18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
11 квітня 2025 року м.Черкаси Справа № 925/1517/24
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Г.М.Скиби, за участю секретаря судового засідання А.М.Буднік, у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстаб", Київська область, Броварський район, с.Погреби, вул.Лісова,4
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфа-Етекс", м.Черкаси, бул.Шевченка,208, оф.6
про стягнення заборгованості за договором в сумі 1648387,67 грн,
за участю повноважних представників сторін:
від позивача: Гризодуб Я.Д. - адвокат - за ордером, в режимі ВКЗ;
від відповідача: Шахов О.М. - адвокат за ордером.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерстаб" звернулось в Господарський суд Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфа-Етекс" із вимогами про стягнення 1648387,67 грн заборгованості за договором поставки від 04.11.2021 №158/0411, зокрема:
899999,60 грн основного боргу,
113542,61 грн інфляційних втрат,
490114,90 грн пені,
43591,31 грн - 3% річних,
101139,25 грн штрафу,
а також про відшкодування судових витрат.
В справу подано відзив на позов - вх.суду №2303/25 від 11.02.2025. Відповідач вимоги заперечив та просить в позові відмовити.
Позивачем подана письмова відповідь на відзив - вх.суду №2471/25 від 13.02.2025. Представник позивача наполягає на задоволенні вимог.
14.02.2025 закрито підготовче провадження і проведення судового засідання призначено на 13.03.20205.
В судовому засіданні 13.03.2025 оголошена перерва до 01.04.2025.
01.04.2025 судом повідомлено про проголошення рішення 11.04.2025.
За результатами судового розгляду 11.04.2025 проголошено та приєднано до справи вступну та резолютивну частини судового рішення відповідно до приписів ст.ст.233, 240 ГПК України.
Судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини:
04.11.2021 між ТОВ "Інтерстаб" (постачальник, позивач, кредитор) та ТОВ "ТД "Альфа-Етекс" (замовник, відповідач, боржник) укладений договір посадки №158/0411 (а.с.11-14 з додатковою угодою).
Предметом договору є постачання відповідачеві за плату у власність харчових інгредієнтів - п.1.1. договору.
Найменування, кількість, вартість товару, строки постачання визначаються на кожну партію постачання окремо у видатковій накладній - п.1.2. договору.
Ціна товару зазначається в рахунках на оплату, які виставляються на підставі узгодженої заяви на постачання - п.2.1. договору.
Відвантаження товару здійснюється зі складу постачальника (позивача) в с.Погреби Броварського району Київської області на умовах самовивозу покупцем (відповідачем) за правилами "Інкотермс-2000" за попереднім замовленням та виставленням рахунку на оплату - п.3.1. договору.
Транспортування товару зі складу постачальника на склад покупця здійснюється транспортом покупця за рахунок покупця - п.3.2. договору.
Відповідно п.4.2. договору покупець здійснює оплату кожної партії постачання товару на підставі виставленого рахунку продавця у формі 100% передоплати шляхом перерахування коштів на рахунок продавця.
Додатковим договором №1 від 18.01.2022 до договору поставки №158/0411 (а.с.14) сторони погодили викласти п.4.2. договору в новій редакції про оплату кожної партії постачання згідно з виставленим рахунком у розмірі 100% протягом 30 календарних днів з моменту отримання від постачальника товару за видатковою накладною.
На умовах договору за видатковими накладними позивачем відвантажений товар на замовлення відповідача:
- №1202 від 13.10.2022 на суму 147144 грн (з ПДВ). Рахунок на оплату №1221 від 13.10.2022 на суму 147144 грн (а.с.15-16);
- №1571 від 28.12.2022 на суму 220716 грн (з ПДВ). Рахунок на оплату №1598 від 27.12.2022 на суму 220716 грн (а.с.15-16);
- №33 від 13.01.2023 на суму 183930 грн (з ПДВ). Рахунок на оплату №34 від 13.01.2023 на суму 183930 грн (а.с.19-20);
- №1030 від 21.07.2023 на суму 236450,40 грн (з ПДВ). Рахунок на оплату №973 від 21.07.2023 на суму 236450,40 грн (а.с.21-22);
- №1141 від 08.08.2023 на суму 323152,50 грн (з ПДВ). Рахунок на оплату №1076 від 08.08.2023 на суму 323152,50 грн (а.с.23-24);
Позивач наполягає на порушенні відповідачем умов договору щодо своєчасного та повного розрахунку за отримані партії товару. Вказує на заборгованість: 899999,60 грн основного боргу; на суму боргу позивач нараховує 113542,61 грн інфляційних втрат, 43591,31 грн - 3% річних, 490114,90 грн пені, 101139,25 грн штрафу за порушення грошового зобов'язання. Позивач в досудовому порядку намагався врегулювати спір - претензія направлення 04.11.2024 за вих.№295 (а.с.25), але залишена без реагування.
