09 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 947/19113/20
провадження № 61-16166св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи:
касаційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Хомко Світлана Василівна, на рішення Київського районного суду м. Одеси у складі судді Маломуж А. І. від 20 грудня 2021 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., від 23 жовтня 2024 року;
касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Подорожній Андрій Сергійович, на постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня
2024 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, і виходив з такого.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. 10 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні домоволодінням.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником домоволодіння на земельній ділянці площею 0,03 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування земельної ділянки від 01 серпня 2001 року. На суміжній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , ведеться незаконне будівництво споруди із залученням важкої будівельної техніки. Будівля споруджується впритул до межі сусідніх земельних ділянок, без згоди їх власників, грубо порушуються правила техніки безпеки: автокран постійно переміщує багатотонні будівельні конструкції та матеріали над подвір'ями сусідів, що несе реальну загрозу життю сусідів та членів їхніх родин. Окрім того, ОСОБА_2 використовує свою земельну ділянку не за цільовим призначенням. Так, згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5110136900:33:003:0111 належить до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для індивідуального садівництва.
3. Позивач вказував, що будівельні роботи проводяться з порушенням будівельних норм та правил, зокрема, в частині дотримання відстані між будинками, що призводить до порушення прав і законних інтересів позивача та позбавляє його можливості ефективно використовувати власне домоволодіння. Окрім того, недотримано при будівництві протипожежну відстань, що загрожує пошкодженням або частковим знищенням частини домоволодіння, а також загрожує його життю.
4. З урахуванням зазначеного, позивач просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди у здійснені ним права власності на домоволодіння та земельну ділянку шляхом перебудови будинку за адресою: АДРЕСА_3 (з кадастровим номером 5110136900:33:003:0111), з відступом на 3,0 метри від межі суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та на відстань не менше 6 метрів від конструкції житлового будинку належного йому домоволодіння.
Короткий зміст заперечень відповідача
5. 09 вересня 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.
6. Після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення.
7. З огляду на це, твердження позивача про те, що вона здійснює будівництво самочинно не відповідає дійсності.
Основний зміст та мотиви рішень суду першої інстанції
8. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням відмовлено.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів порушення його прав відповідачкою. Збудований відповідачкою будинок не може вважатись самочинним будівництвом, оскільки щодо нього було зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, а в подальшому здійснено реєстрацію права власності. Сама по собі наявність або відсутність порушень ДБН Б.2.2-12:2019 не свідчить про безумовне порушення прав та інтересів позивача, який є власником сусідньої земельної ділянки. Позивачем не наведено будь-яких обґрунтувань щодо порушення його прав та інтересів в результаті здійснення відповідачкою будівництва.
10. Судом першої інстанції було прийнято як належний доказ висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 20-6165 від 10 червня 2021 року, оскільки експертиза була виконана на виконання ухвали суду від 11 вересня 2020 року та цей висновок ґрунтується на документах, які були надані як позивачем так і відповідачкою до матеріалів справи у повному обсязі. Позивачем не доведено та не наведено відповідних доказів, що здійснюване будівництво створює йому перешкоди у користування власним домоволодінням (ускладнює проїзд, руйнує ґрунт тощо).
11. Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Ухвалено додаткове рішення. Доповнено другим абзацом резолютивну частину рішення суду: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 47 457, 92 грн».
12. Додаткове рішення мотивовано тим, що 01 вересня 2020 року між
ОСОБА_2 та адвокатом Подорожнім А. С. було укладено договір про надання правничої допомоги; оформлено ордер серії ОД № 682423 від 08 вересня
2020 року на представництво інтересів ОСОБА_2 у суді у цій справі; відповідно до акту наданих послуг від 23 грудня 2021 року адвокатом було надано відповідачу правничу допомогу на суму 20 000 грн; відповідно до акту
№ 20-6165 попереднього розрахунку вартості складання висновку експерта, експертного дослідження від 27 квітня 2021 року за виконання експертного дослідження відповідачем сплачено 27 457, 92 грн. Відповідачем підтверджено понесені судові витрати, а тому заява про ухвалення додаткового рішення підлягає до задоволення.
