Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" квітня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/428/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Харківської міської ради (Україна, 61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243),
до Фірми «Промінь» товариство з обмеженою відповідальністю (Україна, 61121, місто Харків, вулиця Валентинівська, будинок 37/128, ідентифікаційний код 24485858),
про стягнення заборгованості,-
Позивач, Харківська міська рада, звернулось до Господарського суд Харківської області із позовом до відповідача, Фірми «Промінь» товариство з обмеженою відповідальністю, про стягнення 223 163,79 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою відповідно до договору оренди землі від 06 жовтня 2005 року, зареєстрованого 17 жовтня 2005 року за № 75244/05 за період з 17 березня 2019 року по 28 лютого 2022 року.
13 лютого 2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/428/25. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз'яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
Клопотання, в порядку частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників даної справи не надходило.
21 лютого 2025 року до сектору суду від відповідача надійшов лист за вихідним № 7 від 20 лютого 2025 року (вх. № 4712) в якому останній не погоджується із наявністю у Фірми «Промінь» товариство з обмеженою відповідальністю заборгованості за період з 17 березня 2019 року по 28 лютого 2022 року по орендній платі за договором оренди землі від 06 жовтня 2005 року, зареєстрованого 17 жовтня 2005 року за № 75244/5, надаючи на обґрунтування своєї позиції копії платіжних інструкції за період з 2019 року по 2022 роки.
03 березня 2025 року, ухвалою суду, долучено до матеріалів справи № 922/428/25 відзив Фірми «Промінь» товариство з обмеженою відповідальністю (лист за вихідним № 7 від 20 лютого 2025 року (вх. № 4712 від 21 лютого 2025 року). Надано Фірмі «Промінь» товариство з обмеженою відповідальністю, строк до 07 березня 2025 року (включно) для надання суду доказів надсилання (надання) відзиву з додатками Харківській міській раді. Питання про прийняття до розгляду відзиву буде вирішено після усунення обставин, які послугували підставою для постановлення даної ухвали суду.
05 березня 2025 року до сектору суду від позивача через систему «Електронний Суд» надійшла відповідь на відзив (вх. № 5815), в якій останній повідомляє суд, що ознайомився із відзивом Фірми «Промінь» товариство з обмеженою відповідальністю (лист за вихідним № 7 від 20 лютого 2025 року (вх. № 4712 від 21 лютого 2025 року)) за допомогою підсистеми «Електронний Суд», а відтак бажає реалізувати права на надання заперечень з приводу доводів викладених відповідачем у відзиві.
10 березня 2025 року, ухвалою суду прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. № 5815 від 05 березня 2025 року).
Відповідач як не усунув процесуальні недоліки, пов'язані із вимогами які окреслені у статті 165 Господарського процесуального кодексу України, так і не надав заперечення на відповідь на відзив.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вказано в позовній заяві, 06 жовтня 2005 року, на підставі рішення Харківської міської ради від 06 липня 2005 року за № 127/05 «Про надання фізичним та юридичним особам земельних ділянок для експлуатації об'єктів самочинного будівництва», між Харківською міською радою (далі - позивач/орендодавець) та Фірмою «Промінь» товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач/орендар) укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. 06 жовтня 2005 року та зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель 17 жовтня 2005 року за № 75244/05 (далі - Договір).
Відповідно до умов пункту 1, 2 та 8 договору, орендодавець надає, а орендар приймає в платне користування строком до 01 липня 2055 року земельну ділянку загальною площею 0,0945 га несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: місто Харків, вулиця Блюхера 37/128.
За умовами пункту 9 договору орендна плата за земельну ділянку вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Державного казначейства у Харківській області. Розмір орендної плати в місяць за земельну ділянку становить:
- 2005 рік: 1073,81;
- 2006 рік: 1233,43 грн.;
- з 2007 року: 1451,10 грн.
Відповідно до пункту 10 договору обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Відповідно до пункту 15 договору земельна ділянка передається в оренду для експлуатації самовільно побудованого торгівельного комплексу.
Невід'ємними частинами договору за абзацом 2 пункту 43 договору є, в тому числі:
план земельної ділянки кадастровий № 6310137500:12:002:0006, площею 0,0945 га,
акт встановлення меж земельної ділянки на місцевості за адресою: вулиця Блюхера, 37/128, землекористувач Фірма «Промінь» товариства з обмеженою відповідальністю,
а також акт приймання - передачі земельної ділянки від 17 жовтня 2005 року, за адресою: місто Харків, вулиця Блюхера, 37/128.
