08 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 694/1736/13-к
провадження № 51-3464км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого захисника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 липня 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, ОСОБА_6 засуджено за частиною 2 статті 140 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися медичною діяльністю на строк 2 роки, на підставі статей 49, 74 цього Кодексу звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності, і виправдано за частиною 2 статті 358 КК у зв'язку з недоведеністю вчинення ним злочину.
2. Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , судові рішення щодо якої в касаційному порядку не оскаржені.
3. Суд визнав доведеним, що 19 квітня 2010 року приблизно о 18:00 в приймальному відділенні Катеринопільській центральної районної лікарні ОСОБА_6 , будучи черговим лікарем, не в повному обсязі провів обстеження малолітньої ОСОБА_9 , не запросив для консультації лікаря-нейрохірурга, при погіршенні стану дитини не організував проведення консиліуму лікарів, не викликав лікаря-анестезіолога та педіатра для постійного динамічного нагляду, чим не дотримався вимог Посадової інструкції чергового лікаря та протоколів надання медичної допомоги дітям щодо виклику дитячої реанімаційної бригади. Внаслідок неналежного лікування, потерпіла померла ІНФОРМАЦІЯ_2 о 04:05.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. Засуджений, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати вирок та ухвалу в частині його засудження за частиною 2 статті 140 КК, а кримінальне провадження закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК.
5. Він вважає, що суди здійснили судовий розгляд неповно, належно не оцінили докази, неправильно встановили фактичні обставини справи і постановили рішення, які не відповідають вимогам статті 370 КПК.
6. Він стверджує покладені в основу вироку докази є неналежними і не доводять наявності в його діях складу злочину, оскільки:
- з інструкцією чергового лікаря його не ознайомлювали;
- відповідно до висновку експерта №476-КЕ/2016/пп від 18 жовтня 2017 року, експертна комісія не має об'єктивної можливості відповісти на питання щодо наявності причинного зв'язку між діями медичних працівників при лікуванні дитини та настанням її смерті.
7. Крім того, на його думку, нероз'яснення судами права бути звільненим від кримінальної відповідальності за статтею 140 КК у зв'язку із закінченням строків давності є істотним порушенням процесуального закону.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Засуджений та захисник у судовому засіданні підтримали доводи касаційної скарги, однак змінили касаційні вимоги, просили Суд скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
9. Прокурор просив залишити оскаржені судові рішення без зміни, вважаючи їх законними й обґрунтованими.
10. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені доводи, Суд дійшов висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.
12. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що касаційна інстанція переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412-414 КПК.
13. Відповідно до статті 433 КПК касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням перш за все судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Щодо доведеності винуватості
14. Суд вважає, що у цій справі висновок про доведеність винуватості засудженого підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до статті 94 КПК з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - достатності для прийняття рішення.
15. Засудженим не наведено доводів щодо недопустимості доказів у кримінальному провадженні. Суть доводів сторони захисту зводиться до того, що висновком експертної комісії спростовується наявність обов'язкової складової об'єктивної сторони злочину, передбаченого частиною 2 статі 140 КК, а саме причинного зв'язку між діянням та наслідками скоєного.
16. Суд зазначає, що висновок експерта не має наперед установленої сили та переваги над іншими доказами, і підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.
17. Водночас Суд нагадує, що в силу вимог статті 433 КПК, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
18. Суди першої й апеляційної інстанцій проаналізували докази, надані стороною обвинувачення, зокрема висновки судових експертиз, результати службового розслідування, протоколи надання медичної допомоги, затверджені Міністерством охорони здоров'я, інші відомчі документи, оцінили показання свідків та навели розгорнуті аргументи, чому вони у сукупності доводять винуватість засудженого.
19. Посилання сторони захисту на висновок експерта № 476-КЕ/2016/пп від 18 жовтня 2017 року, яким не підтверджено причинний зв'язок між діями медичних працівників при лікуванні дитини та настанням її смерті, також були предметом оцінки судів нижчих інстанцій.
20. У цьому провадженні було проведено три судових медичних експертизи, допустимість яких сторонами не заперечувалась. Висновком експерта № 03-к від 04 лютого 2011 року було встановлено, що причиною смерті є гостра вірусно-бактеріальна пневмонія. Також було зазначено, що збереження життя ОСОБА_9 було можливим у разі надання їй черговим лікарем та ургентним педіатром, медичної допомоги у відповідності до затверджених МОЗ України протоколів лікування.
21. Відповідно до висновків № 215/14 від 24 листопада 2015 року та № 476-КЕ/2016/пп від 18 жовтня 2017 року встановити основну причину смерті дитини, та причинного зв'язку між діями медичних працівників та настанням її смерті не є можливим.
22. Проаналізувавши зміст експертиз, суди слушно зазначили, що єдиною причиною неможливості відповісти на ці питання стала неможливість повторного перегляду гістологічних мікропрепаратів на відміну від першої експертизи, в ході якої були здійснені судово-гістологічні дослідження внутрішніх органів трупа ОСОБА_9 та встановлено причини смерті.
23. Разом із тим суди виходили з того, що експертні комісії у всіх випадках підтверджують висновок про те, що дії лікарів, при встановленні діагнозу та проведенні лікування не відповідали відповідним протоколам.
24. Зокрема експерти погодились з тим, що ОСОБА_6 не проведено належного обстеження малолітньої хворої відповідно встановленого діагнозу «закрита черепно-мозкова травма», оскільки не призначено рентгенограми черепа, не запрошено для консультації лікаря-нейрохірурга, при погіршенні стану дитини не організовано проведення консиліуму лікарів за участю начальника медичної частини, при наростанні тяжкості стану дитини не викликано лікаря-анестезіолога та педіатра для постійного динамічного нагляду, а також не здійснено виклику дитячої реанімаційної бригади.
25. Суд не вбачає підстав ставити під сумнів висновки судів нижчих інстанцій щодо неналежного виконання засудженими своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, бездіяльності і неприйняття рішень, які входять до їх компетенції, що спричинило тяжкі наслідки для потерпілої.
26. Відсутність в матеріалах справи інформації про ознайомлення засудженого зі змістом Посадової інструкції чергового лікаря не спростовує висновків судів попередніх інстанцій, адже йому в першу чергу інкримінується порушення протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча пульмонологія» та додатку № 4 «Показання до виклику дитячої реанімаційної бригади для новонароджених та дітей старшого віку».
Щодо права на звільнення від кримінальної відповідальності
27. Враховуючи, що досудове розслідування та судовий розгляд у цьому провадженні тривали близько 14 років, Суд вважає, що засуджений, представлений професійними адвокатами, добре розумів право подати клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, однак вважав за необхідне наполягати на своїй невинуватості, про що свідчить послідовна позиція сторони захисту в ході провадження. Під час касаційного розгляду засуджений заявив, що не пам'ятає чи роз'яснювалось йому таке право в суді першої інстанції.
28. За таких обставин той факт, що апеляційний суд не повторив в черговий раз роз'яснення права, яке засуджений добре усвідомлював, не може вважатися істотним порушенням кримінального процесуального закону і не дає підстав для скасування ухвали апеляційного суду.
29. Відповідно до правового висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду[1] особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК у суді касаційної інстанції в порядку статті 440 КПК за умови, якщо вона в касаційному суді висловила згоду на звільнення її від кримінальної відповідальності.
30. Однак у касаційній скарзі та в ході касаційного розгляду сторона захисту не заявляла відповідного клопотання і наполягала на скасуванні судового рішення і призначенні розгляду в суді апеляційної інстанції.
Підсумок
31. Таким чином, Суд вважає, що суд першої інстанції з'ясував усі передбачені статтею 91 КПК обставини, які становлять предмет доказування, і обґрунтовано визнав отримані докази достатніми для встановлення події злочину та винуватості засудженого.
32. Встановлені судом фактичні обставини кримінального правопорушення отримали правильну правову кваліфікацію за частиною 2 статті 140 КК.
33. Апеляційний суд провів розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону і погодився з висновками суду першої інстанції, надавши умотивовані відповіді на всі аргументи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, які переважно повторюються касаційній скарзі засудженого. Зміст ухвали відповідає вимогам статті 419 КПК.
34. У Суду немає підстав ставити під сумнів оцінку судами попередніх інстанцій належності та достовірності доказів, а також їх достатності для висновку про винуватість засудженого.
35. Таким чином, Судом не встановлено істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, а тому Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 12 липня 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 , залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1] Постанова від 06 грудня 2021 року у справі № 521/8873/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/101829954