ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.04.2025Справа № 910/15647/24
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, село Мала Олександрівка, ВУЛИЦЯ ГАГАРІНА, будинок 14-А, Ідентифікаційний код юридичної особи 38636228)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» (04074, місто Київ, ВУЛИЦЯ СОКАЛЬСЬКА, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 41142945) стягнення заборгованості у розмірі 6 297 грн. 31 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 6 297 грн. 31 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором про надання послуг, укладеним у спрощений спосіб.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 року відкрито провадження у справі № 910/15647/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
15.01.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд продовжити ТОВ "Ріновейл ЛТД" строк для подання відзиву на позовну заяву по справі №910/15647/24.
15.01.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 року у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» про продовження процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву по справі №910/15647/24 відмовлено. Поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» процесуальний строк для подання суду відзиву на позовну заяву по справі №910/15647/24. Долучено відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» по справі №910/15647/24 до матеріалів справи. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» оригінал Акта здачі - приймання робіт (надання послуг) №19 від 14.08.2023 року на суму в розмірі 6 000 грн. 00 коп.
21.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.
21.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.
24.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшли заперечення.
24.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про об'єднання справ в одне провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 року у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» про об'єднання в одне провадження справ №910/15647/24, №910/14291/24 за позовами Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» про стягнення заборгованості відмовлено.
30.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 року витребувано від ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДПС у м. Києві (04213, м. Київ, просп. Володимира Івасюка, 58) інформацію про включення Товариством з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» (04074, місто Київ, ВУЛИЦЯ СОКАЛЬСЬКА, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 41142945) до податкового кредиту з податку на додану вартість та відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість за 2023 рік сум ПДВ за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, село Мала Олександрівка, ВУЛИЦЯ ГАГАРІНА, будинок 14-А, Ідентифікаційний код юридичної особи 38636228) на підставі Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №19 від 14.08.2023 року на суму в розмірі 6 000 грн. 00 коп.
24.03.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДПС у м. Києві надійшла інформація на виконання вимог ухвали суду.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.12.2024 року була надіслана до електронного кабінету Сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Сторін.
Що стосується клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» про призначення у справі судової експертизи, Суд зазначає.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що директор ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоний О. В. не підписував вищевказаний акт та не проставляв на ньому печатку підприємства, а також не надавав іншим особам доручення на вчинення таких дій. ТОВ "Ріновейл ЛТД" не має можливості надати докази на підтвердження своїх доводів через відсутність оригіналу долученого до позовної заяви Акту №19 від 14.08.2023, що унеможливлює проведення експертизи за його замовленням.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.
Згідно зі ст. 100 Господарського процесуального кодексу України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Згідно зі ст.104 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Згідно з п.1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп'яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).
Об'єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань.
Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Згідно з положеннями оформлення документів для проведення експертиз (досліджень), які наведено у Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженій Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5), коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта (крім об'єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта) (пункт 3.5).
Для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації (п. 1.3.)
Таким чином, з метою проведення почеркознавчих досліджень підписів мають надаватися відібрані експериментальні зразки почерку та пред'являтись вільні зразки підпису. Однак, як вбачається з пояснень Відповідача директор ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоний О.В. починаючи з 30.09.2024 знаходиться у відрядженні за місцем здійснення будівництва фортифікаційних споруд поза межами м. Києва, на півночі Київської області, де часто відсутній телефонний зв'язок та доступ до мережі Інтернет. За таких підстав, Суд дійшов висновку про неможливість учасниками справи забезпечити явку у судове засідання директора ТОВ "Ріновейл ЛТД" для відібрання експериментальних зразків підпису та пред'явлення вільних зразків підпису, що є необхідним для призначення судової почеркознавчої експертизи.
Суд зауважує, що призначення судом судової експертизи без відібрання експериментальних зразків підпису призведе до затягування вирішення спору у справі, оскільки судова експертиза не зможе бути проведена за відсутності необхідних документів.
Крім того, з огляду на дослідження наданого Позивачем оригіналу Акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) №19 від 14.08.2023 року на суму 6000,00 грн. та враховуючи наявні в матеріалах справи докази, у суду не виникло питань, які потребують спеціальних знань, а фактичні обставин справи можуть бути встановлені судом за результатами оцінки наявних у справі доказів. Обставин, які б ставили під сумнів обставини щодо підпису документів та відтиску печатки Товариств, судом не з'ясовано. Більше того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження втрати Відповідачем печатки, яка міститься на Акті здачі-приймання робіт (наданих послуг) №19 від 14.08.2023 року.
