14 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 524/15091/24
провадження № 61-3040ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 грудня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 лютого 2024 року
у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту,
що має юридичне значення,
У грудні 2024 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 11 грудня 2024 року залишено без руху заяву ОСОБА_1
про встановлення факту, що має юридичне значення.
Встановлено заявниці строк для усунення виявлених недоліків, зазначених у цій ухвалі, що не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
Роз'яснено, що у разі не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, заява вважатиметься неподаною та буде повернута заявниці.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 16 грудня 2024 року визнано неподаною та повернуто заявниці
ОСОБА_1 заяву про встановлення факту, що має юридичне значення
Роз'яснено заявниці, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення такої заяви.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
УхвалуАвтозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 16 грудня 2024 року залишено без змін.
У березні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 грудня 2024 року
та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 лютого 2024 року.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку
на усунення недоліків, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду строк заявник направила матеріали на усунення недоліків.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З огляду на зміст оскаржуваних рішень підставою повернення позовної заяви ОСОБА_1 слугувало те, що заявником не було виконано вимоги ухвали Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 11 грудня 2024 року, якою позовну заяву було залишено без руху, у зв'язку із відсутністю у позовній заяві викладу обставин, якими заявниця обґрунтовує необхідність встановлення зазначеного факту та доказів, що підтверджують вказані обставини; відомостей та підтверджуючих документів про те чи використано заявницею інший порядок встановлення цього факту та його результат; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
Суд також звернув увагу заявника на те, що її заява складається лише із прохальної частини, у зв'язку з чим не зрозуміло, який саме факт відповідності та прийнятності інформації необхідно встановити.
Роз'яснено, що вимога про обов'язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки, та як встановлені факти будуть реалізовані.
Не погоджуючись з ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 грудня 2024 року, заявник оскаржила цю ухвалу до суду апеляційної інстанції.
Підтримуючи позицію суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що ухвала про повернення позовної заяви є такою, що відповідає вимогам законодавства, оскільки відповідно до частини першої статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
3) докази, що підтверджують факт.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до змісту поданої
ОСОБА_1 заяви, вона просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме відповідності та прийнятності щодо інформації зазначеної на шостому слайді презентації Департаменту гуманітарної політики Міністерства освіти та науки України «Про організацію освітнього процесу у 2022-2023 навчальному році». При цьому заява не містила мети встановлення відповідного факту, обґрунтування того як факт, який просить встановити заявниця, може вплинути на виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав ОСОБА_1 , а також, які юридичні наслідки породжує факт встановлення відповідності та прийнятності певної інформації.
Частиною третьою статті 185 ЦПК України передбачено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Керуючись вказаними приписами процесуального законодавства, а також, встановивши факт невиконання вимог щодо форми і змісту заяви, суд першої інстанції ухвалив її повернути.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Глава 6 «Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» ЦПК України регламентує вимоги щодо форми та змісту заяви
про встановлення факту.
Відповідно до частини першої та другої статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
3) докази, що підтверджують факт. 2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
З огляду на вказівку у змісті касаційної скарги про необхідність розгляду справи
у «виключному порядку» та у скорочені строки, заявник вважає, що її заяву слід розглядати у порядку окремого провадження.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження -
це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи
про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення
нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності
чи відсутності неоспорюваних прав.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується,
що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір
є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний
з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Судами встановлено, що заявником не конкретизовано, який саме факт необхідно встановити, які правові наслідки тягне його встановлення, чи передбачений інший порядок встановлення факту, що унеможливлювало для суду першої інстанції визначення, чи не пов'язане встановлення факту із подальшим вирішенням спору про право цивільне. Тому суд правомірно, зважаючи також на інші недоліки заяви, спочатку залишив її без руху, а потім повернув заявникові у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення заяви без руху.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), на яку заявник посилається в касаційній скарзі, зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61 24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 18230св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 6114667св20).
Зокрема Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Walchli v. France», заява № 35787/03, рішення від 26 липня 2007 року, пункт 29»; «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07, рішення від 08 грудня 2016 року, пункт 33 наголошував, що при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.
Керуючись приписами процесуального законодавства, а також, встановивши факт невиконання вимог щодо форми і змісту заяви, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про її повернення. Отже, правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав
для висновку про незаконність оскаржуваних рішень.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга
є необґрунтованою.
Керуючись частинами третьою та четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 грудня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 18 лютого 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник