10 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 990/52/25
Провадження № 11-108заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л.,Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Гриціва Михайла Івановича, Шевцової Наталії Володимирівни, Губської Олени Анатоліївни, Усенко Євгенії Андріївни від участі в розгляді справи № 990/52/25 за позовом ОСОБА_1 до держави України, від імені якої виступають Кабінет Міністрів України, Президент України Зеленський Володимир Олександрович, Національний банк України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до держави України, від імені якої виступають Кабінет Міністрів України (далі - КМУ), Президент України Зеленський Володимир Олександрович (далі - Президент України), Національний банк України (далі - НБУ), у якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України та КМУ щодо незабезпечення реалізації конституційних прав позивача на рівність та соціальний захист;
- визнати протиправними дії КМУ щодо встановлення дискримінаційних умов участі в програмах "Національний кешбек" та "Зимова єПідтримка", які обмежують доступ до державної допомоги для громадян, які не користуються смартфонами та/або електронними сервісами;
- зобов'язати КМУ привести положення постанови № 952 (в редакції постанови № 1122) та постанови КМУ від 09 грудня 2021 року № 1272 у відповідність із Конституцією та законами України, забезпечивши рівний доступ до програми "Національний кешбек" для всіх громадян незалежно від їхнього майнового стану та наявності смартфона;
- зобов'язати Президента України відповідно до статті 106 Конституції України зупинити дію постанов КМУ № 952 (у редакції постанови № 1122) та від 09 грудня 2021 року № 1272 як таких, що порушують конституційні права позивача, передбачені статтями 8, 22, 24 Конституції України, з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
- зобов'язати НБУ прибрати незаконний термін "фінансовий номер", бо жоден телефон не має можливості встановити особу, а навпаки, створює вразливість, що, як вказує позивач, він вже довів банку, отримавши доступ до чужого номера, оформленого на людину, яка взагалі померла;
- зобов'язати Президента України, КМУ та НБУ привести закони у відповідність із Конституцією України, припинити порушувати права позивача, вигадуючи обов'язок щодо нього за власний кошт придбати телефон;
- захистити право позивача і винести ухвалу, що у ОСОБА_1 немає обов'язку мати телефон, немає обов'язку надавати послугу телефонної розмови безкоштовно, немає обов'язку користуватися електронними послугами, і це не є приводом обмежити його в доступі до банківських послуг і навіть у сплаті комунального платежу й обмежити право на доступ до медицини;
- зобов'язати Президента України як гаранта Конституції України звернутися до КМУ та НБУ з вимогою привести їх нормативно-правові акти у відповідність із Конституцією України та законами України з метою забезпечення дотримання прав громадян на рівність та недискримінацію при отриманні державних та фінансових послуг;
- визнати що "ДІЯ" прийнята з грубим порушенням Конституції Украйни в протиправний спосіб, як і закони, що приймаються з метою експерименту на людях;
- зобов'язати відповідачів припинити проводити експерименти щодо примусової цифровізації шляхом обмеження конституційних прав і свобод та доступу до лікарень, банків шляхом примусу купити за власний кошт айфон, сплатити послуги Інтернету і зв'язку. Визнати такі дії незаконними.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернув позивачу на підставі пункту 6 частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, за змістом якої просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалою від 05 березня 2025 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 19 березня 2025 року призначила розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на 10 квітня 2025 року.
09 квітня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1. про відвід судді (суддів), у якій він просить задовольнити заяву про відвід суддів Гриціва М. І., Шевцової Н. В., Губської О. А., Усенко Е. А. Передати справу для вирішення іншого складу суду в установленому законом порядку.
На обґрунтування вказаної заяви позивач зазначає, що відвід суддям Гриціву М. І., Шевцовій Н. В., Губській О. А., Усенко Е. А. заявлено з підстав, які викликають обґрунтовані сумніви в їх неупередженості та об'єктивності (пункт 4 частини 1 статті 36 КАС України). ОСОБА_1 посилається на те, що суд, розглядаючи справу, повністю проігнорував заяви позивача про наявність в діях посадових осіб Пенсійного фонду України, АТ «Ощадбанк», а також осіб, відповідальних за встановлення завідомо заниженого прожиткового мінімуму ознак явних кримінальних правопорушень, передбачених статтями 175Ю 185, 358, 367, 109, 442 Кримінального кодексу України. Вказує, що суд не вчинив жодних дій щодо повідомлення компетентних правоохоронних органів про це та продовжив розгляд справи виключно в адміністративному ключі. Таке ігнорування кримінально-правової складової, на думку позивача, свідчить про небажання суду всебічно та повно з'ясувати обставини справи та може вказувати на упередженість або намагання уникнути належної правової кваліфікації дій відповідальних осіб. Зазначає, що Велика Палата Верховного Суду фактично відмовивши йому у розгляді справи по суті з посиланням на необхідність його звернення до Конституційного Суду України, вийшла за межі своїх повноважень та створила правову колізію шляхом фактичного надання ОСОБА_1. повноважень Президента/Верховного Суду щодо звернення до Конституційного Суду України. Вказане, на думку позивача, викликає глибокі та обґрунтовані сумніви у неупередженості та здатності суддів об'єктивно розглянути цю справу відповідно до Конституції та законів України, а також забезпечити його право на справедливий суд.
