Справа № 462/9783/24
11 квітня 2025 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючої судді Палюх Н.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Договором №33394-01/2024 від 22.01.2024 у розмірі 30000 грн 00 коп та судові витрати, які складаються із 2422,40 грн судового збору та 9000,00 грн витрат на правову допомогу. В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що 22 січня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачем укладено договір №33394-01/2024. Відповідно до умов Договору товариство надало відповідачу кредит у розмірі 7500,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а клієнт зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 2,5% в день строком на 120 днів, дата погашення кредиту 20.05.2024. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, передбаченому договором. Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за Договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує. Окрім цього, 29.05.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу №29052024, згідно з яким ТОВ «Аванс Кредит» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитним договором №33394-01/2024. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №33394-01/2024 від 22.01.2024, що підлягає стягненню з позичальника становить 30000,00 грн, з яких: 7500,00 грн - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту); 22500,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги. За наведеного просить позов задовольнити.
31 січня 2025 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а відповідачу було запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі, а також вирішено питання про витребування доказів у справі.
Копія позову з додатками була направлена відповідачу позивачем при зверненні до суду в системі «Електронний суд» у порядку виконання вимог абз.2 ч.1 ст.177 ЦПК України.
Відповідач по справі належним чином повідомлявся судом про розгляд даного провадження у встановленому законом порядку, шляхом направлення поштової кореспонденції суду. Клопотань до суду про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надходило.
Згідно з вимогами частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до частини 8 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надала до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі частини 8 статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вимоги статей 279, 280 ЦПК України, суд вважав за можливе проводити заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 22.01.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачем в електронній формі укладено Договір про надання фінансового кредиту № 33394-01/2024, що підтверджується копіями Договору, Додатку № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 33394-01/2024, Заявки-анкети Клієнта на отримання фінансового кредиту в ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та паспорту споживчого кредиту, що підписані ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором W5849.
Відповідно до п. 1.1. Договору Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 7500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. 1.2. Договору Тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби Клієнта. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 22.01.2024. Наданий кредит Клієнт зобов'язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 20.05.2024.
Відповідно до п. 1.3. Договору Клієнт має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або кінцевого строку виплати кредиту, установлених Договором, на підставі поданого до Товариства звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Ініціювання споживачем продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування/строку договору відбувається без змін умов попередньо укладеного договору в бік погіршення для споживача.
Відповідно до п. 1.4.1. Договору процентна ставка становить 2.5 % в день та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору.
Відповідно до п. 3.2. Договору сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за Договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок Товариства у строк, встановлений Договором.
Відповідно до п. 7.6. Договору підписанням цього Договору Клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, розміщених на Веб-сайті Товариства.
ТОВ «Аванс Кредит» належним чином виконало свої зобов'язання за Договором, перерахувавши грошові кошти у розмірі 7500,00 грн за реквізитами банківської карти відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується копією повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. № 3466_240704145218 про успішний переказ коштів на платіжну картку клієнта: 22.01.2024 15:20:20 на суму 7500,00 грн, маска картки НОМЕР_1 .
Однак, у порушення положень договору, відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.
Окрім цього, 29 травня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 29052024, що підтверджується копією договору факторингу, копіями Акту приймання-передачі Реєстру Боржників до Договору факторингу № 29052024 від 29 травня 2024 року в електронному та письмовому вигляді та копією платіжної інструкції про плату згідно Договору факторингу № 29052024 від 29 травня 2024 року.
Згідно п. 1.1. Договору факторингу в порядку та на умовах визначених ним Договором. Клієнт передав Фактору, а Фактор прийняв і зобов'язується оплатити Клієнту права вимоги за грошовими зобов'язаннями у загальному розмірі 18 589 998 грн. 95 коп., що виникли у Клієнта за Основними договорами (Договорами фінансового кредиту), укладеними між боржниками та Клієнтом.
Згідно п. 1.2. Договору факторингу на підставі цього Договору Фактор стає Новим кредитором в зобов'язаннях, що виникли із Основних договорів, та отримує права вимоги за Основними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті боргу за Основними договорами, строк платежу за якими настав, а також вимоги ар Основним договорам, які виникнуть у майбутньому. До Фактора переходять права Клієнта у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували (передбачені Основними договорами) на момент переходу цих прав.
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 29052024 від 29 травня 2024 року, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 33394-01/2024 на загальну суму 30000,00 грн, з яких: 7500,00 грн - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту); 22500,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Згідно з Розрахунку заборгованості за к договором про надання фінансового кредиту № 33394-01/2024, за період з 22.01.2024 по 29.05.2024, станом на 29.05.2024 заборгованість відповідача ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 33394-01/2024 на загальну суму 30000,00 грн, з яких: 7500,00 грн - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту); 22500,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У пункті 5 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа. Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Договір, укладений у електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19; від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18; від 07.10.2020 року № 127/33824/19.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч. ч. 1,2 ст. 1056-1 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (положення кодексу, що регулюють договір позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Як вбачається із матеріалів справи, 29 травня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Факторинг Пертнерс» було укладено договір факторингу № 29052024, відповідно до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» відступило ТОВ «Факторинг Пертнерс» права вимоги до відповідача в розмірі 30000,00 грн, з яких: 7500,00 грн - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту); 22500,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Суд приймає до уваги надані позивачем розрахунки заборгованості, оскільки будь-яких доказів чи власних розрахунків на спростування таких відповідачем не надано. Дана позиція суду відповідає позиції, що міститься у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року по справі 753/16745/15-ц, провадження № 61-40036св18.
Із врахуванням наведеного суд дійшов висновку, що до стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 30000,00 грн.
Крім того, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 0483630015 від 24.12.2024 року.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов до висновку, що з відповідача слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн на користь позивача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000, 00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача - адвокатом Макєєвом Є.Ю. надано договір №02-09/2024-5 від 02.09.2024 про надання правової допомоги, а також витяг з акту №3 про надання юридичної допомоги.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
За змістом ч. 5, 6 ст.137 ЦПК України в разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До того ж, при стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Більше того, відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Оскільки вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Тобто, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, пункт 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи наведене, суд вважає, що заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн за участь у цивільній справі за позовом ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, не можуть вважатись розумними та співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, а також їх необхідністю для постановлення судового рішення.
Таким чином, з урахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та її необхідності для постановлення даного судового рішення, суд дійшов висновку, що із відповідача на користь позивача слід стягнути 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 509, 526, 549, 551, 626, 628, 633-634, 638, 1049, 1054, 1066,1069 Цивільного кодексу України, ст. ст. 13, 19, 81, 263-265, 280-284,ЦПК України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», суд-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором №33394-01/2024 від 22.01.2024 у розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», понесені ним судові витрати, а саме: 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп судового збору та 3000 (три тисячі) грн 00 коп витрат на професійну правничу (правову) допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Гедройца Єжи, буд. 6, офіс 521.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: