті заходи до службових осіб, які не надали доповідь (пункт 3 розділу ІІ Інструкції № 604).
Відповідно до пункту 21 розділу ІІ Інструкції № 604, про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцями (крім військовослужбовців строкової військової служби), невихід без поважних причин на службу, нез'явлення з відрядження, відпустки, закладу охорони здоров'я, нез'явлення у разі призначення або переведення до нового місця служби командири (начальники) військових частин доповідають своїм безпосереднім командирам (начальникам) та повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням, усно - протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт порушення, а протягом доби з моменту надання усної доповіді - письмово.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для винесення оскаржуваного наказу та висновку про скоєння позивачем кримінального правопорушення був висновок службового розслідування, викладений у акті службового розслідування.
Матеріали справи свідчать, що в ході службового розслідування було встановлено факт самовільного залишення позивачем військової частини після його направлення на ВЛК.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Отже, залишати розташування військової частини із службових та/або особистих питань військовослужбовець може лише за згодою свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Суд наголошує, що самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу (наказу) начальника (командира).
Не вважається самовільним: залишення за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування в/ч, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. Проте, у будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача було направлено на проходження ВЛК для визначення придатності для несення служби.
Позивач вважає, що він перебував у стані посадової невизначеності після проходження ВЛК через порушення військовою частиною НОМЕР_2 порядку переведення до військової частини НОМЕР_1 . Під час переведення позивачу не було надано підтверджувальні документи про його переведення, інформації про місце дислокації військової частини НОМЕР_1 , припису, продовольчих, речових та грошових атестатів. Крім того, після проходження ВЛК стан здоров'я позивача значно погіршився, що зумовило його самостійно проходити амбулаторне лікування.
Судом в межах зазначених спірних правовідносинах встановлено наступне.
Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280, зареєстрованим в Міністерстві оборони 14.11.2022 за № 1407/38743 затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 1 розділу І Інструкції ця Інструкція визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад) в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), органі управління Державної спеціальної служби транспорту (далі - Держспецтрансслужба), бригадах, полках, окремих батальйонах, підрозділах охорони, органах забезпечення, навчальному центрі, закладах, підприємствах та установах, що входять до складу Держспецтрансслужби. Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції облік особового складу організовується і ведеться на підставі штатів (штатних розписів), наказів відповідних командувачів, командирів та керівників (далі - командир (керівник)) органів військового управління та органу управління Держспецтрансслужби, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, у тому числі наказів по особовому складу, наказів по стройовій частині та інших документів, передбачених цією Інструкцією. Відповідно до цілей і завдань, облік особового складу поділяється на персональний, штатно-посадовий та статистичний.
Пунктом 6 розділу І Інструкції передбачено, що персональний облік особового складу ведеться стосовно кожного військовослужбовця та працівника окремо і призначений для системного відображення проходження ними військової служби (трудової діяльності) від її початку до звільнення, виконання ними військового обов'язку в запасі або проходження служби у військовому резерві, а також біографічних та інших даних, які об'єктивно характеризують військовослужбовця або працівника.
Облік працівників ведеться відповідно до законодавства та цієї Інструкції.
Пунктом 13 розділу ІІ Інструкції №280 передбачено, що зарахування особового складу до списків військової частини і виключення із списків (у тому числі продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, продовження військової служби та дії контракту військовослужбовцям понад встановлені строки, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання у визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153 (Положення), випадках, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, продовження військової служби та дії контракту, зарахування до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, періодів проходження військової служби, у тому числі які зараховуються на пільгових умовах, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання військовослужбовцям, військову службу яким було призупинено та стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження), а також внесення в облікові документи змін, які відбулися в персональних даних особового складу, за виключенням освіти, змін у сімейному стані (шлюб, народження дітей), здійснюються тільки на підставі наказів по стройовій частині.
Відповідно до пункту 14 розділу ІІ Інструкції №280 зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині від 09.05.2024 №136, молодший сержант ОСОБА_1 на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 по особовому складу від 04.05.2024 №89-РС вибув до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 11.05.2024 №137, молодший сержант ОСОБА_1 прибув до військової частини НОМЕР_1 , посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Позивач вважає, що наслідком його посадової невизначеності під час направлення на ВЛК було порушення військовою частиною НОМЕР_2 п. 3 Розділу V Інструкції №280.
Як вбачається з редакції від 24.11.2023 Інструкції №280, яка була чинна станом на виникнення спірних правовідносин, п. 3 Розділу V передбачено, що під час відправки одного військовослужбовця у нього повинні бути: припис, документи, що посвідчують особу військовослужбовця, військово-перевізні документи, продовольчий і речовий атестати, грошовий атестат, а в опечатаному пакеті - обліково-послужна (крім осіб офіцерського складу) і службова картки, медична книжка. У приписах офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу вказується, коли, кому та за яким вихідним номером надіслано їх особову справу.
Проте, позивач станом на проходження ВЛК вже перебував у складі військової частини НОМЕР_1 , посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою, що в тому числі підтверджено зазначеними відомостями про позивача в довідці військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_3 від 05.07.2024 №827.
Крім того, надана військовою частиною НОМЕР_1 анкета-згода на обробку персональних даних від 11.05.2024, складена позивачем, дає підстави зробити висновок, що позивач був обізнаний про його переведення до військової частини НОМЕР_1 .
Військова частина НОМЕР_2 в межах спірних правовідносин не мала обов'язку видавати пакет документів, передбачений п. 3 Розділу V Інструкції №280, оскільки позивач вже був переведений до військової частини НОМЕР_1 . Зазначене дає зробити висновок, що протиправність дії військової частини НОМЕР_2 стосовно позивача в межах спірних правовідносин відсутня.
За таких обставин, позивачем не доведено належним чином факт своєї необізнаності стосовно перебування у складі військової частини, а відповідачами доведено протилежні обставини.
Крім того, з пояснень позивача вбачається, що він після ВЛК проходив амбулаторне обстеження, оскільки його стан здоров'я значно погіршився. На підтвердження зазначених обставин до позовної заяви надано наступні медичні документи: копія магніто-резонансної томографії від 20.06.2024; копія комплексного МРТ 2 відділів хребта від 05.06.2024; копія МРТ досліджень від 29.06.2024; копія консультативного висновку проктолога від 02.11.2024.
Судом досліджено зазначені документи та зроблено висновок, що позивач отримав такі документи, крім консультативного висновку проктолога від 02.11.2024, в період проходження ВЛК. В свою чергу, консультативний висновок проктолога від 02.11.2024 зроблений майже через 5 місяців після проходження ВЛК.
Разом з тим, позивачем не було повідомлено військову частину про своє місцезнаходження. Доказів перебування позивача у стані, що унеможливлював прибуття до розташування військової частини НОМЕР_1 , надсилання на адресу відповідача медичних документів, які свідчать про зазначене, позивачем також не надано.
Суд також зазначає, що позивач в поданій ним позовній заяві жодним чином не заперечує обставин, встановлених у акті службового розслідування.
Щодо посилання позивача на перевищення загального строку проведення службового розслідування, суд враховує, що під час розгляду справи №825/2328/16 (постанова від 22.05.2020) Верховним Судом сформульовано таку правову позицію: «саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення». Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття».
Також, суд зазначає, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним) або допущене порушення не впливає на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу на поняття надмірного формалізму, який відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 20.05.2022 у справі № 340/370/21 та від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20, слід розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.
Поняття «пуризм» (надмірний формалізм) було введено у правовий обіг ЄСПЛ.
«Правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 640/6452/19 та від 18.01.2023 у справі № 500/26/22.
Стосовно доводів позивача про не встановлення під час службового розслідування всіх обставин, які сприяли тому, що позивач покинув місце розташування військової частини, суд зазначає, що зі змісту акта службового розслідування вбачається, що в ході телефонного зв'язку позивач повідомив, що фізично прибути не має можливості, проте будь-яких доказів такого факту не надав, про своє місцезнаходження не повідомив.
Щодо твердження позивача про те, що він не був обізнаний про проведення відносно нього службового розслідування, суд зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Тому, не надання позивачем письмових пояснень по суті службового розслідування під час його проведення не впливає на правильність висновків такого службового розслідування, враховуючи встановлені судом фактичні обставини у цій справі.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправними дії та скасування наказу - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 14.04.2025.
Суддя М.С. Лазаренко