Справа № 758/9518/18
Категорія 58
05 липня 2019 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Мариненко Я.С.,
за участю: представника позивача - адвоката Кравцова В.Ю.,
представника відповідача - Здоровила А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення суми, -
В липні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача - військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на свою користь 376 498,74 грн. в якості відшкодування спричиненої протиправними діями військової частини НОМЕР_1 моральної шкоди, пов'язаної з виконанням нею військового обов'язку.
Позов мотивований тим, що 27 червня 2018 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду: визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 від 03 січня 2013 року у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виплатити і нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби. Зобов'язання військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби, - є грошовим. ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби. 03 січня 2013 року військова частина НОМЕР_1 протиправно відмовила ОСОБА_1 у виплаті цієї допомоги (постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року). Станом на день подання цього позову одноразова грошова допомога ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби,- виплачена не була. Грошове зобов'язання військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби, - є простроченим. ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби. 03 січня 2013 року військова частина НОМЕР_1 протиправно відмовила ОСОБА_1 у виплаті цієї допомоги (постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року). Станом на день подання цього позову одноразова грошова допомога ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби,- виплачена не була. До правовідносин між військовою частиною НОМЕР_1 і ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби, підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України. Такий висновок підтверджується практикою Верховного Суду (постанова від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц, п.п. 26-28). Грошове зобов'язання військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 156 577,20 грн. є простроченим з 05 липня 2013 року (перший день після відмови у виплаті). Грошове зобов'язання військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у розмірі 243 600,00 грн. є простроченим з 02 січня 2014 року (перший день після набрання законної сили ст. 16-2 Закону). Таким чином, з урахуванням положень ст. 625 ЦК України, збільшення розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої ОСОБА_1 під час виконання обов'язків військової служби, складає 38 177,00 грн. Внаслідок прострочення військовою частиною НОМЕР_1 грошового зобов'язання щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу три проценти річних у розмірі 38 177,00 грн. і інфляційні витрати у розмірі 338 321,74 грн.
Ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 24.07.2018 р. відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом з призначенням судового розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у справі.
Ухвалою від 12.09.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В лютому 2019 р. відповідачем, через канцелярію суду, подано відзив, згідно з яким сторона відповідача зазначає про те, що позивачем не обґрунтовано, в чому полягає шкода. Крім того, рішенням КААС від 27.06.2018 по справі № 758/9241/13 військову частину НОМЕР_1 було зобов'язано вирішити питання щодо зарахування та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги. Відповідачем зазначене рішення було виконане, позивачеві було відмовлено у призначенні та виплаті грошової допомоги. Тому слід дійти висновку, що грошове зобов'язання у даному випадку відсутнє, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В лютому 2019 р. позивачем, , через канцелярію суду, подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з військової частини 97 137,54 грн., що складається; 11 342,0 грн - 3% річних, 85 795,54 грн - інфляційних витрат.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, з огляду його необґрунтованості і безпідставності, на підставі наданого відзиву та заперечень, просив відмовити в його задоволенні.
Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що підтверджено матеріалами справи та визнається стороною відповідача, що позивач по справі ОСОБА_1 року народження, проходив військову службу в Збройних Силах України та був звільнений з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2002 № 0193.
За посвідченням серії НОМЕР_2 , позивач є ветераном військової служби та інвалідом 2 групи.
Як вбачається з матеріалів справи, після звільнення з військової служби ОСОБА_1 зверталась до суду з адміністративними позовами до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 від 04 липня 2013 року у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виплатити і нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2015 р. позивач була оглянутий МСЕК м.Києва та йому була встановлена друга група інвалідності із захворюванням, пов'язаним з проходженням військової служби, з 01.06.2015р. безстроково, що підтверджено копією даної довідки, що міститься матеріалах справи.
Частиною 5 статті 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Перевіряючи твердження та заперечення сторін, оцінюючи надані ними доказами, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.ст. 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 22 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на яку посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина 1).
Відповідно до ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав протиправних дій / бездіяльності відповідача щодо проходження служби, виконання посадових обов'язків позивачем.
Згідно з ч.1, п.8 ч.2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно до п.5 вказаної вище Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальне формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
При цьому, за змістом ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
На підставі ст.ст.78-80 ЦПК України, крім належності, докази мають бути допустимим, достовірними та достатніми.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В силу положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, судом встановлено, що рядом судових Рішень, дії відповідача в порядку їх оскарження по КАС України, визнані протиправними.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Крім того, відповідно до довідки МСЕК позивачу була встановлена 2 група інвалідності з причин пов'язаних з проходженням військової служби.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
На підставі викладеного, ст.ст.23, 1167 ЦК України, керуючись ст.ст. ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, -
В позові ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місце знаходження за адресою: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про стягнення суми - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н. М. Ларіонова