14 квітня 2025 рокуСправа № 160/7035/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання протиправним та скасування п. 4 наказу в частині,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій позивач просив:
- поновити ОСОБА_1 на роботі слідчого у відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності в Криворізькому районному управлінні поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з “ 13» 09.2024 р. до дня поновлення на роботі;
- визнати протиправним та скасувати п. 4 наказу ГУНП в Дніпропетровській області №1769к від 13.09.2024 в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2025р. позовну заяву залишено без руху.
Позивачу встановлено десятиденний строк, з моменту отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліки позовної заяви, а саме надати:
1) уточнену позовну заяву із обґрунтуванням позову з посиланням на норми КАС України;
2) нову редакцію позовної заяви, у якій зазначити:
- ідентифікаційний код відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;
- відомі номери засобів зв'язку відповідача;
- адреса електронної пошти відповідача;
- власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- визначити статус ОСОБА_2 в якості представника позивача або третьої особи із зазначенням підстав такого залучення та визначенням статусу третьої особи з врахуванням ст.ст.49, 51 КАС України (у разі визначення ОСОБА_2 представником позивача, надати відповідні документи на підтвердження повноважень представляти інтереси ОСОБА_1 в Дніпропетровському окружному адміністративному суді).
3) належним чином завірені докази на підтвердження фактичних обставин справи відповідно до вимог ч. ч. 4, 5 ст. 94 КАС України;
4) заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення строку, а також надати докази поважності причин його пропуску;
5) копію уточненої позовної заяви із додатками для суду та відповідно до кількості учасників справи.
На виконання вимог ухвали суду від 10.03.2025 року ОСОБА_1 було подано до суду позовну заяву, яка датована 07.04.2025 року та зареєстрована судом 09.04.2025 року вх. №27892/25 в 1 екз., копії документів, а саме: паспорта № НОМЕР_1 , реєстраційної картки платника податків, диплома бакалавра В23 № НОМЕР_2 , додатку до диплома № НОМЕР_3 , витягу з наказу №222 о/с від 13.04.2023 року, службову характеристику від 14.08.2024 року, спеціального жетона №0157587, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року у справі №757/15222/25-к, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 15 серпня 2024 року у справі №757/36648/24-к, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2025 року у справі №757/6190/25-к.
Також позивачем подано до суду заяву про поновлення та продовження процесуальних строків, яка датована 07.04.2025 року та зареєстрована судом 09.04.2025 року вх. №27896/25, в якій просить поновити процесуальний строк у справі №160/7035/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Дніпропетровській області про визнання дій Головного управління національної поліції у Дніпропетровській області неправомірними, про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу.
Дослідивши надані до суду документи, суд дійшов висновку, що вимоги ухвали суду від 10.03.2025 року в повному обсязі позивачем не виконані, з огляду на наступне.
Так, в ухвалі від 10.03.2025 року, якою позовну заяву було залишено без руху суд роз'яснив позивачу, що відповідно до частини 1 статті 160 КАС України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктом 4 частини 5 вказаної статті КАС України, в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи судового захисту свого права, свободи чи інтересу, які повинні формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстав позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
В зв'язку із чим позивачу необхідно було надати уточнену позовну заяву із обґрунтуванням позову з посиланням на норми КАС України.
Також в ухвалі суду від 10.03.2025 року позивачу було роз'яснено про необхідність зазначення власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Дослідивши подану позовну заяву, яка датована 07.04.2025 року та зареєстрована судом 09.04.2025 року вх. №27892/25, судом встановлено, що вона не містить обґрунтування з посиланням на норми КАС України, а також відсутнє власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Крім того ця позовна заява надана до суду лише в 1 екземплярі, однак в ухвалі суду від 10.03.2025 року позивачу було роз'яснено про необхідність надання копії уточненої позовної заяви із додатками для суду та відповідно до кількості учасників справи.
Проте вказані обставини були залишені позивачем поза увагою.
Також в ухвалі суду від 10.03.2025 року судом було роз'яснено, що частиною 4 ст. 161 КАС України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно ч. ч. 2, 4, 5 вищезазначеної статті, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
При цьому надані до суду на виконання вимог ухвали від 10.03.2025 року документи зазначеним вище вимогам ст. 94 КАС України не відповідають, оскільки не містять дати їх засвідчення. До того ж ці документи подані до суду лише в 1 екземплярі.
Також в ухвалі суду від 10.03.2025 року позивачу було роз'яснено про необхідність надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення строку, а також надати докази поважності причин його пропуску.
Так, позивач, надавши заяву про поновлення та продовження процесуальних строків, залишив поза увагою необхідність зазначення в такій заяві причин поважності пропуску строку звернення та надання доказів, які підтверджують обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду.
Натомість, в наданій оновленій редакції позовної заяви зазначено, що позивач не звернувся до суду з позовом через перебування у Київському слідчому ізоляторі на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.08.2024 року у справі №757/36648/24-к.
Щодо доводів пропуску строку звернення до суду з цим позовом у зв'язку з перебуванням позивача у Київському слідчому ізоляторі, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, який відповідно до частини 1 статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частинами 2 та 5 статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Оскільки цей спір виник з приводу звільнення з публічної служби, до спірних відносин застосовується місячний строк звернення до адміністративного суду.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач оскаржує наказ про звільнення від 13.09.2024 №1769к, однак до суду звернувся 05.03.2025, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.
Суд враховує, що дотримання строків звернення до суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого ці правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Процесуальні строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Вказані правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року під час розгляду адміністративної справи № 9901/405/19.
Суд критично оцінює доводи позивача щодо його перебування у Київському слідчому ізоляторі, оскільки перебування позивача в місцях обмеження волі не перешкоджає реалізації його права на отримання правової допомоги в т.ч. безоплатної.
Доказів не надання такої допомоги саме для захисту прав в зв'язку з обставинами, наведеними в позовній заяві, позивачем не надано.
В разі звернення за правовою допомогою позивач міг отримати необхідну для захисту прав інформацію та здійснити своєчасне звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 у справі №804/5529/15 зазначив, що ні наявність кримінального провадження, ні перебування під вартою не унеможливлюють звернення позивача до суду за захистом своїх прав через представника у встановлений законом строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права.
Зі змісту судових рішень, ухвалених у кримінальній справі №757/36648/24-к, на яку звертає увагу позивач, вбачається, що у нього був наявний захисник, через якого позивач мав можливість звернутися до адміністративного суду у встановлений законом строк.
Доказів звернення для отримання такої допомоги саме для захисту питань, висвітлених в позовній заяві, позивачем не надано.
Процесуальні строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом.
Суд наголошує, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Верховний Суд у постанові від 19 січня 2021 року по справі № 300/1411/19 зазначив, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Також суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року по справі №540/2097/18 виклав правову позицію, що юридична необізнаність не може визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачу з дотриманням установлених законом строків звернутися до суду з позовом.
Позивачем не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували наявність об'єктивних, істотних та непереборних причин, що заважали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду із даним позовом, зважаючи на те, що Кодексом адміністративного судочинства України обмежено строк на подання адміністративних позовів щодо вказаної категорії справ.
З огляду на наведене, суддя дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, а причини його пропуску, наведені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку (строку звернення до суду) та у позовній заяві є неповажними.
Суд наголошує, що в ухвалі від 10.03.2025 р., окрім недоліків позовної заяви, які необхідно усунути позивачу, та строку протягом якого позивач повинен це зробити, також було зазначено спосіб усунення цих недоліків.
Суд зазначає, що ухвала про залишення позовної заяви без руху отримана ОСОБА_1 01.04.2025 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а отже крайнім строком на усунення недоліків є 11.04.2025 року (включно).
Таким чином, суд вважає, що позивач станом на 14.04.2025 року в повному обсязі не виконав вимоги ухвали суду від 10.03.2025 року.
Клопотання від позивача про продовження строку на усунення недоліків позовної заяви на адресу суду також не надходило.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, у разі якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених статтею 123 КАС України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Визнати підстави, вказані ОСОБА_1 у заяві про поновлення строку звернення до суду та у позовній заяві,- неповажними.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення та продовження процесуальних строків, - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання протиправним та скасування п. 4 наказу в частині, - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями) відповідно до ст. 256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Повний текст ухвали складено та підписано 14.04.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса