Справа № 161/2165/25
Провадження № 3/161/1114/25
м.Луцьк 10 квітня 2025 року
Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Присяжнюк Л.М., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 16 січня 2025 року, серії ЕПР1 №222270 ОСОБА_1 16 січня 2025 року о 10 год. 49 хв. у селищі Торчин по вул. Незалежності, 45 керував автомобілем Opel Astra д. н. з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився зі згоди водія на місці зупинки транспортного засобу, у встановленому законом порядку, із застосуванням газоаналізатора Alcotest Drager 6320, прилад 0017 з позитивним результатом 0,47 проміле. Такі дії кваліфіковані поліцейським, як порушення п.2.9. а ПДР та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Під час розгляду справи у суді ОСОБА_1 заперечив свою вину у вчиненому. Пояснив, що 16.01.2025 року зранку подзвонила сусідка, щоб терміново везти дітей в лікарню і він погодився. Під час зупинки транспортного засобу, працівники поліції запропонували пройти тест на місці і прилад показав стан алкогольного сп'яніння. Вживав алкоголь напередодні ввечері.
Таку версію ОСОБА_1 підтримав у судовому засіданні його захисник - адвокат Пікун Б.І., який просив суд закрити провадження у справі, оскільки його підзахисний діяв у стані крайньої необхідності, оскільки потрібно було терміново везти дитину у лікарню.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 повідомила суду, що 16.01.2025 року попросила сусіда ОСОБА_1 терміново відвезти дитину до лікарні. Швидку не викликали. Сусід був тверезий.
Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, позицію захисника, допитавши свідка та дослідивши письмові матеріали справи, зокрема відеозапис події, суд дійшов такого висновку.
На переконання суду винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджується:
1) протоколом про адміністративне правопорушення;
2) направленням на огляд;
3) актом огляду на стан алкогольного сп'яніння;
4) відеозаписом;
Доводи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Пікуна Б.І. про те, що ОСОБА_1 не мав умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП, керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння в умовах крайньої необхідності, не можуть бути взяті судом до уваги, зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно зі ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Під час судового розгляду справи судом також були досліджені докази, надані стороною захисту, зокрема, виписний епікриз із медичної картки стаціонарного хворого №88. ОСОБА_3 був госпіталізований 19.01.2025 року та виписаний 24.01.2025 року, діагноз ОГК-лівобічна пневмонія.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі. За правовим полем України, зокрема, п.2.9а Правил дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України 10.10.2001 року з подальшими змінами, ст. 130 КУпАП, водіям забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Оскільки ОСОБА_1 реалізував право володіти та керувати транспортним засобом, то тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону.
Обґрунтовуючи стан крайньої необхідності, сторона захисту посилається на те, що існувала загроза життю та здоров'ю дитини оскільки її стан був середньої тяжкості , проте судом зазначається, що відсутні підстави вважати встановленим, що єдиним способом усунення небезпеки могло бути керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння. Шидка медична допомога матір'ю дитини не викликалася.
Керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пасажирів, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому, зазначені доводи не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Відтак, доводи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Пікуна Б.І. про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію слід розцінювати, як намагання ОСОБА_1 уникнути встановленої Законом відповідальності за скоєне.
Мірою відповідальності, яка застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами є адміністративне стягнення (ст. 23 КУпАП).
При накладенні стягнення відповідно до вимог ч. 2 ст. 33 КУпАП суд враховує: характер вчиненого правопорушення, особу порушника, який раніше, відповідно до матеріалів справи, до адміністративної відповідальності не притягувався, докази про притягнення протягом року до адміністративної відповідальності посадовою особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення суду не надано; відсутність обставин, що обтяжують відповідальність, та обставин, які пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, тому вважає за необхідне накласти на правопорушника адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, з позбавленням останнього права керування транспортними засобами на строк один рік та відповідно до вимог ст. 40-1 КУпАП стягнути з особи, на яку накладено адміністративне стягнення, судовий збір в розмірі, визначеному ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за ставками судового збору, встановленими на час вчинення адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст.40-1, 130, 283, 284, 304 КУпАП, суддя, -
Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК