ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.04.2025Справа № 910/925/25
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМТЕХПРОМ»
про стягнення 247 640,40 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМТЕХПРОМ» про стягнення 247 640,40 грн, з яких: 195 552,00 грн штрафу та 52 088,40 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 18.09.2024 № 265/09/24 в частині дотримання строку поставки продукції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
04.02.2025 до суду від позивача надійшла позовна заява в порядку усунення недоліків на виконання вимог ухвали від 03.02.2025, у якій позивачем уточнено ціну даного позову, а саме - 247 640,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/925/25, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
10.02.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
18.09.2024 між Приватним акціонерним товариством «Київський електровагоноремонтний завод» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕМТЕХПРОМ» (постачальник) укладено договір поставки № 265/09/24 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого відповідач зобов'язався поставити та передати у власність, а позивач прийняти та оплатити продукцію, найменування, технічні характеристики (креслення, науково-технічні документи), марка й кількість якої вказується у Специфікації (Додаток № 1 до Договору), яка є невід'ємною частиною Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.
Загальна сума даного Договору без ПДВ складає 1 234 800,00 грн, крім того ПДВ 20% - 246 960,00 грн, а разом становить - 1 481 760,00 грн (п. 4.5. Договору).
Згідно з п. 5.1. Договору поставка продукції відповідно до заявки замовника здійснюється окремими партіями на умовах поставки DDP на склад замовника за адресою: м. Київ, вул. Січеславська, 2, відповідно до вимог «Інкотермс» ред. 2010 р.
Поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії Договору, виключно на підставі заявки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника на прийом продукції (п. 5.2. Договору).
Заявка направляється постачальнику та вважається отриманою за допомогою засобів електронного зв'язку або поштовим відправленням з повідомленням (п. 5.4. Договору).
Пунктом 5.5. Договору передбачено, що кожна партія продукції постачається протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання постачальником заявки замовника, якщо інше не вказано у заявці.
Датою передачі у власність (поставки) продукції вважається дата отримання замовником цієї продукції, з належно оформленими товаросупровідними документами (п. 5.6. Договору).
Пунктом 6.1. Договору визначено умови оплати за кожну партію продукції, яка здійснюється по факту поставки продукції протягом 30 календарних днів з дня підписання видаткової накладної, акту приймання-передачі продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на партію продукції, обумовлену п. 5.2. Договору.
Умовами п. 10.2. Договору визначено, що за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції за кожен день прострочення, а за прострочення понад 20 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 20% від суми непоставленої в строк продукції.
Термін дії даного Договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2024, а в разі наявності потреби замовника, яка підтверджена відповідним повідомленням та заявкою, направленими на адресу постачальника, та діє до повного виконання.
Сторонами підписано Специфікацію № 1, яка є Додатком № 1 до Договору, у якій визначено найменування товару, який передбачається поставити за Договором, а саме: АТОР 304119.033 Столик у кількості 294 шт., вартістю 1 481 760,00 грн з ПДВ.
Листом від 20.09.2024 № 2016/ВМТП/24 позивач звернувся до відповідача, у якому просив поставити згідно Договору продукцію у кількості 294 шт. у строк, передбачений п. 5.5. Договору.
У відповідь на вказаний лист відповідач у своєму листі від 27.09.2024 № 27/1 зазначив про неотримання від позивача документу, який би встановлював строк та порядок передачі продукції, у зв'язку з чим просив позивача направити підписаний з його сторони оригінал Договору про закупівлю та специфікацію, а також листа із зазначенням графіка поставки. Також відповідач у даному листі наголосив, що згідно умов Договору поставка має відбуватися партіями, а не одноразово, а тому навів графік, за яким ним буде здійснено поставку продукції окремими партіями.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем виконано умови Договору та поставлено позивачу товар в повному обсязі на суму 1 481 760,00 грн з ПДВ, що підтверджується підписаними представниками сторін видатковими накладними: від 02.10.2024 № 3, від 04.10.2024 № 4, від 08.10.2024 № 5, від 17.10.2024 № 6, від 21.10.2024 № 7, від 17.11.2024 № 8, від 18.11.2024 № 9, від 22.11.2024 № 10, від 23.11.2024 № 11 та від 25.11.2024 № 12.
Звертаючись із даним позовом до суду позивач вказує, що з урахуванням дати отримання відповідачем заявки позивача на поставку визначеної Специфікацією до Договору продукції та умов п. 5.5. Договору, відповідач мав поставити таку продукцію у строк до 30.09.2024 включно, однак поставив відповідну продукцію із простроченням, у зв'язку з чим позивач відповідно до умов п. 10.2. Договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 52 088,40 грн та штраф у розмірі 195 552,00 грн за прострочення поставки.
Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи, що спірний Договір вважається укладеним між сторонам 29.09.2024, а не 18.09.2024, оскільки лише 29.09.2024 відповідачем отримано підписаний з боку позивача примірник Договору та до цієї дати від позивача оригіналу підписаного Договору відповідачеві не надходило, а відтак у відповідача не виникало зобов'язання із поставки продукції позивачу. При цьому, відповідач вважає, що лист позивача від 20.09.2024 № 2016/ВМТП/24 не може вважатися заявкою замовника у розумінні Договору, оскільки складений до початку дії останнього та містить вимогу про постачання усього обсягу продукції, а не окремих партій, як це обумовлено у Договорі. Крім того, назва продукції, яку позивач просив поставити відповідно до зазначеного листа від 20.09.2024, не відповідає умовам Договору та тендерній документації.
Так, відповідач зазначив, що будь-яких конкретних та обов'язкових строків постачання продукції в межах Договору між сторонами не було узгоджено, що виключає можливість притягнення його до відповідальності за прострочення постачання продукції.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами ст. 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
При розгляді даної справи суд встановив, що між сторонами наявний спір щодо дати укладання між ними Договору, а відтак і моменту виникнення у відповідача зобов'язання із поставки позивачу обумовленої ним продукції.
Так, відповідач вважає, що Договір не може вважатися укладеним 18.09.2024 (як це зазначено у самому Договорі), оскільки відповідач направив позивачу проєкт Договору 19.09.2024, а отримав підписаний від позивача примірник Договору - 29.09.2024.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно із ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Частинами 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
При цьому, судом встановлено, що між сторонами виникли господарські правовідносини внаслідок визнання відповідача переможцем спрощеної процедури закупівлі № UA-2024-09-04-001452-a, тобто, до даних правовідносин застосовуються положення Закону України «Про публічні закупівлі», специфіка яких передбачає підписання відповідачем договору поставки на визначених позивачем, як замовником закупівлі, умовах відповідно до тендерної документації.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Як вбачається із матеріалів справи, листом від 18.09.2024 № 1999/ВМТП/24 позивач надіслав відповідачу повідомлення про намір укласти договір та договір зі специфікацією для підписання.
У листі від 19.09.2024 б/н, наданому позивачу у відповідь на вищевказаний його лист від 18.09.2024, відповідач зазначив про підписання Договору та направлення його разом зі специфікацією на адресу позивача. Водночас, зазначив про готовність поставки продукції в кількості 294 шт за викладеним у листі графіком, кінцеву дату поставки товару за яким визначено 31.10.2024.
Із наведеного суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про укладення між сторонами Договору 29.09.2024 як такі, що не підтверджені жодними належними та допустимими доказами та спростовані наведеними самим відповідачем у його листі від 19.09.2024 б/н обставинами. Надана відповідачем експрес-накладна Нової пошти № 59001228671439 щодо отримання підписаного позивачем договору не може бути прийнята судом в якості належного та допустимого доказу, оскільки з неї не вбачається за можливе встановити які саме документи відправлялись даним поштовим відправленням. До того ж, вказана експрес-накладна не підтверджує направлення документів саме відповідачу, оскільки одержувачем у ній значиться приватна особа.
Таким чином, оскільки Договір між сторонами підписано представниками сторін шляхом проставлення фізичних підписів (а не електронно-цифрових) та Договір не містить будь-яких інших дат його підписання, зокрема, з боку відповідача, крім визначеної дати його укладення - 18.09.2024, враховуючи наведені відповідачем у листі від 19.09.2024 б/н обставини, суд доходить висновку, що станом на 19.09.2024 вказаний Договір був підписаний відповідачем та вважається укладеним між сторонами. Належних доказів, які б підтверджували іншу дату укладання між сторонами Договору матеріали справи не містять.
Так, 20.09.2024 позивач направив відповідачу лист № 2016/ВМТП/24, у якому просив поставити продукцію у кількості 294 шт. згідно Договору у визначений п. 5.5. цього Договору строк. У листі від 27.09.2024 відповідач підтвердив отримання вказаного листа позивача 20.09.2024.
Як визначено у п. 5.5. Договору, кожна партія продукції постачається протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання постачальником заявки замовника, якщо інше не вказано у заявці.
Таким чином, з урахуванням вказаного вище пункту Договору, відповідач мав поставити визначену Договором продукцію у строк до 30.09.2024 включно. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем поставлено продукцію позивачу окремими партіями з пропуском визначеного строку, а саме: 02.10.2024, 04.10.2024, 08.10.2024, 17.10.2024, 21.10.2024, 17.11.2024, 18.11.2024, 22.11.2024, 23.11.2024, 25.11.2024.