Таким чином, Суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» про призначення у справі судової експертизи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» надало послуги довгоміра МАЗ 642205, а Товариство з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» в свою чергу прийняло вказані послуги, що підтверджується Актом здачі - приймання робіт (надання плоску) №19 від 14.08.2023 року на суму в розмірі 6 000 грн. 00 коп. (а.с.9)
Позивачем неодноразово (29.07.2024 року, 12.11.2024 року) надсилались на адресу Відповідача претензії №8 від 29.07.2024 року, №13 від 12.11.2024 року з вимогою здійснити оплату за надані послуги, що підтверджуються копіями описів вкладення у цінний лист, накладних, фіскальних чеків. (а.с.11-15)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем не була здійснена оплата за надані послуги у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» перед Позивачем складає 6 000 грн. 00 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» інфляційні у розмірі 236 грн. 82 коп., 3% річних у розмірі 60 грн. 49 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що директор ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоний О. В. не підписував вищевказаний акт та не проставляв на ньому печатку підприємства, а також не надавав іншим особам доручення на вчинення таких дій.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Відповідно до приписів ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» надало послуги довгоміра МАЗ 642205, а Товариство з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» в свою чергу прийняло вказані послуги, що підтверджується Актом здачі - приймання робіт (надання плоску) №19 від 14.08.2023 року на суму в розмірі 6 000 грн. 00 коп., який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.9)
Суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини з надання послуг, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що директор ТОВ "Ріновейл ЛТД" Червоний О. В. не підписував вищевказаний акт та не проставляв на ньому печатку підприємства, а також не надавав іншим особам доручення на вчинення таких дій.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так само пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Документами, які є підставою для оприбуткування товару та внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри, є накладні та товарно-транспортні накладні. При цьому вказані первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити та містити дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують факт надання послуг, тому належним і допустимим доказом виконання робіт є акти надання послуг у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити.
Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції, і власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Яке вже неодноразово зазначав Верховний Суд (постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, чи була печатка загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відбитком печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відбиток печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Відповідно до п.п. 1, 2, 4 - 7, 9 - 11 глави 3 розділу IІ «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (затверджені наказом Мінюсту України від 18.06.2015 № 1000/544; зареєстровані в Мінюсті України 22.06.2015 р. за №736/27181), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами, - право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.
На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
В установах дозволяється також застосовувати печатки структурних підрозділів (служби діловодства, бухгалтерії, кадрової служби тощо), печатки для окремих категорій документів (для копій, перепусток, конвертів тощо), а також металеві печатки - для опечатування приміщень, шаф, сейфів.
В інструкції з діловодства установи визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток.
Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.
Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.
У посадових інструкціях визначаються повноваження щодо засвідчення документів та їх копій.
Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі.
Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.
Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.
Отже, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки. За таких обставин відповідач, як суб'єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при засвідченні спірного акта прийому-передачі наданих послуг.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, у розумінні ст. ст. 76-79, 91 ГПК України, які б свідчили про те, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» була втрачена, чи була підроблена, чи було інше незаконне використання цієї печатки третіми особами всупереч волі Відповідача.
Крім того, у відзиві на позовну заяву Відповідач не заперечував проти факту надання послуг на підставі Акта здачі - приймання робіт (надання плоску) №19 від 14.08.2023 року на суму в розмірі 6 000 грн. 00 коп.
Враховуючи викладене, Суд зазначає, що Акт здачі - приймання робіт (надання плоску) №19 від 14.08.2023 року на суму в розмірі 6 000 грн. 00 коп. є первинним документом відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", який фіксує факт здійснення господарських операцій, та є підставою для проведення розрахунку за надані послуги.
В матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.06.2023 - 26.10.2023, за яким заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» перед Позивачем становить 6000 грн. 00 коп., який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.10)
Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18.
Враховуючи викладене, з урахуванням того, що наявність заборгованості Відповідача підтверджується первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", Суд приймає до уваги Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.06.2023 - 26.10.2023, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, в якості належного та допустимого доказу у справі.
Крім того, на підтвердження надання послуг Позивачем долучено до матеріалів справи податкову накладну №25 від 14.08.2023 р., які прийняті ДПС України, що підтверджується відповідною квитанцією. (а.с.59-60)
Відповідно до п. 15.1 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.16.1.4 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 14.1.178. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата складання податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
201.10. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Враховуючи вищенаведене, Судом встановлено, що зі спірної господарської операції Позивачем виписано Відповідачу податкову накладну та сплачено податок на додану вартість в доход Державного бюджету України, а Відповідачем сформовано податковий кредит.
При цьому, Суд звертає увагу, що Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ним подавались уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем (позивачем) за оспорюваними накладними.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 року витребувано від ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДПС у м. Києві (04213, м. Київ, просп. Володимира Івасюка, 58) інформацію про включення Товариством з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» (04074, місто Київ, ВУЛИЦЯ СОКАЛЬСЬКА, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 41142945) до податкового кредиту з податку на додану вартість та відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість за 2023 рік сум ПДВ за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, село Мала Олександрівка, ВУЛИЦЯ ГАГАРІНА, будинок 14-А, Ідентифікаційний код юридичної особи 38636228) на підставі Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №19 від 14.08.2023 року на суму в розмірі 6 000 грн. 00 коп.
У матеріалах справи наявна відповідь Головного управління ДПС у м. Києві від 18.03.2025, відповідно до якої ДПС у м. Києві повідомило про неможливість надання інформації, яка витребовувалась судом з тих підстав, що Порядком № 21 не передбачено вимог щодо декларування суб'єктами господарювання в податковій звітності з податку на додану вартість показників за операціями в розрізі документів первинного обліку. Відображення ТОВ "РІНОВЕЙЛ ЛТД" (код ЄДРПОУ 41142945) в розділі II "Податковий кредит" Додатку 1 операцій згідно з Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №19 від 14.08.2023 року, можливо встановити виключно під час документальної перевірки, проведеної відповідно до вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, відтак судом не вбачається за можливе встановити факт використання відповідачем податкового кредиту за спірним зобов'язанням. (а.с.137-139)
Враховуючи вище викладене, Суд вважає необґрунтованими заперечення Відповідача щодо Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №19 від 14.08.2023.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивачем неодноразово (29.07.2024 року, 12.11.2024 року) надсилались на адресу Відповідача претензії №8 від 29.07.2024 року, №13 від 12.11.2024 року з вимогою здійснити оплату за надані послуги, що підтверджуються копіями описів вкладення у цінний лист, накладних, фіскальних чеків. (а.с.11-15) Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання вказаних претензій Відповідачем.
Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Правилами поштового зв'язку визначено, що:
адресат - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім'я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці;
поштова адреса - адреса відправника та адресата, яка зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці;
реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;
повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Також в силу Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.
Згідно з п.1 глави ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):
1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;
2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;
3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;
4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,
де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.
Враховуючи те, що відправлення здійснено з м. Києва у м. Київ, у даному випадку нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції становлять 4 дні. Таким чином, Відповідач мав отримати претензію №8 від 29.07.2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» саме 02.08.2024 року.
Враховуючи вищенаведені норми ч.2 ст. 530 ЦК України, обов'язок Відповідача по оплаті наданих й прийнятих послуг на загальну суму в розмірі 6 000 грн. 00 коп. настав 09.08.2024 року.
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» за Договором надання послуг, укладеним у спрощений спосіб, становить 6 000 грн. 00 коп.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» в розмірі 6 000 грн. 00 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих та прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 6 000 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 10.08.2024 р. по 10.12.2024 р. у розмірі 60 грн. 49 коп. та інфляційні у розмірі 236 грн. 82 коп.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за надані послуги за загальний період прострочки з 10.08.2024 р. по 10.12.2024 р. у розмірі 60 грн. 49 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 10.08.2024 р. по 10.12.2024 р. у розмірі 236 грн. 82 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 6 000 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 60 грн. 49 коп., інфляційні у розмірі 236 грн. 82 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.
Позивачем також заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» (замовник) та адвокатським об'єднанням «Українська правозахисна фундація» (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги б/н, за умовами якого Виконавець (адвокат) відповідно до умов цього Договору готує, складає позовну заяву про стягнення заборгованості з ТОВ «РІНОВЕЙЛ ЛІТД» актом здачі-приймання робіт (надання послуг) Nє 19 від 14.08.2023 року(рахунок Nє 13 від 14.08.2023) до господарського суду м. Києва, а також складає інші заяви по суті, заяви з процесуальних питань, інші необхідні процесуальні документи, бере участь з розгляду справи у господарському суді м.Києва у випадках передбачених законом, представляє інтереси Замовника, як позивача, господарському суді м.Києва та власними силами забезпечує участь адвоката у судових засіданнях з розгляду цієї справи, здійснює збір доказів, документів та вчиняє інші дії з підготовки позовної заяви, розгляду справи в суді тощо в порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України.
Згідно з п.2.1 Договору за надання правової допомоги за цим договором Замовник сплачує Виконавцю гонорар у розмірі, що визначений у додатку №1 до цього договору, що є його невід?ємною частиною. Сплата гонорару Виконавцю здійснюється Замовником у безготівковій формі на банківський рахунок Виконавця протягом 90 календарних днів з дня підписання даного договору.
Додатком №1 до Договору Сторони узгодили найменування послуги: складання позовної заяви ТОВ «МАНБУД» у господарський суд м. Києва до відповідача (боржника) ТОВ «РІНОВЕЙЛ ЛІД» код ЄДРПОУ 41142945 про стягнення заборгованості за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №19 від 14.08.2023 року (рахунок №13 від 14.08.2023) та проведення розрахунку ціни позову (3% річних. інфляційних втрат відповідно до ст.625 ЦК України) та направлення (надання) підготовленого позову Замовнику для підписання керівником, розмір якої становить 3000 грн.
Судом встановлено, що Добринін В.В. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №2357/10 від 25.09.2003.
У відзиві на позовну заяву Відповідач заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Крім того, Суд враховує, що наданий акт прийому передачі виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РІНОВЕЙЛ ЛТД» (04074, місто Київ, ВУЛИЦЯ СОКАЛЬСЬКА, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 41142945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНБУД» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, село Мала Олександрівка, ВУЛИЦЯ ГАГАРІНА, будинок 14-А, Ідентифікаційний код юридичної особи 38636228) заборгованість у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 60 (шістдесят) грн. 49 коп., інфляційні у розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн. 82 коп., судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дів) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 07 квітня 2025 року.
Суддя О.В. Чинчин