В обґрунтування позовних вимог позивачем у позовній заяві зазначено також, що 04 липня 2012 року між Харківською міською радою та Фірмою «Промінь» товариства з обмеженою відповідальністю було укладено договір від 10 серпня 2012 року про зміну договору оренди землі, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А., 06.10.2005 року за реєстровим № 8270, зареєстрованого у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель 17 жовтня 2005 року за № 75244/05 (далі - договір про зміну).
Згідно абзацу 2 пункту 9 вищевказаного договору про зміну, розмір орендної плати за земельну ділянку згідно з розрахунком № 402/12 від 23 травня 2012 року на рік становить 4,8% від її нормативної грошової оцінки і складає 89 731,70 грн., або в місяць - 7 477,64 грн.
Як вказує позивач у позові, базовим місяцем для розрахунку розміру орендної плати за договором - є січень 2007 року. Починаючи з лютого 2007 року орендна плата повинна сплачуватися вже з урахуванням індексу інфляції. Розмір орендної плати, яку на думку позивача, повинна була сплатити Фірма «Промінь» товариства з обмеженою відповідальністю з 17 березня 2019 року по 28 лютого 2022 року складає:
- за період з 17 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 185 613,10 грн;
- за період з 01 січня 2020 року по 30 грудня 2020 року (крім березня 2020 року) - 220 469,49 грн;
- за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 262 755,67 грн;
- за період з 01 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року - 46 372,68 грн.
Згідно з листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 28 серпня 2024 року за № 17523/5/20-40-04-02-12 Фірма «Промінь» товариства з обмеженою відповідальністю за земельну ділянку сплачено:
- за 2019 рік - 170 239,53 грн. (за період з 17 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року);
- за 11 місяців 2020 року - 156 052,90 грн.;
- за 2021 рік - 170 239,53 грн.;
- за січень - березень 2022 року - 31 210,58 грн.
Позивач стверджує, що за Фірмою «Промінь» товариства з обмеженою відповідальністю обліковується заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 0,0945 га несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: місто Харків, вулиця Блюхера 37/128 (кадастровий номер 6310137500:12:002:0006), відповідно до договору оренди землі від 06 липня 2005 року № 75244/05 за період з 17 березня 2019 року по 28 лютого 2022 року в загальному розмірі 223 163,79 грн.
Вище викладені обставини послугували підставою для звернення позивачем до суду для захисту своїх прав та інтересів про стягнення заборгованості.
Як вказано вище відповідач скористався правом на формування заперечень з приводу доводів, викладених у позові, однак не в повній мірі вчинив процесуально значимі вимоги, які ставляться до формування та подання відзиву (стаття 165 Господарського процесуального кодексу України).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Предметом судового розгляду у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.
Згідно зі статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
У відповідності до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин та території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.
Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
З огляду на зазначене, саме територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради, як розпорядник землі на території міста Харкова, є належним позивачем у даній справі.
На підставі частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Харківська міська рада, як орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження шляхом прийняття рішень. Також, виходячи із загальних вимог цивільного законодавства, рада може виступати як учасник цивільно-правових та господарських правовідносин при укладанні різного виду угод.
Із зазначених норм законодавства України вбачається, що питання оренди земельних ділянок вирішуються сільською, селищною, міською радою на пленарних засіданнях шляхом прийняття відповідних рішень.
Статтею 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, їло головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування з межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування з Україні».
Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті і у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Вирішення питань про передачу землі у користування є виключним правом ради - суб'єкта права власності на землю, і здійснюється з дотриманням загального порядку укладання господарських договорів, передбаченого статтями 179-181 Господарського кодексу України, з урахуванням положень Земельного кодексу України.
У відповідності до статей 122, 123 Земельного кодексу України (в редакції від 31 березня 2006 року) сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Сфера дії договору, що є підставою формування позову у цій справі, пов'язана із правомочностями територіальної громади розпоряджатись своїм майном, в тому числі земельними ділянками, які розташовані у місті Харкові.
Згідно з нормами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 626, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.
Згідно статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
З матеріалів справи вбачається, що 06 жовтня 2005 року, на підставі рішення ХХХVІІ сесії Харківської міської ради ІV скликання від 06 липня 2005 року за № 127/05 «Про надання фізичним та юридичним особам земельних ділянок для експлуатації об'єктів самочинного будівництва», між Харківською міською радою (далі - позивач/орендодавець) та Фірмою «Промінь» товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач/орендар) укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. 06 жовтня 2005 року та зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель 17 жовтня 2005 року за № 75244/05 (далі - договір).
За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавец зобов"язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частини 1, 2 статті 792 Цивільног окодексу України).
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" № 161-ХІV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі за текстом - Закон №161-ХІV) закріплено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов"язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов"язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторон може бути посвідчений нотаріально (частина1 статті 14 Закону № 161-ХІV).
Згідно статті 18 Закону № 161-ХІV передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, а відповідно до частини 1 статті 20 цього Закону укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
У пункті 43 Договору оренди землі від 06 жовтня 2005 року сторони погодили, що цей договір набирає чинності після його підписання та державної реєстрації.
Відповідно Договір оренди землі підписаний сторонами 06 жовтня 2005 року, набув чинності для сторін 17 жовтня 2005 року після його державної реєстрації. Саме з цього моменту у сторін виникли права й обов"язки за цим договором, як-то: передати земельну ділянку - в орендодавця та вносити плату за користування нею - в орендаря.
У відповідності до пункту 1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: місто Харків, вулиця Блюхера 37/128.
За умовами пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0945 га в тому числі під забудовою 0,0533 га інших угідь 0,0412 га. На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. «В-2» торгівельний комплекс. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з довідкою № 2458/05 від 19 серпня 2005 року становить 696 527,00 грн. (пункт 3, 5 договору)
Згідно пункту 8 договору, договір укладено строком до 01 липня 2055 року.
Відповідно до пункту 15 договору земельна ділянка передається в оренду для експлуатації самовільно побудованого торгівельного комплексу.
Невід'ємними частинами договору за абзацом 2 пункту 43 договору є, в тому числі:
план земельної ділянки кадастровий № 6310137500:12:002:0006, площею 0,0945 га,
акт встановлення меж земельної ділянки на місцевості за адресою: вулиця Блюхера, 37/128, землекористувач Фірма «Промінь» товариства з обмеженою відповідальністю,
а також акт приймання - передачі земельної ділянки від 17 жовтня 2005 року, за адресою: місто Харків, вулиця Блюхера, 37/128.
17 жовтня 2005 року орендарю передано земельну ділянку в оренду строком до 01 липня 2055 року земельну ділянку площею 0,0945 га для експлуатації самовільно побудованого торгівельного комплексу, про що свідчить наявний в справі акт приймання-передачі земельної ділянки (а. с. 25, том 1).
Крім того, матеріали справи свідчать, що 04 липня 2012 року між Харківською міською радою та Фірмою «Промінь» товариства з обмеженою відповідальністю було укладено договір про зміну договору оренди землі, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А., 06.10.2005 року за реєстровим № 8270, зареєстрованого у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в Державному реєстрі земель 17 жовтня 2005 року за № 75244/05 (далі - договір про зміну).
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частин 1,2 статті 30 Закону № 161-ХІV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
За змістом пункту 36 договору оренди землі, укладеного між сторонами, зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.
У статті 654 Цивільног кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
З огляду на матеріали справи, судом встановлено, що Договір про зміну договору оренди землі підписаний 04 липня 2012 року та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. за реєстровим № 1949, зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у місті Харків в Державному реєстрі земель 10 серпня 2012 року за № 831010004000776 (далі - договір про зміну).
Таким чином, судом встановлено, що договір оренди землі відповідно до закону укладений в письмовій формі з проведенням його державної реєстрації і договір про зміну, яким внесені зміни до істотних умов договору, також укладений в письмовій формі з проведеною державною реєстрацією.
Разом з цим, статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Будь-яких доказів, в тому числі визнання в судовому порядку договору оренди недійсним, матеріали справи не містять. А відтак, не спростованою у встановленому законом порядку є обставина правомірності договору оренди та зміни до нього, об'єктом якого виступає земельна ділянка загальною площею 0,0945 га, в тому числі під забудовою 0,0533 га інших угідь 0,0412 га., з кадастровим номером 6310137500:12:002:0006, за адресою: місто Харків, вулиця Блюхера 37/128.
При цьому, за відкритими джерелами інформації, судом встановлено, що рішенням 1 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 20 листопада 2015 року за № 12/15, було перейменувано об'єкти топоніміки міста Харкова, в тому числі вулиця Блюхера на вулицю Валентинівську.
Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
У відповідності до пункту 5 договору про зміну, нормативно грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації від 30 грудня 2009 року становить 1 765 260 грн., а з урахуванням коефіцієнта індексації за 2009 рік складає 1 869 410 грн.
Частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
За змістом пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3 статті 21 Закону № 161-XIV).
Хоча природа, як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб'єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 Податкового кодексу України).
Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов'язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата).
За умовами пункту 9 договору орендна плата за земельну ділянку вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Державного казначейства у Харківській області. Розмір орендної плати в місяць за земельну ділянку становить:
- 2005 рік: 1 073,81;
- 2006 рік: 1 233,43 грн.;
- з 2007 року: 1 451,10 грн.
Відповідно до пункту 10 договору обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Згідно абзацу 2 пункту 9 договору про зміну, розмір орендної плати за земельну ділянку, згідно з розрахунком № 402/12 від 23 травня 2012 року, на рік становить 4,8% від її нормативної грошової оцінки і складає 89 731,70 грн., або в місяць - 7 477,64 грн.
Тобто, орендар взяв на себе зобов'язання вносити щомісячні орендні платежі з урахуванням індексу інфляції споживчих цін у кожному місяці. За загальним правилом, індексація орендної плати здійснюється шляхом корегування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції у місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць.
Отже, базовим місяцем уважатиметься місяць, у якому востаннє змінювалася (чи підлягала перегляду) орендна плата, тобто місяць, з якого почала діяти нова нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки.
Тотожна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23.
Згідно пункту 5 Договору про зміну зазначено, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації від 30 грудня 2009 року становить 1 765 260 грн., а з урахуванням коефіцієнта індексації за 2009 рік складає 1 869 410 грн.
Оскільки, Договір про зміну зареєстровано в Управлінні Держкомзему у м.Харків в Державному реєстрі земель 10 серпня 2012 року за № 831010004000776, а відтак, базовим місяцем, з якого почала діяти нова нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки в сумі 1 869 410 грн. необхідно вважати серпень 2012 року. А індексації підлягали всі подальші щомісячні орендні платежі, в тому числі і за період з 17 березня 2019 року по 28 лютого 2022 року (в межах пред'явлених позовних вимог).
А відтак, суд не погоджується із позицією позивача, який окреслив базовим місяцем для розрахунку орендної плати - січень 2007 року. При цьому, в розрахунках позивача, першим місяцем, за яким рахуються коефіцієнти інфляції - є серпень 2012 року із показником 99,7%, тобто показник дефляції, що зумовило позивача у розрахунках розміру щомісячної орендної плати, яку повинен сплачувати відповідач, формувати з вересня 2012 року, де показник був 100,1%.
Суд при цьому зауважує, що відповідно до пункту 52-4 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України в редакції Закону № 540-IX не нараховується та не сплачується за період з 01 березня до 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.
Суд вважає, що наданий позивачем розрахунок розміру щомісячної орендної плати з урахуванням коефіцієнту інфляції є таким, що узгоджується із обставинами справи, а технічна помилка у змісті позову, не впливає на предмет спору між позивачем та відповідачем.
Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19, при розрахунку інфляційних втрат, у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року.
Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року за №1078).
Отже, при обчисленні інфляційних втрат за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
Відповідно до наказу Держкомстату "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін" від 27 липня 2007 року за № 265 індекс споживчих цін - показник, що характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним. Інформація про індекси споживчих цін (індекси інфляції) за відповідні роки розміщена на сайті Державної служби статистики України http://www.ukrstat.gov.ua.
Згідно із Наказом державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року за № 519 "Про затвердження Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін", інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.
Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг та іноземної валюти, які зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. При чому процес інфляції відбувається не впродовж лише одного місяця, а на протязі тривалого часу.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19, суд по-перше, відступив від висновків Касаційного суду у постановах від 21 травня 2019 року у справі № 916/2889/13 та від 14 січня 2020 року у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про Індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27 липня 2007 року, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах (пункт 42 постанови), а по-друге, суд в своєму рішенні зазначив, що встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків (а у даних правовідносинах - орендної плати з урахуванням інфляції) означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю (пункт 28 постанови).
Вище наведена практика Верховного Суду є актуальною для правовідносин, які виникли у цій справі, оскільки збігається предмет та підстави спору (нарахування орендної плати з урахуванням індексу інфляції).
За даними Державної служби статистики України (https://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2010/ct/is_c/arh_isc/arh_iscm10_u.html) в період з березня 2019 року по лютий 2022 року індекси інфляції за кожен місяць становили: березень 2019 року - 100,9 %, квітень 2019 року - 101 %, травень 2019 року - 100,7%, червень 2019 року - 99,5 %, липень 2019 року - 99,4%, серпень 2019 року - 99,7%, вересень 2019 року - 100,7%, жовтень 2019 року - 100,7%, листопада 2019 року - 100,1%, грудень 2019 року - 99,8%, січень 2020 року - 100,2%, лютий 2020 року - 99,7 %, березень 2020 року - 100,8 %, квітень 2020 року - 100,8 %, травень 2020 року - 100,3%, червень 2020 року - 100,2%, липень 2020 року - 99,4 %, серпень 2020 року - 99,8%, вересень 2020 року - 100,5 %, жовтень 2020 року - 101 %, листопад 2020 року - 101,3%, грудень 2020 року - 100,9 %; січень 2021 року -101,3%, лютий 2021 року - 101 %, березень 2021 року - 101,7%, квітень 2021 року - 100,7%, травень 2021 року - 101,3 %, червень 2021 року - 100,2 %, липень 2021 року - 100,1 %, серпень 2021 року - 99,8 %, вересень 2021 року - 101,2 %, жовтень 2021 року - 100,9 %, листопад 2021 року - 100,8 %, грудень 2021 року - 100,6 %, січень 2022 року - 101,3 %, лютий 2022 року - 101,6 %.
В зв'язку з цим, оскільки індекс інфляції застосовується щомісяця до суми орендної плати за минулий місяць, який також був обчислений з урахуванням індексу інфляції за відповідний місяць, тобто є кумулятивним, та запобігає знеціненню грошових коштів відповідно до товарів та послуг, беручи до уваги базовий місяць (серпень 2012 року) і наведені індекси інфляції, відповідач, як орендар, повинен був сплатити позивачу, як орендодавцю, щомісячні орендні платежі (орендна плата з урахуванням індексації) у сумі 715 210,94 грн.
Відповідно до матеріалів справи встановлено, що наданий податковим органом лист від 28 серпня 2024 року за № 17523/5/20-40-04-02-12 підтверджує факт сплати відповідачем на користь позивача 492 047,15 грн. орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 0,0945 га, в тому числі під забудовою 0,0533 га інших угідь 0,0412 га., з кадастровим номером 6310137500:12:002:0006, за адресою: місто Харків, вулиця Блюхера 37/128 (теперішня назва - Валентинівська).
При цьому, судом встановлено та позивачем доведено, що відповідач здійснював орендну плату без урахування індексу інфляції. В зв"язку з чим відповідачем недоплачено до міського бюджету 223 163,79 грн. індексації (715 210,94 грн. - 492 047,15 грн.). Отже, відповідач має заборгованість за індексацією, передбаченою умовами договору оренди землі, у сумі 223 163,79 грн.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідач, відповідно до умов договору оренди, сплачував орендні платежі позивачу, однак проводив ці платежі без урахування індексу інфляції, чим порушив пункт 10 Договору оренди землі від 06 жовтня 2005 року, зареєстрованого 17 жовтня 2005 року за № 75244/05 за період з 17 березня 2019 року по 28 лютого 2022 року із внесеними змінами.
До статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач не виконав свій обов'язок по оплаті орендної плати у розмірі визначеному договором (з урахуванням індексації), допустивши прострочення договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), суд дійшов висновку про те, що такими діями відповідача були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тому, станом на момент звернення з позовом до суду, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди землі від 06 жовтня 2005 року, зареєстрованого 17 жовтня 2005 року за № 75244/05 з подальшими змінами до нього, за період з 17 березня 2019 року по 28 лютого 2022 року у сумі 223 163,79 грн., є вмотивованими та такими, що підлягають задоволенню.
За статею 76 Господарського процесуального кодексу України належність доказів належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про повне задоволення позову.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фірми «Промінь» товариство з обмеженою відповідальністю (Україна, 61121, місто Харків, вулиця Валентинівська, будинок 37/128, ідентифікаційний код 24485858) на користь Харківської міської ради (Україна, 61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою відповідно до договору оренди землі від 06 жовтня 2005 року, зареєстрованого 17 жовтня 2005 року за № 75244/05 за період з 17 березня 2019 року по 28 лютого 2022 року у розмірі 223 163 (двісті двадцять три трисячі сто шістдесят три) грн. 79 коп., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 3 347 (три тисячі триста сорок сім) грн. 46 коп.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення підписано 14 квітня 2025 року.
Суддя В.С. Юрченко