14 квітня 2025 рокум. Ужгород№ 260/8722/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Закарпатській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 16.08.2024 року №071750013961, яким ОСОБА_1 , було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 , до загального страхового стажу період навчання згідно з дипломом серії НОМЕР_1 з 01.09.1979 року по 01.03.1983 року, а також періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 з 01.04.1983 року по 31.12.1997 року, та призначити і виплачувати їй пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 22.07.2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.08.2024 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області, як до територіального органу Пен сійного фонду України, за місцем своєї реєстрації, із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та на підтвердження страхового стажу надала визначені Порядком подання та оформлення документи для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 документи.
Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області за № 071750013961 від 16.08.2024 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідного страхового стажу.
Так, до страхового стажу не зараховані періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 та згідно диплома серії НОМЕР_1 , оскільки прізвище ОСОБА_2 в свідоцтві про укладання шлюбу не відповідає прізвищу ОСОБА_3 згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища. Також не зараховано догляд до трьох років за дітьми 1986 р.н. та 1992 р.н., оскільки відсутні позначки про отримання паспортів. Період страхового стажу зараховано згідно даних довідки ОК-5.
Як наслідок, з наявних у позивача понад 31 рік страхового стажу, відповідачем 2 зараховано тільки 23 роки 09 місяців 04 дні, що у відповідності до ст.26 Закон України №1058-IV дає право на призначення пенсії тільки при досягненні позивачем 63 років.
Позивач вважає, що дії відповідача 2 щодо не зарахування до загального страхового стажу періодів роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_2 та навчання згідно з дипломом серії НОМЕР_1 , які надають їй право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є неправомірними. Як наслідок, Рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийнято відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, нерозсудливо, а також непропорційно, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. У зв'язку з цим, позивач змушена звернутися з цим позовом до адміністративного суду, вимоги якого обґрунтовує наступним чином.
Ухвалою судді від 02.01.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
14.01.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого, відповідач 2 не погоджується з доводами позивача викладеними у позовній заяві в повному обсязі, та вважає, що вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Зазначає, що позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою від 09.08.2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглянувши заяву та надані документи, відповідачем 2 встановлено, що вік позивача на момент подання заяви про призначення пенсії складає 60 років, з урахуванням страхового стажу позивача складає 23 роки 09 місяців 04 дні.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області винесено рішення від 16.08.2024 року №071750013961 та відмовлено позивачу в призначенні пенсії відповідно до Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_2 та диплом НОМЕР_1 , оскільки прізвище « ОСОБА_2 » в свідоцтві про укладання шлюбу не відповідає прізвищу « ОСОБА_3 » згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища.
Зазначає, що позивачем при зверненні за призначенням пенсії не надавалась довідка про підтвердження періоду її навчання.
Враховуючи наведене, відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо.
22.01.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого, Головне управління, ознайомившись із доводами, викладеними позивачем у поданій ним заяві, заперечує в їх задоволенні з огляду на відповідність дій Головного управління нормам чинного законодавства, котрим врегульовані наявні спірні правовідносини, та відсутності підстав призначити пенсію.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
09.08.2024 року позивачка звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 pоку № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Запорізькій області, рішенням якого за № 071750013961 від 16.08.2024 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
При цьому, зі змісту спірного рішення, страховий стаж позивача складає 23 роки 09 місяців 4 дні.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки прізвище ОСОБА_2 в свідоцтві про укладання шлюбу не відповідає прізвищу ОСОБА_3 згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища. Також, не зараховано догляд до трьох років за дітьми 1986 р.н. та 1992 р.н., оскільки відсутні позначки про отримання паспортів.
Вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом про зобов'язання призначити їй пенсію в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон №1058-IV, в редакції станом на час спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років (частина 2 статті 26 Закону 1058-IV).
Згідно із частиною 4 статті 26 Закону 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
За змістом абзацу 1 частини 1, абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Пунктом 3 вказаного Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Так, щодо вимог позовної заяви в частині зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 та згідно диплома НОМЕР_1 , оскільки прізвище ОСОБА_2 в свідоцтві про укладання шлюбу не відповідає прізвищу ОСОБА_3 згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачами, при зверненні із заявою про призначення пенсії, позивачем була надана трудова книжка серії НОМЕР_2 від 19.08.1982 року (а.с.16-19).
Як вбачається з копії вказаної трудової книжки, на титульному аркуші зазначено прізвище " ОСОБА_4 ", яке в подальшому (у зв'язку з укладанням шлюбу), змінено на " ОСОБА_5 ", про що, відповідальною особою зроблено відповідну відмітку в трудовій книжці.
Також, згідно наявної в матеріалах справи копії диплома серії НОМЕР_1 , останній видано ОСОБА_6 03.03.1983 року (а.с.26).
В той же час, у зв'язку з укладанням шлюбу з громадянином ОСОБА_7 , позивачкою було змінено прізвище на " ОСОБА_3 " з 23.02.1985 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища. В подальшому, 06.03.1991 року вказаний шлюб було розірвано (а.с.25).
11.04.1991 року позивачка уклала шлюб з громадянином ОСОБА_8 , що підтверджується Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 . Після укладання шлюбу позивачка змінила прізвище на " ОСОБА_5 " (а.с.15). Водночас у цьому свідоцтві її попереднє (дошлюбне) прізвище було записано з помилкою: " ОСОБА_2 " замість " ОСОБА_3 ".
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.08.1982 року, така була заповнена первісно щодо " ОСОБА_4 " (на титульному аркуші наявний запис "Прізвище змінено на ОСОБА_5 " на підставі свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 ).
При цьому, до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19.08.1982 року записи про зміну прізвища з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_3 " позивачки не вносилися.
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, робітники та службовці, які надходять на роботу, зобов'язані пред'являти адміністрації підприємств трудову книжку, оформлену в установленому порядку (п.1.2). У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність (п.2.2). Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами), та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження (п.2.10). Після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей (п.2.11). Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів. Вказівка зміни вноситься першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рисою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім'я, по батькові, дата народження та записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п.2.12).
Згідно з п. 2.4, 2.6, 2.9, 2.11, 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція №58), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому суд зазначає, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав - певних недоліків трудової книжки.
Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.
Суд констатує, що в усіх документах, наданих позивачем, поза розумним сумнівом йдеться про одну й ту саму особу позивача. Ця тотожність встановлена виходячи із збігу ім'я та по-батькові, а також дати народження особи.
Аналізуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що наданий позивачем пакет документів для призначення пенсії за віком вказує на повний збіг всіх інших відомостей, зокрема, про дошлюбне прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження позивача, окрім однієї букв "и", "і" у прізвищі " ОСОБА_3 " та " ОСОБА_2 " у свідоцтві про одруження серії НОМЕР_4 від 11.04.1991 року.
За таких обставин, суд доходить висновку про наявність помилки у написанні прізвища. Аргументів про протилежне відповідачами не надано.
Отже, наявність помилки у свідоцтві про одруження серії НОМЕР_4 від 11.04.1991 року, за обставин відповідності записів в трудовій книжці НОМЕР_6 , паспортним даним позивача, не може нівелювати право останньої на зарахування періодів її трудової діяльності, навчання до страхового стажу та позбавляти права на належне пенсійне забезпечення.
Таким чином, виявлені відповідачем 2 розбіжності щодо написання прізвища позивача, на переконання суду, ґрунтуються на неповному з'ясуванні усіх обставин, які мають значення у спірному випадку, оскільки не спростовують дійсність наданих позивачем документів.
Суд також наголошує, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Отже, пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1979 року по 01.03.1983 року згідно Диплому серії НОМЕР_1 та період роботи з 01.04.1983 року по 31.12.1997 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_6 від 19.08.1982 року (оскільки, згідно довідки форми ОК-5, період з 01.01.2018 року зараховано до страхового стажу позивача), відтак, рішення відповідача 2 від 16.08.2024 року № 071750013961 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача 1 призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" шляхом зарахування до загального трудового стажу у повному обсязі періоду роботи, вказаного в трудовій книжці НОМЕР_6 , дипломі серії НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Зважаючи на те, що пенсійним органом не надано оцінки записам трудової книжки позивача НОМЕР_6 та диплому серії НОМЕР_1 , які є основними документами, що підтверджують стаж її роботи, та оскільки у зв'язку із скасуванням оскаржуваного рішення відповідача 2 процедура розгляду питання про призначення позивачеві пенсії за віком вважається незакінченою, суд дійшов висновку, що вимога про зобов'язання відповідача 1 призначити позивачеві пенсію є передчасною.
Відтак, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
Суд звертає увагу, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року).
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Фактично предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених (незадоволених) позовних вимог. Саме такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 року по справі № 620/1116/20.
При зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 968,97 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_7 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4 код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Запорізька область, м. Запоріжжя, пров. Соборний, буд. 158-Б код ЄДРПОУ 20490012), про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 16.08.2024 року № 071750013961.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період навчання з 01.09.1979 року по 01.03.1983 року згідно Диплому серії НОМЕР_1 та період роботи з 01.04.1983 року по 31.12.1997 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_6 від 19.08.1982 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.08.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,97 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто сім копійок).
6. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Суддя С.І. Рейті