справа № 462/1158/25
11 квітня 2025 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Львові кримінальне провадження про обвинуваченню
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Добросин Жовківського району Львівської області, громадянки України, українки, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
ОСОБА_5 27.06.2024 близько о 16:37 год., маючи умисел на організацію незаконного переправлення особи через державний кордон України та сприяння в такому вказівками і порадами, діючи з корисливим мотивом, достовірно знаючи, що в умовах воєнного стану чоловікам - громадянам України, віком від 18 до 60 років обмежено виїзд за межі України, під час телефонної розмови із ОСОБА_6 , запропонувала останньому організувати йому незаконний перетин державного кордону України, при цьому деталі відповідної процедури ОСОБА_7 повідомила, що розкаже додатково.
Надалі, ОСОБА_5 усвідомлюючи, що у ОСОБА_6 , відсутні законні підстави для виїзду за межі території України в умовах воєнного стану, розробила план незаконного переправлення останнього через державний кордон України згідно якого:
- ОСОБА_6 за вказівкою ОСОБА_5 надає останній копії визначених документів, а саме: копію паспорта громадянина України, копію військово-облікового документа, копію ідентифікаційного коду, та дві фотокартки.
- ОСОБА_5 отримавши вказані документи, від ОСОБА_6 , організовує виготовлення медичного висновку з встановленням «неіснуючого» діагнозу, що буде підставою для виключення останнього із військового обліку та виготовлення відповідного військово-облікового документу, який наддасть ОСОБА_6 право безперешкодно перетнути державний кордон України.
10.10.2024 о 16:26 год. в ході телефонної розмови ОСОБА_5 повідомила ОСОБА_6 про необхідність відповідної зустрічі, з метою уточнення деталей перетину ОСОБА_6 державного кордону України, на що останній погодився, та зустрівся з нею 11.10.2024 близько о 13:52 год., на території ТРЦ «Південний», що за адресою: м. Львів, вул. Щирецька, 36. Так в ході даної зустрічі ОСОБА_5 запропонувала ОСОБА_6 за 18 000 доларів США організувати виготовлення йому «білого білета» (що, в свою чергу, надало б йому право безперешкодного виїзду за межі України), та повідомила йому про те, що окрім зазначеної суми коштів останньому необхідно буде надати ОСОБА_7 копії його документів, а саме: паспорт громадянина України, військово-обліковий документ, копію ідентифікаційного коду. При цьому ОСОБА_5 зазначила, що ОСОБА_6 необхідно при наступній зустрічі передати їй всю суму коштів в розмірі 18 000 доларів США.
16.10.2024 близько о 17:30 год. ОСОБА_5 в ході телефонної розмови із ОСОБА_6 домовилась із останнім про зустріч 17.10.2024, яка мала відбутись у м. Львові з метою отримання відповідних коштів в сумі 18 000 доларів США, за організацію нею незаконного перетину ОСОБА_6 державного кордону України, та зазначила, що останньому при собі окрім зазначених вище документів та коштів необхідно мати також фотокарти розміром 3x4.
17.10.2024 ОСОБА_5 попередньо домовившись про зустріч із ОСОБА_6 перебуваючи за кермом транспортного засобу марки «BMW X3», р.н. НОМЕР_1 неподалік ТЦ «ВАМ», за адресою: м. Львів, Скнилівський провулок, 7, близько о 10:30 год. зустрілась із ОСОБА_8 , який сів за вказівкою останньої у салон даного ТЗ, де в ході розмови ОСОБА_5 додатково надала усні гарантії організації нею незаконного перетину державного кордону України та розповіла процедуру відповідного перетину ОСОБА_6 державного кордону України, а саме: за 18 000 доларів США, ОСОБА_5 організує виготовлення ОСОБА_6 так званого «білого білета» із подальшим його зняттям із військового обліку, після чого останній зможе безперешкодно перетнути державний кордон України та виїхати до країн Європейського Союзу, після чого ОСОБА_6 надав ОСОБА_5 раніше озвучений нею перелік документів а саме: копію паспорта громадянина України, копію військово-облікового документа, копію ідентифікаційного коду, та дві фотокартки, які вона оглянула, та висунула вимогу у передачі їй грошових коштів в сумі 18 000 доларів США, що виконав ОСОБА_9 та передав ОСОБА_5 зазначену суму, що згідно довідки НБУ станом на 17.10.2024 становить 742 060 грн. 80 коп.
