18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
10 квітня 2025 року Справа № 925/55/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Ібрагімова Є.Р.,
за участі представників сторін:
від позивача - Носова П.І. - адвокат,
від відповідача - представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з додатковою відповідальністю “Запорізький
хлібозавод №3», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю “Черкаський
м'ясокомбінат», м. Черкаси
про стягнення 8 651 529 грн. 37 коп.,
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось товариство з додатковою відповідальністю “Запорізький хлібозавод №3» до товариства з обмеженою відповідальністю “Черкаський м'ясокомбінат» про стягнення 8 651 529 грн. 37 коп. заборгованості, а саме: 6 834 711 грн. 13 коп. - суми основного боргу, 902 092 грн. 86 коп. - пені, 103 363 грн. 30 коп. - 3% річних, 469 626 грн. 53 коп. - інфляційних втрат та 341 735 грн. 55 коп. - штрафу, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №17 від 26 березня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10 год. 30 хв. 19 лютого 2025 року.
У судовому засіданні, яке відбулося 19 лютого 2025 року, суд клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишив без задоволення, водночас оголосив перерву в судовому засіданні до 12 год. 00 хв. 13 березня 2025 року.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання 13 березня 2025 року, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год. 30 хв. 10 квітня 2025 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалу суду від 13 березня 2025 року було доставлено відповідачу до його електронного кабінету 13 березня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа виготовленої з комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду».
У відзиві на позовну заяву відповідав вказував, що у договорі №17 від 26 березня 2024 року особою, що має право представляти інтереси ТОВ “Черкаський м'ясокомбінат» визначено директора товариства Іванченка Олексія Леонідовича, інших підписантів ні договором, ні статутними документами ТОВ “Черкаський м'ясокомбінат» не встановлено.
До позовної заяви позивачем не надано документів на підтвердження права підпису видаткових накладних іншою особою відмінною від директора ТОВ “Черкаський м'ясокомбінат» Іванченка Олексія Леонідовича.
Отже, на думку відповідача, додані до позовної заяви видаткові накладні на підтвердження факту відвантаження та реалізації товару не підписані уповноваженою на те особою покупця.
Надані суду копії товарно-транспортних накладних посвідчені не позивачем.
Акт звірки взаємних розрахунків не підписаний директором товариства, а тому він не є належним та допустимим доказом в даній справі.
Таким чином, відповідач вказував, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів постачання товарів.
Враховуючи вищенаведене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач вказував, що до позовної заяви позивачем було надано підписану уповноваженими представниками сторін додаткову угоду про використання факсимільного підпису від 26 березня 2024 року до договору поставки від 26 березня 2024 року №17, відповідно до умов якої, сторони домовились, що уповноваженою особою покупця з підписання видаткових накладних щодо прийняття товарно-матеріальних цінностей є менеджер зі збуту Попов В.О. При виконанні зобов'язань для підписання документів (первинні документи бухгалтерського обліку, товаросупровідні документи та інші облікові документи) може використовуватися факсимільний підпис (факсиміле), що має силу власноручного підпису.
Всі наявні видаткові накладні щодо передачі товару мають відтиск саме такого факсиміле, зразок якого міститься у вказаній додатковій угоді.
Видаткові накладні/товарно-транспортні накладні фіксують факт отримання/передачі/доставки товару.
Отже, позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними/товарно-транспортними накладними, які були підписані покупцем без будь-яких зауважень.
У відзиві відповідач прямо не заперечує факт отримання товару, а надає зауваження виключно до оформлення первинних документів.
Всі додані позивачем до матеріалів справи видаткові та товарно-транспортні накладні містять обов'язкові реквізити, такі як: дата їх складання; назва підприємства, від імені якого складено документ і назва підприємства, якому здійснюється поставка товару за цими накладними; зміст та обсяг господарських операцій, одиниця виміру господарських операцій; особисті підписи уповноважених осіб сторін (підписи яких були засвідчені відтиском печатки підприємств).
