14 квітня 2025 року м. Харків Справа № 922/4041/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс" (вх. №268 Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі №922/4041/24
за позовною заявою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз", м.Харків
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс", смт Малинівка
про стягнення 159056,66 грн,-
15.11.2024 року позивач - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс" про стягнення заборгованості за договором розподілу природного газу №09420WDWBIFP016 від 01.01.2016 року у розмірі 159056,66 грн, з яких: заборгованість з розподілу природного газу за період травень 2022 року - червень 2023 року у сумі 141148,62 грн; 3% річних - 5000,14 грн; інфляційні втрати - 12907,90грн. Крім того, позивач просить суд визначити в рішенні суду про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі №922/4041/24 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс" на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" заборгованість за Договором розподілу природного газу №09420WDWBIFP016 від 01.01.2016 року за період з травня 2022 року по червень 2023 року у сумі 141148,62 грн, 3% річних в сумі 5000,14грн, інфляційні втрати в сумі 12907,90 грн, а також 2422,40 грн судового збору; органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2024 у справі №922/4041/24 здійснювати нарахування до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс" на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" 3% річних на суму непогашеного за договором №09420WDWBIFP016 від 01.01.2016 боргу в розмірі 141148,62 грн за такою формулою: С * 3/100 * Д / 365, де С сума заборгованості; Д кількість днів прострочення, починаючи з дати ухвалення судового рішення і до моменту виконання цього рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконав своє зобов'язання з оплати газу, як того вимагають положення Типового договору, затвердженого НКРЕКП.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс" з відповідним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що:
- суд першої інстанції не з'ясував належним чином, чи дійсно в період з травня 2022 по червень 2023 року відповідач мав можливість отримувати послуги з розподілу природного газу. Підприємство знаходиться у селищі Малинівка Чугуївського району Харківської області, територія якого у спірний період перебувала у зоні бойових дій, що підтверджується: Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022 - включає Малинівську громаду до переліку громад, розташованих у районі бойових дій; Наказом №309 від 22.12.2022 - зазначає, що з 24.02.2022 по 05.05.2022 на цій території велися активні бойові дії; листами Малинівської селищної військової адміністрації від 16.12.2022 та 27.07.2023, які підтверджують фактичну ситуацію з безпекою в регіоні. Отже, апелянт стверджує, що фізично не міг використовувати природний газ, а отже, не мав обов'язку сплачувати за розподіл;
- суд першої інстанції, за твердженням апелянта, формально сприйняв позицію позивача, без критичної оцінки поданих ним актів наданих послуг. Апелянт вказує, що відсутність підпису з боку споживача на актах не може бути проігнорована, і така обставина повинна була стати підставою для сумніву в реальності надання послуг. Крім того, не було здійснено належної оцінки доводів про форс-мажорні обставини та фактичну неможливість виконання договірних зобов'язань у зв'язку з війною;
- одним із ключових аргументів апелянта є те, що плата за розподіл природного газу є винагородою за фактично надану послугу, тобто, за фактичний розподіл. Оскільки розподіл газу можливий лише у випадку, якщо об'єкт відповідача функціонує та приймає газ, а в умовах воєнного часу підприємство фактично не здійснювало господарської діяльності, обсяг споживання газу був нульовим, і послуга розподілу не могла бути надана в розумінні ст. 901 ЦК України.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс" на рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі №922/4041/24; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс" на рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі №922/4041/24 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи; позивачу встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4041/24.
28.02.2025 від Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтуванні відзиву, вказує що:
- між сторонами був укладений дійсний договір розподілу природного газу шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання №09420WDWBIFP016 від 01.01.2016 року. Ця заява підтверджує прийняття умов Типового договору, затвердженого НКРЕКП, який є публічним договором, обов'язковим для виконання;
- факт війни або бойових дій не є автоматичною підставою для звільнення від оплати за надані послуги. Він зазначає, що відповідач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував знищення або відключення точки комерційного обліку або засвідчував фактичну неможливість отримання газу (наприклад, довідки про відсутність подачі газу, фото пошкодженого обладнання, тощо);
- у спірний період він здійснював експлуатацію та обслуговування газорозподільної системи, забезпечував доступ відповідача до об'єкта, а тому факт споживання або його відсутність не має вирішального значення. Інакше кажучи, плата справляється не за фактичне споживання, а за технічну готовність до розподілу газу, що відповідає загальній регуляторній практиці у сфері енергетики;
- акти наданих послуг були складені та направлені відповідачу. Відсутність підпису на актах не свідчить про ненадання послуги, оскільки відповідач не скористався правом заперечити ці акти в установленому порядку (протягом п'яти днів), як це передбачено Типовим договором. На думку позивача, відсутність підпису на актах не спростовує їх юридичної сили, якщо немає належних доказів відмови від прийняття послуги чи її фактичної відсутності.
Апелянт просить задовольнити клопотання про поновлення процесуального строку для подання доказів, поновити строк подання доказів та долучити до матеріалів справи Звіти про обсяги споживання природного газу ТОВ "ХЛГЗ-плюс" за період з 01.02.2022 по 01.2023 та Акт технічної перевірки вузла обліку від 23.02.2022 року.
Колегія суддів зазначає, що відповідні докази мали бути подані учасником справи на момент розгляду справи в суді першої інстанції. Як вбачається з оскарженого рішення, зазначені звіти та акт судом першої інстанції не досліджувалися, хоча існували під час розгляду справи місцевим судом.