У підготовчому засіданні прокурор повідомив про те, що 11 квітня 2025 року у відповідності до вимог ст. 472 КПК України між прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_10 , з одної сторони, та обвинуваченою ОСОБА_5 , в присутності її захисника, з іншої сторони, на підставі ст.ст. 468, 469, 472 КПК України в приміщенні Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону укладено угоду про визнання винуватості.
Обвинувачена пояснила, що вона згодна з умовами угоди, їй відомі наслідки укладення угоди, вона визнає себе винною у скоєнні злочину.
Захисник не заперечив проти затвердження угоди.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 469 КПК України, укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь - який момент після повідомлення особи про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно зі ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
ОСОБА_5 обвинувачується у організації незаконного переправлення особи через державний кордон України та сприяння його вчиненню порадами та вказівками, вчиненому з корисливих мотивів, тобто, у злочині, передбачений ч. 3 ст. 332 КК України, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Згідно з угодою про визнання винуватості прокурор та обвинувачена дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 3 ст. 332 КК України, оскільки ОСОБА_5 вчинила організацію незаконного переправлення особи через державний кордон України та сприяння його вчиненню порадами та вказівками, вчиненому з корисливих мотивів.
Також вказаною угодою визначено покарання, яке повинна понести ОСОБА_5 , в угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені статтею 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачена цілком розуміє права визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років із звільненням від призначеного покарання, на підставі ст.75 КК України, із встановленням іспитового строку.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального Кодексу України.
Щодо призначення покарання.
Відповідно до статті 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Тобто, суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, що є виключно дискрецією суду у кримінальному судочинстві і охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
При цьому, виключно каральний підхід при призначенні покарання є неефективним для розв'язання проблем запобігання злочинності в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 65 КК, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Частина 2 статті 65 КК встановлює, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Тобто, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Згідно з частиною 5 статті 65 КК, у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Частиною 1 статті 475 КПК визначено, що якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Також суд зазначає, що виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Вивчаючи особу обвинуваченої, слід зазначити, що ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, щиро кається у вчиненому, активно сприяла розкриттю злочину шляхом надання викривальних показів, вчинила злочин внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин, доглядає за мамою, якій встановлена ІІ група інвалідності.
Вищевказані пом'якшуючі обставини істотно знизили тяжкість вчиненого злочину.
При цьому судом не встановлено обставин, передбачених статтею 67 КК, які обтяжують покарання.
При призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст.69 КК), суд враховує наявність зв'язку між пом'якшуючими обставинами і метою та мотивами злочину, його поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину.
Зокрема, суд враховує, що ОСОБА_5 є особою середнього віку; добровільно пожертвувала на потреби Збройних Сил України грошові кошти в розмірі 72864 грн. Наведені обставини дають суду можливість дійти обгрунтованого припущення про те, що призначення в конкретному випадку більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (санкцією статті) є якісно необхідним і буде цілком достатнім для виправлення винної і попередження вчинення нових злочинів.
Така позиція суду узгоджуєтьсґя із позицією, викладеною у постанові ВС у справі №591/2221/19 (провадження №51-4503км19) та постанові ККС ВС від 07.02.2023 у справі №187/1548/15-к.
Таким чином, враховуючи обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи обвинуваченої, її щире каяття та ставлення до скоєного, суд вважає, що досягнення мети покарання, встановленої ч. 2 ст. 50 КК України, а саме виправлення засудженої, можливе із застосуванням, відповідно до п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7, ст. 69 КК України - призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за вчинений злочин.
Стаття 75 розділу ХІІ КК «Звільнення від покарання та його відбування» зокрема передбачає таку форму реалізації кримінальної відповідальності як звільнення від відбування покарання з випробуванням, що не є заміною покарання на менш суворе, та означає, що засуджена особа не відбуває покарання в ізоляції від суспільства в кримінально-виконавчих установах закритого типу.
Частиною 2 статті 75 КК визначено, що суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Зі змісту вищенаведеного очевидно, що рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням є дискреційним правом суду, тобто суд може прийняти таке рішення або відмовити у звільненні від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, частиною 3 статті 75 КК визначено, що у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
Відповідно до частини 4 статті 75 КК така тривалість може становити від одного до трьох років.
Кримінальний процес України розрізняє загальний порядок розгляду кримінального провадження та особливі порядки, серед яких зокрема вирізняється кримінальне провадження на підставі угод, порядок здійснення якого регламентований статтями 469-476 КПК.
