Справа №461/2500/25
Провадження №2-а/461/87/25
07 квітня 2025 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Кротової О.Б.,
секретар судового засідання Басараб Д.Е.,
представника відповідача Баліцького О.Й.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження іноземця,-
адвокат Коваль Я.Ю., яка діє в інтересах громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 , 31.03.2025 через систему Електронний Суд звернулась до суду із адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження іноземця №4601130100016864 від 16.10.2024, винесене Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області.
В обґрунтування позову покликається на те, що 16.10.2024 Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП (перебування на території України понад встановлений строк), та постановою зобов'язано позивача сплатити штраф у розмірі 5100 грн, який останній сплатив штраф добровільно 16.10.2024, хоч і не розумів чому саме він має його сплачувати. Оскільки позивач сплатив штраф, то вважав, що він більше не має жодних проблем. Зауважує, що позивач прибув на територію України 15.01.2024 з метою працевлаштування. В подальшому, роботодавець, який обіцяв прийняти його на роботу повідомляв неправдиву інформацію, запевняючи в тому, що позивач має право безперешкодно перебувати в Україні, оскільки він буде працевлаштованим та відносно нього подані відповідні документи. 05.09.2024 Львівським обласним центром зайнятості було прийнято рішення про видачу дозволу ТОВ «ОСТПРИМА» на застосування праці іноземців, строком до 05.09.2025. Позивач працював у вказаному товаристві та отримував заробітну плату від керівника, а тому навіть не міг подумати, що у нього можуть виникнути будь-які проблеми у сфері порушення міграційного законодавства України. 16.10.2024 відповідачем прийнято рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни його походження у зв'язку з порушенням строків пребування на території України та зобов'язано покинути територію України до 26.10.2024. Як вбачається зі змісту вказаного рішення, позивачу повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадяського порядку, прав та законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, відносно останнього прийнято рішення про його примусове повернення. Також, у тексті цього рішення зазначено, що позивач: «З вимогами ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначені строки ознайомлений». У графі «дата та підпис» наявний підпис позивача та дата. Крім того, у графі «перекладач», зазначено «не потребує», а також зазначений підпис позивача. З огляду на викладене, вважає, що відповідач порушив права та інтереси позивача, оскільки не залучив перекладача під час повідомлення позивачу про факт винесення відносно нього рішення про примусове повернення до країни походження, про що зазначено в самому рішенні. Окрім цього, відповідач не залучив двох свідків для підтвердження факту відмови позивача від перекладача. Також ОСОБА_1 не було надано копії оскаржуваного рішення про примусове повернення. Відповідач не роз'яснив належним чином позивачу його права на перекладача та оскарження такого рішення, оскільки рішення про примусове повернення до країни походження не містить відомостей про те, що позивачу було роз'яснено його права та що йому вони зрозумілі. Також відповідачем не було надано позивачу змоги скористатись правовою допомогою, не з'ясовано його намір оскаржити рішення про примусове повернення, не повідомлено центр надання правової допомоги. Факт проставлення позивачем свого підпису на рішенні щодо відмови від перекладача не свідчить про його свідому відмову, а лише свідчить про факт його підписання позивачем. Разом з тим, позивач взагалі не розуміє української мови, розмовляє лише на турецькій мові. 15.01.2024 ОСОБА_1 вперше у житті прибув до України, що підтверджується штампами у його паспорті. Працівники міграційної служби лише дали позивачу оскаржуване рішення для проставлення підпису, проте, останній навіть не розумів, що саме підписує, оскільки не розумів змісту документу, не розумів мови, якою йому розповідають працівники міграційної служби, чи запитували його про необхідність залучення перекладача, не міг прочитати зміст рішення, оскаржити таке до суду та скористатись правовою допомогою, не розумів наслідків його прийняття та не знав, що йому встановлено строки для виїзду з України та які саме строки. Позивач на той момент зрозумів лише, він має сплатити штраф та сплатив його, аби в подальшому у нього не було проблем на території України. Наведене свідчить про те, що позивач не міг виконати оскаржуване рішення про примусове повернення з об'єктивних причин, зокрема, у зв'язку грубим з порушенням відповідачем його прав та обов'язків. Також зазначила, що 29.01.2025 було прийнято вішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 , з покликанням на те, що позивач не виконав рішення про примусове повернення до країни походження від 16.10.2024. Разом з тим, звертає увагу, що позивач не ухилявся від виконання рішення відповідача про примусове повернення, оскільки не знав, що таке рішення взагалі було винесене відносно нього, і не виконав цього рішення з поважних причин, а саме у зв'язку з порушенням відповідачем вимог законодавства, про що зазначено вище. Наголошує на тому, що невиконання рішення про примусове повернення з поважних причин виключає можливість примусового видворення, у зв'язку з чим рішення щодо примусового видворення позивача з України є передчасним та безпідставним. Таким чином, вважає, що складений протокол про адміністративне правопорушення та прийнята постанова про накладення адміністративного стягнення, що передували прийняттю рішення від 16.10.2024 про примусове повернення до країни походження позивача, та саме рішення, складені та прийняті посадовими особами Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області з порушенням законодавства, а саме ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п.2 розділу ІІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, 10 Розділу І, п.1 ст.5 Декларації про права людини, ст.19 Конституції України та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді від 02.04.2025 прийнято до розгляду адміністративний позов, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
07.04.2025 представником позивача - адвокатом Коваль Я.Ю. подано заяву про долучення документів до матеріалів справи, а саме доказів сплати ОСОБА_1 заборгованості у виконавчому провадженні НОМЕР_4 з примусового виконання постанови №ПН МКН 016314 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 29.01.2025.