За змістом статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Чинне процесуальне законодавство не передбачає можливості або права суду апеляційної інстанції здійснювати повторний перегляд справи на підставі доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи у суді першої інстанції. Тобто, суд апеляційної інстанції обмежений у прийнятті додаткових доказів, які вправі приймати лише за умови, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Жодного обґрунтування для прийняття такого доказу на стадії апеляційного перегляду апеляційна скарга не містить.
У зв'язку з цим, колегія суддів не приймає надані звіти та акт як нові докази, на стадії апеляційного перегляду та розгляд справи здійснює без його врахування.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини справи.
01.01.2016 року між Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (на момент укладання - Публічне акціонерне товариство «Харківгаз», далі - АТ «Харківгаз», позивач, Оператор ГРМ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс" (далі - ХЛГЗ - ПЛЮС, відповідач, споживач) було укладено договір розподілу природного газу шляхом підписанням споживачем Заяви-приєднання №09420WDWBIFP016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) (далі - Заява).
Підписанням Заяви відповідач приєднався до умов Типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015 р. (далі - Договір).
АТ «Харківгаз» надавало послуги з розподілу природного газу споживачу по точці комерційного обліку, визначеній Додатком № 4 до Договору, а саме: Чугуївський район, смт Малинівка, вул. Олімпійська, 1.
Правовідносини між споживачем та Оператором ГРМ врегульовані Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс ГРМ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824, постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу" тощо.
Закон України "Про ринок природного газу" визначає наступних суб'єктів ринку природного газу: оператор газотранспортної системи; оператор газорозподільної системи; оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.
АТ ОГС «Харківгаз» згідно норм чинного законодавства є Оператором газорозподільної системи, який до 01.07.2023 здійснював господарську діяльність з розподілу природного газу на території Харківської області на підставі ліцензії, виданої згідно постанови НКРЕКП № 809 від 19.06.2017.
Відповідно до Кодексу ГРМ, Оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
У спірних правовідносинах відповідач згідно норм чинного законодавства має статус споживача природного газу (згідно п. 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу).
Відповідно до пункту 1 розділу 3 глави VI Кодексу ГРМ споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газ (глава 1 розділу І Кодексу ГРМ).
Відповідно до пункту 3 глави 3 розділ VІ Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633,634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Згідно з пунктом 4 глави 3 розділу VІ Кодекс ГРМ договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Згідно з пунктом 2.1. Договору Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.
Постановою НКРЕКП № 2080 від 07.10.2019 внесено зміни до Кодексу ГРМ (та до договору відповідно), згідно яких з 01.01.2020 запроваджується новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРМ виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній рік.
Пунктом 12.2. Договору передбачено, що якщо в установленому порядку Регулятором будуть внесені зміни до редакції Типового договору розподілу природного газу, Оператор ГРМ зобов'язується розмістити повідомлення про такі зміни на сайті та в офіційних друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, не менше ніж за десять днів до набрання змінами чинності, крім випадків, для яких цим Договором встановлений інший термін та/або порядок повідомлення про внесення змін.
У разі незгоди Споживача зі змінами він має право розірвати цей Договір шляхом надсилання письмового повідомлення Оператору ГРМ протягом десяти календарних днів з дня, коли він дізнався чи міг дізнатися про внесені до цього Договору зміни. Нерозірвання цього Договору у вказаний строк та продовження споживання природного газу свідчить про згоду Споживача з внесеними до цього Договору змінами.
Відповідно до пункту 6.1. Договору (зі змінами) оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Пунктом 6.3. Договору передбачено, що величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.
Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.
Відповідно до пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Газовий рік - період часу, який розпочинається з першої газової доби жовтня поточного календарного року і триває до першої газової доби жовтня наступного календарного року (згідно пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ).
Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об'єктах з розбивкою по кожному об'єкту в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік. У такому разі, якщо фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність сумарно по всіх його об'єктах, величина перевищення має бути сплачена споживачем за півторакратною вартістю тарифу на розподіл природного газу на користь Оператора ГРМ відповідно до договору розподілу природного газу.
Враховуючи умови договору та норми Кодексу, Оператором ГРМ було визначено обсяг річної замовленої потужності споживача на 2022 рік, про що зазначено в Акті № ХА00041802 приймання-передачі природного газу від 30.09.2021, яка становить: 76 004,08 м. куб - величина річної замовленої потужності на 2022 рік, та, відповідно, 6 333,67 м. куб. - величина замовленої потужності на місяць.
Враховуючи умови договору та норми Кодексу, Оператором ГРМ було визначено обсяг замовленої річної потужності споживача на 2023 рік, про що зазначено в Акті № ХА00053735 приймання-передачі природного газу від 30.09.2021, яка становить: 16 876,15 м. куб - величина річної замовленої потужності на 2023 рік, та, відповідно, 1 406,35 м. куб. - величина замовленої потужності на місяць.