Перевіривши доводи, наведені ОСОБА_1 на обґрунтування заяви про відвід суддів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Частиною сьомою статті 40 КАС України визначено, що питання про відвід судді Великої Палати не підлягає передачі на розгляд іншому судді та розглядається Великою Палатою.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Велика Палата Верховного Суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є судом, установленим законом, для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 у цій справі.
Відповідно до статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу (щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді адміністративної справи).
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції вимагає, щоб суд у межах своїх повноважень був неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає змісту нормативної конструкції «неупередженість (безсторонність) судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд касаційної інстанції вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці ЄСПЛ.
За усталеною практикою ЄСПЛ, обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції слід встановлювати згідно з:
а) «об'єктивним критерієм», який передбачає, що наявність упередженості суду (суддів) повинна визначатися окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
б) «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи, і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можна поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості заявник повинен довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних складових неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про особисте переконання та поведінку конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі, тощо).
Як указано в Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Практика ЄСПЛ свідчить, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) потрібно визначити окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (пункти 45-50 рішення ЄСПЛ у справі «Морель проти Франції»; пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі «Пескадор Валеро проти Іспанії») або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі «Лука проти Румунії»), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованого сумніву в неупередженості суду (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»; пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Пабла Кю проти Фінляндії»; пункт 96 рішення ЄСПЛ у справі «Мікаллеф проти Мальти»).
У рішенні ЄСПЛ від 09 листопада 2009 року у справі «Білуха проти України» зазначено, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими».
Проте з доводів та меж перегляду в цій справі не простежується жодної залежності чи взаємозв'язку, що прямо чи опосередковано вказували б на упередженість чи необ'єктивність суддів Великої Палати Верховного Суду. Обставин, які б свідчили про упередженість суддів Великої Палати Верховного Суду стосовно позивача, їх зацікавленість у певному рішенні в цій справі чи про необ'єктивне ставлення до сторін у справі, ОСОБА_1 не навів, а суд не встановив.
Доводи ОСОБА_1. на обґрунтування заяви про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду в тому числі зводяться до незгоди з прийнятими Великою Палатою Верховного Суду рішеннями, в яких ОСОБА_1 виступав позивачем.
За правилами частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу.
Проаналізувавши наведені в поданій заяві про відвід суддів доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена заява не містить посилань на обставини, які за суб'єктивними чи об'єктивними критеріями унеможливлюють участь суддів Гриціва М. І., Шевцової Н. В., Губської О. А. у розгляді цієї справи відповідно до статті 36 КАС України.
Оскільки причин для висновку про наявність визначених статтею 36 КАС України та інших підстав для відводу суддів Великої Палати Верховного Суду Гриціва М. І., Шевцової Н. В., Губської О. А., немає, відповідна заява ОСОБА_1 . в частині заявлення відводу щодо них задоволенню не підлягає.
Щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про відвід судді Усенко Є. А. від участі у розгляді цієї справи, то Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що на момент подачі ОСОБА_1 заяви про відвід, Усенко Є. А. у розгляді справи позивача участі не бере.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 в частині заявлення відводу судді Усенко Є. А.
Керуючись статтями 36, 40, 241, 248 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Гриціва Михайла Івановича, Шевцової Наталії Володимирівни, Губської Олени Анатоліївни від участі в розгляді справи № 990/52/25 за позовом ОСОБА_1 до держави України, від імені якої виступають Кабінет Міністрів України, Президент України Зеленський Володимир Олександрович, Національний банк України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Залишити без розгляду заяву ОСОБА_1 про відвід судді Великої Палати Верховного Суду Усенко Євгенії Андріївни від участі в розгляді справи № 990/52/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв
І. А. Воробйова К. М. Пільков
М. І. Гриців С. О. Погрібний
Ж. М. Єленіна О. В. Ступак
Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач
В. В. Король О. С. Ткачук
С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич
О. В. Кривенда Н. В. Шевцова