Основний зміст та мотиви постанов суду апеляційної інстанції
13. Постановою Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року залишено без змін.
14. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач на підтвердження заявлених позовних вимог не надав належних доказів порушення відповідачкою його прав. Твердження позивача про те, що відповідачка здійснює будівництво самочинно не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Відповідно до технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 25 червня 2020 року, площа будівлі складає 298, 9 кв. м. Збудований відповідачкою будинок не може вважатись самочинним будівництвом, оскільки щодо нього було зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, а в подальшому здійснено реєстрацію права власності. Позивачем не наведено будь-яких обґрунтувань щодо порушення його прав та інтересів в результаті здійснення такого будівництва.
15. Згідно з висновками апеляційного суду, знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
16. Іншою постановою Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року змінено, зменшено суму, належну до стягнення, до 20 000, 00 грн.
17. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем вимога про розподіл судових витрат заявлена під час подання відзиву на позовну заяву, тобто до закінчення судових дебатів. Рішення по справі винесено 20 грудня
2021 року, а 23 грудня 2021 року від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, а тому п'ятиденний строку для подання доказів дотриманий.
18. Змінюючи розмір судових витрат, понесених відповідачкою у суді першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що стороною відповідача не надано квитанцію або інший розрахунковий документ щодо оплати проведення експертного дослідження, а тому судові витрати за проведення експертизи не підлягають задоволенню.
19. Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткової постанови відмовлено.
20. Додаткова постанова мотивована тим, що адвокатом Подорожнім А. С., який діє в інтересах ОСОБА_2 , до суду апеляційній інстанції не надано договір про надання правничої допомоги, а саме договір № 01/09 від 01 вересня 2022 року, який зазначено в ордері, яким підтверджуються повноваження адвоката як представника ОСОБА_2 в суді апеляційній інстанції, у якому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, визначається розмір витрат на правничу допомогу. У матеріалах справи наявний лише договір про надання правової допомоги № 01/09 від 01 вересня 2020 року.
Узагальнені доводи касаційних скарг
21. ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Хомко С. В., звернувся до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 рокута постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року просить скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви
ОСОБА_2 про стягнення судових витрат.
22. Підставами касаційного оскарження рішення Київського районного суду
м. Одеси від 20 грудня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду
від 23 жовтня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16, від 10 червня 2020 року у справі № 297/689/16-ц,від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18,від 14 грудня 2023 року у справі № 466/1189/20, від 13 листопада 2024 року у справі № 288/697/20, 21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що поданню позову передувало виконання пункту 1 частини сьомої статті 376 ЦК України, оскільки саме на виконання вказаної норми і було подано позов про зобов'язання перебудувати будівлю відповідача, яка побудована з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
24. Крім того, зауважує, що суд апеляційної інстанції встановив факт істотного порушення будівельних норм і правил наявного у справі на підставі висновку експертизи, проте зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позову. Висновком комісійної експертизи встановлено, що будівництво відповідачки не відповідає пункту 15.2.2 ДБН Б.2.2-12:2019 (вимоги до протипожежних відстаней). Належний відповідачці будинок збудований на відстані менше 0, 45 м. Апеляційним судом не надано належної оцінки висновкам комісійної експертизи, який підтверджує грубі порушення відповідачкою ДБН. З урахуванням статті 376 ЦК України збудований відповідачкою будинок слід вважати самочинним будівництвом, оскільки він збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
25. Позивач зазначає, що за встановлених обставин суди дійшли неправильного висновку про те, що його права не порушуються. У цій справі судами проігноровано, що встановлений факт порушення протипожежних норм несе потенційну загрозу його життю, здоров'ю та майну. Судами не було встановлено, що перенесення стіни самочинно збудованої будівлі на визначену будівельними нормами відстань неможливо шляхом перебудови.
26. Підставами касаційного оскарження додаткового рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року заявник зазначає порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня
2022 року у справі № 522/18010/18, у постанові Верховного Суду від 10 січня
2024 року у справі № 285/5547/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Вказує, що суд першої інстанції не повідомив його належним чином про розгляд заяви про стягнення судових витрат (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
27. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що ухвалюючи додаткове рішення у цій справі, судом першої інстанції, з висновком якого частково погодився й апеляційний суд, було порушено вимоги частини третьої статті 270 ЦПК України, оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси
від 20 грудня 2021 року приймалося у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні за участю сторін, а тому і оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції повинно було ухвалюватися у відкритому судовому засіданні з повідомлення сторін. Однак сторони у судове засідання не викликалися. ОСОБА_1 вказує, що він не був повідомлений про дату час і місце судового засідання.
28. Крім того, зауважує, що докази понесення судових витрат було подано відповідачем поза межами встановленого строку, у зв'язку з чим суд повинен був залишити без розгляду подану заяву. Відповідач до закінчення судових дебатів не робив заяву про подання відповідних доказів після ухвалення рішення суду. Відповідна заява відсутня у матеріалах справи. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження неможливості подання доказів понесення судових витрат до закінчення судових дебатів.
29. ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Подорожній А. С., звернулася до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року та залишити в силі додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року. Просить також скасувати додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000, 00 грн.
30. Підставами касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 рокузаявниця зазначає порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, від 05 березня 2021 року у справі № 200/10801/19-а, від 16 березня 2021 року у справі № 520/12065/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
31. Згідно з доводами касаційної скарги, в матеріалах справи наявний рахунок
№ 20-6165 (52) від 26 жовтня 2020 року на оплату за проведення експертизи. У рахунку вказано, що замовником є суддя Маломуж А. І., підстава ухвала суду
від 11 вересня 2020 року цивільна справа № 947/19113/20, платником є
ОСОБА_2 . Вартість експертизи становить 27 457, 92 грн.
32. ОСОБА_2 стверджує, що вона 21 січня 2021 року оплатила вартість експертизи. За результатами оплати була проведена експертиза і результатом став її висновок від 10 червня 2021 року. Таким чином, у разі несплати ОСОБА_2 вартості експертизи, її б не провели.
33. Зазначає, що в матеріалах справи є всі підтверджуючі докази понесення витрат на правничу допомогу, на які апеляційний суд посилається у своїй постанові та погоджується з описом наданих послуг та їх вартістю. В ордері на представництво інтересів в суді апеляційної інстанції № 1/09 була допущена описка та помилково було вказано його дату - 01 вересня 2022 року, оскільки правильною його датою є - 01 вересня 2020 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
34. Ухвалами Верховного Суду від 19, 27 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 947/19113/20, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
35. Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзиви на касаційні скарги не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
36. ОСОБА_1 є власником домоволодіння на земельній ділянці площею 0,03 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування земельної ділянки від 01 серпня 2001 року.
37. 19 червня 2017 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) і ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу.
38. За умовами цього договору, ОСОБА_3 передала (продала) у власність, а ОСОБА_2 прийняла (купила) у власність 4/5 частин, ОСОБА_4 прийняла (купила) у власність 1/5 частину земельної ділянки, загальною площею 0,0583 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Кадастровий номер земельної ділянки: 5110136900:33:003:0065.
39. У подальшому, 02 серпня 2019 року, між новими власниками ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір про поділ земельної ділянки, що є у спільній частковій власності. Земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 5110136900:33:003:0065, було поділено між співвласниками, право спільної часткової власності на цю земельну ділянку припинено.
40. У результаті поділу, земельна ділянка за вищевказаною адресою була розділена на земельну ділянку № НОМЕР_1 та НОМЕР_2:
- земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0262 га - власниками є ОСОБА_4 та
ОСОБА_2 у рівних частках, кожній по 1/2;
- земельна ділянка № НОМЕР_2 , площею 0,0321 га - власницею є ОСОБА_2 .
41. Згідно з відомостями в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було зареєстровано право власності по 1/2 частці кожній на земельну ділянку площею 0,0262 га (земельна ділянка № НОМЕР_1 ), кадастровий номер 5110136900:33:003:0112.
42. ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0321 га (земельна ділянка № НОМЕР_2 ), кадастровий номер 5110136900:33:003:0111.
43. У подальшому ОСОБА_2 було подано повідомлення про початок будівельних робіт, яке було зареєстровано, що підтверджується відповідними відомостями з реєстру. Після чого було розпочато будівельні роботи. Далі була також подана декларація про готовність об'єкта до експлуатації, яку також було зареєстровано.
44. 25 червня 2020 року відповідачкою було також отримано довідку про резервування адреси об'єкта нерухомого майна, відповідно до якої об'єкту нерухомого майна, а саме - вищевказаному індивідуальному житловому будинку, було зарезервовано адресу:
АДРЕСА_4 . 10 липня 2020 року Київською районною адміністрацією м. Одеси було прийнято відповідне розпорядження щодо присвоєння адреси.
46. 14 липня 2020 року за відповідачкою було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 .
47. Таким чином, ОСОБА_2 стала власницею домоволодіння за адресою:
АДРЕСА_3 .
48. Відповідно до висновку експерта Мазурової І. С. № 012/2021
від 20 серпня 2021 року, який був наданий позивачем, враховуючи дані, зазначені в наданій замовником документації, результати проведеного візуально-інструментального огляду, встановлено, що побудований індивідуальний житловий будинок ОСОБА_2 , розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 5110136900:33:033:0111, за адресою: АДРЕСА_3 , відносно будівель та споруд, що належать ОСОБА_1 , розташованих на земельній ділянці кадастровий номер: 5110136900:33:003:0113, за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва діючих на території України, а саме:
- по протипожежній відстані - відстань від побудованого індивідуального житлового будинку ОСОБА_2 до садового будинку і вбиральні ОСОБА_1 складає менше ніж 8-10 м, що не відповідає пункту 15.2.2 Вимог до протипожежних відстаней, таб. 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»;
- по відстані до межі суміжної ділянки - від найбільш виступаючої конструкції стіни побудованого індивідуального житлового будинку ОСОБА_2 до межі земельної ділянки кадастровий номер: 5110136900:33:003:0113
ОСОБА_1 складає менше ніж 1 м, що не відповідає пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»;
- в тому числі даним будівельного паспорта на індивідуальний житловий будинок, розташований у АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 5110136900:33:003:0111), виданого Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради в 2019 році, а саме: не відповідає відстань від побудованого індивідуального житлового будинку ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці кадастровий номер: 5110136900:33:033:0111, до межі земельної ділянки кадастровий номер: 5110136900:33:003:0113, площею 0,03 га, власником якої являється - ОСОБА_1 , яка повинна складати 1,0 м.
49. У ході дослідження наданої замовником документації, а саме: копії будівельного паспорта на індивідуальний житловий будинок, розташований:
АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 5110136900:33:003:0111), виданого Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради
в 2019 році; копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 03 грудня 2020 року, встановлено наступне:
1) земельна ділянка кадастровий номер: 5110136900:33:033:0111, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що належить
ОСОБА_2 , відповідно до пункту 1 статті 19 Земельного кодексу України, розділу ІІ Класифікації видів цільового призначення земель, за цільовим призначенням: 1.05 для індивідуального садівництва для ведення садівництва, відноситься до категорії - землі сільськогосподарського призначення:
2) на земельній ділянці кадастровий номер: 5110136900:33:033:0111 за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 , зареєстровано та побудовано житловий будинок;
3) будівельний паспорт, виданий Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради в 2019 році, розроблений на індивідуальний житловий будинок розташований: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110136900:33:003:0111).
50. Відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 20-6165
від 10 червня 2021 року, наданого на виконання ухвали суду від 11 вересня
2020 року, будівництво будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , не відповідає пункту 2 будівельного паспорту від 06 грудня 2019 року з намірами забудови - будівництво індивідуального житлового будинку (кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:33:003:0111), щодо відстані від стіни житлового будинку до межі суміжної земельної ділянки відповідно до пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, та відповідає іншим пунктам зазначеного будівельного паспорту.
51. Будівництво будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_3 , згідно з будівельними нормами та правилами, визначеними державними правилами та санітарними нормами відповідає: по протипожежним вимогам - пункт 5.1, ДБН 8.1.1-7:2016. Пожежна безпека об'єктів будівництва, пункт 6.1.40, ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій; по відстані від червоних ліній - пункт 6.1.33, ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій; по розташуванню гаражу в об'ємі житлового будинку - пункт 6.1.39, ДБН Б.2.2-12: 2019 Планування та забудова територій.
52. Не відповідає: по відстані до межі суміжних ділянок - пункту 6.1.41, ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій.
53. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року призначено у цій справі
комісійну судову будівельно-технічну експертизу. Проведення експертизи доручено судовим експертам Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (м. Одеса, вул. Прохоровська, 35). Попереджено експерта (-ів) про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок або відмову без поважних причин від виконання покладених на нього (них) обов'язків. Оплату за проведення експертизи покладено на позивача ОСОБА_1 . Попереджено сторони про наслідки ухилення від участі в судовій експертизі, передбачені статтею 109 ЦПК України. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.
54. На виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року проведена комісійна судова будівельно-технічна експертиза, за наслідком якої Одеським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України складено висновок № СЕ-19/116-22/19339-БТ від 22 червня 2023 року, у якому вказано, що:
1) будівництво будинку, розташованого за адресою
АДРЕСА_3 , не відповідає технічній документації на домоволодіння, а саме пункту 2 будівельному паспорту індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 5110136900:33:003:0111) Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 2019 року. Відстань від побудованого житлового будинку по АДРЕСА_3 до межі домоволодіння по АДРЕСА_1 , повинна складати не менше
1 м.;
2) проведене будівництво будинку, розташованого за адресою
АДРЕСА_3 , не відповідає будівельним нормам та правилам, визначеним державними правилами та санітарними нормами, а саме ДБН Б. 2.2-12:2019 «Планування та забудова території», а саме: пункту 15.2.2 та пункту 6.1.41;
3) визначити, чи впливають допущені ОСОБА_2 порушення, з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, зручність утримання домоволодіння за адресою
АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 не представляється можливим, оскільки зазначене запитання не входить до основних завдань судового експерта (експертів) з правом проведення судової будівельно-технічної експертизи;
4) визначити, як впливає будинок ОСОБА_2 , розташований за адресою АДРЕСА_3 , з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, зручність утримання домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 не представляється можливим, оскільки зазначене запитання не входить до основних завдань судового експерта (експертів) з правом проведення судової будівельно-технічної експертизи.
Позиція Верховного Суду
55. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
56. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
57. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
58. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
59. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
60. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
61. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
62. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
63. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
64. Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
65. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої
статті 152 ЗК України).
66. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
67. Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.
68. У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі
№ 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов'язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.
69. Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.
70. Під час вирішення питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
71. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), а також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі
№ 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).
72. Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
73. Європейській суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2016 року у справі «Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria», скарга № 46577/15, роз'яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
74. Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання.
75. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просив зобов'язати
ОСОБА_2 усунути йому перешкоди у здійсненні права власності на домоволодіння та земельну ділянку шляхом перебудови будинку за адресою: АДРЕСА_3 (з кадастровим номером 5110136900:33:003:0111) з відступом на 3,0 метри від межі суміжної земельної ділянки за адресою за адресою: АДРЕСА_1 , та на відстань не менше 6 метрів від конструкції житлового будинку належного йому домоволодіння.
76. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
77. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
78. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
79. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
80. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
81. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, виходив з того, що позивач не довів наявності підстав для зобов'язання відповідачки здійснити перебудову належного їй житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , з відступом на 3,0 метри від межі суміжної земельної ділянки за адресою за адресою: АДРЕСА_1 , та на відстань не менше 6 метрів від конструкції житлового будинку, належного йому домоволодіння. Така перебудова є суттєвою.
82. Слід зазначити, що за змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил.
83. У справі встановлено, що відстань між стіною будинку відповідачки та земельною ділянкою позивача дійсно становить менше 1 м, тобто будівництво не відповідає вимогам з дотримання відстані до межі суміжних ділянок - пункт 6.1.41, ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій (що підтверджується висновком експерта ОНДІСЕ № 20-6165 від 10 червня 2021 року, висновком ОНДЕКЦ МВС України № СЕ-19/116-22/19339-БТ від 22 червня 2023 року).
84. Також встановлено, що будівництво вказаного будинку, не відповідає технічній документації на домоволодіння, а саме пункту 2 будівельного паспорту індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 5110136900:33:003:0111).
85. Відповідно до статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (CCI), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
86. Судами встановлено, що 31 жовтня 2017 року ОСОБА_2 було подано повідомлення про початок будівельних робіт, яке було зареєстровано, що підтверджується відповідними відомостями з реєстру. Після цього було розпочато будівельні роботи. Далі було також подано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яку також було зареєстровано. 25 червня 2020 року відповідачкою було отримано довідку про резервування адреси об'єкта нерухомого майна, відповідно до якої об'єкту нерухомого майна було зарезервовано адресу: АДРЕСА_3 . Київською районною адміністрацією 10 липня 2020 року було прийнято відповідне розпорядження щодо присвоєння адреси. 14 липня 2020 року відповідачкою було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 .
87. Вказаними обставинами підтверджується той факт, що ОСОБА_2 набула права власності на спірний об'єкт нерухомості.
88. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди зокрема виходили з того, що збудований відповідачкою будинок не може вважатись самочинним будівництвом. Він побудований з належними дозволами й прийнятий до експлуатації.
89. З урахуванням викладеного слід дійти висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли загалом мотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів істотного порушення будівельних норм і правил при будівництві відповідачкою будинку, а також негативного впливу при користуванні домоволодінням, яке йому належить.
90. Колегія суддів вважає можливим погодитися з судами попередніх інстанцій, що вимоги позивача здійснити перебудову введеного в експлуатацію належного відповідачці будинку з відступом на 3,0 метри від межі суміжної земельної ділянки та на відстань не менше 6 метрів від конструкції належного позивачу житлового будинку фактично призведуть до знесення частини чи навіть всього житлового будинку. Необхідність вжиття такого крайнього заходу за обставин цієї справи судами не встановлена.
91. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів у справі.
92. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
93. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в оскаржених рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.
94. Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та характеру спірних правовідносин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
95. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
96. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Хомко С. В., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року.
Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від якого діє адвокат
Хомко С. В., поданої на додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року
97. Заявник стверджував, що він не був повідомлений про дату і місце судового засідання під час ухвалення додаткового рішення, чим був позбавлений права на участь у судовому засіданні під час вирішення питання розподілу судових витрат.
98. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
99. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
100. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22), зазначено, що неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 244 ГПК України, частина четверта статті 270 ЦПК України). Додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення.
101. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
102. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
103. У додатковому рішенні Київського районного суду м. Одеси від 10 січня
2022 року вказано, що рішення по суті спору було ухвалене у відкритому судовому засіданні, а 23 грудня 2021 року від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення (т. 2, а. с. 124-125).
104. Як свідчить аналіз матеріалів справи, в ній відсутні докази повідомлення судом першої інстанції учасників справи про розгляд заяви відповідачки про ухвалення додаткового судового рішення, незважаючи на те, що розгляд справи по суті в суді першої інстанції відбувався у відкритому судовому засіданні. Також матеріали справи не містять належних доказів направлення стороною відповідачки позивачу копії заяви про ухвалення додаткового рішення разом з додатками.
105. Переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний належним чином не надав оцінки доводам апеляційної скарги, не врахував, що положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов'язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим).
106. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що правила щодо реалізації учасниками справи права на участь в судовому засіданні з розгляду заяви про розподіл судових витрат згідно з частиною четвертою статті 270 ЦПК України є спеціальними та повинні застосовуватися системно з приписами частини другої статті 246 ЦПК України, яка визначає обов'язок суду призначити судове засідання відповідно до процедури розгляду справи, що була визначена судом для розгляду справи в цілому (загального, спрощеного чи письмового провадження).
