19 березня 2025 року Справа № 915/890/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль С.М.,
за участі секретаря судового засідання Табачної О.С.,
з участю представників сторін:
від позивача: Панченко С.В. - ордер серія ВЕ № 1125915 від 23.07.2024;
від відповідача-1: Залуцька Н.П. - 1 витяг з ЄДРЮОФОПГФ
від відповідача-2: не присутній;
розглянувши матеріали справи № 915/890/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Рейдовий термінал “Конкорд», 54017, вул. Дунаєва, буд. 34/7, офіс 516, м. Миколаїв;
до 1. Держави України в особі Миколаївської митниці,
54017, вул. Маріупольська, буд. 57а, м.Миколаїв;
2. Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, 54017, пр. Центральний, буд. 141-В, м.Миколаїв;
про відшкодування шкоди у розмірі 8066100 грн. 93 коп. завданої незаконними діями., -
Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Рейдовий термінал “Конкорд» пред'явлено позов про стягнення на підставі ст.ст. 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України, ст. 30 Митного кодексу України, з Державного бюджету України матеріальної шкоди в загальній сумі 8066100 грн., з якої: 4335755 грн. 04 коп. - сума неотриманого прибутку; 1863561 грн. 38 коп. - витрати на залучення третіх осіб; 519416 грн. 61 коп. - витрати на утримання буксиру; 1347367 грн. 90 коп. - витрати на оплату праці членів екіпажу, у результаті неправомірних дій Миколаївської митниці щодо продовження строку тимчасового ввезення морського буксиру “Marshall», внаслідок чого позивачем були понесені витрати у виді неотриманого доходу та на оплату послуг пов'язаних з невикористанням морського буксиру “Marshall» та залученням буксирів у третіх осіб для буксирування (швартування) судна “Princess Nicole».
У позивній заяві також викладено вимогу про стягнення з відповідачів грошових коштів на відшкодування судових витрат.
Ухвалою суду від 30.08.2024 відкрито провадження в даній справі і визначено розглядати її за правилами загального позовного провадження, з проведенням розгляду справи №915/980/24 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану. Також цією ухвалою встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України ? п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
У поданому відзиві Миколаївська митниця просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи тим, що витрати позивача на утримання морського буксиру “Marshall» та виплату заробітної плати екіпажу буксиру - позивач несе у будь-якому випадку в силу вимог стандартного бербоут-чартеру № 3 від 24.02.2020 року, а отже не є шкодою завданою діями митного органу; в діях Миколаївської митниці не було прямого умислу на завдання позивачу збитків, так як виконувались вимоги чинного законодавства та роз'яснення Держмитслужби в частині взаємодії з правоохоронними органами в особі Слідчого управлінням фінансових розслідувань Офісу великих платників податків ДФС; позивачем необґрунтовані детальні витрат кількості послуг із швартування та залучення трьох окремих компаній для надання таких послуг.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому просив заперечення, наведені Миколаївською митницею у відзиві на позов - відхилити.
Миколаївська митниця не скористалась своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив.
Відповідач 2 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив.
Відповідач 2 звернувся до господарського суду з клопотанням про визнання Миколаївської митниці неналежним відповідачем по справі з огляду на те, що Миколаївська митниця не є юридичною особою, а є відокремленим структурним підрозділом Державної митної служби України, а тому не може виступати самостійною стороною спору в господарському судочинстві.
Позивач подав письмові заперечення на клопотання відповідача 2, в яких просив в його задоволенні відмовити посилаючись на його необґрунтованість.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Позивач з метою здійснення власної господарської діяльності використовував два судна: спеціалізоване вантажне судно для перевезення вантажів насипом (навалом) «Princess Niсole», ІМО № 8319392 (на підставі стандартного бербоут-чартеру від 05.05.2016 року) та морський буксир «Marshall», IMO № 9831000 (на підставі стандартного бербоут-чартеру № 3 від 24.02.2020 року).
03.03.2020 Морський буксир «Marshall» був поміщений в митний режим тимчасового ввезення із застосуванням митної декларації № UA508150/2020/001635.
В подальшому в період 2020-2021 рр. позивачем неодноразово на адресу Миколаївської митниці подавались відповідні заяви та додаткові митні декларації з метою продовження строку тимчасового ввезення зазначеного морського буксиру «Marshall». Строк тимчасового ввезення морського буксиру «Marshall» Миколаївською митницею неодноразово продовжувався.
Відповідно до ст. 103 Митного кодексу України, тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.
Згідно із ст. 106 Митного кодексу України у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами відповідно до положень Додатка Е до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік) можуть поміщуватися товари (за винятком підакцизних), не зазначені у статтях 105, 189 цього Кодексу, а також у Додатках В.1-В.9, С, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), або такі, що не відповідають вимогам зазначених Додатків. У разі тимчасового ввезення товарів з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами за кожний повний або неповний календарний місяць заявленого строку перебування на митній території України сплачується 3 відсотки суми митних платежів, яка підлягала б сплаті у разі випуску цих товарів у вільний обіг на митній території України, розрахованої на дату поміщення їх у митний режим тимчасового ввезення. Сума митних платежів сплачується при поміщенні товарів у митний режим тимчасового ввезення та розраховується за встановлений митним органом строк дії цього митного режиму. У такому ж порядку сплачуються митні платежі у разі продовження строку тимчасового ввезення зазначених товарів відповідно до статті 108 МКУ.
25.06.2021 року Миколаївської митницею було продовжено строк тимчасового ввезення морського буксиру «Marshall» до 31.07.2021 року.
26.07.2021 року позивач подав до Миколаївської митниці Заяву № 98/07-2021, в який просив надати дозвіл на продовження строку тимчасового ввезення морського буксиру «Marshall» IMO № 9831000.
28.07.2021 року Миколаївською митницею було прийнято рішення № 13 про проведення митного огляду (переогляду), яке було вручено директору позивача 29.07.2021 року. Відповідно до вказаного рішення огляду підлягали територія та приміщення пункту контролю «Суднобудівний завод «Океан» митного поста «Ольвія» та буксир «Marshall» IMO 9831000.
29.07.2021 р. позивач звернувся до Миколаївської митниці зі зверненням про виконання митних формальностей поза місцем розташування митних органів. В той же день, державними інспекторами митниці, в присутності директора позивача та капітана буксира «Marshall» було здійснено огляд буксиру, реєстраційних документів, що знаходились на судні, а також судових журналів буксиру «Marshall» за 2020 рік. За результатами проведеного огляду відповідачем було складено акт № 15 від 29.07.2021 року, який було вручено директору позивача 03.08.2021 р.
31.07.2021 р. позивач подав до Миколаївської митниці митну декларацію, якій митним органом було присвоєно номер UA504030/2021/000965. Вказана митна декларація була прийнята 31.07.2021 р. о 15:21:55.
31.07.2021 р. о 17:22:16 засобами електронного зв'язку (через систему «Електронне декларування») позивач отримав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA504030/2021/00003. В даній картці, в якості причин відмови було зазначено, що на Заяві № 98/07-2021 від 26.07.2021 р. вповноваженою посадовою особою митного поста «Ольвія» накладено резолюцію про відмову в продовженні строку тимчасового ввезення. Копія цієї Заяви з резолюцією була вручена директору Позивача 03.08.2021 року.
На даній Заяві працівником Миколаївської митниці також було зазначено, що морський буксир «Marshall» підлягає вивезенню в режимі реекспорт або заявлення до іншого митного режиму.
