14 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/8570/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Кібенко О.Р.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2024,
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью енерджі Юкрейн"
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення 2 514 730,73 грн,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью енерджі Юкрейн" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 2 514 730,73 грн, у тому числі: 2 339 178,56 грн боргу, 85 650,81 грн 3% річних, 89 901,36 грн інфляційних втрат.
2. Господарський суд міста Києва рішенням від 04.11.2024 позов задовольнив: стягнув з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью енерджі Юкрейн" 2 339 178,56 грн боргу, 85 650,81 грн 3% річних, 89 901,36 грн інфляційних втрат, 30 176,76 грн судового збору.
3. Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 19.12.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью енерджі Юкрейн" задовольнив: стягнув з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью енерджі Юкрейн" 34 650,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 25.02.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 залишив без змін.
5. 24.03.2025 Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" через систему Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
6. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху з огляду на таке.
7. Частиною 2 ст.292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) передбачено, що якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, передбачених ст.290 цього Кодексу, то така скарга залишається без руху.
8. Відповідно до п.5 ч.2 ст.290 ГПК у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) ст.287 цього Кодексу підстави (підстав).
9. Відповідно до ч.2 ст.287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 ст.310 цього Кодексу.
10. У разі подання касаційної скарги на підставі п.1 ч.2 ст.287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абз.2 п.5 ч.2 ст.290 цього Кодексу).
11. У цьому випадку необхідно чітко вказати:
- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;
- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;
- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
12. У разі подання касаційної скарги на підставі п.2 ч.2 ст.287 ГПК в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абз.3 п.5 ч.2 ст.290 цього Кодексу). Скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
13. Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого п.3 ч.2 ст.287 ГПК, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.
14. Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі п.4 ч.2 ст.287 ГПК, необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами 1, 3 ст.310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
15. При цьому необхідно враховувати, що за змістом п.1 ч.3 ст.310 ГПК відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч.2 ст.287 цього Кодексу.
16. Системний аналіз наведених положень ГПК дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч.1 ст.287 ГПК, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) ч.2 ст.287 ГПК як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
17. Отже, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або допущене судом порушення норм процесуального права та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) ст.287 ГПК, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
18. Обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1- 3 ч.2 ст.287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
19. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
20. Скаржник зазначив, що підставою касаційного оскарження є п.2 ч.2 ст.287 ГПК.
21. Втім, у касаційній скарзі скаржник вказує, що при ухваленні судом першої інстанції оскаржуваного рішення мало місце: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими (зокрема, факту порушення з боку відповідача своїх зобов'язань щодо нездійснення оплати та настання строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати).
22. В частині оскарження додаткового рішення скаржник зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18);
- у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
23. Втім, ці доводи скаржник не обґрунтовує визначеною ним підставою касаційного оскарження (п.2 ч.2 ст.287 ГПК).
24. Доводи скаржника, викладені на сторінках 12-15 касаційної скарги, не обґрунтовані жодною підставою касаційного оскарження, скаржник не посилається в них ані на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права, ані на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, ані на необхідність відступу від висновків Верховного Суду.
25. У зв'язку із зазначеним, скаржнику необхідно уточнити підстави касаційного оскарження, врахувавши вимоги щодо їх обґрунтування, які описані, зокрема, у пунктах 10-19 цієї ухвали.
26. Також, відповідно до п.2 ч.4 ст.290 ГПК до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
27. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом "Про судовий збір".
28. Згідно з ч.1 ст.4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
29. Ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви немайнового характеру, становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
30. За подання касаційної скарги на рішення суду ставки судового збору встановлюються у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (пп.5 п.2 ч.2 ст.4 Закону "Про судовий збір").
31. Відповідно до ч.3 ст.4 Закону "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч.2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
32. Враховуючи вимоги касаційної скарги, скаржник при її подачі повинен був сплатити судовий збір у розмірі 60 353,54 грн (2 514 730,73 грн х 1,5% х 200% х 0,8).
33. Оскільки скаржник не надав документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, то касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених п.2 ч.4 ст.290 ГПК.
34. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно форми та змісту подання касаційної скарги.
35. Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, статей 4 Закону "Про судовий збір", Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 у справі №910/8570/24 залишити без руху.
2. Надати Публічному акціонерному товариству "Укрнафта" строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
3. Роз'яснити Публічному акціонерному товариству "Укрнафта", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Cуддя О. Кібенко