Пунктом 10 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем встановлено, що надання оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг. Акт надсилається оператором ГРМ споживачеві. Споживач протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язаний повернути Оператору ГРМ один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством. До вирішення спірних питань сума до сплати за надані послуги з розподілу природного газу ГРМ установлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
Крім того, відповідно до п. 6.8. розд. VI Типового договору надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
На підставі вищевикладеного та умов договору, Позивачем складено акти наданих послуг:
- № ХАЯ82009261 від 31.05.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у травні 2022 року склав 6 333,68 м. куб., вартість наданих послуг складає 15 124,82 грн (в т.ч. ПДВ 2 520,80 грн);
- № ХАЯ82010909 від 30.06.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у червні 2022 року склав 6 333,67 м. куб., вартість наданих послуг складає 15 124,80 грн (в т.ч. ПДВ 2 520,80 грн);
- № ХАЯ82012700 від 31.07.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у липні 2022 року склав 6 333,67 м. куб., вартість наданих послуг складає 15 124,80 грн (в т.ч. ПДВ 2 520,80 грн);
- № ХАЯ82014388 від 31.08.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у серпні 2022 року склав 6 333,68 м. куб., вартість наданих послуг складає 15 124,82 грн (в т.ч. ПДВ 2 520,80 грн);
- № ХАЯ82015833 від 30.09.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у вересні 2022 року склав 6 333,68 м. куб., вартість наданих послуг складає 15 124,82 грн (в т.ч. ПДВ 2 520,80 грн);
- № ХАЯ82017704 від 31.10.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у жовтні 2022 року склав 6 333,66 м. куб., вартість наданих послуг складає 15 124,78 грн (в т.ч. ПДВ 2 520,80 грн);
- № ХАЯ82019411 від 30.11.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у листопаді 2022 року склав 6 333,68 м. куб., вартість наданих послуг складає 15 124,82 грн (в т.ч. ПДВ 2 520,80 грн);
- № ХАЯ82021065 від 31.12.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у грудні 2022 року склав 6 333,67 м. куб., вартість наданих послуг складає 15 124,80 грн (в т.ч. ПДВ 2 520,80 грн);
- № ХАЯ70256 від 31.01.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у січні 2023 року склав 1 406,35 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 358,37 грн (в т.ч. ПДВ 559,73 грн);
- № ХАЯ70528 від 28.02.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у лютому 2023 року склав 1 406,35 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 358,37 грн (в т.ч. ПДВ 559,73 грн);
- № ХАЯ70786 від 31.03.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у березні 2023 року склав 1 406,35 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 358,37 грн (в т.ч. ПДВ 559,73 грн);
- № ХАЯ71044 від 30.04.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у квітні 2023 року склав 1 406,35 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 358,37 грн (в т.ч. ПДВ 559,73 грн);
- № БХ000008678 від 31.05.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у травні 2023 року склав 1 406,34 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 358,34 грн (в т.ч. ПДВ 559,72 грн);
- № БХ000011210 від 30.06.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у червні 2023 року склав 1 406,35 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 358,37 грн (в т.ч. ПДВ 559,73 грн).
Дані акти наданих послуг направлялись споживачеві разом із листом від 26.12.2022 №610-Сл-15985-1222 та досудовим попередженням від 23.12.2022 №610-Сл-15920-1222 (відправлено 27.12.2022), Претензією від 23.08.2023 №1230 (відправлено 24.08.2023).
Позивач зазначає, що ним у повному обсязі виконано свої зобов'язання щодо забезпечення можливості цілодобового доступу Відповідача до газорозподільної системи та надання послуги з розподілу належних йому об'ємів (обсягів) природного газу згідно умов Договору, зокрема у спірний період - травень 2022 - червень 2023.
В свою чергу, за твердженнями позивача, відповідачем не виконано зобов'язання за договором в частині оплати вартості величини річної замовленої потужності. На теперішній час заборгованість відповідачем не погашена.
Як зазначає позивач, станом на день звернення до суду заборгованість відповідача за період травень 2022 року - червень 2023 року становить 141148,62 грн.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем свої зобов'язань за договором, позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 12907,90 грн та 3% річних у розмірі 5000,14 грн.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до положень статті 40 Закону України "Про ринок природного газу" розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.
Взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем визначаються Кодексом газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП 30.09.2015 №2494, зареєстрованого Міністерством юстиції України 06.11.2015 за №1379/27824 (далі - Кодекс ГРС).
Кодекс ГРС визначає, зокрема умови забезпечення: надійної і безпечної експлуатації газорозподільних систем та гарантованого рівня розподілу (переміщення) природного газу до/від суміжних суб'єктів ринку природного газу відповідної якості; комерційного, у тому числі приладового обліку природного газу в газорозподільній системі та визначення його об'ємів і обсягів передачі до/з газорозподільної системи, у тому числі в розрізі суб'єктів ринку природного газу.
Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2498 (далі - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом (п.2 розділу VІ Кодексу ГРС).
Пунктами 1, 2 Глави 6 Розділу VI Кодексу газорозподільних систем передбачено, що розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу).
Відповідно до пункту 1 розділу 3 глави VI Кодексу ГРМ споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газ (глава І розділ 1 Кодексу ГРМ).
Відповідно до пункту 3 глави 3 розділ VІ Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Згідно з пунктом 4 глави 3 розділу VІ Кодекс ГРМ договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем підписано заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу № 09420WDWBIFP016 від 01.01.2016.
Отже відповідач приєднався до умов типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП №2498 від 30.09.2015, та взяв на себе зобов'язання належним чином виконувати умови зазначеного договору, в тому числі в частині оплати вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором.
Із обставин спору та матеріалів справи слідує, що АТ "Харківгаз" надавало послуги з розподілу природного газу споживачу по точці комерційного обліку, яка визначена Додатком №4 до Типового договору розподілу природного газу та додається до заяви-приєднання, а саме: смт Малинівка, вул. Олімпійська, буд.1
Згідно з пунктом 2.1. договору Оператор ГРМ зобов'язувався надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Постановою НКРЕКП № 2080 від 07.10.2019 внесено зміни до Кодексу ГРМ, згідно яких з 01.01.2020 запроваджується новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРМ виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній рік.
Пунктом 12.2. договору передбачено, що якщо в установленому порядку Регулятором будуть внесені зміни до редакції Типового договору розподілу природного газу, Оператор ГРМ зобов'язується розмістити повідомлення про такі зміни на сайті та в офіційних друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, не менше ніж за десять днів до набрання змінами чинності, крім випадків, для яких цим договором встановлений інший термін та/або порядок повідомлення про внесення змін.
У разі незгоди споживача зі змінами він має право розірвати цей договір шляхом надсилання письмового повідомлення Оператору ГРМ протягом десяти календарних днів з дня, коли він дізнався чи міг дізнатися про внесені до цього договору зміни. Нерозірвання цього Договору у вказаний строк та продовження споживання природного газу свідчить про згоду Споживача з внесеними до цього договору змінами.
Відповідно до пункту 6.1. договору (зі змінами) оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Пунктом 6.3. договору передбачено, що величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.
Відповідно до пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Згідно з пунктом пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ газовий рік - період часу, який розпочинається з першої газової доби жовтня поточного календарного року і триває до першої газової доби жовтня наступного календарного року.
Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об'єктах з розбивкою по кожному об'єкту в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік. У такому разі, якщо фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність сумарно по всіх його об'єктах, величина перевищення має бути сплачена споживачем за півторакратною вартістю тарифу на розподіл природного газу на користь Оператора ГРМ відповідно до договору розподілу природного газу.
Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було визначено плановий обсяг замовленої річної потужності споживача на 2022 рік, про що сторонами складено Акт № ХА00041802 приймання-передачі природного газу від 30.09.2021, яка становить: 76 004,08 м. куб - величина річної замовленої потужності на 2022 рік, та, відповідно, 6 333,67 м. куб. - величина замовленої потужності на місяць.
Враховуючи умови договору та норми Кодексу, Оператором ГРМ було визначено обсяг замовленої річної потужності споживача на 2023 рік, про що зазначено в Акті № ХА00053735 приймання-передачі природного газу від 30.09.2021, яка становить: 16 876,15 м. куб - величина річної замовленої потужності на 2023 рік, та, відповідно, 1 406,35 м. куб. - величина замовленої потужності на місяць.
Відповідно до пункту 6.8. Договору надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
Відповідно до пункту 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС надання Оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг.
Оператор ГРМ до п'ятого числа місяця, наступного за звітним, надсилає споживачу два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний період, підписані уповноваженим представником Оператором ГРМ.
Споживач протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язаний повернути Оператору ГРМ один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що в період з травня 2022 року по червень 2023 року позивачем було надано відповідачу послуги з розподілу природного газу, про що свідчать акти наданих послуг та акт приймання-передачі природного газу, які надіслані на адресу відповідача засобами поштового зв'язку.
Згідно з положеннями абзацу 3 пункту 10 глави 6 Розділу VI Кодексу ГРС, споживач протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язаний повернути Оператору ГРМ один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством. До вирішення спірних питань сума до сплати за надані послуги з розподілу природного газу ГРМ установлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
Згідно з абз.1 п.6.6. Договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти.
Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Статтею 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач направляв на адресу відповідача Акти разом із листом від 26.12.2022 №610-Сл-15985-1222 та досудовим попередженням від 23.12.2022 №610-Сл-15920-1222, Претензією від 23.08.2023 №1230.
Однак відповідач вмотивованої відмові від підписання актів не надав, також і не надав відповіді на претензію.
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір відповідно до статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним. Тобто однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання.
Матеріали справи підтверджено, що відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувалась вартість наданих позивачем послуг з розподілу природного газу за договором №09420WDWBIFP016 від 01.01.2016, а тому позивачем обґрунтовано розраховано та заявлено до стягнення заборгованість у розмірі 141148,62 грн.
Відповідачем доказів оплати заборгованості чи контррозрахунку суми боргу до суду не надано.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, викладені у матеріалах справи, свідчать про належне направлення позивачем на адресу відповідача документів, які підтверджують надання послуг, а саме актів наданих послуг, досудового попередження та претензії.
Водночас відповідач, у порушення вимог Кодексу газорозподільних систем та умов договору, не надав в установлений строк жодної мотивованої відмови від підписання актів, не здійснив узгодження обсягів заявлених послуг, не звертався до Оператора ГРМ із заявами щодо коригування замовленої потужності, а також не надав жодних доказів на підтвердження сплати заявленої до стягнення заборгованості або її частини.
За таких умов апеляційний суд не вбачає підстав вважати відсутність підпису споживача на актах безумовною підставою для визнання того, що послуга не була надана. З урахуванням принципу диспозитивності та процесуального обов'язку доказування, саме на відповідача покладався тягар доведення факту ненадання або неможливості отримання відповідної послуги.
Суд апеляційної інстанції вважає правомірним посилання місцевого суду на положення статей 599, 610, 612, 629 Цивільного кодексу України, відповідно до яких належне виконання зобов'язання є підставою для його припинення, а його невиконання або несвоєчасне виконання свідчить про порушення умов договору та настання прострочення боржника. У цьому контексті суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що договір розподілу природного газу залишався чинним у спірний період, а відповідач не звільнявся від обов'язку його виконання, у тому числі шляхом оплати виставлених рахунків на основі щомісячних актів.
Той факт, що відповідач не здійснив оплату в межах строків, визначених договором, і не надав жодного заперечення проти обсягів наданих послуг, у сукупності з положеннями договору, згідно з якими акт вважається погодженим у разі неподання обґрунтованих зауважень, свідчить про наявність у відповідача простроченого грошового зобов'язання. Такий підхід відповідає загальним принципам правового регулювання договірних зобов'язань, а також усталеній судовій практиці у сфері зобов'язань із розподілу природного газу.
Таким чином, апеляційний суд підтверджує висновок місцевого господарського суду про те, що заборгованість відповідача в обсязі 141 148,62 грн є підтвердженою, обґрунтованою, не спростованою контрдоказами та підлягає стягненню в межах позовних вимог.
Разом з тим, апелянт вказує, що суд першої інстанції не з'ясував належним чином, чи дійсно в період з травня 2022 по червень 2023 року відповідач мав можливість отримувати послуги з розподілу природного газу. Підприємство знаходиться у селищі Малинівка Чугуївського району Харківської області, територія якого у спірний період перебувала у зоні бойових дій, що підтверджується: Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022 - включає Малинівську громаду до переліку громад, розташованих у районі бойових дій; Наказом №309 від 22.12.2022 - зазначає, що з 24.02.2022 по 05.05.2022 на цій території велися активні бойові дії; листами Малинівської селищної військової адміністрації від 16.12.2022 та 27.07.2023, які підтверджують фактичну ситуацію з безпекою в регіоні. Отже, апелянт стверджує, що фізично не міг використовувати природний газ, а отже, не мав обов'язку сплачувати за розподіл.
З приводу цього, колегія суддів зазначає таке.
Апеляційний суд бере до уваги доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, пов'язаним із перебуванням підприємства відповідача у зоні бойових дій, зокрема на території Малинівської селищної територіальної громади Чугуївського району Харківської області. Таким чином, апелянт обґрунтовано посилається на вищеперераховані нормативні акти.
Однак, незважаючи на ці обставини, апеляційний суд зазначає, що сам по собі факт перебування об'єкта відповідача в зоні бойових дій не є безумовною підставою для звільнення від зобов'язання за договором розподілу природного газу. Для застосування таких наслідків необхідно встановити фактичну неможливість отримання послуги, що у відповідності до правових приписів повинна бути підтверджена належними доказами - технічними актами, заявами до оператора ГРМ, актами обстеження, фото- чи відеофіксацією стану об'єкта тощо.
У даному випадку, апелянт не надав доказів того, що внаслідок бойових дій:
- точка комерційного обліку була фізично знищена або відключена;
- оператор ГРМ не мав технічної можливості забезпечити послугу;
- відповідач звертався до позивача з повідомленнями про відключення, припинення діяльності, або іншим чином заявляв про форс-мажор.
Апеляційний суд виходить із того, що відповідно до публічного договору розподілу природного газу, затвердженого Постановою НКРЕКП №2498, послуга вважається наданою з моменту забезпечення доступу до системи розподілу, незалежно від фактичного обсягу споживання, якщо не доведено відсутність технічної можливості скористатися такою послугою. У цій справі таких доказів не подано, а тому правомірно діяла презумпція наданої послуги, яка підлягає оплаті.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що обставини, пов'язані з воєнним станом, хоч і є безумовно значущими, не можуть автоматично звільняти від виконання договірних зобов'язань, якщо відсутні докази того, що саме ці обставини спричинили неможливість отримання послуг і виконання договору.
Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було здійснено належної оцінки доводів про форс-мажорні обставини та фактичну неможливість виконання договірних зобов'язань у зв'язку з війною.
Апеляційний суд відхиляє ці доводи як необґрунтовані з огляду на таке.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката.
Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч.1 ст. 617 ЦК України).
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому, а сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 в справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Суд звертає увагу на той факт, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків у результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Посилання відповідача на те, що збройна агресія рф та введення воєнного стану є загальновідомою обставиною, автоматично не мотивує та не обґрунтовує, як саме наведені обставини вплинули на виконання обов'язку відповідача.
Так, зокрема, Листом від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України офіційно повідомила загалом про воєнний стан й його вплив на виконання обов'язків суб'єктами господарювання в Україні.
У той же час даний лист не містить ідентифікувальних ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. При цьому відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за спірним зобов'язанням, дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014.
Сторони є суб'єктами господарювання, тому в разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність провадиться ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків вчинення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків у результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Посилаючись на розділ Х Типового договору щодо форс-мажорних обставин, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.-7.1, яка засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», лист НКРЕКП від 24.05.2022 «Щодо оплати послуг розподілу природного газу та визначення обсягів споживання природного газу в умовах дії воєнного стану» в якому зазначено, що якщо внаслідок форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації проти України) було пошкоджено об'єкт газоспоживання споживача та/або його внутрішньобудинкову систему газопостачання, що призвело до унеможливлення використання споживачем свого права користуватися послугами розподілу природного газу, такий споживач на підставі положень розділу Х Типового договору має бути звільнений від оплати послуг розподілу природного газу, споживач відмовився від підписання актів наданих послуг з розподілу природного газу.
Згідно з пунктом 8 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ припинення або обмеження розподілу (споживання) природного газу не звільняє споживача від зобов'язання оплати вартості послуг за договором розподілу природного газу, крім випадку розірвання цього договору. У разі розірвання договору розподілу природного газу Оператор ГРМ коригує дані технічної потужності та вільної потужності для забезпечення нових приєднань (резерву потужності) на відповідній ГРП згідно з вимогами розділу VII цього Кодексу.
У матеріалах справи відсутні докази звернення ТОВ "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс" до позивача з пропозицією розірвати Типовий договір розподілу природного газу. У спірний період позивач забезпечував працездатність газорозподільної системи та забезпечував можливість відповідачу отримувати природний газ, у зв'язку з чим вказані послуги належать до оплати.
З моменту укладення між споживачем та Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, за наявності фізичного підключення об'єкта споживача до газорозподільної мережі, Оператором ГРМ здійснюється надання споживачу послуг з розподілу природного газу.
Газорозподільна система функціонує за принципом постійної та безперебійної наявності в системі газопостачання природного газу, який переміщується під тиском.
Фактичний розподіл природного газу для потреб споживача здійснюється Оператором ГРМ у загальному потоці природного газу від точок його надходження в ГРМ до пунктів призначення споживача (пункт 2 глави 5 розділу VI Кодексу ГРМ).
З цього питання суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №922/1703/20, який врахував, що у справі встановлено наявність у відповідача обсягів споживання природного газу за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, фізичне підключення об'єкта споживача до газорозподільної мережі у спірному періоді, наявність укладеного між сторонами договору розподілу природного газу, який не припинено, а також враховуючи те, що споживачем ні заява про остаточне припинення користування природним газом, ні уточнені заявки на величину річної замовленої потужності не подавалась, підтримав висновки суду апеляційної інстанції про існування у відповідача обов'язку оплати вартості послуг з розподілу природного газу в порядку передбаченому главою 6 розділу VI Кодексу ГРМ, в редакції постанови №2080 від 07.10.2019.
У листі регулятора НКРЕКП від 18.08.2022 №8526/16, на який посилається відповідач, вказано, що якщо внаслідок форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації проти України) було пошкоджено об'єкт газоспоживання споживача та/або його внутрішні газопроводи, що призвело до унеможливлення використання споживачем свого права користуватися послугами розподілу природного газу, такий споживач на підставі положень розділу Х Типового договору має бути звільнений від оплати послуг природного газу.
При цьому НКДРСЕКП звернуло увагу Операторів ГРМ, що у разі якщо об'єкти газопостачання споживачів природного газу були частково або повністю зруйнованими внаслідок бойових дій (форс-мажорних обставин) або пошкодження газорозподільної інфраструктури призвело до унеможливлення використання споживачем свого права доступу до газорозподільної системи для споживання природного газу, Оператори ГРМ не мають підстав для визначення об'єму розподілу та споживання природного газу по таких об'єктах споживачів та їх передачі на інформаційну платформу Оператора ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача.
У п. 1 ч.1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно з пунктами 10.1 - 10.4 розділу Х Типового договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору.
Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства.
Засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому законодавством порядку.
Тобто розділом Х Типового договору не передбачено звільнення від виконання зобов'язань, а передбачено звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань, а також передбачено відкладення виконання зобов'язань на строк дії форс-мажорних обставин за умови повідомлення іншої сторони про їх виникнення протягом 14 днів.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідач направляв на адресу позивача у визначений договором строк повідомлень про настання форс-мажорних обставин з відповідними документами.
Правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах у справах №910/15264/21, №910/8580/22, свідчить про те, що для застосування положень про форс-мажор сторона має не лише посилатися на надзвичайні події, але й належним чином документально підтвердити, що саме вони унеможливили виконання конкретного зобов'язання, а також - що вжито усіх можливих заходів для запобігання невиконанню.
Так, відповідачем долучено до матеріалів справи Акт обстеження будівель та споруд, пошкоджених під час проведення бойових дій на території Харківської області, внаслідок збройної агресії російської федерації від 23.09.2022, акти про пожежу, витяги з реєстру досудових розслідувань, звіт за результатами обстеження нежитлових будівель та споруд, до яких долучено відповідні фотознімки. З цих документів, вбачається, що майно Відповідача внаслідок обстрілів артилерією частково зазнало певних ушкоджень. Водночас, Відповідачем не доведено, що ці пошкодження призвели до унеможливлення реалізації Споживачем свого права користуватися послугами розподілу природного газу у спірному періоді.
Належних та допустимих доказів пошкодження об'єкту газоспоживання споживача та/або його внутрішньобудинкової системи газопостачання, яке призвело до унеможливлення використання споживачем свого права користуватися послугами розподілу природного газу у спірний період, споживачем не надано ані позивачеві у визначений законодавством строк, ані до суду.
Додана відповідачем до матеріалів справи копія Сертифікату №6300-24-1481 від 31 липня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчує форс-мажорні обставини щодо обов'язку (зобов'язання), а саме: нарахувати податкові зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, та з урахуванням п. 32-1 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Тобто, зазначений Сертифікат №6300-24-1481 від 31 липня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) не засвідчує факту неможливості надання АТ «Харківгаз» послуги з розподілу природного газу в період з травня 2022 року по червень 2023 року включно та факту неможливості отримання ТОВ «ХЛГЗ-ПЛЮС» отримання послуги з розподілу природного газу в період з травня 2022 року по червень 2023 року по комерційні точці обліку, визначеній Додатком № 4 до Договору, а саме: Чугуївський район, смт Малинівка, вул. Олімпійська, 1, а відтак не може вважатись належним та допустимим доказом, на який відповідач посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору розподілу природного газу, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором, з огляду на таке.
В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Таким чином, апелянтом не доведено, що форс-мажорні обставини, на які він посилається, мали місце саме у відносинах з АТ «Харківгаз» за договором розподілу природного газу, та що вони об'єктивно унеможливили виконання зобов'язань зі сплати вартості послуг за розподіл газу в період з травня 2022 року по червень 2023 року.
Разом з тим, апелянт додатково посилається на витяги з єдиного реєстру досудових розслідувань.
Згідно вказаних витягів від 10.07.2022, 14.08.2022, 08.06.2023, 19.10.2023, в результаті порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств російської федерації, що полягали у здійсненні обстрілів із використанням невстановленого виду озброєння невстановленими снарядами невстановленого калібру території ТОВ «ХЛГЗ-ПЛЮС» за адресою: Харківська область, Чугуївський район, смт Малинівка, вул. Олімпійська, буд. 1, внаслідок чого було пошкоджено виробничі приміщення ТОВ «ХЛГЗ-ПЛЮС»; складські приміщення (цехи) ТОВ «ХЛГЗ-плюс», склалась пожежа в будівлі тарного складу ТОВ «ХЛГЗ-плюс», внаслідок якої знищено матеріальні цінності та основні засоби ТОВ «ЛГЗ «ПРАЙМ»; пошкоджено вогнем спеціалізований сідловий тягач SCANIA R114, д.н.з. НОМЕР_1 , напівпричеп цистерна, д.н.з. НОМЕР_2 , що належать ТОВ «Виробничо-сировинна компанія «Альфа»; 17.04.2022 сталося загорання будівлі матеріального складу літ. Б, який належить на праві власності ТОВ «ХЛГЗ-плюс», пошкоджено та знищено матеріальні цінності, основні засоби ТОВ «ЛГЗ «ПРАЙМ».
Жодної інформації про пошкодження об'єктів газоспоживання відповідача та/або його внутрішньобудинкової системи газопостачання відповідача дані витяги з єдиного реєстру досудових розслідувань - не містять, а отже - не підтверджують факт неможливості надання АТ «Харківгаз» послуги з розподілу природного газу.
Що стосується витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань від 19.03.2024, в якому зазначено, що 18 березня 2024 року о 23.20 в результаті обстрілу смт Малинівка Малинівської територіальної громади Чугуївського району Харківської області на вул. Олімпійська, буд. 1 було частково знищено/пошкоджено виробничі/ господарчі будівлі, споруди, виробничі/технічні обладнання, устаткування, трубопровід, товарно-матеріальні цінності, які належали на праві приватної власності ТОВ «ХЛГЗ-ПЛЮС», апеляційний суд наголошує, що даний витяг з єдиного державного реєстру досудових розслідувань не є належним і допустимим доказом у даній справі, оскільки містить інформацію щодо подій, які відбувались у березні 2024 року - поза межами визначеного у позовній заяві строку надання послуги з розподілу природного газу.
Щодо Актів про пожежу, колегія суддів зазначає.
Згідно Акту про пожежу від 17.04.2022, «пожежею знищено складську будівлю ТОВ «ХЛГЗ-ПЛЮС», матеріальні цінності, які знаходились всередині будівлі, яка належить ТОВ «ЛГЗ-Прайм», ТОВ «Український горілчаний завод» на площі близько 1200 м.кв.».
Згідно Акту про пожежу від 25.05.2022, «пожежею знищено автомобілі «Део Сенс» д.н. НОМЕР_3 , «Тойота-Корола» д.н. НОМЕР_4 , «Део-Ланос» д.н. НОМЕР_5 , ВАЗ2103 д.н. НОМЕР_6 , ВАЗ2105 д.н. НОМЕР_7 , мотоцикл SPAPK д.н. НОМЕР_8 на площі близько 70 м. кв.».
Згідно Акту про пожежу від 14.08.2022, «пожежею знищено виробниче та технічне обладнання, матеріальні цінності, які належать ТОВ «ХЛГЗ-ПЛЮС», ТОВ «ЛГЗ «ПРАЙМ», ТОВ «Перший УГС», дах перекриття, стіни … тарного складу на площі … м. кв.».
Вказані акти не містять інформації про пошкодження об'єктів газоспоживання відповідача та/або його внутрішньобудинкової системи газопостачання відповідача.
Матеріали справи не містять доказів направлення вказаних актів про пожежу на адресу АТ «Харківгаз».
З огляду на зазначене, акти про пожежу не є належними та допустимими доказами, які б підтверджували неможливість отримання споживачем послуги з розподілу природного газу та звільняли б споживача від обов'язку оплати такої послуги.
Акт обстеження будівель та споруд, пошкоджених під час проведення бойових ді на території Харківської області, внаслідок збройної агресії російської федерації від 23.09.2022, на який відповідач посилається як на підставу звільнення від оплати наданих послуг з розподілу природного газу, не є належним та допустимим доказом, з огляду на наступне.
Зазначений Акт містить інформацію про пошкодження приміщень.
Зокрема, згідно п. 4 вказаного Акту, визначено опис пошкоджень приміщення виробничо-опалювальної котельні будівлі літ. Д, а саме: «Пошкоджено усі віконні отвори, склопакети розбиті або вибиті. Металопрофіль посічений уламками, багато отворів різного розміру, що хаотично розташовані по усій площі. Є сліди проникнення та силового кустарного демонтажу відсутнього обладнання (насосів та шаф). Наявний рваний отвір в обшивці одного котла. Відсутнє газопостачання у зв'язку із пошкодженням газопроводу високого тиску на території Малинівського скляного заводу».
Проте, даний Акт не фіксує неможливості виконання АТ «Харківгаз» своїх зобов'язань за Типовим договором розподілу природного газу №09420WDWBIFP016 від 01.01.2016 року - надання послуги з розподілу природного газу та неможливість отримання такої послуги споживачем.
Окрім того, даний Акт не відповідає п. 8-1 Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов'язаних із пошкодженням будівель та споруд, затвердженому Постановою КМУ від 19.04.2022 № 473, зокрема - не містить відповідних результатів фотофіксації об'єкта, що свідчать про характер та обсяг руйнувань.
При цьому, АТ «Харківгаз» зазначає, що відповідачем Оператору ГРМ вказаний Акт як підстава для перерахунку величини замовленої потужності споживачеві не надавався, доказів такого направлення не надано до суду.
Що стосується Наказів №22-22 від 28.02.2022 про призупинення ведення господарської діяльності ТОВ «ХЛГЗ-ПЛЮС» та №100-22 від 28.04.2022 про призупинення дії трудового договору з працівниками ТОВ «ХЛГЗ-ПЛЮС», вказані документи не містять жодного засвідчення наявності форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов'язань за договором розподілу природного газу №09420WDWBIFP016 від 01.012016, не свідчать про наявність обставин, які унеможливили використання відповідачем свого права доступу до газорозподільної системи АТ "Харківгаз" у період травень 2022 року - червень 2023 року.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не довів наявності обставин, які об'єктивно унеможливлювали виконання зобов'язань за договором розподілу природного газу в період, охоплений позовом. Відсутність належних доказів втрати технічної можливості для приймання послуги унеможливлює висновок про припинення чи припинність надання послуги.
Таким чином, твердження відповідача про звільнення від обов'язку сплати вартості послуг з розподілу природного газу на підставі форс-мажорних обставин є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами. З урахуванням чинного законодавства та судової практики, апеляційний суд вважає, що обов'язок відповідача з оплати послуг розподілу природного газу є чинним, а позовні вимоги АТ «Харківгаз» - такими, що підлягають задоволенню.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 12 907,90 грн та 3% річних у сумі 5 000,14 грн, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Зазначена норма є імперативною та застосовується незалежно від вини боржника, факту завдання збитків чи настання інших правових наслідків. Вона слугує способом захисту майнового права кредитора та має компенсаційний характер, спрямований на відшкодування втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і компенсацію за користування чужими грошовими коштами.
Факт прострочення грошового зобов'язання відповідачем у цій справі встановлений та не спростований. Як убачається з матеріалів справи, позивач надав належні докази надання послуг з розподілу природного газу, а відповідач не виконав свого обов'язку з оплати у встановлені договором строки. При цьому доводи відповідача щодо відсутності обов'язку сплати основного боргу вже визнані необґрунтованими.
Розрахунки позивача щодо сум інфляційних втрат та 3% річних, додані до матеріалів справи, були перевірені судом першої інстанції, і апеляційна інстанція, здійснивши власну перевірку, не вбачає підстав ставити під сумнів їх арифметичну правильність або відповідність положенням чинного законодавства. Вказані розрахунки здійснено у межах строків прострочення за кожним зобов'язанням, та з урахуванням діючих офіційних індексів інфляції.
Апеляційний суд убачає правомірними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для застосування положень частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України в частині нарахування 3% річних до моменту фактичного виконання рішення суду.
Відповідно до вказаної норми, суд має право, але не обов'язок передбачити у рішенні можливість подальшого нарахування відсотків або пені до моменту повного виконання боржником своїх зобов'язань. Зазначене положення закону слугує інструментом захисту прав кредитора та стимулювання боржника до оперативного виконання судового рішення, що відповідає завданням господарського судочинства (ст. 2, 5 ГПК України).
З урахуванням того, що обов'язок відповідача зі сплати основного боргу в сумі 141 148,62 грн підтверджено належними доказами, факт прострочення встановлено, а порушення договірного строку виконання є триваючим на момент розгляду справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання позивача про застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України у частині нарахування 3% річних на суму заборгованості до дня фактичного виконання рішення. Формула нарахування (С * 3/100 * Д / 365), в якій С - сума основного боргу, а Д - кількість днів прострочення, є усталеною у правозастосовній практиці, а її використання в контексті примусового виконання відповідає приписам ч. 11- 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом із тим, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення, оскільки частина десята статті 238 ГПК України передбачає можливість нарахування лише процентів або пені, але не інфляційних втрат, які за своєю правовою та економічною природою є окремим видом компенсаційної відповідальності і не підпадають під сферу дії цієї норми. Така позиція відповідає висновкам судової практики, зокрема постанові Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №911/952/22.
Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно застосував частину 10 статті 238 ГПК України, передбачивши можливість нарахування 3% річних на суму непогашеного боргу до моменту виконання рішення, і водночас правомірно відмовив у частині, що стосується інфляційних втрат. Зазначене забезпечує баланс інтересів сторін, відповідає вимогам закону та спрямоване на ефективний захист майнових прав позивача без порушення прав відповідача.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі №922/4041/24, яке відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський лікеро-горілчаний завод - Плюс" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 20.01.2025 у справі №922/4041/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Повна постанова складена 14.04.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян