02 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 552/2179/16
провадження № 61-4851св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на постанову Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2024 рокуу складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л., у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором таза зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсним кредитного договору, повернення сторін у первісний стан,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
АТ «Альфа-Банк» посилалося на те, що 19 жовтня 2007 року сторони уклали кредитний договір № 800002294, за умовами якого АТ «Альфа-Банк» надало
ОСОБА_1 кредит у розмірі 40 500 дол. США. ОСОБА_1 належним чином покладені на нього зобов'язання не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 34 630,01 дол. США та заборгованість за відсотками - 3 287,85 дол. США.
АТ «Альфа-Банк» направило боржнику вимогу про дострокове повернення кредиту, проте така вимога виконана не була, що стало підставою для звернення до суду за захистом порушених прав.
За таких обставин позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 37 917,86 дол. США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 34 630,01 дол. США та заборгованості за відсотками - 3 287,85 дол. США.
31 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору, повернення сторін у первісний стан.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він не підписував оспорюваний договір, а підпис у ньому виконаний третьою особою. Крім того, ОСОБА_1 наголошував на тому, що його банк не попередив про валютні ризики, не надав інформації щодо методики визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язань під час погашення заборгованості, а тому оспорюваний договір є таким, що укладений внаслідок введення ОСОБА_1 в оману стосовно умов кредитування. Також ОСОБА_1 вважав, що у діях відповідача наявний факт обману та недобросовісної підприємницької практики.
За таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 19 жовтня 2007 року № 800002294, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» та додатки до нього, а також у порядку статті 216 ЦК України застосовувати реституцію та зобов'язати кожну сторону повернути другій у натурі все, що та одержала на виконання договору від 19 жовтня 2007 року № 800002294, стягнути з АТ «Альфа-Банк» отримані від ОСОБА_1 грошові кошти в іноземній валюті в сумі 55 562,87 дол. США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором були задоволені.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 19 жовтня 2007 року № 800002294 у розмірі 37 917,86 доларів США, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 34 630,01 доларів США, заборгованість за відсотками в розмірі 3 287,85 доларів США.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійсним, повернення сторін у первісний стан відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивоване тим, що кредитний договір від 19 жовтня 2007 року № 800002294 був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, що передбачено нормами статті 1054 ЦК України, та які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Установивши факт наявності заборгованості станом на 06 квітня 2016 року
у загальному розмірі 37 917,86 доларів США, існують правові підстави
для задоволення первісних позовних вимог АТ «Альфа-Банк».
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилаючись на положення 217 ЦК України, виходив із того, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
ОСОБА_1 не оспорює те, що ним 19 жовтня 2007 року підписано кредитний договір № 800002294, який складався з Розділу № 1 «Базові умови кредитування». Також підтверджено графік платежів та розрахунок сукупної вартості спожитого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, графік погашення кредиту (Додаток № 2), підпис у яких від імені позичальника ОСОБА_1 не заперечується.
На думку судів, сама по собі обставина, що ОСОБА_1 не було підписано Розділ № 2 «Загальні умови кредитування» не може бути оцінена судом як правова підстава для визнання недійсним всього кредитного договору від 19 жовтня 2007 року № 800002294.
Верховний Суд постановою від 26 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2021 року скасував. Справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційний суд вказав, що суд першої інстанції, вважаючи відсутніми порушення прав позивача за зустрічним позовом, не вирішив питання про застосування позовної давності до спірних правовідносин, не встановив момент обізнаності позивача про порушення його прав та законних інтересів, не з'ясував наявність/відсутність поважних причин пропуску такого строку, не перевірив доводів відповідача про факт обізнаності ОСОБА_1 щодо порушеного його права та не дослідив докази на їх підтвердження.
Остаточним рішенням від 17 березня 2023 року Київський районний суд м. Полтави позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі
37 917,86 дол. США, яка складалася з заборгованості за кредитним договором у розмірі 34 630,01 дол. США та заборгованості за відсотками - 3 287,85 дол. США.
Відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов АТ «Альфа-Банк», місцевий суд вважав, що позивач довів факт невиконання відповідачем умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк».