Як зазначає Миколаївська митниця, у червні 2021 року до митниці надійшла інформація від правоохоронних органів, що 14.07.2020 року особою, відповідальною за дотримання режиму тимчасового ввезення, був укладений договір тайм-чартеру (фрахтування) судна за № 28-224, що в подальшому було офіційно підтверджено контрагентом цієї угоди - ТОВ «Рейдовий термінал «Конкорд». Відповідно до частини сьомої ст. 106 МКУ у разі випуску товарів, поміщених у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами, у вільний обіг на митній території України або передачі таких товарів у користування іншій особі митні платежі сплачуються в обсязі, передбаченому законом для ввезення цих товарів на митну територію України у митному режимі імпорту, за відрахуванням суми, вже сплаченої на підставі умовного часткового звільнення цих товарів від оподаткування митними платежами. При цьому за період, коли застосовувалося таке звільнення, підлягають сплаті проценти з сум податкових зобов'язань, що підлягали б сплаті у разі, якщо б щодо таких сум надавалося розстрочення податкових зобов'язань відповідно до розділу II Податкового кодексу України. Отже, правоохоронні органи вбачали в діях позивача умисне ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах на суму 18,9 млн. грн., у зв'язку з чим, на буксир позивача «Marshall» було накладено арешт у вигляді заборони його відчуження Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 13.05.2021 року у справі № 760/11819/21.
Зазначений арешт був скасований Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.11.2021 року у справі № 490/7917/21.
03.08.2021 року позивач звернувся до Миколаївської митниці зі скаргою (вх. № 853/13-17), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб митного органу, яка полягає у тому, що ТОВ «Рейдовий термінал «Конкорд» не був невідкладно повідомлений ними про причини та підстави відмови у продовженні строку тимчасового ввезення морського буксиру «Marshall» IMO № 9831000;
- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у продовженні строку тимчасового ввезення, що оформлене шляхом накладення резолюції на Заяві № 98/07-2021 від 26.07.2021 року щодо продовження строку тимчасового ввезення;
- визнати протиправними дії, які полягають у відмові в митному оформленні морського буксиру «Marshall» IMO № 9831000 за митною декларацією UA504030/2021/000965;
- визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA504030/2021/00003 від 31.07.2021 року;
- продовжити строк тимчасового ввезення морського буксиру «Marshall» IMO № 9831000 на підставі Заяви № 98/07-2021 від 26.07.2021 року.
20.08.2021 року листом № 7.16-08-1/17/13/791 Миколаївська митниця відмовила Позивачу у задоволенні скарги від 03.08.2021 року.
09.08.2021 року позивач звернувся до Миколаївської митниці з заявою, в якій просив роз'яснити можливі подальші дії позивача у зв'язку з не продовженням строку тимчасового ввезення морського буксиру «Marshall». Проте, відповіді від Миколаївської митниці на цю заяву позивач не отримав.
07.09.2021 року позивач звернувся до Миколаївської митниці з заявою (вх. № 1402/13-17) про перегляд рішення Миколаївської митниці, оформленого листом № 7.16-08-1/17/13/791 від 20.08.2021 року.
29.09.2021 року листом № 7.16-08-1/17/13/1274 Миколаївська митниця відмовила позивачу у перегляді вказаного рішення.
12.10.2021 року позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в який просив визнати вищезазначені рішення та дії митного органу протиправними та скасувати.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року за вищезазначеною позовною заявою було відкрито провадження у справі № 400/9415/21.
08.12.2021 року Позивач звернувся до Одеської митниці з заявою про продовження строку тимчасового ввезення морського буксиру «Marshall».
08.12.2021 року Одеською митницею було оформлено продовження строку тимчасового ввезення морського буксиру «Marshall» IMO № 9831000 до 30.04.2022 року (митн декларація № UA500130/2021/218266).
16.02.2022 року Миколаївським окружним адміністративним судом за результатами розгляду адміністративного позову позивача до Миколаївської митниці прийнято рішення, у справі № 400/9415/21, яким:
- визнано протиправним та скасовано рішення Миколаївської митниці Державної митної служби України (вул. Московська, 57-А, м. Миколаїв, 54017, код ЄДРПОУ 44017652) про відмову у продовженні строку тимчасового ввезення, що оформлене шляхом накладення резолюції на Заяві №98/07-2021 від 26.07.2021 року щодо продовження строку тимчасового ввезення;
- визнано протиправними дії Миколаївської митниці Державної митної служби України (вул. Московська, 57-А, м. Миколаїв, 54017, код ЄДРПОУ 44017652), які полягають у відмові в митному оформленні морського буксиру «Marshal» ІМО №9831000 за митною декларацією UA 504030/2021/000965.
- визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA 504030/2021/00003 від 31.07.2021 року.
- в решті позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2022 року у справі № 400/9415/21, Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 року у справі № 400/9415/21 залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі № 400/9415/21, касаційну скаргу Миколаївської митниці на вищезазначені судові рішення повернуто особі, яка її подала.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що, починаючи з 01.08.2021 року і до 08.12.2021 року (дати продовження Одеською митницею режиму тимчасового ввезення відповідно до митної декларації № UA500130/2021/218266) морський буксир «Marshall» не міг бути використаний позивачем у власній господарській діяльності у режимі тимчасового ввезення внаслідок дій Миколаївської митниці, які були визнані протиправними Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 року у справі № 400/9415/21, що не заперечується відповідачем 1.
Відповідно до довідки ТОВ «Суднобудівний завод «Океан» № 10000/255 від 24.07.2024 року, весь цей час морський буксир «Marshall» перебував у причалу Суднобудівного заводу «Океан», що підтверджується і витягами з судового журналу морського буксиру «Marshall».
Позивач зазначає, що саме внаслідок протиправних дій та рішень Миколаївської митниці, йому завдано збитків, які полягали у необхідності здійснення витрат на утримання команди буксиру (виплачувати заробітну плату, забезпечувати харчуванням та питною водою). Окрім цього, під час виконання робіт судном «Princess Nicole» на підставі укладених договорів з контрагентами, замість того, щоб здійснювати його буксирування (швартування) за допомогою морського буксиру «Marshall», позивач вимушений був залучати інші буксири у третіх осіб, та, відповідно, здійснювати оплату роботи таких буксирів. Також, Позивач був вимушений відмовляти у наданні буксирних послуг за заявками його клієнтів на підставі укладених договорів, і, відповідно, не отримував дохід від надання таких послуг.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд відшкодувати з Державного бюджету України завдані йому збитки у розмірі 8 066 100,93 гривень, які складаються з суми неотриманого доходу у розмірі 4335755,04 гривні, витрат на залучення буксирів третіх осіб у розмірі 1863561,38 гривень, витрат на утримання буксиру у розмірі 519416,61 гривень та витрат на оплату праці членів екіпажу у розмірі 1347367,90 гривень.
Судом встановлено, що відповідно до довідки ТОВ «Аудиторська фірма «Благо» № 106 від 25.07.2024 року, з якою у позивача укладений договір № Б-165 від 01.04.2024 року, загальні витрати на утримання буксиру «Marshall» в період вимушеного простою, склали 519416,61 гривень, та складались з витрат на отримання дозвільних документів, харчування членів екіпажу, постачання питної води, портові збори, перевірку та утримання виробничого обладнання, паливо, технічне обслуговування.
Згідно до Довідки ТОВ «Аудиторська фірма «Благо» № 107 від 25.07.2024 року, загальні витрати на оплату праці працівників позивача, які фактично були задіяні на буксирі «Marshall» в період вимушеного простою, склали 1347367,90 гривень.
Проте, підпунктом (а)(і) Пункту 10 частини ІІ стандартного бербоут-чартеру № 3 від 24.02.2020 року встановлено, що протягом строку дії чартеру позивач має підтримувати судно та його механізми, котли, апаратуру та запасні частини в гарному стані, в повному робочому стані, підтримувати клас судна і своєчасно підтримувати дію усіх свідоцтв.
Підпунктом (b) Пункту 10 частини ІІ стандартного бербоут-чартеру № 3 від 24.02.2020 року встановлено, що позивач зобов'язаний за власний рахунок утримувати екіпаж буксиру, забезпечувати його харчування, постачання, забезпечувати судно паливом та ремонтувати його. Також позивач зобов'язаний за власний рахунок сплачувати усі необхідні податки і збори.