При цьому, доводи відповідача щодо неналежності наданої позивачем листом від 20.09.2024 заявки на поставку продукції суд відхиляє як безпідставні, оскільки Договором не визначено форму такої заявки, а також необхідності її складання на кожну окрему партію продукції. Як вбачається зі змісту п. 5.5. Договору, самою заявкою може визначатись інший порядок постачання продукції. Таким чином, у даному випадку у заявці позивача, яка оформлена листом від 20.09.2024, було визначено умови поставки всього обсягу продукції у строк визначений п. 5.5. Договору, тобто, протягом 10 календарних днів з дати отримання відповідачем такої заявки. Доказів погодження між сторонами іншого строку постачання продукції суду не надано.
До того ж, як вже зазначалось, до даних правовідносин сторін застосовуються також положення законодавства про публічні закупівлі.
Так, що відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Водночас, як встановлено судом із умов тендерної документації спрощеної процедури закупівлі № UA-2024-09-04-001452-a, яка розміщена у вільному доступі за посиланням: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-09-04-001452-a, у ній визначено такі умови поставки продукції: постачання продукції здійснюється за письмовою заявкою Замовника. Термін постачання - 10 календарних днів від дня отримання Постачальником заявки (на окрему номенклатуру визначається додатково), з правом дострокового постачання, на умовах передбачених «Проектом договору» Додаток № 3.
Тобто, відповідач, подаючи свою тендерну пропозицію, погодився із вищенаведеними умовами поставки, які передбачають можливість її здійснення, у тому числі у повному обсязі, протягом 10 календарних днів від дня отримання постачальником заявки.
Інші доводи відповідача, зокрема, щодо не визначення між сторонами у Договорі конкретних строків постачання продукції, відхиляються судом як такі, що спростовуються самими умовами Договору.
Посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань, на підставі п. 10.2. Договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 52 088,40 грн за загальний період прострочення з 01.10.2024 по 25.11.2024 та штраф у розмірі 195 552,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За приписом ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. (п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та, зокрема, викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, суд встановив, що позивачем здійснено нарахування пені виходячи із визначеного у Договорі розміру, який є більшим від допустимого законом максимального розміру, а тому в даному випадку застосуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Водночас, позивачем безпідставно включено до періоду прострочення відповідача день виконання зобов'язання, тобто, день поставки товару.
Так, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.
Період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов'язання.
У свою чергу, день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Отже, враховуючи наведені висновки суду, період прострочення товару на суму 100 800,00 грн за видатковою накладною від 02.10.2024 № 3 є період з 01.10.2024 по 01.10.2024; на суму 100 800,00 грн за видатковою накладною від 04.10.2024 № 4 є період з 01.10.2024 по 03.10.2024; на суму 100 800,00 грн за видатковою накладною від 08.10.2024 № 5 є період з 01.10.2024 по 07.10.2024; на суму 201 600,00 грн за видатковою накладною від 17.10.2024 № 6 є період з 01.10.2024 по 16.10.2024; на суму 120 960,00 грн за видатковою накладною від 21.10.2024 № 7 є період з 01.10.2024 по 20.10.2024; на суму 110 880,00 грн за видатковою накладною від 17.11.2024 № 8 є період з 01.10.2024 по 16.11.2024; на суму 206 640,00 грн за видатковою накладною від 18.11.2024 № 9 є період з 01.10.2024 по 17.11.2024; на суму 211 680,00 грн за видатковою накладною від 22.11.2024 № 10 є період з 01.10.2024 по 21.11.2024; на суму 151 200,00 грн за видатковою накладною від 23.11.2024 № 11 є період з 01.10.2024 по 22.11.2024; на суму 176 400,00 грн за видатковою накладною від 25.11.2024 № 12 є період з 01.10.2024 по 24.11.2024.
Отже, за перерахунком суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 35 950,09 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Крім того, перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 195 552,00 грн, суд зазначає про його необґрунтованість, оскільки вбачається, що позивачем здійснювалось нарахування штрафу у тому числі і щодо поставки по видатковій накладній від 21.10.2024 № 7 на суму 120 960,00 грн, період прострочення за якою не перевищує 20 календарних днів. Водночас, умови п. 10.2. Договору чітко передбачають нарахування штрафу лише за прострочення понад 20 календарних днів, тоді як прострочення за вказаною поставкою становить 20 календарних днів.
Отже, суд вважає, що обґрунтованим розміром штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, є сума 171 360,00 грн. Таким чином, позовні вимоги у даній частині також задовольняються судом частково.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМТЕХПРОМ» (бульв. Незалежності, 16, офіс 411, м. Бровари, Київська область, 07400; ідентифікаційний код 44510860) на користь Приватного акціонерного товариства «Київський електровагоноремонтний завод» (вул. Січеславська (Ползунова), 2, м. Київ, 03049; ідентифікаційний код 00480247) 35 950,09 грн пені, 171 360,00 грн штрафу та 2 487,72 грн судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано: 14.04.2025.
Суддя Т.Ю. Трофименко