Ухилення відповідача від сплати боргу стали причиною звернення позивача в Господарський суд Черкаської області з позовом для захисту порушеного права та примусового стягнення заборгованості.
Відповідач вимоги заперечив та просить в позові відмовити, оскільки позивачем не виставлені рахунки на оплату і докази такого виставлення/вручення відповідачеві відсутні (відзив - а.с.76-79). До того ж додатковою угодою №1 з 18.01.2022 умови оплати товару були змінені на відстрочення оплати протягом 30 днів з моменту відвантаження. Всі виставлені позивачем рахунки відповідачу були ним оплачені. За окремими видатковими накладними є переплата за отриманий товар, що не враховано позивачем. Вимоги про оплату товару за накладними №1030 від 21.07.2023 та 1141 від 08.08.2023 взагалі вважає передчасними.
Відповідачем доказів виконання у повному обсязі умов договору від 04.11.2022 №158/0411 до суду не надано. Сума заборгованості 1648387,67 грн та підстави нарахування боргу і обтяжень на суму боргу відповідачем заперечуються з мотивів неотримання рахунків на оплату та відсутності порушеного права позивача. Свого розрахунку заборгованості відповідачем суду та позивачеві не подано.
Інших доказів та документів не подано.
Оцінюючи пояснення учасників та докази сторін у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.
Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Сторони за договором є суб'єктами господарювання на ринку послуг, самостійними юридичними особами з присвоєнням ідентифікаційного коду, визначенням видів діяльності, що підтверджено витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ - положення ст.93 Цивільного кодексу України.
Позивач звернувся в Господарський суд Черкаської області із позовом про стягнення з відповідача 1648387,67 грн заборгованості за договором поставки від 04.11.2021, що складається з 899999,60 грн основного боргу, 113542,61 грн інфляційних втрат, 490114,90 грн пені, 43591,31 грн - 3% річних та 101139,25 грн штрафу, та понесені судові витрати в розмірі судового збору та витрат на правову допомогу.
Відповідно до положень ст.ст.6, 11, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах письмового двостороннього строкового консенсуального оплатного договору постачання №158/0411 від 04.11.2021 (а.с.11-14); договір не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним, не розірваний сторонами та є дійсним на момент спірних правовідносин. Суд враховує презумпцію правомірності правочину (приписи ст.204 Цивільного кодексу України). Спірний договір між сторонами Договір відповідає положенням глави 54 Цивільного кодексу України - як різновид договору "купівлі-продажу" та ст.712 ЦК.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до Цивільного кодексу України:
п.1 ч.2 ст.11. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини;
ч.1, 2 ст.509. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу;
ст.525. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;
ст.526. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;
ст.530. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства;
ст.599. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином;
ст.610. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання);
ст.611. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом;
ст.629. Договір є обов'язковим для виконання сторонами;
ст.712. договір поставки
1. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
2. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
3. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору поставки від 04.11.2021 №058/0411 на замовлення відповідача останньому передано товар у власність на суму 899999,60 грн. Отримання майна не заперечено відповідачем.
За твердженням позивача, ним виставлені відповідачу рахунки на оплату:
№1221 від 13.10.2022 на суму 147144 грн (а.с.15-16);
№1598 від 27.12.2022 на суму 220716 грн (а.с.15-16);
№34 від 13.01.2023 на суму 183930 грн (а.с.19-20);
№973 від 21.07.2023 на суму 236450,40 грн (а.с.21-22);
№1076 від 08.08.2023 на суму 323152,50 грн (а.с.23-24). Вказані рахунку не містять відміток чи доказів їх отримання відповідачем. Видаткові накладні з підписом відповідача теж не містять відміток про отримання ним рахунків на оплату.
Щодо розрахунку загальної суми заборгованості по Договору поставки № 158/0411 від 04.11.2021.
Відповідно до п.1.1. Договору поставки №158/0411 Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця харчові інгредієнти (надалі за текстом - Товар), а Покупець зобов'язується приймати Товар та здійснювати його оплату в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п.1.3. Договору поставка Товару здійснюється окремими партіями. Сторони домовилися, що умови оплати, визначені розділом 4 Договору встановлюють порядок оплати за кожну окрему партію Товару.
Відповідно до п.2.1. Договору ціна Товару зазначається в рахунках на оплату, які виставляються на підставі погоджених заявок Покупця.
