Справа № 758/3018/20
Категорія 7
06 березня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець Алли Миколаївни, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан,-
У березні 2020 року Київська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець Алли Миколаївни, у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець Алли Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34994802 від 28.04.2017 на земельну ділянку, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1236692380000, за ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 18,4 кв. м на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан;
- судові витрати покласти солідарно на відповідачів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, які перебувають у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 28.04.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баранець А.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34994802, яким за ОСОБА_1 зареєстровано приватну власність на об'єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , а саме на гаражний бокс № НОМЕР_1 , ряд № 7 .
Згідно з нормами чинного законодавства України, які регулюють правовідносини в сфері землекористування, розпорядження землями комунальної власності міста Києва, у тому числі надання земельних ділянок у власність чи користування, відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.
Разом із цим, Київська міська рада жодних рішень щодо передачі спірної земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_1 , ні будь-яким іншим особам у власність чи користування не приймала.
Таким чином, вказані обставини дають підстави вважати, що ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво об'єкта нерухомого майна на зазначеній вище земельній ділянці, яка належить на праві власності територіальній громаді міста Києва, та на підставі неналежних документів здійснила реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна.
Відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради №16/890 від 25.09.2003, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 31.01.2020 проведено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі гаражного автокооперативу «Вікторія» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження №20-0050-07.
Отже, стверджує позивач, вищевказані факти свідчать про намагання ОСОБА_1 в незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді міста Києва згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Враховуючи вищевикладені обставини, Київська міська рада не погоджується з діями приватного нотаріуса Баранець А.М. та вважає їх такими, що прийняті у спосіб, який суперечить нормам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а запис про реєстрацію права власності на об'єкт майна - таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Щодо неправомірних дій приватного нотаріуса та скасування його рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень позивач зазначає, що всупереч пункту 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» приватним нотаріусом Баранець А.М. не було зроблено обов'язковий запит до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» щодо правомірності посвідченого права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 , а тому рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним та підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Щодо самочинного будівництва, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан позивач зазначає, що право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26 - 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Листом Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» №062/14-14547 (И-2019) від 29.10.2019 повідомлено, що згідно з даними реєстрових книг КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за адресою АДРЕСА_1 не проводилась реєстрація права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 , ряд № 7 в ГАК «Вікторія».
Листом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №073-1066 від 24.01.2020 повідомлено, що Департаментом за адресою АДРЕСА_1 будь-які дозвільні документи, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об'єкта будівництва (гаражних боксів), не видавались та не реєструвались.
Отже, вказує позивач, в діях ОСОБА_1 наявні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
Оскільки земельна ділянка на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва не була відведена у відповідності до вимог законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна, таке майно підлягає знесенню.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що одним із способів захисту порушеного права є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України).
Таким чином, у відповідності до вимог ст. 152 ЗК України особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2020 головуючим у справі було визначено суддю ОСОБА_2 .
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2020 справу передано у провадження судді Подільського районного суду міста Києва Гребенюка В.В., оскільки суддю ОСОБА_2 звільнено з посади судді Подільського районного суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2021 справу передано у провадження судді Подільського районного суду міста Києва Ковбасюк О.О. на підставі рішення зборів суддів Подільського районного суду міста Києва №1 від 04.01.2021, №2 від 12.01.2021, №3 від 14.01.2021.
Ухвалою суду від 22.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.
05.06.2020 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баранець А.М. (відповідач-2) подала відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність.
У відзиві, зокрема, зазначено, що частиною 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Частиною 8 статті 18 Закону визначено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Частиною 1 статті 26 Закону визначено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Згідно пункту 1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (далі - Порядок №1127) цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Пунктом 18 Порядку №1127 зазначено, що за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Згідно з пунктом 40 Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.
Пунктом 42 Порядку зазначено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Відповідно до пункту 77 Порядку державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб або у результаті діяльності житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, проводиться за заявою власника такого майна або за умови уповноваження власником такого майна на підставі договору - за заявою особи, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, у порядку, передбаченому пунктами 30-34 цього Порядку.
Згідно з пунктом 80 Порядку для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення того), розміщене в об'єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося у результаті діяльності кооперативу подаються: довідка кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі; технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
Відповідно до пункту 81 Порядку для державної реєстрації права власності на окремо розташоване індивідуально визначене нерухоме майно (дача, гараж тощо), будівництво яких здійснювалося у результаті діяльності дачного, гаражного чи іншого кооперативу, крім документів, передбачених пунктами 41 і 42 цього Порядку, також подається довідка відповідного кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, наведеними у постанові від 31.05.2019 у справі №816/2150/18 (провадження №K/9901/177/19).
Беручи до уваги приписи статей 10, 18, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 1, 18, 40, 42 77, 80, 81 Порядку №1127, статей 6, 19-1 Закону України «Про кооперацію», статті 15 Закону України «Про власність», статті 92 Конституції України, а також враховуючи набуття відповідачем-1 права власності на гараж, що підтверджується довідкою ГАК «Вікторія», відповідач-2 стверджує про правомірність прийняття нею оскаржуваного рішення.
Із цих же підстав відповідач-2 вказує не необґрунтованість та недоведеність доводів позивача про порушення нею положень п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Крім того, відповідач-2 вказує не необґрунтованість та безпідставність решти доводів позивача, наведених в обґрунтування позову, зокрема, щодо перебування спірного гаража у статусі самочинного будівництва та факту самовільного зайняття відповідачем-1 земельної ділянки під гаражем.
Також, відповідач-2 вказує на недоведеність позивачем підстав для зобов'язання відповідача-1 привести земельну ділянку у придатний для її використання стан та недоведеність факту порушення прав позивача, як передумови його звернення з позовом до відповідача-1 та відповідача-2.
Окремо відповідач-2 звертає увагу на пропуск позивачем строку позовної давності.
Ухвалою суду від 07.06.2021 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву, відповідно до змісту якої позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець Алли Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34994802 від 28.04.2017 на об'єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1236692380000, за ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 18,4 кв. м на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан;
- судові витрати покласти солідарно на відповідачів.
Цією ж ухвалою витребувано у Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) копію реєстраційної справи щодо спірного об'єкта нерухомого майна.
На виконання ухвали суду 18.08.2021 Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано матеріали відповідної реєстраційної справи.
Ухвалою суду від 18.01.2022 задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Коганкової О.О., поновлено відповідачу 1 строк для подання відзиву на позовну заяву та прийнято до розгляду відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача 1, у якому зазначено наступне.
Із доданих позивачем до позовної заяви доказів вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні гаражного автокооперативу «Вікторія» (далі - ГК «Вікторія»), а будь-яких даних про те, що вона вибула з власності позивача немає, тобто позивач залишається власником земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні вказаного кооперативу з дозволу та відома позивача. При цьому наданий позивачем до суду акт обстеження земельної ділянки №20-0050-07 від 31.01.2020, на який він посилається як на підставу своїх вимог, не містить будь-яких підписів про ознайомлення або заперечення з боку користувача земельної ділянки ГК «Вікторія», що свідчить про те, що позивач самостійно склав вказаний акт та самостійно визначив об'єм інформації, яка була включена до нього. Вказаний акт, на думку представника відповідача, не тільки спростовує доводи позивача, але й навпаки підтверджує безпідставність заявленого позову, оскільки підтверджує, що позивачу достовірно було відомо про перебування зазначеної земельної ділянки у користуванні ГК «Вікторія», сплату останнім плати за користування земельною ділянкою, цільове призначення земельної ділянки тощо. Зазначена земельна ділянка надана ГК «Вікторія» у користування для задоволення потреб членів гаражного кооперативу відповідно до Закону України «Про кооперацію» та вона є складовою частиною кооперативу, який з моменту свого створення здійснює функції землекористувача в інтересах всіх власників гаражів (членів кооперативу) незалежно від того, чи проведена реєстрація права власності на гараж, чи ні.
Представник також звертає увагу на те, що правовими підставами для здійснення функцій землекористувача гаражним автокооперативом «Вікторія» щодо земельної ділянки із кадастровим номером 8000000:91:066:005 є:
- рішення виконкому Київської міської ради №985 від 03.10.1986 про організацію відкритої автостоянки, зблокованих одно-двоповерхових кооперативних гаражів, яким визначено адресу для розташування 300 машиномісць на АДРЕСА_1 ;
- рішення виконкому Київської міської ради №316 від 31.03.1988, яким зазначену земельну ділянку відведено для організації та експлуатації відкритої стоянки та будівництва зблокованих одно- та двоповерхових кооперативних гаражів на 300 машиномісць по просп. Правди у м. Києві, яке по суті є дозволом на будівництво кооперативом капітальних та некапітальних гаражів та яким закріплено цільове призначення такої земельної ділянки «для організації відкритої автостоянки та будівництва зблокованих одно-двоповерхових гаражів»;
- розпорядження Київського міського голови №969-Г від 03.08.2001, яким було погоджено місця розташування об'єктів гаражного кооперативу та місце автостоянки на АДРЕСА_1 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га, а також приєднання об'єкта до інженерних мереж міста;
- рішення Київської міської ради №342/9830 від 23.10.2013, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки кооперативу для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки та змінено цільове призначення земельної ділянки на «для експлуатації та обслуговування гаражів автостоянок». Вказаним рішенням Київська міська рада у тому числі підтвердила факт її обізнаності щодо існування гаражів на такій земельній ділянці у 2013 році.
Таким чином, ГК «Вікторія» з 1988 року є користувачем земельної ділянки площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) по АДРЕСА_1 для обслуговування існуючих гаражів та автостоянки. Користування зазначеною земельною ділянкою є безперервним та відкритим. Будь-яких порушень законодавства щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не зафіксовано.
Відповідно до довідки ГК «Вікторія» від №27 20.04.2017 гаражний бокс № НОМЕР_1 побудований господарським способом та зданий в експлуатацію у 1990 році, тобто саме з 1990 року ОСОБА_1 є власником вказаного гаража на законних підставах.
13.04.2016 Київським міським БТІ було проведено інвентаризацію гаражного боксу № НОМЕР_1 (ряд № 7 ) по АДРЕСА_1 та складено на нього відповідний технічний паспорт.
Таким чином, вищезазначені рішення та дозвільні документи, на думку представника відповідача, підтверджують те, що гараж відповідача ОСОБА_1 був збудований господарським способом та введений в експлуатацію у 1990 році на підставі діючих на той час дозвільних документів, є капітальною будовою, право власності на яку належить відповідачу та підлягає державній реєстрації.
При цьому представник також посилається на відсутність будь-яких рішень Київської міської ради щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, вилучення її з користування ГК «Вікторія» чи зобов'язання кооперативу звільнити її.
Крім того, вона вказує на те, що позивачем не наведено жодного обґрунтування, яким чином державна реєстрація права власності на збудований та введений в експлуатацію у 1990 році гаражний бокс на відведеній позивачем для цієї мети земельній ділянці порушує його права та охоронювані законом інтереси.
Щодо безпідставності вимог позивача про скасування державної реєстрації права власності на гараж представник відповідача зазначила, що із урахуванням позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, під час дослідження судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула права власності, оскільки сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності.
За змістом позовної заяви позивач зазначає, що скасування рішення про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна викликано необхідністю захисту прав комунального майна за територіальною громадою в особі позивача, однак при цьому він нічого не зазначив про те, що користувачем земельної ділянки, права на яку намагається захистити позивач шляхом подання відповідного позову до відповідача ОСОБА_1 , є ГК «Вікторія» та саме кооператив є платником земельного податку за рахунок внесків членів кооперативу.
Відповідно до п.8 постанови ВС України №5 від 28.06.1991 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» у справах про право на пай і гараж судам слід виходити з того, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд.
При цьому представник також звертає увагу на те, що позивач не надав схеми земельної ділянки, на якій розміщено гараж, а також акт визначення меж, у зв'язку з чим є незрозумілим, яку саме земельну ділянку намагається звільнити позивач як самовільно зайняту та яку земельну ділянку необхідно привести у придатний до використання стан.
Крім того, виходячи з правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 04.12.2019 у справі №823/588/16, представник відповідача вважає, що в даному випадку позивач мав би звернутися з позовом ГК «Вікторія», який є землекористувачем спірної земельної ділянки, а не до його членів, які не є землекористувачами, та такий спір підлягає розгляду судом в порядку господарського судочинства.
Враховуючи наведене, представник відповідача вважає, що позивачем не доведено в чому саме порушуються суспільні інтереси територіальної громади саме відповідачем ОСОБА_1 при розміщенні її власності на земельній ділянці, наданій безпосередньо позивачем землекористувачу ГК «Вікторія» для задоволення потреб членів кооперативу, яким у тому числі є відповідач ОСОБА_1 , а також не доведено в який незаконний спосіб майно вибуло із розпорядження територіальної громади.
В обґрунтування своєї позиції представник також посилається на рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 «Рисовський проти України» та на постанову Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №372/4581/14-ц щодо додержання державними органами принципу належного урядування при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
Ухвалою суду від 22.02.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 05.04.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про повернення до стадії підготовчого провадження.
Крім того, ухвалою суду від 05.04.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Гаражний кооператив «Вікторія».
10.08.2023 представником позивача подано до суду відповідь на відзив.
18.08.2023 від представника відповідача-1 надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому вона просить не брати до уваги відповідь на відзив позивача з огляду на те, що позивачем пропущено строк для його подання.
Ухвалою суду від 14.09.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
18.09.2023 до суду від представника відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
24.04.2024 судом постановлено ухвалу про повернення до стадії підготовчого провадження, а також про витребування у Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради та у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець А.М. копії реєстраційної справи, яка включає документи, на підставі яких прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34994802 від 28.04.2017 щодо спірного об'єкта нерухомого майна, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення реєстраційних дій.
03.12.2024 Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано до суду витребувані матеріали реєстраційної справи.
12.12.2024 представником відповідача 1 подано додаткові письмові пояснення у справі, клопотання про застосування строків позовної давності та заяву про подання доказів щодо понесених судових витрат після ухвалення рішення у справі.
Ухвалою суду від 12.12.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
21.02.2025 представником відповідача 1 подано заяву про відшкодування витрат на правову допомогу.
06.03.2025 перед початком судового засідання представниками позивача та відповідача 1 подано заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Крім того, в матеріалах справи містяться заяви відповідача 2 про розгляд справи за її відсутності.
З огляду на наведене, із урахуванням наявних в матеріалах справи письмових заяв по суті справі, поданих сторонами, а також заяв про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як встановлено судом, спір між сторонами виник у правовідносинах щодо захисту прав Київської міської ради на земельну ділянку комунальної власності від порушення відповідачем ОСОБА_1 при здійсненні нею, на думку позивача, самочинного будівництва гаража (частина четверта статті 376 ЦК України).
Відповідно до статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 140 Конституції України передбачено, шо місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Правовідносини, пов'язані з використанням землі, становлять суспільний інтерес.
Згідно з частиною першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Статтею 123 ЗК України врегульовано порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та вказано, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі рішення зазначених органів.
Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Як з'ясовано судом, 31.01.2020 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відповідності до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради №16/890 від 25.09.2003, було проведено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі гаражного автокооперативу «Вікторія» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження №20-0050-07.
Зокрема, було встановлено, що на вказаній території, у ряді №7, знаходиться гаражний бокс № НОМЕР_1 , місце розташування якого відповідає об'єкту нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1236692380000.
З інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, позивачем було встановлено, що рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець Алли Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34994802 від 28.04.2017 право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна було зареєстровано за ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що будівництво вищезазначеного гаража та подальша реєстрація права власності на нього за відповідачем ОСОБА_1 відбулися незаконно, оскільки Київська міська рада, яка є єдиним розпорядником земель комунальної власності міста Києва, жодних рішень щодо передачі вказаної земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_1 , ні будь-яким іншим особам не приймала.
Крім того, вказані факти, на думку позивача, свідчать про намагання в незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді міста Києва згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Заперечуючи проти позову, відповідачі у даній справі вказують на безпідставність та необґрунтованість доводів позивача, наведених в обґрунтування позовних вимог.
Крім того, представник відповідача-1 посилається на пропуск позивачем строку позовної давності.
Вирішуючи обґрунтованість доводів та заперечень сторін, наведених ними в обґрунтування їхніх вимог та заперечень, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органом місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (статті 125, 126 ЗК України).
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Стаття 212 ЗК України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Звернувшись із вказаним позовом до відповідача ОСОБА_1 , позивач посилається на те, що остання здійснила самочинне будівництво об'єкта нерухомого майна на зазначеній вище земельній ділянці, яка належить на праві власності територіальній громаді міста Києва та на підставі неналежних документів здійснила реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна, у зв'язку з чим, з метою поновлення порушених прав Київської міської ради, наявні підстави для повернення їй такої самовільної зайнятої земельної ділянки.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
При цьому знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу та статті 212 ЗК України, вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки із приведенням її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому, держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою ведення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на території міста Києва, за адресою проспект Правди, 9 знаходиться гаражний автокооператив «Вікторія» (ГК «Вікторія»).
Із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що вказаний автокооператив було створено 04.06.1997.
Станом на вказану дату реєстрації діяльність кооперативів була врегульована Законом СРСР №8998-11 від 26.05.1988 «Про кооперацію в СРСР».
Так, відповідно до ч.1 ст. 5 вказаного Закону кооператив є громадською організацією громадян СРСР, які добровільно об'єднались на основі членства для спільного провадження господарської та іншої діяльності на базі належного йому на праві власності, орендованого або наданого в безплатне користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування, а також матеріальної заінтересованості членів кооперативу і найбільш повного поєднання їх інтересів з інтересами колективу і суспільства.
Згідно з ч.1 ст. 10 цього Закону діяльність кооперативу ґрунтується на принципах добровільності вступу до кооперативу і безперешкодного виходу з нього, поєднання особистих, колективних і державних інтересів, господарської самостійності, матеріальної заінтересованості і соціальної справедливості, безпосередньої участі членів кооперативу в управлінні його справами на основі кооперативної демократії, соціалістичної законності.
За змістом статті 11 Закону кооператив організовується за бажанням громадян виключно на добровільних засадах.
Кооператив організовується і діє як на самостійних засадах, так і при державних, кооперативних та інших підприємствах, організаціях і установах.
Кооператив вважається створеним з моменту його державної реєстрації.
Кооператив реєструється виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцезнаходженням кооперативу на підставі висновку депутатської комісії відповідної Ради народних депутатів.
Для державної реєстрації у виконавчий комітет відповідної Ради народних депутатів кооператив подає статут та інші документи, перелік яких встановлюється Радами Міністрів союзних і автономних республік.
У разі, коли для діяльності кооперативу потрібні ділянка землі чи інші природні ресурси, для його реєстрації необхідна згода на їх надання відповідного державного органу, землевласника, землекористувача або первинного користувача іншими природними ресурсами.
З'ясовано і те, що спірний гаражний бокс № НОМЕР_1 в ряду № 7 було побудовано господарчим способом та введено його в експлуатацію у 20.12.1988, що, зокрема, підтверджується довідкою Гаражного автокооперативу «Вікторія» №42 від 28.03.2016.
Суд приймає до уваги, що питання щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів було вперше врегульовано постановою Кабінету Міністрів України №449 від 05.08.1992, однак вказана постанова стосувалася лише об'єктів державного замовлення.
Порядок прийняття в експлуатації закінчених будівництвом об'єктів, не включених до державного замовлення, мав визначатися Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Міністерством інвестицій і будівництва.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У своєму рішенні №1-рп/99 від 09.02.1999 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Як встановлено судом, 03.10.1985 виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийняте рішення №985 «Про будівництво в ХІІ п'ятилітці зблокованих, одно-двоповерхових кооперативних гаражів та відкритих стоянок для транспортних засобів, належних громадянам, на замовлення Київської міської ради добровільного товариства «Автолюбитель УРСР» у відповідності з рішенням виконкому міськради №516 від 17.08.1985 «Про заходи щодо розвитку послуг з ремонту будинків, будівництву споруд для садівничих товариств, гаражів та інших будов за замовленням населення у 1986-1990 роках і в період до 2000 року», згідно з яким планувалося будівництво 100 гаражів.
На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №316 від 31.03.1988 «Про будівництво зблокованих, одно-двоповерхових кооперативних гаражів та відкритих стоянок для транспортних засобів, належних громадянам» було прийнято рішення про збільшення кількості місць на автостоянці по проспекту Правди у м. Києві до 500 місць.
Щодо виділення земельних ділянок для будівництва гаражів та автостоянок того часу слід зазначити, що Земельний кодекс Української РСР 1970 року, який втратив чинність з 15.03.1991, але діяв у 1988 році (на момент закінчення будівництва гаража), взагалі не містив положень щодо регулювання питання про виділення земель під гаражно-будівельні кооперативи, а передбачав лише умови виділення та користування земельними ділянками під колективними садками та городами.
Крім того, пунктом 4.2. рішення №316 від 31.03.1988 виконавчим органом місцевої ради було вирішено зобов'язати забудовника межі земельних ділянок, які відводяться цим рішенням, визначити в ГоловАПУ виконкому міськради після погодження та затвердження в установленому порядку проектної документації.
Вказані вище обставини були встановлені рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27.09.2022 в ході розгляду цивільної справи №758/38/21 за аналогічним позовом Київської міської ради, яке було змінено постановою Київського апеляційного суду від 24.05.2023 та в подальшому в незміненій при перегляді апеляційним судом частині залишено без змін постановою Верховного Суду від 14.05.2024.
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Наведене дає підстави суду зробити висновок про те, що фактично вказане рішення виконкому одночасно було й рішенням про відведення земельних ділянок під розташування гаражів та автостоянок за адресами, зазначеними у переліку до нього, у тому числі й по АДРЕСА_1 .
З огляду на наведене, суд відхиляє доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, про те, що жодних рішень про виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1 під будівництво гаражів не видавалося.
В ході розгляду справи №758/38/21 судом також було з'ясовано, що ГК «Вікторія» в подальшому вживалися заходи, спрямовані на оформлення земельної ділянки під гаражами, збудованими у 1990 році, у відповідності до норм чинного законодавства.
Так, згідно з розпорядженням Київського міського голови №969-г від 03.08.2001 «Про погодження місць розташування об'єктів» гаражному автокооперативу « Вікторія » було погоджено місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1 , на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га, за умови виконання п.10.1. цього розпорядження.
На підставі рішення Київської міської ради №342/9830 від 23.10.2013 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу « Вікторія » на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки» гаражному кооперативу «Вікторія» було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 1,45 га в короткострокову оренду на 5 років для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки згідно з планом-схемою. Відповідно до плану-схеми обліковий код такої земельної ділянки: 91:066:005к.
Вирішуючи обґрунтованість позовних вимог позивача до відповідача ОСОБА_1 , суд виходить із того, що остання є членом ГК «Вікторія».
На даний час процес оформлення вказаної земельної ділянки не завершений.
Із наявних в матеріалах справи інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що 28.04.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баранець А.М. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 34994802 від 28.04.2017, згідно з яким право власності на гараж загальною площею 18,4 кв.м, за адресою об'єкта: АДРЕСА_2 , було зареєстровано за ОСОБА_1 .
Підставою для реєстрації права власності зазначено:
- довідка, серія та номер: 27, видана 20.04.2017, видавник Гаражний автокооператив «Вікторія»;
- довідка, серія та номер: 42, видана 28.03.2016, видавник Гаражний автокооператив «Вікторія»;
- інформаційна довідка, серія та номер: 2020, видана 19.04.2016, видавник КМБТІ.
Ці ж обставини підтверджуються матеріалами реєстраційної справи щодо спірного об'єкта нерухомого майна (реєстраційна справа 1236692380000), копії яких було надано до суду Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Із матеріалів вказаної реєстраційної справи встановлено також наступне.
Зі змісту довідки Гаражного автокооперативу «Вікторія» №42 від 28.03.2016 вбачається, що гараж № НОМЕР_1 в ряду № 7 побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 20.12.1988. Сума паю в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. станом на 2015 рік сплачена в повному обсязі. Довідка видана ОСОБА_1 для оформлення права власності на вищевказаний гараж.
У цій же довідці зазначено, що рішенням Київської міської ради №342/9830 від 23.10.2013 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,45 га для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.
Як вбачається із довідки Гаражного автокооперативу «Вікторія» №27 від 20.04.2017, згідно витягу з технічної документації земельна ділянка, на якій розташований автокооператив «Вікторія», зареєстрована в Головному Управлінні земельними ресурсами під кадастровим номером 8000000000:91:066:0005, площа земельної ділянки складає 14 548 кв.м.
Інформаційною довідкою Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» ГЖ-2016 №2020, виданою 19.04.2016, підтверджується, що згідно з даними реєстрових книг Бюро, гараж № НОМЕР_1 , ряд 7 , в ГАК «Вікторія» про АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрований.
Згідно з п.8 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 28.06.1991 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (ст. 15 Закону України «Про власність»).
Відповідно до ст. 19-1 Закону України «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.
У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Таким чином, ураховуючи встановлені вище обставини справи, положення законодавства та судової практики, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , будучи членом гаражного кооперативу «Вікторія», яка у повному розмірі сплатила свій пайовий внесок за гараж № НОМЕР_1 у ряду № 7 , право власності на нього набула правомірно, у відповідності до вимог діючого законодавства.
При вирішенні спору у цій частині суд, ураховуючи положення ч.4 ст. 263 ЦПК України, також враховує правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.
Оцінюючи у вказаній справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходив із наступного.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Як зазначив ЄСПЛ у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України», принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
Як встановлено судом, спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва та у фактичному користуванні ГАК «Вікторія».
Так, матеріали справи не містять жодних доказів, які вказували б на те, що спірна земельна ділянка вибула з власності позивача, а згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка площею 1, 4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 обліковується за ГАК «Вікторія».
На вказаній земельній ділянці знаходиться, зокрема, гараж площею 18,4 кв.м., який згідно з технічною документацією ідентифікується як гараж № НОМЕР_1 , ряд № 7 .
Право власності на вказаний гараж відповідач ОСОБА_1 набула правомірно, у відповідності до вимог діючого законодавства, оскільки, будучи членом гаражного кооперативу «Вікторія», вона у повному розмірі сплатила за нього свій пайовий внесок.
Встановлено також, що ГК «Вікторія» було розпочато процедуру відведення земельної ділянки, про що, зокрема, свідчить вищевказане рішення Київської міської ради №342/9830 від 23.10.2013.
У відповідності до ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
З огляду на наведене, із урахуванням встановлених вище обставин справи та визначених відповідно до них правовідносин, суд вважає, що позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами у чому саме полягає порушення його прав як землевласника саме з боку відповідача ОСОБА_1 .
На думку суду, в даному випадку фактично має місце спір між Київською міською радою, яка є власником земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , та гаражним автокооперативом « Вікторія », який є землекористувачем щодо такої земельної ділянки на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а тому, пред'явивши позов до відповідача ОСОБА_1 , позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав.
Оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, суд відмовляє у позові Київської міської ради до відповідача ОСОБА_1 із зазначеної підстави.
Із урахуванням вищевказаного висновку суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, заява представника відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності у даній справі не вирішується.
Що стосується позовних вимог Київської міської ради, пред'явлених до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець А.М., то суд зазначає таке.
Позивач заявив вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець Алли Миколаївни №34994802 від 28.04.2017, вважаючи вказаного нотаріуса належним відповідачем за такими вимогами.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 3 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.07.2021 у справі № 369/14294/17, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічна позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (пункт 41), від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц (пункт 49), від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30.01.2019 у справі №552/6381/17 (пункт 38), від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі №520/17304/15-ц (пункт 63)).
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункт 36)).