Отже, на основі системного аналізу частини 2 статті 75 КК (яка є спеціальним випадком щодо загального, передбаченого частиною 1 статті 75 КК) суд вважає можливим у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, звільнити особу від відбування покарання з випробуванням разом із встановленням іспитового строку, врахувавши пом'якшуючі покарання обставини.
Беручи до уваги особливість індивідуалізації покарання, обираючи між законними альтернативами, керуючись поняттям судового розсуду, з огляду на обставини справи та другорядну роль кари як мети покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, що не є насильницьким, корупційним чи злочином, спрямованим на повалення державного ладу, особу обвинуваченої, поведінку та відношення до вчиненого, переживання за необдуманість поступку; щире каяття та глибоке усвідомлення незаконності своїх дій.
Поведінка обвинуваченої після вчиненого, на думку суду, засвідчує її каяття, характеризує суб'єктивне ставлення до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона критично оцінила свої дії, спрямовані на збагачення в такий спосіб, і без будь-яких істотних обмежень усвідомила протизаконність діяння.
За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_5 слід звільнити від відбування покарання із випробування та встановленням іспитового строку.
Суд зазначає, що статтею 77 КК визначено вичерпний перелік додаткових покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, які можуть бути призначені у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
Оскільки у наведеному переліку відсутня конфіскація майна, то відтак така й не може бути застосована через звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням.
Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, беручи до уваги конкретні обставини справи, особу обвинуваченої, мотив та ступінь тяжкості вчиненого нею суспільно-небезпечного діяння, наявність обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: щире каяття, повне визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, на обліку в лікарів нарколога та психоневролога не перебуває, поведінку обвинуваченої як до, так і після вчинення інкримінованих дій, заслухавши думку учасників судового провадження - прокурора, обвинуваченої та її захисника,- суд не встановив підстав для відмови в затвердженні такої угоди, передбачених частиною 7 статті 474 КПК, оскільки укладена угода відповідає нормам КК, КПК та інтересам суспільства, зокрема в частині узгодженого покарання, яке відповідає загальним засадам призначення покарання, є пропорційним та достатнім, й забезпечить досягнення мети його застосування.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_10 та обвинуваченою ОСОБА_5 і призначення обвинуваченій узгодженої сторонами міри покарання і звільнення від його відбування з випробуванням, та дискреційним встановленням іспитового строку і покладенням певних обов'язків.
Судові витрати відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Внесену заставу за обвинуваченого слід повернути заставодавцю.
Питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.
Керуючись ст. 373, 374, 475 КПК України, суд
Затвердити угоду від 11 квітня 2025 року між прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_10 та обвинуваченою ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, та призначити їй узгоджене сторонами покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років, без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з іспитовим строком на один рік, якщо вона протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Речові докази:
мобільний телефон ОСОБА_5 ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 із сім-картою НОМЕР_4 , НОМЕР_5 (пароль НОМЕР_6 ); мобільний телефон ІМЕІ1: НОМЕР_7 , ІМЕІ2: НОМЕР_8 , із сім-картою НОМЕР_9 (пароль НОМЕР_6 ); мобільний телефон марки «ergo» в непрацюючому стані - повернути ОСОБА_5 ;
- 180 (сто вісімдесят) купюр зовні схожих на 100 доларів США в загальній сумі 18 000 доларів США, з однією серією та номером MB33438820F- знищити;
- грошові кошти ОСОБА_5 в сумі 12 840 злотих та 20 000 грн. - повернути ОСОБА_5 ;
- копію паспорта громадянина України ОСОБА_6 на 1 арк.; копію тимчасового посвідчення військовозобов'язаного ОСОБА_6 на 1 арк.; дві фотокартки ОСОБА_6 ; чорновий запис на аркуші паперу - залишити при матеріалах кримінального провадження;
- транспортний засіб марки «BMW X3», р.н. НОМЕР_1 , vin-code: НОМЕР_10 , з ключем та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_11 - повернути ОСОБА_5 .
Арешт майна накладений на речові докази ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 18 жовтня 2024 року у справі № 461/8475/24 (провадження №1-кс/461/6419/24) - скасувати.
Повернути заставодавцю ОСОБА_11 , заставу в розмірі 121 120 (сто двадцять одну тисячу сто двадцять) гривень 00 копійок, яка була внесена останньою за ОСОБА_5 на рахунок ТУ ДСА України в Львівській області на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 18 жовтня 2024 року у справі № 461/8475/24 (провадження №1-кс/461/6418/24).
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженій та прокурору.
Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України.
Суддя:
Оригінал вироку.