107. При залишенні без змін додаткового рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов'язкову підставу для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, а тому зробив неправильний висновок про зміну судового рішення шляхом зменшення суми стягнення судових витрат до 20 000 грн.
Щодо доводів касаційних скарг ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат
Подорожній А. С., на постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня
2024 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року
108. Змінюючи додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси
від 10 січня 2022 року, зменшуючи суми судових витрат до 20 000 грн, апеляційний суд виходив з того, що відповідачкою не надано квитанцію або інший розрахунковий документ щодо оплати ОСОБА_2 проведення експертного дослідження, а тому судові витрати за проведення експертизи не підлягають задоволенню.
109. Водночас, апеляційний суд не звернув увагу на те, що в матеріалах справи наявний рахунок № 20-6165 (52) від 26 жовтня 2020 року на оплату вартості проведення експертизи. У рахунку вказано, що замовником є суддя Маломуж А. І., підстава - ухвала суду від 11 вересня 2020 року, цивільна справа № 947/19113/20, платником є ОСОБА_2 . Вартість експертизи становить 27 457, 92 грн. Після оплати була проведена експертиза і результатом її став висновок від 10 червня 2021 року.
110. Окрім того заявниця ОСОБА_2 стверджує, що вона 21 січня 2021 року оплатила вартість експертизи, на підтвердження чого надала квитанцію про оплату вартості експертизи.
111. Однак правильність вирішення питання щодо розподілу судових витрат понесених сторонами буде залежати від оцінки дотримання судом першої інстанції норм процесуального права в частині ухвалення додаткового рішення, наведених вище у цій постанові.
Щодо оскарження додаткової постанови Одеського апеляційного суду
від 20 листопада 2024 року слід зазначити наступне.
112. Відмовляючи в ухваленні додаткової постанови, апеляційний суд виходив з того, що адвокатом Подорожнім А. С., який діє в інтересах ОСОБА_2 , до суду апеляційній інстанції не надано договір про надання правничої допомоги, а саме договір про надання правової допомоги № 01/09 від 01 вересня 2022 року, який зазначено в ордері, яким підтверджуються повноваження адвоката як представника ОСОБА_2 , діяти в суді апеляційній інстанції, у якому, відповідно до пункту 1 частин другої статті 137 ЦПК України, визначається розмір витрат на правничу допомогу. Апеляційний суд вказав, що в матеріалах справи наявний лише договір про надання правової допомоги № 01/09 від 01 вересня 2020 року.
113. Водночас, апеляційним судом фактично допущено адвоката до участі у справі в якості представника відповідачки. Слід звернути увагу апеляційного суду, що адвокат Подорожній А. С., який діє в інтересах ОСОБА_2 , бере участь у справі з початку розгляду справи у суді першої інстанції.
114. Верховний Суд зазначає, що у цій конкретній справі суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції, а також допустив надмірний формалізм і непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою під час ухвалення додаткової постанови.
115. Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення неправильного судового рішення, оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції.
116. З урахуванням зазначеного оскаржені постанова Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року (за результатами перегляду додаткового рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року) та додаткова постанова Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року підлягають скасуванню з направленням справи щодо вирішення щодо розподілу судових витрат на новий апеляційний розгляд.
117. При новому розгляді апеляційному суду необхідно з дотриманням норм процесуального права вирішити питання щодо розподілу судових витратю
Керуючись статтями 400, 402, 406,409, 410, 411,415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Хомко Світлана Василівна, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року залишити без задоволення.
2. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року залишити без змін.
3. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Хомко Світлана Василівна, на постанову Одеського апеляційного суду
від 23 жовтня 2024 року за результатами перегляду додаткового рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року задовольнити частково.
4. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Подорожній Андрій Сергійович, на постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду
від 20 листопада 2024 року задовольнити частково.
5. Постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року за результатом перегляду додаткового рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2022 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду
від 20 листопада 2024 року скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до Одеського апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович