Справа № 462/1242/25
14 квітня 2025 року Залізничний районний суд м.Львова у складі головуючої судді Іванюк І.Д., розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» в інтересах якого діє адвокат Альховська Ірина Богданівна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» в інтересах якого діє адвокат Альховська І.Б. через систему «Електронний суд» звернулася 19.02.2025 року до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №СL-298300 від 15.01.2021 року в розмірі 55333,70 грн, з яких: 11234,98 грн - прострочене тіло, 2753,16 грн - строкове тіло, 15968,10 грн - прострочені відсотки, 24774,32 грн - строкові відсотки, а також стягнути понесені судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 15.01.2021 року між акціонерним товариством «КРЕДОБАНК» (надалі АТ «Кредобанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № СL-298300, відповідно до якого відповідачу надано кредит у сумі 20000 грн строком на 36 місяців, а саме до 12.01.2024 року. Позивач користувалася кредитними коштами, однак свого обов'язку щодо їх повернення не виконала. 08.11.2023 року між АТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» укладено договір факторингу, відповідно до якого АТ «Кредобанк» передало (відступило) ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» прийняло належні АТ «Кредобанк» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги. 12.12.2024 року рішенням №12/12/24-1 ТОВ ФК «Марин-Фінанс» змінено найменування товариства на ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс». Таким чином, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» за кредитним договором №СL-298300 від 15.01.2021 в розмірі 55333,70 грн. На підставі викладеного, просить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 20 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_1 відзив на позовну заяву у визначений судом п'ятнадцятиденний строк не подала, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не скеровано.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно із ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Судом встановлено, що 15.01.2021 року ОСОБА_1 подав анкету-заяву №СL-298300 на отримання готівкового кредиту у розмірі 20000 грн, процентна ставка 65% /а.с.19/.
Відповідно до кредитного договору №СL-298300 від 15.01.2021 року АТ «Кредобанк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 20000 грн на 36 місяців, а саме до 12.01.2024 року, процентна ставка 65% річних/а.с.16-18/.
За розрахунками фінансової компанії за період з 02.11.2020 року по 08.11.2023 року відповідач станом на 31.01.2025 року має заборгованість у розмірі 55333,70 грн, з яких: 11234,98 грн -прострочене тіло, 2753,16 грн - строкове тіло, 15968,10 грн - прострочені відсотки, 24774,32 грн - строкові відсотки /а.с.25/.
Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Також судом встановлено, що 08.11.2023 року між АТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» укладено договір факторингу, відповідно до якого АТ «Кредобанк» передало (відступило) ТОВ «ФК «Марин-Фінанс»за плату належні йому права вимоги до відповідача у розмірі 55333,70 грн /а.с.9 зворот - 10/.
Згідно з рішенням №12/12/24-1 від 12.12.2024 року змінено наймено ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» на товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» /а.с.29/.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що у кредитному договорі №СL-298300 від 15.01.2021 року сторони узгодили розмір кредитного ліміту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою власноручного підпису /а.с.16-19/. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого зобов'язання та не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості, у зв'язку із чим у нього виникла сума заборгованості у розмірі 55333,70 грн.
Суд приймає до уваги надані позивачем розрахунки заборгованості, оскільки будь-яких доказів чи власних розрахунків на спростування таких відповідачем не надано (а.с. 25). Дана позиція суду відповідає позиції, що міститься у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року по справі 753/16745/15-ц, провадження № 61-40036св18.
Із врахуванням наведеного суд дійшов висновку, що до стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» підлягає заборгованість у розмірі 55333,70 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору при поданні позову до суду в розмірі 2422,40 грн (платіжне доручення №52 від 12.02.2025 року - а.с.31).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача - адвокатом Альховською І.Б. надано ордер про надання професійної правничої (правової) допомоги серія ВС №1341466, укладений між позивачем ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» та адвокатом Альховською І.Б., договір про надання правничої допомоги №24/01/24 від 24.01.2025 року, акт наданих послуг №1 до договору про надання правничої допомоги №24/01/24 від 24.01.2025 року /а.с.6,11,13/.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
За змістом ч. 5, 6 ст.137 ЦПК України в разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До того ж, при стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Більше того, відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Оскільки вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Тобто, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, пункт 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи наведене, суд вважає, що заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн за участь у цивільній справі за позовом ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, не можуть вважатись розумними та співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, а також їх необхідністю для постановлення судового рішення.
Таким чином, з урахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та її необхідності для постановлення даного судового рішення, суд дійшов висновку, що із відповідача на користь позивача слід стягнути 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 19, 81, 89,141, 263-265 Цивільного процесуального України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» 55333 (п'ятдесят п'ять тисяч триста тридцять три) грн 70 коп., 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору та 2000 (дві тисячі) грн. витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс», ЄДРПОУ 43231894, юридична адреса: 79026, м.Львів, вул. Академіка Лазаренка, 4/4.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Іванюк І.Д.