ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.03.2025Справа № 760/479/22
За позовом ОСОБА_1
до Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників
радіолокації, радіонавігації і зв'язку України»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача 1. Державне підприємство обслуговування повітряного руху України
2. Міністерство розвитку громад та територій України
про скасування рішення про звільнення
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Ключерова В.С.
за участю представників сторін
від позивача ОСОБА_1
Ємельянов В.Р., ордер серії АА № 1535040 від 27.01.2025
від відповідача Смольський О.В., самопредставництво
Козак К.І., ордер серії АА № 1516513 від 10.12.2024
від третьої особи-1 Бохан О.Г., ордер серії АО № 1154062 від 09.12.2024
від третьої особи-2 Лов'як С.С., самопредставництво
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України», за участю третіх осіб Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та Міністерства інфраструктури України про скасування рішення від 04.11.2020 з вимогою про розірвання трудового договору з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.12.2021 позивачу стало відомо про рішення пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» від 04.11.2020, у якому була висунута вимога до Міністерства інфраструктури України про розірвання трудового договору з ним, як виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з причин системних порушень на підприємстві вимог трудового законодавства України та положень Колективного договору Украерорух, на підставі статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Позивач вважає таке рішення незаконним, оскільки відповідач не узгоджував прийняття оскаржуваного рішення з іншими представниками трудового колективу, які є підписантами Колективного договору та Галузевої угоди, що є порушенням пункту 2.6 Галузевої угоди. Крім того, зазначає, що доводи відповідача про те, що рішеннями судів про поновлення працівників підприємства на роботі, стягнення середнього заробітку тощо, підтверджується факт порушення ним норм КЗпП України є необґрунтованими та такими що не відповідають дійсності, оскільки стороною в даних справах є підприємство, а не він, і даними рішеннями судів не встановлюються факти порушення ним норм трудового законодавства України. До того ж, всі рішення судів, на які посилався відповідач на період прийняття рішення не існували, а тому не мав права на них посилатися. Також позивач зазначає, що він перебуває на посаді виконувача обов'язків директора державного підприємства, а не директора, тому його офіційний і формальний статус перешкоджає виконанню самої процедури винесення рішення профспілки з вимогою про розірвання трудового договору на підставі статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». У зв'язку з викладеним, вважає, що його вина в порушенні вимог законодавства України жодним належним доказом не підтверджується, не доведено причинно-наслідкового зв'язку між його діями та наслідками, які настали, тому звернувся до суду з указаним позовом за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 18.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі № 760/479/22.
Відповідач у відзиві заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято 04.11.2021, а в самому рішенні допущено технічну помилку та проставлено 2020 рік замість 2021, що підтверджується протоколом зборів Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» від 04.11.2021, згідно з яким з'їзд пленуму відбувся саме 04.11.2021. В супровідних листах, надісланих позивачу та Державному підприємству також зазначено про рішення від 04.11.2021, тому посилання позивача на відсутність права у відповідача посилатися в оскаржуваному рішенні на рішення судів від 2021 року є помилковим. Крім того, посилання позивача, що його вини не встановлено рішеннями судів є безпідставним, оскільки відповідно до Статуту Украероруху, директор несе повну відповідальність за стан і діяльність підприємства. Також, помилковим вважає посилання позивача на те, що відповідач мав узгоджувати своє рішення з іншими представниками трудового колективу, які є підписантами Колективного договору та Галузевої угоди, оскільки право звертатись із вимогою до Міністерства інфраструктури України передбачене статтею 45 КЗпПП України, а оскаржуване рішення містить посилання на численні порушення адміністрацією Украероруху законодавства України та колективного договору, незаконні звільнення працівників, невиплати матеріальної допомоги при звільненні, тому з метою недопущення здійснення зазначених порушень в подальшому, захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок, було прийнято оскаржуване рішення. До того ж, пункт 2.6. Галузевої угоди не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки ним визначено, що сторони зобов'язуються не приймати в односторонньому порядку рішень з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників, без попереднього узгодження таких рішень шляхом переговорів і консультацій, тобто ним не регулюється порядок звільнення з посади будь-яких працівників підприємства, у тому числі й безпосереднього керівника. Крім того, в чинному законодавстві не міститься визначення особливостей розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи, організації, прийнятого на посаду виконувача обов'язків до заміщення вакантної посади директора в результаті проведення конкурсного відбору, тому розірвання трудового договору відбувається в загальному порядку, та така особа не звільняється від відповідальності за порушення трудового законодавства, законодавства про професійні спілки та колективні угоди. Звертає увагу, що професійна спілка не приймає рішення про розірвання трудового договору з керівником, а лише приймає рішення про направлення відповідної вимоги власнику або уповноваженому ним органу, відтак реалізує свої права передбачені законодавством щодо захисту трудових прав працівників.