За такого, суд приходить до висновку, що витрати на утримання буксиру «Marshall» в період вимушеного простою з 01.08.2021 року по 08.12.2021 року у сумі 519416,61 гривень, та витрати на оплату праці членів екіпажу буксиру «Marshall» в цей же період у сумі 1347367,90 гривень - позивач би поніс і у разі, якщо б Миколаївською митницею не було вчинено протиправних дій по відношенню до позивача. Такі витрати позивач зобов'язаний був би нести і у разі вільного використання буксиру «Marshall» в період з 01.08.2021 року по 08.12.2021 року для надання буксирних послуг.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що позивачем не доведений причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями Миколаївської митниці і витратами позивача на утримання буксиру «Marshall» в період вимушеного простою з 01.08.2021 року по 08.12.2021 року у сумі 519416,61 гривень та витратами позивача на оплату праці членів екіпажу буксиру «Marshall» в період з 01.08.2021 року по 08.12.2021 року у сумі 1347367,90 гривень.
Отже, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Також судом встановлено, що на підставі стандартного бербоут-чартеру від 05.05.2016 року позивач використовував спеціалізоване вантажне судно для перевезення вантажів насипом (навалом) «Princess Niсole», ІМО № 8319392. На підставі укладених договорів дане судно здійснювало навантажувально-розвантажувальні роботи для контрагентів позивача (ТОВ «ЄВТ Грейн» та Луі Дрейфус Компані Суіс С.А.), про що свідчать наявні в матеріалах справи та досліджені судом акти та заявки.
Відповідно ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про морські порти України», обов'язкові постанови по порту приймаються адміністрацією морських портів України за погодженням з капітаном морського порту та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері морського транспорту. Обов'язкові постанови по порту містять специфічну для кожного морського порту інформацію про правила стоянки суден, включаючи координати місць для якірної стоянки на рейді, правила швартування та відшвартовування.
Наказом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» № 451 від 13.12.2016 року, затверджено Обов'язкові постанови по морському порту Миколаїв.
Відповідно до Додатку 4 до Обов'язкових постанов по морському порту Миколаїв, усі судна, (крім пасажирських), завдовжки понад 50 м, під час швартових операцій зобов'язані використовувати щонайменше один буксир, за винятком суден завдовжки до 100 м, які використовують підрулюючий пристрій.
Довжина судна «Princess Niсole» складає 167,64 м, а отже воно зобов'язано використовувати буксир для швартових операцій, а виключення на нього не розповсюджуються.
Враховуючи, що в період з 01.08.2021 року по 08.12.2021 року позивач не міг використовувати морський буксир «Marshall» для швартових операцій з судном «Princess Niсole», він замовляв ці послуги у сторонніх компаній (ТОВ «Марконі», ТОВ СП «Нібулон» та ТОВ «Аксон Шиппінг»), про що свідчать наявні в матеріалах справи договори, заявки та акти наданих послуг, підписані з цими особами. Загалом, витрати Позивача на залучення буксирів третіх осіб для забезпечення швартування вантажного судна «Princess Niсole» в період з 01.08.2021 року по 08.12.2021 року склали 1863561,38 гривень, що підтверджується актами наданих послуг та довідкою ТОВ «Аудиторська фірма «Благо» № 110 від 25.07.2024 року. Відповідач 1 не висловлював заперечень що правильності такого розрахунку.
Також судом встановлено, що позивачем укладено з ТОВ «Аксон Шиппінг» Договір № 17-03/21/Б від 16.03.2021 року про надання буксирних послуг для забезпечення швартувальних робіт, Договір № 16-03/21/Б від 16.03.2021 року про надання буксирних послуг для забезпечення проведення суден по БДЛК ті ХМК та Договір № 010521А від 01.05.2021 року про надання буксирних послуг для забезпечення буксирування, швартування, відшвартування, перестановлення (перешвартування) суден та супроводу їх по каналам. Дані договори виконувались позивачем до 31.07.2021 року та після 08.12.2021 року, про що свідчать заявки, акти наданих послуг та платіжні інструкції, наявні в матеріалах справи та досліджені судом. В період з 01.08.2021 року по 08.12.2021 року позивач відмовляв ТОВ «Аксон Шиппінг» у наданні буксирних послуг за заявками останнього, посилаючись при цьому на незаконні дії Миколаївської митниці, які унеможливили використання позивачем морського буксиру «Marshall» для надання буксирних послуг.
Загалом, в період з 01.08.2021 року по 08.12.2021 року позивач отримав від ТОВ «Аксон Шиппінг» 34 заявки про надання буксирних послуг з супроводу суден каналами (БДЛК ті ХМК), на які позивач відповів відмовою.
Відповідно до п. 3.2 Договору № 010521А від 01.05.2021 року, вартість послуг буксиру «Marshall» при супроводі суден ТОВ «Аксон Шиппінг» складає 4800 доларів США. Відповідно до п. 3.7 цього ж Договору, оплата здійснюється у безготівковій формі у гривні по курсу НБУ на день надання послуг.
Сума доходу, який би Позивач міг отримати від надання буксирних послуг за 34-ма заявками ТОВ «Аксон Шиппінг», складає 163200 доларів США (4800 х 34), що у гривні по курсу НБУ на день надання послуг становить 4335755,04 гривні (чотири мільйони триста тридцять п'ять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять гривень 04 копійки)
Заперечень проти розрахунки цих витрат відповідач 1 не заявив, а технічна помилка, на яку вказав відповідач 1 була виправлена позивачем у відповіді на відзив.
При цьому, судом відхиляються заперечення відповідача 1 щодо того, що в його діях був відсутній прямий умисел, спрямований на створення перешкод позивачу у отриманні доходу від господарської діяльності, адже Миколаївська митниця діяла на виконання листів Держмитслужби та Слідчого управління фінансових розслідувань Офісу великих платників податків ДФС, а також у зв'язку з тим, що на буксир «Marshall» було накладено арешт.
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Умисел (наряду з необережністю) є однією з форм вини, а отже, наявність або відсутність умислу в діях державного органу не впливає на обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану юридичній особі незаконними рішеннями або діями такого державного органу. В листах Держмитслужби та Слідчого управління фінансових розслідувань Офісу великих платників податків ДФС, які додані Миколаївською митницею до відзиву на позовну заяву, не містилось вимоги про відмову у продовженні строку тимчасового ввезення буксиру «Marshall», що свідчить про те, що такі дії та рішення вчинялись Миколаївської митницею з власної ініціативи. Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 13.05.2021 року було накладено арешт на морський буксир «Marshall» у вигляді заборони його відчуження. Цією ухвалою не було заборонено його використання або продовження строку тимчасового ввезення. Слідче управління фінансових розслідувань Офісу великих платників податків ДФС повідомляло митницю лише про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, а не про наявність вироку у такому провадженні, а отже повідомляло лише про версію правоохоронного органу, яка в подальшому могла підтвердитись або не підтвердитись.
Окрім цього, надані Миколаївською митницею документи вже були дослідженні Миколаївським окружним адміністративним судом при розгляді справи № 400/9415/21, і суд встановив, що саме Миколаївська митниця вчинила протиправні дії щодо позивача.
За такого, суд приходить до висновку, що між діями та рішеннями Миколаївської митниці (про відмову у продовженні строку тимчасового ввезення морського буксиру «Marshall» та про відмову в митному оформленні морського буксиру «Marshall» за митною декларацією UA 504030/2021/000965) та збитками позивача у вигляді неотриманого доходу від надання буксирних послуг (у розмірі 4335755,04 гривні) та у вигляді витрат, понесених позивачем на оплату послуг буксирів інших осіб (у розмірі 1863561,38 гривень) за період з 31.08.2021 року по 08.12.2021 року існує причинно-наслідковий зв'язок. Наявними в матеріалах справи доказами (договорами, актами наданих послуг, рахунками, нотісами та заявками) підтверджується, що ці збитки були понесені саме внаслідок протиправних дій та рішень Миколаївської митниці. Адже неможливість у використанні морського буксиру «Marshall» стала наслідком необхідності залучення позивачем буксирів інших осіб для надання судну «Princess Nicole», що знаходилось у використанні позивача, буксирних послуг. Неможливість використання морського буксиру (ТОВ «Аксон Шиппінг») «Marshall» стала причиною відмови позивачем від виконання заявок його контрагенту на підставі укладених договорів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до 31.07.2021 року здійснювалась господарська діяльність по наданню буксирних послуг морським буксиром «Marshall» на замовлення третіх осіб. Це підтверджується договорами, заявками, рахунками та актами з ПП «Морське агентство-Ніка», ТОВ «Аксон Шиппінг», ТОВ «Марконі», ТОВ «Ніка транс логістика», ТОВ «Дельта Таг», Aquavita Inetrnational S.A.
Судом також враховується, що позивач відразу після отримання інформації про відмову у продовженні строку тимчасового ввезення морського буксиру «Marshall» розпочав дії, направлені на виправлення цієї ситуації, вирішення її у позасудовому порядку та мінімізації його збитків - надавав Миколаївській митниці пояснення, подавав скарги та заяви в яких просив скасувати вищезазначені рішення. Після отриманні остаточної відповіді від Миколаївської митниці про відмову у задоволенні скарги позивача (лист № 7.16-08-1/17/13/1274 від 29.09.2021 року) позивач 12.10.2021 року звернувся до адміністративного суду. Після оформлення Одеською митницею 08.12.2021 року продовження строку тимчасового ввезення морського буксиру «Marshall» позивач поновив надання буксирних послуг своїм контрагентам.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Митного кодексу України, шкода, заподіяна особам та їх майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю митних органів або їх посадових осіб чи інших працівників при виконанні ними своїх службових (трудових) обов'язків, відшкодовується цими органами, організаціями у порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, одним із способів відшкодування майнової шкоди є відшкодування збитків, до яких, зокрема, відносяться:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до правової позиції, висловленої в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 вересня 2021 року у справі № 915/640/20 (п.п. 47-54), до складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (утрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 ГК України).
За загальними положеннями, згідно із статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 зазначено, що суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Отже, положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відрізняються від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов'язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/22630/17, від 04 грудня 2020 року у справі № 910/8124/19.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 наведено правову позицію, відповідно до якої за загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України). Тож у разі звернення з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Відповідно до правової позиції, висловленої в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20 (п. 30), необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява N 29979/04) сформульовано висновки, відповідно до яких Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincovaand Pine v. The Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п.40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009).
Відповідно до правової позиції, висловленої в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 грудня 2020 року у справі № 910/8124/19 (п. 56), поведінка державних органів повинна бути максимально прозорою, відкритою та зрозумілою для всіх учасників правовідносин, а порушення встановлених законами правил та невиконання покладених на державні органи обов'язків матиме наслідком покладення на такі органи відповідальності та спричинить необґрунтовані додаткові витрати. Тож державні органи, виконуючи покладені на них обов'язки, повинні здійснювати свою діяльність таким чином, щоб не допускати та уникати ситуацій, внаслідок яких держава нестиме додаткові матеріальні і репутаційні ризики. Зважаючи на зазначену практику ЄСПЛ та встановлені у цій справі судами попередніх інстанцій обставини, стягнення з державного бюджету завданої позивачу шкоди є логічним наслідком непослідовної та необґрунтованої діяльності державного органу - Київської митниці ДФС.
На підставі вищенаведеного, суд вважає, що позивачем на підставі належних і допустимих доказів доведено наявність в діях Миколаївської митниці усіх трьох елементів цивільного правопорушення, передбаченого ст. 1173 Цивільного кодексу України, а саме неправомірність дій та рішень Миколаївської митниці; наявність шкоди, яка полягає у понесених позивачем збитках у вигляді неотриманого доходу від надання буксирних послуг (у розмірі 4335755,04 гривні) та у вигляді витрат, понесених позивачем на оплату послуг буксирів інших осіб (у розмірі 1863561,38 гривень) загалом у сумі 6 199 316,42 гривні за період з 31.08.2021 року по 08.12.2021 року; причинний зв'язок між неправомірними діями Миколаївської митниці і заподіяною шкодою.