Ураховуючи наведені положення законодавства та судової практики, суд вважає, що зміст і характер правовідносин між учасниками даної справи, який був встановлений судом, підтверджують, що спір у позивача виник з власниками об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1236692380000, щодо правомірності реєстрації за ними права власності на такий об'єкт та подальшої наявності у зв'язку з цим підстав для звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки за вказаною адресою.
Як встановлено судом, оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34994802 від 28.04.2017 на об'єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1236692380000, було прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баранець А.М.
Вимоги щодо визнання протиправним та скасування вказаного рішення позивачем пред'явлено до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець А.М. з огляду на те, що саме вона приймала таке рішення, яке, на думку позивача, є неправомірним.
Суд враховує, що фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.
Таким чином, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначив відповідачем.
Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30.01.2019 справі №552/6381/17 (пункт 39)).
Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Київської міської ради до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець А.М. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан не підлягають задоволенню як такі, що пред'явлені до неналежного відповідача.
Наведений вище висновок суду також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.05.2024 у справі №758/38/21.
Вирішуючи заяву представника відповідача 1 щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд керується наступним.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається із матеріалів справи, заяву про розподіл судових витрат подано представником відповідача-1 в межах строку та в порядку, визначеному ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та постановах Верховного Суду: від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц; від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц; від 30.09.2020 у справі №379/1418/18.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Представник відповідача-1 просить покласти на позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 32 500,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, представництво інтересів відповідача-1 здійснювалось адвокатом Корнієнко О.О. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №4128, видане на підставі рішення Ради адвокатів Київської області №129 від 19.05.2023) на підставі укладеного між ними договору про надання правової допомоги №08/01-22 від 08.01.2022 (на час укладення договору прізвище представника було «ОСОБА_3»).
У пункті 4.1. договору сторони погодили, що всі розрахунки здійснюються відповідно до додатку №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною. Підписання цього договору є автоматичним погодженням клієнта з умовами оплати послуг адвоката згідно додатку 1 (прайс-листа).
Згідно з описом наданих послуг, який є додатком №1 до договору, адвокатом було надано клієнту правничі послуги на загальну суму 20500,00 грн, із яких:
1) підготовка та подання процесуальних документів (відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив) - вартістю 8000,00 грн;
2) ознайомлення з матеріалами справи у приміщенні суду - вартістю 2000,00 грн;
3) участь у судових засіданнях у приміщенні суду - вартістю 10500,00 грн.
Згідно з актом виконаних робіт від 23.04.2024, який є додатком №2 до договору, адвокатом було надано клієнту послуги (зокрема, ознайомлення з матеріалами справи, складання та подання відзиву на позовну заяву, участь у судових засіданнях, складання та подання заперечень на відповідь на відзив) на загальну суму 20500,00 грн.
Факт оплати відповідачем ОСОБА_1 вартості наданих послуг підтверджується копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру, наданими представником суду.
Разом із цим, матеріалами справи підтверджується, що представником відповідача-1 фактично було надано до суду лише відзив та додаткові письмові пояснення. Заперечення на відповідь на відзив по суті є формальною заявою.
За участю представника відповідача-1 фактично судом було проведено лише три судових засідання - 18.01.2022, 05.04.2023, 24.04.2024.
З огляду на вищевикладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, кількості проведених судових засідань за участю представника відповідача-1, а також те, що позивач заявив клопотання про зменшення розміру заявлених судових витрат, суд вважає, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32500,00 грн. є завищеним, та вважає вірним стягнути такі витрати у розмірі 8 000,00 грн.
При цьому, суд критично оцінює доводи представника позивача, наведені в заперечення поданої заяви, оскільки такі його доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 23, 81, 89, 133, 137, 141, 247, 255, 258, 259, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баранець Алли Миколаївни, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Повне найменування сторін та третіх осіб по справі:
позивач:
- Київська міська рада, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141;
відповідачі:
- ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баранець Алла Миколаївна, місцезнаходження: АДРЕСА_4 ;
третя особа:
- Гаражний кооператив «Вікторія», місцезнаходження: м. Київ, проспект Правди, 39, код ЄДРПОУ 24927279.
Повний текст рішення складено 17.03.2024.
Суддя О. О. Ковбасюк