Третя особа-1 у письмових поясненнях не заперечує проти задоволення позову, підтримуючи позицію позивача та посилаючись на аналогічні підстави, що і позивач у позовній заяві, обґрунтовуючи необхідність задоволення позову.
Третя особа-2 у письмових поясненнях не заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що вимоги позивача є обґрунтованими, оскільки прийняття оскаржуваного рішення відповідачем від 04.11.2020 не узгоджувалось шляхом попередніх переговорів та консультацій із сторонами-підписантами галузевої угоди, зокрема і Мінінфрастуктури, а прийнято в односторонньому порядку, чим порушено домовленості та зобов'язання, встановлені як колективним договором так і галузевою угодою обов'язкові для сторін, у зв'язку з чим, таке рішення є неправомірним. Крім того, датою винесення рішення є 04.11.2020, позивач дізнався про нього лише 21.12.2021, тобто після спливу більше року його було реалізовано. Також зазначає, що в оскаржуваному рішенні, як на підтвердження порушень позивачем трудового законодавства, здійснено посилання на низку судових справ, стороною яких він не був, тобто вони не можуть бути підтвердженням порушень законодавства про працю, про колективні договори і угоди тощо, позивачем. З огляду на викладене, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва № 760/479/22 від 07.11.2022 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду № 760/479/22 від 06.09.2023 рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07.11.2022 скасовано та ухвалено нове рішенням, яким скасовано рішення Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» від 04.11.2020 з вимогою про розірвання трудового договору з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - ОСОБА_1
Постановою Верховного Суду від 13.03.2024 рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07.11.2022 та постанову Київського апеляційного суду від 06.09.2023 у справі № 760/479/22 скасовано, провадження у справі закрито, у зв'язку з тим, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Ухвалою Верховного Суду від 04.04.2024 справу № 760/479/22 передано для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області № 760/479/22 від 06.05.2024 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.05.2024 відкрито провадження у справі № 760/479/22 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Київської області № 760/479/22 від 16.10.2024 матеріали справи передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
06.11.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 760/479/22.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 для розгляду справи визначено суддю Сівакову В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києві № 760/479/22 від 11.11.2024 прийнято справу № 760/479/22 до розгляду; призначено підготовче засідання на 10.12.2024.
21.11.2024 від Солом'янського районного суду міста Києва надійшла заява позивача про видачу виконавчого листа на виконання постанови Київського апеляційного суду від 06.09.2023 у справі № 760/479/22.
10.12.2024 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.01.2025.
08.01.2025 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому міститься клопотання про поновлення пропущеного строку для подачі доказів.
10.01.2025 від третьої особи-1 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли заперечення на клопотання відповідача про приєднання доказів до матеріалів справи.
Позивач у судове засідання 14.01.2025 не з'явився.
14.01.2025 у судовому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, про поновлення пропущеного строку для подачі доказів та залучення доказів до матеріалів справи.
14.01.2025 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 28.01.2025.
27.01.2025 позивачем до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.
27.01.2025 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
28.01.2025 від третьої особи-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про уточнення її даних зазначивши, що Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України перейменовано на Міністерство розвитку громад та територій України.
Позивач у судове засідання 28.01.2025 не з'явився.
28.01.2025 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 11.02.2025.
Позивач у судовому засіданні 11.02.2025 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач у судовому засіданні 11.02.2025 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
Третя особа-1 у судовому засіданні 11.02.2025 позовні вимоги позивача підтримала повністю.
Третя особа-2 у судовому засіданні 11.02.2025 позовні вимоги позивача підтримала повністю.
11.02.2025 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 27.02.2025.
24.02.2025 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення. 25.02.2025 представник позивача ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою представника позивача.
27.02.2025 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 04.03.2025.
04.03.2025 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.03.2025.
В судовому засіданні 18.03.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва
ОСОБА_1 з 15 жовтня 2019 року був призначений виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на період до прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом управління з посадовим окладом згідно з штатного розпису для керівника цього підприємства, що підтверджується наказом Міністерства інфраструктури України № 10-0с від 10.10.2019 та наказом в.о. директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 1081/0 від 15.10.2019.
Відповідно до поданого позивачем рішення Пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» від 04.11.2020 19:00-21:15 була висунута вимога до Міністерства інфраструктури України про розірвання трудового договору з позивачем, як виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з причин системних порушень на підприємстві вимог трудового законодавства України та положень Колективного договору Украероруху на підставі ст. 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Дане рішення складається з 3-х сторінок та містить лише результати розгляду 4-го питання порядку денного Пленуму щодо розірвання трудового договору (контракту) з в.о. директора Украероруху. Дане рішення підписано президентом ВП «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» ОСОБА_3
Відповідно до наданого відповідачем протоколу засідання Пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» від 04.11.2021 19:00-21:15 була висунута вимога до Міністерства інфраструктури України про розірвання трудового договору з позивачем, як виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з причин системних порушень на підприємстві вимог трудового законодавства України та положень Колективного договору Украероруху на підставі ст. 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Даний протокол складається з 6-ти сторінок та містить результати розгляду всіх 5-ти питань порядку денного, які були предметом розгляду Пленумом, а саме: 1. Розгляд звернення ОСОБА_2; 2. Обговорення наказу Украероруху від 11.10.2021 № 655 «Про режим неповного робочого часу»; 3. Готовність Украероруху до роботи в період карантину; 4. Розгляд питання розірвання трудового договору (контракту) з в.о. директора Украероруху ОСОБА_1.; 5. Розгляд питання результатів роботи AFISв структурних підрозділах Украероруху. Даний протокол підписано головуючим Пленуму ОСОБА_3 та секретарем Пленуму ОСОБА_2
До вказаного протоколу відповідачем надано супровідні листи Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» № 1027 та № 1028 від 17.12.2021 про направлення Украероруху та Міністерству інфраструктури України рішення Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» від 04.11.2021 на 3 арк.
Зі змісту поданих позивачем рішення від 04.11.2020 та відповідачем протоколу від 04.11.2021 вбачається, що в обґрунтування підстав для розгляду питання щодо розірвання трудового договору з позивачем зазначено посилання на судові рішення датовані після 04.11.2020 та 2021 роком.
Крім цього, відповідач у відзиві зазначив, що оскаржуване рішення прийнято 04.11.2021.
Отже, приймаючи до уваги сукупність наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що фактично подане позивачем рішення є витягом з протоколу засідання Пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України», яке відбулося 04.11.2021, в якому допущено описку в даті його прийняття вказавши 04.11.2020 замість вірної 04.11.2021. При цьому, відповідачем так і не подано доказів на підтвердження усунення вказаних розбіжностей.
Відповідно до статті 252-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (стаття 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» № 1045-XIV від 15.09.1999 в редакції станом на день ухвалення оскаржуваного рішення, далі по тексту - Закон № 1045-XIV).
Усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки (стаття 10 Закону № 1045-XIV).
Відповідно до частини 3 статті 246 КЗпП України у разі якщо на підприємстві, в установі, організації діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи, організації щодо укладення колективного договору здійснюється об'єднаним представницьким органом у порядку, визначеному частиною другою статті 12 цього Кодексу.
Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання (частина 2 статті 12 цього Кодексу).
Згідно абз. 5 статті 19 Закону № 1045-XIV «Право профспілок, їх об'єднань представляти і захищати права та інтереси членів профспілок» представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 № 3356-XII (далі по тексту - Закон № 3356-XII) колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Відповідно до статті 3 Закону № 3356-XII колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і одним або кількома профспілковими органами, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони. Сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.
Згідно статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Колективний договір укладається на основі прийнятих сторонами зобов'язань, тобто сторони колективного договору у процесі колективних переговорів беруть на себе певні зобов'язання, після чого укладається колективний договір.
Колективний договір не тільки забезпечить можливість рівної юридичної відповідальності суб'єктів правовідносин соціального партнерства, а й сприятиме забезпеченню незалежності представників працівників від роботодавця зміцненню самих профспілок. При цьому первинна профспілкова організація зберігає за собою функції представника профспілки у межах господарської сфери роботодавця і може здійснювати функції контролю за дотриманням законодавства про працю та умов правових актів соціального партнерства, а також представлять працівників у галузі індивідуальних трудових відносин.
Умови колективних договорів, які укладені відповідно до чинного законодавства є обов'язковими для сторін, які їх уклали. З наведеного вбачається, що саме колективний договір є джерелом обов'язків, а не навпаки.
Умови колективного договору (нормативні і зобов'язальні) мають юридично-обов'язковий характер, а це означає, що його положення застосовуються не лише сторонами трудових правовідносин, а й для регулювання відносин, сторонами яких є трудовий колектив, профспілковий орган (інший орган, уповноважений трудовим колективом на представництво) з однієї сторони, і власник (уповноважений ним орган) - з іншої сторони.
З матеріалів справи вбачається, що між Адміністрацією державного підприємства та трудовим колективом укладено Колективний договір на 2015-2020 роки, підписантами якого від імені трудового колективу виступили: Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації та зв'язку України», Всеукраїнська профспілка «Федерації профспілок авіаційних диспетчерів України» (відповідач) та Профспілковий комітет авіапрацівників РСП «Київцентраєро».
Відповідно до пункту 1.1. Колективного договору - Колективний договір між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками укладений на підставі Закону України «Про колективні договори та угоди», Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», КЗпП, законодавства України та на основі чинної Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України, Фондом державного майна України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України з метою встановлення загальнообов'язкових підходів щодо регулювання трудових і соціально-економічних відносин працюючих.
Профспілкові організації представлені спільним представницьким органом профспілок підприємства (пункт 1.2. Колективного договору).
Відповідно до п.у 1.3. Колективного договору інтереси трудового колективу представляє спільний представницький орган профспілок підприємства (надалі - профспілки).
Профспілки зобов'язуються в тому числі: здійснювати контроль за виконанням Адміністрацією підприємства КЗпП, положень Галузевої угоди та договору (пункт 12.7. Колективного договору).
Отже, при наявності на підприємстві декількох профспілок (профспілкових організацій) або інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони мають сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору (стаття 4 Закону України «Про колективні договори і угоди»). Стороною колективного договору при цьому вважаються всі відповідні профспілки об'єднані в один представницький орган, на засадах пропорційного представництва (відповідно до кількості членів кожної первинної профспілкової організації (частина 3 статті 20 Закону № 1045-XIV).
