ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2025Справа № 910/2758/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А, ідентифікаційний код 03327664)
до Державного підприємства Київський завод «Імпульс» (03039, м. Київ, вул. Деміївська, буд. 5-А, ідентифікаційний код 05388256)
про стягнення коштів у розмірі 30111,71 грн
за участі представників сторін:
від позивача: Коняєва В.В.
від відповідача: не з'явився
Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Київський завод «Імпульс» про стягнення 30 111,71 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором № 01957/1-1-01 на послуги водопостачання та водовідведення від 28.02.2003 та додатковою угодою до договору № 01957/1-1-01 від 28.02.2003 на водовідведення додаткового об'єму стічних вод, які потрапляють в комунальну каналізацію м. Києва через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів від 01.04.2013, а саме в частині повної та своєчасної оплати отриманих послуг з постачання питної води та водовідведення, за період з 01.03.2017 по 30.06.2021, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 16 057,64 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 613,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 11 440,21 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2758/25, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 09.04.2025.
Даною ухвалою суд на виконання вимог частини 7 статті 42 ГПК України, повідомив Державне підприємство Київський завод «Імпульс» про обов'язок, встановлений частиною 6 статті 6 ГПК України, зареєструвати свій електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 11.03.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв'язку до суду з поміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Так, судом встановлено, що ухвала суду від 11.03.2025 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд також враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Згідно з новою редакцією частин п'ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи", який набрав чинності 04.11.2023.
Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 11.03.2025, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 17.03.2025 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 11.03.2025.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
У судовому засіданні 09.04.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.
Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
У судовому засіданні 09.04.2025 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
28.02.2003 між ВАТ "АК "Київводоканал" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") (постачальник) та Державним підприємством Київський завод «Імпульс» (абонент) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 01957/1-1-01 (надалі - Договір), відповідно до п. 1 якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (Правила).
Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна», приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин.
За змістом пп. а) п. 2.2 Договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Для абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.
Згідно з п. 3.2 Договору, якщо водолічильники тимчасово знято представниками постачальника або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильника. У разі роботи водолічильніків менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою роботи водолічильника, але не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.
Як вбачається із матеріалів справи, 01.04.2013 сторонами укладено Додаткову угоду до Договору на водовідведення додаткового об'єму стічних вод, які потрапляють в комунальну каналізацію м. Києва через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів (надалі - Додаткова угода).
Відповідно до абз. 2 п. 1 Додаткової угоди постачальник надає абоненту послуги з водовідведення додаткового об'єму стічних вод від об'єкта абонента за адресою: м. Київ, вул. Деміївська, 5 А, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів в періоди дощів та сніготанення, в порядку передбаченому Правилами користування та даними гідрометеослужби.
Згідно з абз. 3 п. 1 Додаткової угоди вартість послуг розраховується постачальником щомісячно в залежності від об'ємів відведених стічних вод та на підставі тарифів на послуги з водовідведення.
Відповідно до абз. 4 п. 1 Додаткової угоди оплата послуг здійснюється абонентом на підставі розрахункового документа, який постачальник направляє абоненту в електронному вигляді (дебетові повідомлення) або у паперовому вигляді (вимоги-доручення, рахунки тощо), шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника щомісячно (в інших випадках один раз на квартал або рік), у п'ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа абоненту або до банківської установи абонента. В разі неотримання від постачальника поточного розрахункового документа, абонент самостійно отримує його у постачальника та здійснює оплату вартості наданих послуг не пізніше п'ятого числа місяця наступного за звітним періодом.
Відповідно до п. 3.5 Договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.
За умовами п.2.3 Договору абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника для проведення звірки взаєморозрахунків щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання та водовідведення за останні три місяці та підписання відповідного акту.
У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг Абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.6. Договору).
У позовній заяві, позивач вказує, що на виконання умов Договору за період з 01.03.2017 по 30.06.2021 надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на суму 17 340,59 грн, з яких відповідачем сплачено 16 057,64 грн, у зв'язку з чим виникла заборгованість з водопостачання та водовідведення у сумі 16 057,64 грн.
Оскільки відповідач заборгованість у сумі 16 057,64 грн, що виникла у період з 01.03.2017 по 30.06.2021 за послуги водопостачання та водовідведення не погасив, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховані 3% річних у розмірі 2 613,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 11 440,21 грн.
За доводами позивача, відповідачем незгоди щодо кількості або вартості отриманих з 01.03.2017 по 30.06.2021 послуг не повідомляв, свого представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання акту не направляв. А тому, в силу положень п. 2.3 та п. 3.6 Договору, кількість та вартість наданих ПрАТ «АК «Київводоканал» з 01.03.2017 по 30.06.2021 послуг з водопостачання та водовідведення вважаються прийнятими абонентом та підлягають оплаті.
Отже, спір виник у справі у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором по оплаті наданих послуги з водопостачання та водовідведення, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 16 057,64 грн.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором надання послуг водопостачання та водовідведення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 63 Цивільного кодексу України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг
Частиною 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що якість комунальної послуги повинна відповідати вимогам, встановленим цим Законом, іншими актами законодавства та договором. Обов'язок забезпечення відповідності якості комунальної послуги встановленим вимогам покладається на виконавця такої послуги. Обов'язок забезпечення відповідності якості послуги з управління встановленим вимогам та договору покладається на управителя багатоквартирного будинку. Захист прав споживачів житлово-комунальних послуг здійснюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про захист прав споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Позивач стверджує, що у період з 01.03.2017 по 30.06.2021 надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на суму 17 340,59 грн, а відповідач оплатив такі послуги на суму 1 282,95 грн.
На підтвердження обсягів наданих послуг згідно Договору у період 01.03.2017 по 30.06.2021 до матеріалів справи долучені надані позивачем акти обстеження та зняття показань з вузла обліку; розрахунки (основні нарахування, перерахунки) обсягів спожитих послуг з централізованого водопостачання та централізованого відведення, водовідведення атмосферних опадів та додаткових послуг на об'єктах споживача; довідки з АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» з додатками, які підтверджують направлення до банківської установи відповідача розрахункових документів; реєстри надходження грошових коштів; довідки Українського гідрометеорологічного центру України з інформацією про кількість опадів за даними спостереження метеостанції «Київ».
Суд відзначає, що відповідно до п. 3.5 Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи направити поважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.
Відповідачем встановлений Договором порядок надання заперечень щодо кількості або вартості наданих послуг виконано не було, та у встановлений договором строк не направлено свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що надані позивачем послуги з постачання питної води та приймання стічних вод у систему каналізації, відповідно до умов Договору, вважаються прийнятими.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Приписами частини 2 цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Судом встановлено, що у спірний період правовідносини між сторонами також регулювалися Законом.
Статтею 1 Закону встановлено, що централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.
Відповідно до статті 19 Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно зі статтею 22 Закону споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 01957/1-1-01 від 28.02.2003, яка складає 16 057,64 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідачем на момент прийняття рішення не надало документи, які б свідчили про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач також просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 613,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 11 440,21 грн.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що їх розмір становить більше, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягають інфляційні нарахування та 3% річних у заявленому позивачем розмірі.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем основного боргу у повному обсязі, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростували заявлені позовні вимоги, або свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства Київський завод «Імпульс» (03039, м. Київ, вул. Деміївська, буд. 5-А, ідентифікаційний код 05388256) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А, ідентифікаційний код 03327664) суму основного боргу у розмірі 16 057 грн 64 коп.; 3% річних у розмірі 2 613 грн 86 коп.; інфляційні втрати у розмірі 11 440 грн 21 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 14.04.2025
Суддя Л. Г. Пукшин