Відповідно до п.2.4. Договору Покупець та Постачальник підтверджують, що ціна на Товар, яка зазначається у рахунку на оплату є звичайною ціною для цілей оподаткування.
Відповідно до п.3.1. Договору датою поставки Товару та моментом переходу до Покупця всіх ризиків на Товар за цим Договором вважається дата відвантаження Товару Покупцю, зазначена у видатковій накладній. Товар вважається зданим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної.
Відповідно до п.3.3. Договору поставка окремої партії Товару здійснюється за умови отримання та підтвердження Постачальником письмової заявки Покупця. Заявка направляється Постачальнику технічними засобами зв'язку (факсом або електронною поштою).
Відповідно до п.3.4. Договору у разі підтвердження заявки Постачальником, останній протягом 3 (трьох) календарних днів з дня надходження заявки виставляє рахунок на оплату Товару та направляє його Покупцю технічними засобами зв'язку (факсом або електронною поштою).
Відповідно до п.4.2. Договору Покупець здійснює оплату кожної партії Товару згідно з виставленим рахунком на оплату у формі 100% передоплати шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Після отримання Постачальником оплати за Товар, останній зобов'язується відвантажити Товар у повному обсязі.
18.01.2022 між позивачем та відповідачем було укладено Додатковий договір №1 до Договору поставки №158/0411. Згідно п.1 Додаткового договору сторони виклали п.4.2. Договору поставки №158/0411 в наступній редакції: "4.2. Покупець здійснює оплату кожної партії Товару згідно з виставленим рахунком на оплату шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у розмірі 100% від вартості партії Товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання від Постачальника Товару за видатковою накладною".
З аналізу умов Договору поставки №158/0411 та додаткової угоди №1 суд дійшов висновку, що для виникнення у відповідача обов'язку оплатити на протязі тридцяти календарних днів за партію отриманого товару необхідна наявність двох умов - отримання відповідачем партії товару та виставлення позивачем рахунку на оплату по отриманій відповідачем партії товару.
Позивач не довів належними та допустимими доказами факту виставлення відповідачу рахунків за поставлений товар по видатковим накладним, які є предметом спору.
Однак позивачем було направлено відповідачу претензію за вих. №295 від 05.11.2024. З тексту вказаної претензії вбачається, що позивач просив негайно сплатити у повному обсязі суму основного боргу за Договором поставки №158/0411 від 04 листопада 2021 року в сумі 900000,00 грн., шляхом перерахування вказаної грошової суми на поточний рахунок позивача. Перелік видаткових накладних за якими виник борг позивач у претензії вих. №295 від 05 листопада 2024 року не зазначав. Доказами направлення є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 05 листопада 2024 року, копія конверту з трекінгом №0741600435400, який було повернуто за закінченням терміну зберігання та роздруківка з сайту Укрпошти по трекінгу №0741600435400 від 05 грудня 2024 року. Суд, незважаючи на відсутність опису вкладення, вважає більш вірогідною обставину направлення відповідачу претензії вих.№295 від 05 листопада 2024 року.
Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки позивачем не доведено факту виставлення відповідачеві рахунків на оплату та зважаючи на факт пред'явлення вимоги на оплату заборгованості у формі претензії вих.№295 від 05.11.2024, суд дійшов висновку, що останнім днем семиденного строку виконання такої вимоги відповідачем було 12.11.2024.
Як вбачається з тексту позовної заяви, позивач заявив вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості по видатковій накладній №1202 від 13.10.2022 в розмірі 35751,10 грн; по видатковій накладній №1571 від 28.12.2022 в розмірі 220716,00 грн; по видатковій накладній №33 від 13.01.2023 в розмірі 83930,00 грн; по видатковій накладній №1030 від 21.07.2023 в розмірі 236450,40 грн та по видатковій накладній №1141 від 08.08.2023 в розмірі 323152,50 грн, а всього 900000,00 грн.
Відповідач в заявах по суті справи не заперечує факту не сплати вартості поставленого товару на загальну суму 900000,00 грн., однак вказує, що неоплаченими залишились видаткова накладна №1141 від 08 серпня 2023 року на суму 323152,50 грн., видаткова накладна №1030 від 21 липня 2023 року на суму 236450,40 грн., видаткова накладна № 33 від 13 січня 2023 року на суму 183930,00 грн. та частково неоплачена видаткова накладна №1571 від 28 грудня 2022 року на суму 156467,10 грн.
Відповідач заперечив щодо не сплати по видатковій накладній №1202 від 13.10.2022 в розмірі 35751,10 грн з огляду на ту обставину, що вартість поставленого товару по такій видатковій накладній була сплачена за рахунок переплати по виставлених позивачем рахунках та оплати вартості поставленого товару з посиланням в призначенні платежу безпосередньо на договір. Враховуючи умову п.4.4. Договору поставки №158/0411 від 04 листопада 2021 року, така переплата і оплата товару мала бути зарахована позивачем в погашення заборгованості за партію товару, яка була відвантажена раніше інших.
Згідно ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач не змінював предмет та підстави позову, а тому суд розглядає позовні вимоги за формулюванням у позовній заяві.
Згідно п.4.4. Договору поставки №158/0411 від 04.11.2021 днем оплати за Товар є дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. У разі відсутності реквізитів у призначенні платежу, передбачених п.4.3. Договору, Постачальник зараховує кошти в погашення заборгованості за партію Товару, яка відвантажена раніше інших.
В розрахунку, який було надано відповідачем до заперечень на відповідь на відзив, відображено кожну партію товару, яку було відвантажено позивачем і кожну оплату, яку було здійснено відповідачем з вказівкою на призначення платежу згідно банківської виписки, а також коригування залишку вартості неоплаченого товару з урахуванням п.4.4. Договору поставки №158/0411 від 04.11.2021 в тому разі, коли переплата по рахунку і оплата з посиланням в призначенні платежу безпосередньо на договір зараховується за партію товару, яка була відвантажена раніше.
Відповідно товар, який було поставлено по видатковій накладній №1141 від 08.08.2023 на суму 323152,50 грн та по видатковій накладній №1030 від 21.07.2023 на суму 236450,40 грн є неоплаченим відповідачем, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Товар, який було поставлено по видатковій накладній №33 від 13.01.2023 на суму 183930,00 грн є також неоплачений відповідачем. Суд звертає увагу, що позивачем по вказаній накладній заявлено до стягнення з відповідача 83930,00 грн. А тому саме така сума підлягає до стягнення з відповідача в межах заявлених позовних вимог по даній видатковій накладній.
Товар, який було поставлено по видатковій накладній №1571 від 28.12.2022 на суму 220716,00 грн, є частково неоплачений відповідачем на суму 156467,10 грн з огляду на п.4.4. Договору поставки №158/0411 від 04.11.2021 та на переплати по рахунках і оплати з посиланням відповідачем в призначенні платежу безпосередньо на договір. Враховуючи часткову сплату вартості поставленого товару по вказаній накладній суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості по вказаній накладній в розмірі 156 467,10 грн.
Товар, який було поставлено по видатковій накладній №1202 від 13.10.2022 на суму 147 144,00 грн є оплачений відповідачем, враховуючи умови п 4.4. Договору поставки №158/0411 від 04.11.2021 та на переплати по рахунках і оплати відповідачем вартості поставленого товару з посиланням безпосередньо на договір. Суд звертає увагу на те, що після поставки товару по видатковій накладній №1202 від 13.10.2022, позивач здійснив поставку товару 22.12.2022 на суму 275 895,00 грн та 23.12.2022 на 275 895,00 грн, однак заборгованість зі сплати вартості товару, який було поставлено пізніше 23.10.2022 відсутня. Тому суд приходить до висновку про відмову в цій частині в задоволенні позовних вимог по вказаній видатковій накладній.
Всього з відповідача в межах заявлених позивачем позовних вимог підлягає до примусового стягнення заборгованість за поставлений товар в розмірі 800 000,00 грн (323 152,50 грн + 236 450,40 грн + 83 930,00 грн + 156 467,10 грн).
В решті вимог належить відмовити за необґрунтованістю, безпідставністю та недоведеністю.
Щодо нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач вправі вимагати стягнення з відповідача грошової заборгованості з урахуванням офіційного індексу інфляції та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За невиконання грошового зобов'язання, відповідно до ч.6 ст.231 та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, п.6.5. Договору поставки №158/0411 від 04.11.2021, позивач має право на стягнення пені за прострочення сплати боргу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє за період прострочення від загальної суми заборгованості.
Договір про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені укладено в письмовому виді відповідно до приписів ст.ст.546, 549 Цивільного кодексу України, ст.ст.231, 232 ГК України.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі.
Тобто, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі №910/2031/16, від 10.04.2018 у справі №916/804/17 та від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.
Сторони в п.6.4. Договору поставки №158/0411 від 04.11.2021 передбачили, що у випадку прострочення Покупцем строків оплати Товару більше ніж на 30 календарних днів, Постачальник на свій розсуд має право вимагати, а Покупець зобов'язаний при першій вимозі Постачальника сплатити на користь Постачальника штраф у розмірі 10% вартості Товару щодо якого допущено прострочення оплати.
Оскільки першим днем прострочення оплати товару є 13.11.2024, то останнім днем 30-ти денного строку є 12.12.2024. Відповідно право на застосування штрафу виникло у позивача 13.12.2024. Суд звертає увагу на те, що позивач звернувся до суду з позовною заявою 12.12.2024, тобто до моменту виникнення права на застосування до відповідача штрафу у розмірі 10%, а тому така позовна вимога є передчасною і у її задоволенні слід відмовити повністю.
Розрахунок позивача щодо розрахунку інфляційних втрат, 3 % річних та пені є неправильним з огляду на неправильне визначення періоду, протягом якого певна сума простроченого платежу не була сплачена, зокрема не враховано дати настання строку платежу, а саме семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Розрахунок вимоги перевірено судом за допомогою калькулятора санкцій апаратного комплексу "Еліт: Ліга Закон".
Відповідно до Цивільного кодексу України: строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.1 ст.251); строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252); перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ч.1 ст.253).
Відповідно період прострочення слід рахувати з 13.11.2024 по кожній видатковій накладній.
Враховуючи заявлений позивачем період для стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені суд присуджує до стягнення їх частково, в таких сумах:
за видатковою накладною №1141 від 08.08.2023 року за період з 13.11.2024 до 04.12.2024 (сума простроченого платежу 323 152,50 грн) - 6 139,90 грн інфляційних втрат, 582,73 грн - 3% річних та 5 050,36 грн пені;
за видатковою накладною №1030 від 21.07.2023 (сума простроченого платежу 236 450,40 грн) - 4 492,56 грн інфляційних втрат, 426,39 грн - 3% річних та 3 695,35 грн пені;
за видатковою накладною №33 від 13.01.2023 (сума простроченого платежу 83 930,00 грн) - 1 594,67 грн інфляційних втрат, 151,35 грн - 3% річних та 1 311,69 грн пені;
за видатковою накладною №1571 від 28.12.2022 (сума простроченого платежу 156 467,10 грн) - 2 972,87 грн інфляційних втрат, 282,15 грн - 3% річних та 2 445,33 грн пені.
В решті частини позовних вимог слід відмовити з мотивів необґрунтованості, безпідставності та недоведеності.
Відповідно до ст.ст.74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Суд зазначає, що сплата заборгованості відповідачем під час розгляду справи та неподання ним доказів у справу про оплату має враховуватись виконавчою службою при виконанні рішення суду в ході виконавчого провадження. Суд вважає, що відповідач мав достатньо часу для надання до суду відзиву чи й доказів проведення розрахунку з позивачем.
Відповідачем всупереч вимог та приписів ч.1 ст.74, ст.76, 77 ГПК України факту належного виконання зобов'язання перед позивачем у визначений договором строк не доведено; доводів та документів позивача не спростовано.
Суд враховує, що позивачем використано належний спосіб захисту порушеного права відповідно до приписів ст.ст.15,16 ЦК України
Підсумовуючи викладене, з відповідача підлягають примусовому стягненню на користь позивача:
сума основного боргу 800 000,00 грн. (323 152,50 грн + 236 450,40 грн + 83 930,00 грн + 156 467,10 грн);
інфляційні втрати у сумі 15 200,00 грн (6 139,90 грн + 4 492,56 грн + 1 594,67 грн + 2 972,87 грн);
3% річних у сумі 1 442,62 грн (582,73 грн + 426,39 грн + 151,35 грн + 282,15 грн);
пеня у сумі 12 502,73 грн (5 050,36 грн + 3 695,35 грн + 1 311,69 грн + 2 445,33 грн).
Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п.4 ст.11 ГПК України):
- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили - з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);
- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов'язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);
- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29);
- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" №4994/04 від 09.09.2011).
При вирішенні спору суд має здійснити розподіл понесених судових витрат відповідно до приписів ст.ст. 128-129 ГПК України. У випадку часткового задоволення вимог судові витрати покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог - в розмірі 12437,18 грн. Решта судових витрат покладається на позивача та не стягується.
Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфа-Етекс", м.Черкаси, бул.Шевченка,208, оф.6, код ЄДРПОУ 41250879, номер рахунку в банку невідомий)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстаб", Київська область, Броварський район, с.Погреби, вул.Лісова,4; код ЄДРПОУ 40106387, номер рахунку в банку невідомий
800000,00 грн основного боргу, 15200,00 грн інфляційних втрат, 1442,62 грн - 3 % річних 12502,73 грн пені (всього 829145,35 грн) та 12437,18 грн судового збору.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 256-258 та п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 14.04.2025.
Суддя Скиба Г.М.