Крім того, між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України, що об'єдналися для ведення колективних переговорів в особі спільного представницького органу, а саме: Професійною спілкою авіапрацівників України, Професійною спілкою - Асоціацією льотного складу цивільної авіації України, Всеукраїнською профспілкою «Федерації профспілок авіаційних диспетчерів України» (відповідач), Всеукраїнською профспілкою «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації та зв'язку України» - укладена Галузева угода на 2018-2020 роки.
Відповідно до пункту 2.6. Галузевої угоди встановлено, що сторони зобов'язуються не приймати в односторонньому порядку рішень з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників, без попереднього узгодження таких рішень шляхом переговорів і консультацій.
Відповідно до пункту 2.10.2. Галузевої угоди жодна із сторін протягом дії угоди не може в односторонньому порядку призупинити виконання взятих на себе зобов'язань, порушити узгоджені положення та норми.
Сторони у Галузевій угоді домовилися
у сфері зайнятості (розділ 4), в тому числі профспілки зобов'язуються у разі потреби відстоювати права членів профспілок у державних органах влади (пункт 4.4.2.);
щодо оплати праці (розділ 5), в тому числі профспілки зобов'язуються:
здійснювати громадський контроль за дотриманням на підприємствах законодавчих, нормативних актів з питань оплати праці та відповідних положень угоди (пункт 5.4.1.);
вносити подання до відповідних органів про притягнення керівників підприємств до відповідальності за порушення законодавства з питань оплати праці (пункт 5.4.4.).
У пункті 12.3. Галузевої угоди встановлена відповідальність за невиконання умов угоди, а саме у разі невиконання на підприємстві положень, норм і умов угоди, заслуховувати звіти керівника підприємства і голови первинної профспілкової організації на спільному засіданні сторін та приймати відповідні рішення щодо відповідальності посадових осіб.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що на спірні правовідносини щодо наявності/відсутності у однієї з профспілок, що уклала Колективний договір та Галузеву угоду, права на звернення до роботодавця про розірвання трудового договору з керівником підприємства - поширюються положення Колективного договору та Галузевої угоди з огляду на таке.
Положеннями Колективного договору та Галузевої угоди - на профспілки, що об'єдналися для ведення колективних переговорів, в особі спільного представницького органу, покладений обов'язок контролювати дотримання керівником підприємства норм законодавства (пункт 12.7. Колективного договору, пункти 4.4.2., 5.4.1. Галузевої угоди) та визначений орган до повноважень якого належить ухвалення такого рішення, а саме: спільний представницький орган профспілок (пункт 1.2., 1.3. Колективного договору, преамбула Галузевої угоди), визначений порядок ухвалення рішень за наслідками такого контролю (пункти 2.6., 2.10.2., 5.4.4., 12.3. Галузевої угоди), а отже вказані положення підлягають застосуванню при вирішені даного спору.
Відповідно до статті 36 Закону № 1045-XIV профспілки, їх об'єднання, здійснюючи представництво та захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, повинні додержуватися Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів, а також виконувати колективні договори та угоди, які вони уклали, та взяті на себе зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону № 1045-XIV профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.
При розгляді справ, пов'язаних з вимогами профспілкового чи іншого, уповноваженого на представництво трудовим колективом органу, про розірвання трудового договору (контракту) з керівником або усунення його із займаної посади, слід виходити з того, що згідно зі статтею 45 КЗпП України така вимога може бути заявлена профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір (п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Суд вважає, що рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) має прийматися у чітко визначений спосіб, уповноваженим органом та з додержанням встановленої Колективним договором та Галузевою угодою процедури.
Оскаржуване рішення Пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» від 04.11.2020 у якому відповідачем висунута вимога до Міністерства інфраструктури України про розірвання трудового договору з позивачем - не узгоджувалося шляхом попередніх переговорів та консультацій сторонами-підписантами Галузевої угоди та ухвалено не спільним колективним органом профспілок, а відповідачем одноособово.
Як вбачається з матеріалів справи, Галузеву угоду укладали профспілки працівників цивільної авіації України, що об'єдналися для ведення колективних переговорів в особі спільного представницького органу, а саме: Професійною спілкою авіапрацівників України, Професійною спілкою - Асоціацією льотного складу цивільної авіації України, Всеукраїнською профспілкою «Федерації профспілок авіаційних диспетчерів України» (відповідач), Всеукраїнською профспілкою «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації та зв'язку України».
Проте, рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір з позивачем ухвалене лише однією із профспілок, що уклали Галузеву угоду, відповідачем у справі - Всеукраїнською профспілкою «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації та зв'язку України».
З огляду на встановлене, суд вважає, що відповідачем порушено не тільки умови Колективного договору та Галузевої угоди, але і принципи рівності всіх профспілок між собою, баланс прав трудових колективів - і в односторонньому порядку, без обговорення цього питання єдиним представницьким органом в умовах репрезентативності, - ухвалено оскаржуване рішення.
За наявності на підприємстві декількох профспілкових організацій, які здійснюють представництво і захист прав та інтересів членів профспілок, їх виборні органи на відповідному рівні договірного регулювання повинні узгоджувати свої дії для досягнення своїх статутних цілей і завдань в питанні захисту інтересів членів своїх профспілок для уникнення можливого прийняття рішення, яке б суперечило правам та інтересам членів іншої профспілкової організації, оскільки за законом профспілки є рівними у своїх правах. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 11.12.2019 у справі № 266/4331/17.
Таким чином, рішення Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» від 04.11.2020 з вимогою про розірвання трудового договору з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 є неправомірним, оскільки прийняте з порушенням умов Колективного договору та Галузевої угоди.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.
У п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява № 63566/00) «Проніна проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Інші доводи учасників справи судом не досліджуються, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 48.000,00 грн слід зазначити наступне.
Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем наведено, що попередній розмір витрат на правову (правничу) допомогу складає 50.000,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За приписами ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
15.11.2021 між Адвокатським об'єднанням «ДІГРЕВІТІ ЛІГАЛ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 15112021.
На представництво інтересів ОСОБА_1 Адвокатським об'єднанням «ДІГРЕВІТІ ЛІГАЛ» адвокату Ємельянову Володимиру Романовичу видано ордер серії АА № 1175349 від 31.12.2021.
Підтвердженням того, що Ємельянов Володимир Романович є адвокатом свідчить свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 005745 від 09.06.2016.
З матеріалів справи вбачається, що 23.09.2022 між позивачем та Адвокатським об'єднанням «ДІГРЕВІТІ ЛІГАЛ» складено акт приймання-передачі наданих послуг за період з 21.12.2021 по 23.09.2022, загальна вартість яких склала 48.000,00 грн.
Позивач згідно квитанції № 125 від 23.09.2022 (призначення платежу: згідно договору від 15.11.2021 та рах. від 10.02.2022) перерахував на рахунок Адвокатського об'єднання «ДІГРЕВІТІ ЛІГАЛ» за надання правової допомоги кошти в сумі 48.000,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подано; не співмірність витрат не доведено.
Слід зазначити, що за змістом статті ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 520/9408/18.
Наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт надання позивачу та сплати ним правової допомоги на погоджену між позивачем та адвокатським об'єднанням суму у розмірі 48.000,00 грн.
Суд приходить до висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та не вбачає підстав для його зменшення.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, співмірність розміру витрат з наданими послугами та їх оплату, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача повністю в сумі 48.000,00 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати рішення Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» від 04.11.2020 з вимогою про розірвання трудового договору з виконувачем обов'язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1.
3. Стягнути з Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» (03151, м. Київ, просп. Повітряних сил, 76А, офіс 327, код ЄДРПОУ 21670897) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 1.362 (одну тисячу триста шістдесят дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, 48.000 (сорок вісім тисяч) грн. 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено 11.04.2025.
Суддя В.В.Сівакова