Позивач вважає, що відтиск печатки та підписи уповноважених осіб на видаткових та товарно-транспортних накладних є свідченням участі відповідача у здійсненні господарських операцій за цими накладними.
Відповідач здійснив приймання товару та його часткову оплату в сумі 3 416 389,17 грн., тобто здійснив часткове виконання прийнятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару за договором поставки від 26 березня 2024 року №17.
Окрім того, відповідач в межах цієї справи, надаючи відзив на заву про забезпечення позову, зазначав про те, що не заперечує проти наявності суми основного боргу, що також відображено в ухвалі суду від 22 січня 2025 року по цій справі.
Позивач вважає, що такі дії відповідача прямо суперечать доктрині “venire contra factum proprium», яка базується ще на римській максимі “non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Позивачем було складено та зареєстровано зведену податкову накладну від 30 квітня 2024 року №384 за операціями з поставки товарів на товариство з обмеженою відповідальністю “Черкаський м'ясокомбінат».
Згідно висновку Великої Палати Верховного суду у постанові від 29 червня 2021 року по справі №910/23097/17 - підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ під час визначення податкових зобов'язань, безумовно передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце на рівні законодавства.
Позивач також вказував, що, копії товарно-транспортних накладних, доданих до позовної заяви посвідчені Носовою П.І., що є повноважним представником позивача згідно довіреності (копія додана до позовної заяви), відповідно до якої, Носовій П.І. надано право, зокрема, на складання, підписання та подання позовних заяв, додатків до них, тощо.
Відповідно, копії товарно-транспортних накладних, доданих до позовної заяви, посвідчені належним чином, уповноваженою на те особою, а твердження відповідача є таким, що не відповідає дійсності.
У зв'язку з чим позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими.
В судовому засіданні, яке відбулося 10 квітня 2025 року згідно з ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/55/25.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, а також заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи з наступного:
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що на підставі договору поставки №17 від 26 березня 2024 року поставив відповідачу товар на умовах визначених цим договором, проте зобов'язання щодо оплати придбаного товару відповідач виконав частково.
Судом встановлено, що 26 березня 2024 року між товариством з додатковою відповідальністю “Запорізький хлібозавод №3» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Черкаський м'ясокомбінат» (покупець) було укладено договір поставки №17.
Договір було укладено в редакції з урахуванням протоколу розбіжностей.
Згідно з п. 1.1. вищевказаного договору, на умовах даного договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві товар, визначений у п. 1.2. цього договору, а покупець - прийняти та оплатити товар.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до п. 1.2. договору, товаром за даним договором є харчові продукти, за номенклатурою, у кількості та за ціною, що визначається в додатку №1 до даного договору “Специфікація» (надалі - товар та/або харчові продукти). Кожна окрема партія товару, строки постачання, порядок фасування та/або пакування визначається в заявках покупця та видаткових накладних на кожну окрему партію товару. Видаткові накладні формуються за заявками покупця, які узгоджуються засобами зв'язку, які зазначені в Розділі 13 даного договору або інші засоби зв'язку представників сторін.
Відповідно до умов п. 1.6. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) доставка товару здійснюється власним або найманим транспортом за рахунок постачальника в місця доставки, що вказуються покупцем в заявках.
Відповідно до умов п. 4.2 договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) приймання-передача товару оформлюється видатковою накладною в момент передачі товару покупцю (за умови, якщо у покупця не виникає об'єктивної підозри, щодо якості товару), яка підписується уповноваженими представниками сторін в 2-х оригінальних примірниках: 1 примірник - покупцю, 1 примірник - постачальнику та товарно-транспортною накладною.
На виконання умов договору позивач за період з 01 по 14 квітня 2024 року поставив відповідачу товар на загальну суму 10 251 100 грн. 30 коп., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.
Водночас, відповідач за поставлений товар розрахувався частково на суму 3 416 389 грн. 17 коп.
У зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення 6 834 711 грн. 13 коп. боргу.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 2.2. договору розрахунки за цим договором між постачальником та покупцем здійснюються у строк 21 банківський день з моменту отримання товару покупцем, підписання видаткових, та виставлення постачальником рахунку фактури.
Отже, строк оплати товару на день прийняття рішення настав.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідності доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
У відзиві на заяву про забезпечення позову (т.39 а.с. 10-12) відповідач не заперечував проти наявності суми основного боргу, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, і відповідачем здійснювались дії по приведенню оплати вартості отриманого товару.
При цьому, матеріалами справи підтверджується часткова оплата товару, копія банківської виписки з рахунку з 01 червня по 31 жовтня 2024 року (т. 1, а.с. 198).
Відповідно до п. 4.4. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей), перехід права власності на товар та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару відбувається в момент його передачі, що оформлюється видатковою накладною. Підписанням даного договору покупець підтверджує, наявність у особи, що здійснює фактичне приймання товару, всіх необхідних повноважень, пов'язаних з прийманням - передачею товару.
Додатковою угодою про використання факсимільного підпису від 26 березня 2024 року до договору поставки від 26 березня 2024 року №17 сторони домовились, що уповноваженою особою покупця з підписання видаткових накладних щодо прийняття товарно-матеріальних цінностей є менеджер зі збуту Попов В.О.
При виконанні зобов'язань за даним договором для підписання документів (первинні документи бухгалтерського обліку, товаросупровідні документи та інші облікові документи) може використовуватися факсимільний підпис (факсиміле), що має силу власноручного підпису.
Всі наявні видаткові накладні щодо передачі товару мають відтиск саме такого факсиміле, зразок якого міститься у вказаній додатковій угоді.
Враховуючи вищенаведене, суд відхиляє доводи відповідача, що наведені у відзиві на позов.
Водночас суд дійшов висновку, що докази, які надані позивачем на підтвердження факту поставки товару по договору, є більш вірогідними ніж докази, які надані відповідачем на спростування даної обставини.
Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного та повного виконання на підставі умов договору розрахунку з позивачем за поставлений товар.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином борг в розмірі 6 834 711 грн. 13 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 469 626 грн. 53 коп. - інфляційних втрат, нарахованих за період травень-жовтень 2024 року та 103 363 грн. 30 коп. - 3% річних, нарахованих за період з 06 травня 2024 року по 06 листопада 2024 року на суму боргу.
Перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних, судом встановлено, що розмір річних та інфляційних нараховано вірно, а тому з відповідача підлягає стягненню 103 363 грн. 30 коп. - 3% річних та 469 626 грн. 53 коп. - інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно до п.7.9. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) у випадку прострочення строків оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь час прострочення платежу.
У разі порушення покупцем строків оплати поставленого товару більш ніж на 5 календарних днів, покупець на вимогу постачальника додатково сплачує штраф у розмірі 5% від уми простроченої заборгованості.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 902 092 грн. 86 коп. - пені, нарахованої за період з 06 травня 2024 року по 06 листопада 2024 року на суму боргу (з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України) та 341 735 грн. 55 коп. штрафу.
Розрахунок пені та штрафу є вірним, жодних клопотань про зменшення судом розміру неустойки від відповідача не надходило, а тому позов в цій частині також підлягає задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Черкаський м'ясокомбінат», вул. Панченка Олексія, буд. 15, кв. 512, м. Черкаси, Черкаська область, ідентифікаційний код 44785285 на користь товариства з додатковою відповідальністю “Запорізький хлібозавод №3», вул. Ігорівська, 11, літ. Б, м. Київ, ідентифікаційний код 00378038 - 6 834 711 грн. 13 коп. - суми основного боргу, 902 092 грн. 86 коп. - пені, 103 363 грн. 30 коп. - 3% річних, 469 626 грн. 53 коп. - інфляційних втрат, 341 735 грн. 55 коп. - штрафу та 129 772 грн. 94 коп. судового збору.
Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 14 квітня 2025 року.
Суддя А.В.Васянович