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, місцевий суд вважав, що ОСОБА_1 довів факт порушення його права оспорюваним договором, однак пропустив трирічний строк для звернення до суду з позовом про поновлення порушеного права. На підставі клопотання АТ «Сенс Банк» суд застосував позовну давність.
Полтавський апеляційний суд постановою від 26 жовтня 2022 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та розподілу судових витрат між сторонами скасував та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 рішення Київського районного суду
м. Полтави від 17 березня 2023 року залишив без змін.
Скасовуючи рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 березня 2023 року та ухвалюючи нове судове рішення в частині вирішення первісного позову, апеляційний суд вважав доведеним факт підписання спірного кредитного договору не ОСОБА_1 , а третьою особою, в зв'язку з чим визнав договір неукладеним, що унеможливлювало утворення заборгованості за договором.
Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині вирішення зустрічного позову, апеляційний суд погодився з тим, що ОСОБА_1 хоч і довів факт порушення його цивільного права спірним кредитним договором, однак до суду звернувся з пропуском встановленого законом трирічного строку, а тому на підставі заяви АТ «Альфа-Банк» суд застосував позовну давність та відмовив у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2024 року представник АТ «Сенс Банк» адвокат Луньова О. Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду
від 13 лютого 2024 року в якій просила оскаржене судове рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким первісну позовну заяву задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
У поданій касаційній скарзі представник заявника зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, щодо застосування норм права, які викладені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2018 року у справі
№ 338/180/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, від 23 січня
2019 року у справі № 355/385/17, від 20 липня 2020 року у справі № 362/3912/18,
від 21 січня 2021 року у справі № 824/62/20, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.
Вказує, що суди не врахували тієї обставини, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Не звернули увагу також на застосування принципу заборони суперечливої поведінки. Не погоджується заявник також із застосуванням судами статті 629 ЦК України, згідно зі змістом якої сторони зобов'язання набувають не лише права, а й обов'язки.
Наголошує на обов'язковості виконання умов договору та зауважує, що припинення виконання обов'язків за договором може відбутися лише за умови розірвання договору за домовленістю сторін, розірвання договору в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, встановлених законом і договором, припинення зобов'язання з підстав, визначених статтею 50 ЦК України, недійсності договору.
На переконання представника заявника суди також не врахували презумпцію правомірності правочину, за змістом якої у разі неспростування презумпції всі права, набуті договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Крім того, заявник вважає, що суди ухвалили рішення на підставі недопустимого доказу, а саме висновку експерта почеркознавчого дослідження, виготовленого шляхом дослідження копій, а не оригіналів документів, а отже відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості внаслідок визнання кредитного договору неукладеним.
Отже, судові рішення оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що заявник посилається на правові висновки, які не є релевантними, оскільки сформульовані у справах за інших фактичних обставин, які не є подібними обставинам у справі, в якій подано цю касаційну скаргу. Також ОСОБА_1 наголошує на тому, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості в зв'язку з недотриманням банком письмової форми договору.
ОСОБА_1 наполягає на помилковості тверджень АТ «Сенс Банк» про те, що єдиним доказом факту підписання кредитного договору третьою особою, а не ОСОБА_1 , є висновок експерта від 19 жовтня 2015 року № 2-19/10. Однак, відповідач не погоджується з таким твердженням, зауважуючи, що в матеріалах справи міститься інший висновок судово-почеркознавчої експертизи від 16 грудня 2016 року № 10266/12802, який також підтверджує факт підписання договору третьою особою, а не ОСОБА_1 , а дослідження було проведене за оригіналами документів. Такий доказ на думку ОСОБА_1 є допустимим.
ОСОБА_1 також вважає, що доводи касаційної скарги щодо оскарження судових рішень в частині вирішення зустрічного позову не підлягають розгляду, оскільки в цій частині позивач рішення місцевого суду не оскаржував, а отже в касаційному порядку в цій частині переглядатися не може.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Київського районного суду м. Полтави.
13 червня 2024 року цивільна справа № 522/2179/16 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 27 березня 2025 року справу призначив до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Суди встановили, що 19 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» уклали кредитний договір № 800002294, відповідно до умов якого банк надав відповідачу грошові кошти у сумі 40 500 дол. США зі сплатою 14,5 % річних та строком остаточного повернення кредиту - 19 жовтня 2027 року.
Згідно з пунктом 1 Розділу № 1 Базових умов кредитування кредитний договір складається з двох розділів, які нероздільно пов'язані між собою. Договір вважається укладеним за умови підписання сторонами обох розділів цього договору, включаючи всі додатки до нього (додатки складають невід'ємну частину цього договору).
Пунктами 2.9, 2.10 Розділу № 1 кредитного договору передбачено, що платежі з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, оплата вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюється у сумах та в терміни, що передбачені Графіком платежів та розрахунком сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням всіх супутніх послуг, який є Додатком № 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною. Детальний розпис сукупної вартості кредиту, з урахуванням реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, виду, предмету та вартості супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника визначені Додатком № 1 до цього договору.
Позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати банку проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачувані платежі. Повернення кредиту (його частини) та сплати процентів за користування ним здійснюється позивальником у порядку, передбаченому Додатком № 1 до цього договору. Інші істотні умови цього договору викладені в Розділі № 2 («Загальні умови кредитування»), який є невід'ємною частиною цього договору. Підпис позичальника на цьому договорі є письмовим підтвердженням отримання ним свого примірника цього договору в дату його укладання та ознайомлення ним у письмовій формі з інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та зазначення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також іншої інформації, надання якої вимагає в Україні законодавство. Підпис позичальника на цьому договорі є також письмовим підтвердженням того, що позичальник у письмовій формі ознайомлений з умовами кредитування, умовами відкриття, ведення та закриття поточного рахунку та розміром тарифів та його обслуговування, у тому числі пов'язаних із отриманням та поверненням кредиту, які йому роз'яснені та зрозумілі (пункт 3, 4, 7 Розділу № 1 кредитного договору).
Відповідно до висновку від 19 жовтня 2015 року № 2-19/10, складеного Українським центром судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 на 5 аркуші Розділу № 2 «Загальні умови кредитування» в електрофотографічній копії кредитного договору
від 19 жовтня 2007 року № 800002294, який був укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .
Станом на 06 квітня 2016 року ОСОБА_1 має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 34 630,01 дол. США та за відсотками 3 287,85 дол. США, а всього - 37 917,86 дол. США.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо позовних вимог АТ «Альфа-Банк»
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Насамперед, досліджуючи наявність чи відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, судам необхідно встановити факт виникнення зобов'язальних правовідносин за кредитним договором між позивачем та відповідачем.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції постановою від 26 жовтня 2022 року у цій справі Верховний Суд вказав, зокрема, на те, що установивши, що ОСОБА_1 не було підписано Розділ № 2 «Загальні умови кредитування», який є невід'ємною частиною кредитного договору, з урахуванням умов договору, якими передбачено, що спірний правочин є укладеним після підписання сторонами обох розділів цього договору, включаючи всі додатки до нього, суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок про те, що правочин у повній мірі відповідає вимогам закону, оскільки був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, а волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Відповідно до частини п'ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк, суд апеляційної інстанції керувався тим, що підпис у спірному кредитному договорі виконаний не ОСОБА_1 , а третьою особою, а отже зазначений договір слід вважати неукладеним. Встановивши факт неукладеності кредитного договору, суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що за таких обставин заборгованість утворюватися не може.
Такого висновку дійшов суд на підставі висновку експерта від 19 жовтня 2015 року № 2-19/10, складеного Українським центром судових експертиз. Так суд зауважив, що згідно з зазначеним висновком на 5 аркуші розділу № 2 «Загальні умови кредитування» в кредитному договорі від 19 жовтня 2007 року № 800002294, укладеному між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з таких міркувань.
Відповідно до приписів статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (частини перша, друга, сьома статті 102 ЦПК України).
Відповідно до абзацу 10 частини другої пункту 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.
Також, суд апеляційної інстанції не надав оцінку тому, що у висновку експерта від 19 жовтня 2015 року № 2-19/10, складеного Українським центром судових експертиз, який покладений в основу судового рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» про стягнення заборгованості, відсутні відомості про попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.
Таке недотримання судом апеляційної інстанції приписів статті 102 ЦПК України щодо перевірки попередження експерта про кримінальну відповідальність не є формальним порушенням процесуального закону, оскільки цивільне процесуальне законодавство визначає таке попередження обов'язковою умовою, яка свідчить про належність чи неналежність висновку експерта як доказу.
Наведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 квітня 2024 року у справі № 420/5521/19.
Крім того, колегія суддів надає оцінку доводам касаційної скарги щодо виготовлення зазначеного висновку за результатами дослідження електрофотографічної копії досліджуваного кредитного договору від 19 жовтня 2007 року № 800002294.
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5 основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп'яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо). Об'єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Згідно пункту 3.5 Інструкції коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта (крім об'єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз.
Отже, визначеному Інструкцією порядку висновок почеркознавчої експертизи, виготовлений під час дослідження фотокопії досліджуваного документа не відповідає.
Зі змісту оскарженої постанови відомо, що суд апеляційної інстанції визнав підставою для відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» факт неукладеності кредитного договору.
Однак, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Оскільки суди встановили, що оспорюваний ОСОБА_1 кредитний договір ним виконувався шляхом сплати відповідних грошових коштів, висновки апеляційного суду про те, що оскільки він є неукладений, а тому заборгованість за цим договором відсутня, помилкові.
З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне оскаржену постанову у цій частині скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, оскільки місцевий суд правильно вказував, що позичальник схвалив умови кредитного договору, отримав кредитні кошти, на виконання його умов в подальшому здійснював виконання взятих на себе зобов'язань, проте допустив порушення взятих на себе зобов'язань, а грошові кошти повернув у неповному розмірі.
Разом із тим колегія суддів зауважує, що за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є у вільному доступі, відомо, що рішенням від 14 грудня 2021 року у справі № 638/7485/21, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 17 липня 2023 року, Дзержинський районний суд м. Харкова задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк». Визнав припиненими правовідносини за кредитним договором від 19 жовтня 2007 року № 800002294, укладеним між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . Припинив іпотеку, що виникла на підставі іпотечного договору від 19 жовтня 2007 року № 800002294-И, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Анохіною В. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2350, зареєстровану в державному реєстрі іпотек 19 жовтня 2007 року, об'єкт обтяження - квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Дзержинський районний суд м. Харкова у рішенні від 14 грудня 2021 року у справі № 638/7485/21 встановив, що рішенням Київського районного суду міста Полтави від 28 серпня 2020 року у справі № 552/2179/16-ц задоволено позов AT «Альфа-Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 800002294 від 19 жовтня 2007 року у сумі 37 917,86 дол. США, а саме: заборгованість за основним зобов'язанням за кредитом - 34 630,01 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків станом на 06 квітня 2016 року - 3 287,85 дол. США.
02 березня 2021 року Київський районний суд м. Полтави видав виконавчий лист
№ 552/2179/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 19 жовтня 2007 року № 800002294 у сумі 37 917,86 дол. США, а саме: заборгованість за основним зобов'язанням за кредитом - 34 630,01 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків - 3 287,85 дол. США.
23 квітня 2021 року у виконавчому провадженні № 6499825 на рахунок приватного виконавця Бабенка Д. А. перераховані грошові кошти в іноземній валюті у загальній сумі 41 709,65 дол. США.
27 квітня 2021 року приватний виконавець Бабенко Д. А. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № 6499825, припинив чинність усіх заборон та арештів. У вказаній постанові зазначено, що на рахунок приватного виконавця для обліку депозитних сум та зарахування стягнутих з боржника коштів в іноземній валюті, перераховано кошти, яких достатньо для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом, основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження.
Тобто, позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання за кредитним договором від 19 жовтня 2007 року № 800002294, а саме погашена заборгованість за основним зобов'язанням у сумі 34 630,01 дол. США та заборгованість зі сплати відсотків у сумі 3 287,85 дол. США, у зв'язку з чим виконавче провадження № 64998225 закінчено.
З матеріалів прави, яка є предметом касаційного перегляду відомо, що рішення на підставі якого був виданий виконавчий лист та відбулось стягнення, було скасоване Верховним Судом 26 жовтня 2022 року, крім того на розгляді у суді першої інстанції перебуває клопотання ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 березня 2023 року, проте ухвали про наслідок такого розгляду місцевим судом не постановлено.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .
Стосовно доводів касаційної скарги на обґрунтування незаконності та необґрунтованості рішень судів в частині вирішення зустрічного позову
ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про визнання недійсним кредитного договору, повернення сторін у первісний стан колегія суддів дійшла такого висновку.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, встановив факт порушення права ОСОБА_1 , за захистом якого він звернувся до суду з зустрічним позовом, однак на підставі клопотання АТ «Сенс Банк» застосував позовну давність.
Суд першої інстанції зазначив, що у тексті частини № 1 кредитного договору
від 19 грудня 2007 року вказано про наявність частини № 2. Тобто, з моменту підписання кредитного договору ОСОБА_1 знав про порушення свого права. Умови, які викладені у частині № 2 він виконував, а отже вони йому були відомі, зрозумілі та він з ними погодився. Таким чином, останнім днем, коли він мав право звернутись із позовом є 19 жовтня 2010 року.
З такими висновками погодився і апеляційний суд.
Проте Верховний Суд вважає такі висновки судів помилковими з огляду на таке.
Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18.
Враховуючи ту обставину, що суд першої інстанції правильно встановив, що
ОСОБА_2 виконував умови кредитного договору, а тому бути визнаний неукладеним він не може, крім того доказів того, що банк своїми діями ввів
ОСОБА_2 в оману матеріали справи не містять, рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає зміні, оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід було відмовити через їх необґрунтованість, а не внаслідок спливу позовної давності.
Отже, доводи касаційної скарги в частині вирішення зустрічного позову частково заслуговують на увагу.
Верховний Суд додатково звертає увагу на те, що добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.
Як вже Верховний Суд зазначав вище, з мотивувальної частини судового рішення, яке було ухвалене у справі № 638/7485/21 за позовом ОСОБА_3 до АТ «Альфа-Банк» про припинення зобов'язання за кредитним договором та припинення іпотеки відомо, що 02 березня 2021 року Київський районний суд м. Полтави видав виконавчий лист № 552/2179/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 19 жовтня 2007 року № 800002294 у сумі 37 917,86 дол. США.
23 квітня 2021 року у виконавчому провадженні № 6499825 на рахунок приватного виконавця Бабенка Д. А. були перераховані грошові кошти в іноземній валюті у загальній сумі 41 709,65 дол. США.
27 квітня 2021 року приватний виконавець Бабенко Д. А. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № 6499825, припинив чинність усіх заборон та арештів. У вказаній постанові зазначено, що на рахунок приватного виконавця для обліку депозитних сум та зарахування стягнутих з боржника коштів в іноземній валюті, перераховано кошти, яких достатньо для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом, основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження.
Одночасно будучи достовірно обізнаним про те, що рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2020 року було скасоване Верховним Судом, проте розгляд справи завершений не був, ОСОБА_2 11 квітня 2024 року подав заяву про поворот виконання такого рішення (а. с. 57, 58, том 5).
Таким чином дії ОСОБА_2 , який спочатку виконував умови кредитного договору, на виконання судового рішення, під час вчинення виконавчих дій сплатив заборгованість, а потім вжив заходів та вчинив дії, внаслідок яких намагався уникнути цивільно-правової відповідальності за порушення умов кредитного договору, добросовісними вважатись не можуть.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені цим судом з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог АТ«Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки, місцевий суд та суд апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про визнання недійсним кредитного договору, повернення сторін у первісний стан дійшли загалом правильного висновку про відсутність підстав для його задоволення, проте помилились з мотивами такої відмови, вказані рішення підлягають зміні, шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки за наслідками касаційного розгляду справи колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги за первісним позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 підлягають задоволенню. А у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» слід відмовити, з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» слід стягнути 43 288,92 грн у відшкодування судових витрат за сплату судового збору при подачі позовної заяви та касаційної скарги.
Керуючись статтями 406, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, та залишити в цій частині рішення Київського районного суду м. Полтави
від 17 березня 2023 року в силі.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року та рішення Київського районного суду м. Полтави від 17 березня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання недійсним кредитного договору, повернення сторін у первісний стан, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 43 288 (сорок три тисячі двісті вісімдесят вісім) гривень 92 копійки у відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
Є. В. Петров
В. В. Пророк
В. В. Сердюк