07.04.2025 представником відповідача Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Баліцьким О.Й. подано заяву, в якій просить залишити позовну заяву без розгляду, у зв'язку з пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду. З покликанням на положення Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, вважає, що позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до суду не в межах шестимісячного строку, а в межах десятиденного строку з дня коли особа дізналася та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким чином, позивач 16.10.2024 отримавши рішення про примусове повернення, звернувся до суду лише 31.03.2025, тим самим пропустивши строк звернення до суду.
07.04.2025 представником відповідача Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Баліцьким О.Й. подано відзив на адміністративний позов, у якому просить суд відмовити у його задоволенні, з огляду на таке. Не відповідає дійсності твердження представника позивача, наведені у позовній заяві, про те, що позивач не розумів, що підписує, не розумів наслідки прийняття рішення про повернення, його оскарження, оскільки такі спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи. Так, як було встановлено та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 прибув на територію України 15.01.2024 через ПП «Мамалига» та до цього часу територію України не залишив, чим перевищив встановлений строк перебування в Україні більше ніж 30 днів. У зв'язку з наведеним, відповідачем складений протокол про адміністративне правопорушення від 15.10.2024 та винесена постанова від 16.10.2024 про накладення адміністративного стягнення на позивача у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн відповідно до ч.2 ст.203 КУпАП. У даних документах ОСОБА_1 власноручно підписався про те, що він ознайомився із матеріалами справи, що має право користуватися правовою допомогою та послугами перекладача. Однак, позивач дії відповідача не оскаржував, від перекладача відмовився та заявляв, що перекладач йому не потрібен, що підтверджується його власноручним підписом на документах. Більше того, позивач визнав свою вину у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення міграційного законодавства, оплативши штраф у розмірі 5100 грн. Окрім цього, як в протоколі так і в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 повністю ознайомився зі змістом прав та обов?язків, порядком оскарження в суді рішення відповідача про примусове повернення до країни походження від 16.10.2024, а також зобов?язався покинути територію України до 26.10.2024, однак не висловив намір його оскаржити в судовому порядку, що підтверджується його власноручним підписом. Повідомляє, що оскільки позивач розумів рішення про примусове повернення прийняте відповідачем, відповідальність за його невиконання та порядок оскарження, а також зобов?язався протягом десяти днів покинути територію України то і відповідно не вимагав та відмовився від перекладача. Як доказ прийняття та надання рішення про примусове повернення, позивачу був проставлений штамп у його паспорті № НОМЕР_1 про прийняте відповідачем рішення про примусове повернення від 16.10.2024, встановлено йому строк для виїзду з України 10 днів, а саме до 26.10 2024. Щодо покликань представника позивача на те, що позивач прибув на територію України з метою працевлаштування, а роботодавець надав позивачу неправдиву інформацію про його працевлаштування, зазначив, що всупереч вимогам законодавства позивач працюючи, як він стверджує у позовній заяві, чомусь не звертався до органів міграційної служби для отримання посвідки на тимчасове проживання. Крім того, звертає увагу, що ОСОБА_1 і надалі не мав наміру виконувати рішення відповідача про повернення та перебував нелегально протягом тривалого часу в Україні, допоки не був 29.01.2025 виявлений співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, які прийняли рішення про примусове видворення його з України.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Коваль Я.Ю. в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача просить здійснювати розгляд справи без участі позивача та його представника.
Представник відповідача ГУ ДМС України у Львівській області Баліцький О.Й. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення даного адміністративного позову, просив суд відмовити у його задоволенні з підстав, що наведені у поданому відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до такого висновку.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ст.5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 15.10.2024 о 19:35 год. за адресою: м. Львів, вул. Руданського, 3, встановлено перевищення встановленого терміну перебування в України більше ніж на 30 днів громадянином Турецької Республіки ОСОБА_1 , у зв'язку з чим уповноваженою особою Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області складено відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ №002719 від 15.10.2024 за ч.2 ст.203 КУпАП.
Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що ОСОБА_1 роз'яснено зміст ст.63 Конституції України, а також його права та обов'язки, передбачені ст.268 КУпАП, про що останній підписався. Також у протоколі зазначені пояснення ОСОБА_1 про те, що він своєчасно не покинув територію України через особисті обставини, перекладача не потребує, українську мову розуміє, свою провину визнає, зміст протоколу йому зрозумілий.
Постановою першого заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Іваночко І.Р. про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЛВ №002709 від 16.10.2024, на підставі протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ №002719 від 15.10.2024, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн, за порушення останнім п.2 Порядку, затвердженого ПКМУ №150 від 15.02.2012.
У цей же день, а саме 16.10.2024 ОСОБА_1 сплачено вказаний розмір штрафу, що підтверджується квитанцією з ПуАТ «КБ «АКОРДБАНК» №4461733.
16.10.2024 провідним спеціалістом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Лавриновичем В. прийнято рішення, яке затверджене першим заступником начальника Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Іваночко І.Р., №4601130100016864 про примусове повернення до країни походження громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язано останнього покинути територію України до 26.10.2024. Даним рішенням встановлено, що громадянин Турецької Республіки ОСОБА_1 прибув на територію України 15.01.2024 через ПП «Мамалига» та до цього часу територію України не залишив, чим перевищив встановлений строк перебування в Україні більше ніж 30 днів.
29.01.2025 уповноваженою особою ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 .
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що станом на 29.01.2025, відповідно до відомостей з інтегрованої міжвідомчо автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» ОСОБА_1 рішення про примусове повернення не виконав, територію України не покинув.
Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Пунктом 14 частини першої статті 1 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI) встановлено, що нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження абоскорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Статтею 23 Закону №3773-VI визначено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Статтею 3 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частин першої та третьої статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Статтею 31 Закону №3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за №806/21119 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Пунктом 5 розділу І Інструкції передбачено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Інструкції рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства. У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Інструкції у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов'язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення. Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони подальшого в'їзду обчислюється з дня винесення такого рішення. Якщо рішення про примусове повернення супроводжується забороною в'їзду в Україну, у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в'їзду.
Відповідно до п.п.4, 5 Інструкції один з примірників рішення про примусове повернення видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, інший залишається в органі, який його прийняв. У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця скасовується віза, вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні, та проставляється штамп, зразок якого наведено в додатку 4 до цієї Інструкції. Іноземець зобов'язаний самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Щодо покликань представника відповідача на пропуск позивачем строку при звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і розпочинає свій відлік з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 рішення про примусове повернення до країни походження іноземця від 16.10.2024.
Так, статтею 288 КАС України, якою визначено особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України, особливостей щодо строків звернення іноземця до місцевого загального суду як адміністративного суду з позовною заявою щодо оскарження рішення про його примусове повернення в країну походження не визначено.
Таким чином, на підставі частини другої статті 122 КАС України рішення про примусове повернення до країни походження може бути оскаржене у шестимісячний строк, який, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлено, що про порушення своїх прав позивач дізнався 16.10.2024, коли було винесено рішення про його примусове повернення, про що свідчить його особистий підпис на вказаному рішенні та проставлення у його паспорті штампу про прийняте відповідачем рішення про примусове повернення від 16.10.2024.
У зв'язку з наведеним, суд приходить до висновку, що шестимісячний строк на оскарження рішення про примусове повернення до країни походження іноземця №4601130100016864 від 16.10.2024 позивачем пропущений не був, а тому вказані покликання представника відповідача є безпідставними.
В обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення про примусове повернення, представник позивача покликається на те, що відповідачем під час винесення такого рішення не було залучено перекладача.
Право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини стосовно осіб, які не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13.12.1985 на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною.
У пункті 2 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
Про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28.11.1978, у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19.12.1989, у справі «Артіко проти Італії» від 30.05.1980).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.
У спірних правовідносинах позивач сам відмовився від свого права на залучення перекладача, адже зазначив, що його не потребує. Вказана обставина підтверджується відповідним підписом ОСОБА_1 в рішенні про примусове повернення до країни походження №4601130100016864 від 16.10.2024, де в графі «перекладач», зазначено «не потрібно», та міститься підпис останнього.
Як було зазначено, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Інструкції рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства.
Отже, перекладач та/або законний представник надаються на вимогу особи (іноземця), як то передбачено пунктом 2 Інструкції, якої в даному випадку не було.
Верховний Суд у постанові від 08.11.2024 у справі №539/2085/22 наголошує, що залучення перекладача при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішень відносно іноземця є правом особи, а не його обов'язком. У разі реальної потреби залучати перекладача орган міграційної служби в такому випадку зобов'язаний його забезпечити.
Оскільки у спірних правовідносинах позивач сам відмовився від участі перекладача при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішення відносно нього, суд не вважає його право за такої обставини порушеним.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16-а, від 07.02.2023 у справі №522/7918/22.
Крім того, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу роз'яснено можливість оскарження вказаного рішення до суду, правом на яке останній фактично скористався, звернувшись до суду з цим позовом.
Окрім цього, позивач в оскаржуваному рішенні підписався про те, що: «З вимогами ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначені строки ознайомлений».
Про розуміння позивачем змісту ухваленого стосовно нього рішення свідчить також те, що у його паспорті був проставлений штамп про прийняте відповідачем рішення про примусове повернення від 16.10.2024 та встановлено строк для виїзду з України 10 днів, а саме до 26.10.2025.
Щодо покликання представника відповідача на незалучення двох свідків для підтвердження факту відмови від перекладача суд звертає увагу, що пунктом 2 розділу ІІ Інструкції передбачено необхідність присутності двох свідків у разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення, однак, з рішення про примусове повернення до країни походження №4601130100016864 від 16.10.2024 вбачається, що таке підписане ОСОБА_1 , у зв'язку з чим вказані покликання є безпідставними.
З приводу тверджень представника позивача про те, що ОСОБА_1 прибув на територію України з метою працевлаштування, а роботодавець останнього надав йому неправдиву інформацію щодо його працевлаштування, суд зазначає наступне.
Відповідно до долучених представником позивача документів встановлено, що 05.09.2024 Львівським обласним центром зайнятості видано дозвіл серії НОМЕР_2 на застосування праці іноземців та осіб без громадянства відносно громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 , роботодавець: ТОВ «ОСТПРИМА».
Частиною 4 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування або укладення гіг-контракту або під час перебування на законних підставах на території України у випадку, передбаченому частиною тринадцятою цієї статті, отримали дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні та посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.
Разом з тим, будь-яких доказів звернення ОСОБА_1 до органу міграційної служби з метою отримання посвідки на тимчасове проживання суду не надано.
Щодо покликання сторони позивача на сплату ОСОБА_1 штрафу згідно постанови про накладення адміністративного стягнення, суд зазначає, що факт сплати позивачем штрафів за порушення міграційного законодавства не є пом'якшуючою обставиною та жодним чином не свідчить про сумлінність у виконанні законів, оскільки штраф є видом юридичного покарання за вчинення правопорушень.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач жодним чином не прагнув легалізувати своє становище в Україні, не отримував дозволу на проживання, порушив строки перебування встановлені для іноземців. Зазначені обставини свідчать не про законослухняність, а про систематичне невиконання міграційних приписів встановлених в Україні.
Так, вичерпний перелік підстав за наявності яких іноземець не може бути примусово повернутий до країни походження або третьої країни визначений у частині першій статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», водночас, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність вказаних обставин.
Порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства у розумінні Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», вважається, у тому числі, перебування особи на території України без законних на те підстав, що мало місце у випадку спірних правовідносин.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2022 у справі №755/7030/21.
Отже, порушений позивачем законодавчо установлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача, як суб'єкта владних повноважень є законним, вчиненим у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст.6, 9, 72-77, 241-246, 295, 297 КАС України, суд, -
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження іноземця - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 11.04.2025.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
позивач: ОСОБА_1 , громадянин Турецької Республіки, РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
представник позивача: Коваль Яна Юріївна, АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області, 79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11, код ЄДРПОУ 37831493, номер телефону: 032 2614 902.
Суддя О.Б. Кротова