Щодо визначення відповідачів у даній справі.
Відповідно до правової позиції, висловленої в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 квітня 2024 року у справі № 906/368/23 (п. п. 71-73), особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
З урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав.
При цьому необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення / списання, стаття 238 ГПК України не встановлює, оскільки така інформація не впливає ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення і за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що мають відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Відповідно до правової позиції, висловленої в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 листопада 2023 року у справі № 910/5699/23 (п.п. 6.17, 6.21, 6.22) «відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), на позивача згідно з п. 2, 4 ч. 3 ст.162 ГПК України покладено обов'язок зазначити окрім безпосередньо держави, яка за його твердженням, завдала йому шкоди, орган (органи) відповідної держави, що його (їх) позивач зазначає порушником своїх прав. При цьому закон не вимагає конкретизації вимог (визначення сум, що підлягають стягненню тощо) до кожного із відповідачів - представницьких органів держави, якщо позивач визначив їх більше одного.
Відповідно до ч. 2 ст. 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Митного кодексу України, шкода, заподіяна особам та їхньому майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю митних органів, відшкодовується у порядку, визначеному законом.
Відповідно до п. 34-1 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, митні органи - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 35)).
За такого, клопотання відповідача 2 про визнання Миколаївської митниці неналежним відповідачем по справі з огляду на те, що Миколаївська митниця не є юридичною особою, а є відокремленим структурним підрозділом Державної митної служби України, а тому не може виступати самостійною стороною спору в господарському судочинстві - господарським судом відхиляється. Адже стороною у даному спорі є саме Держава Україна, а не Миколаївська митниця.
Відповідно до правової позиції, висловленої в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 лютого 20223 року у справі № 260/576/19, управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, входить до компетенції Державної казначейської служби України. Під час розгляду справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями/бездіяльністю органів доходів і зборів, співвідповідачами є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. Не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів платника.
Статтею 30 Митного кодексу України як спеціальною нормою встановлено відшкодування збитків, заподіяних органами митної служби громадянам чи юридичним особам під час виконання ними своїх повноважень. Статтею 56 Конституції України, статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України визначені спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи зазначених органів при здійсненні ними своїх повноважень. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їхніх посадових чи службових осіб, а також особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до Рекомендації Вищого господарського суду України № 04-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства України з питань митної справи», при вирішенні спорів, пов'язаних із відшкодуванням майнової шкоди на підставі статей 1166, 1173 Цивільного кодексу України у зв'язку із неправомірно виданими талонами відмови у митному оформленні вантажу господарські суди повинні враховувати, що відповідальність за шкоду, яка завдана органами державної влади несе держава за рахунок грошових коштів, які їй належать на праві власності (статті 326-327 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.
Зі змісту статті 25 Бюджетного кодексу України вбачається, що державне казначейство здійснює безспірне списання з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийнято державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.
При цьому господарські суди повинні враховувати, що оскільки розпорядження даним майном відбувається через відповідні фінансові органи держави, то саме зазначені фінансові органи мають бути відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту, а отже залучення органів державного казначейства у цій категорії справ є обов'язковим.
Відповідно до п. 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/482 від 13.08.2008 року, участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади.
Отже господарський суд приходить до висновку, що позивачем вірно визначено в якості відповідачів по даній справі Державу Україна в особі Миколаївської митниці та Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного.
Господарським процесуальним законодавством передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).
Так, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Ураховуючи звільнення позивача від сплати судового збору, розподіл судового збору між сторонами у даному випадку не відбувається.
Керуючись ст. ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Рейдовий термінал “Конкорд» задовольнити частково.
2. Стягнути з Держаного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Рейдовий термінал “Конкорд» (ідентифікаційний код 39871068) в рахунок відшкодування шкоди, завданої Миколаївською митницєю у результаті неправомірних дій, кошти у розмірі 6199316 грн. 42 коп.
3. У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оформлене відповідно до статті 238 цього Кодексу, рішення підписано 14.04.2025.
Суддя С.М. Коваль.