Справа № 758/11504/24
Категорія 68
09 квітня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Білоус А.О.,
позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 , її представника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,-
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить розірвати шлюб, зареєстрований між ними 05 липня 2003 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №420. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що їхні з позивачкою подружні відносини фактично припинилися, подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить його інтересам та інтересам їхнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час вони з позивачкою проживають окремо, у них відсутнє взаєморозуміння та різні погляди на сімейне життя та обов'язки.
Ухвалою суду від 20 вересня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
13 листопада 2024 року відповідачка ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Ухвалою суду від 13 січня 2025 зустрічну позовну заяву було залишено без руху, а ухвалою суду від 18 лютого 2025 - повернуто позивачу.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили розірвати шлюб між сторонами з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідачка та її представник у судовому засіданні щодо розірвання шлюбу не заперечили, однак зазначили, що причиною припинення подружніх відносин між сторонами було вчинення домашнього насильства з боку позивача відносно відповідачки. На підтвердження таких обставин вони долучили до матеріалів справи в якості доказів ауідозаписи телефонних розмов між сторонами на флешносії.
Заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
За частиною 2 статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання».
Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Відповідно до ст. 109 Сімейного кодексу України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який було зареєстровано 05 липня 2003 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №420, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , повторно виданим Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 14 серпня 2024 року.
Від шлюбу у сторін є син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , повторно виданим Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09 серпня 2023 року.
Син сторін є інвалідом з дитинства та на даний час проживає разом із відповідачкою.
В обґрунтування позову позивач стверджує, що їхні з відповідачкою подружні відносини фактично припинилися у 2016 року, оскільки між ними мали місце постійні суперечки на ґрунті відсутності взаєморозуміння та різних поглядів на сімейне життя. Крім того, зазначає, що незважаючи на складні відносини, які склалися у них з позивачкою, до 2022 року він не намагався нічого змінити. У 2022 році у зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України вони переїхали із м. Краматорськ до м. Києва, однак їхні відносини не покращилися та подальше їхнє спільне життя є неможливим.
Відповідачка у судовому засіданні наполягала на встановленні факту домашнього насильства відносно неї з боку позивача, вказуючи, що саме це стало причиною припинення їхнього подружнього життя. Зазначила, що саме внаслідок протиправних дій позивача у неї відбулося порушення психіки, у зв'язку з чим вона має порушення психічного та фізичного здоров'я та вимушена приймати антидепресанти.
Однак такі доводи відповідачки, всупереч положенням статей 76-81 ЦПК України, не доведені належними та допустимими доказами.
Так, на підтвердження своїх доводів відповідачка посилається на матеріали аудіозаписів, наданих нею на флешносії до суду.
Дослідивши такі записи, суд оцінює їх критично, оскільки зафіксовані на них суперечки між сторонами не можуть бути предметом дослідження в межах розгляду даної справи з огляду наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.
Із урахуванням наведеного, суд не бере до уваги доводів відповідачки, наведених в заперечення доводів позивача.
Разом із цим, суд враховує, що відповідачка у судовому засіданні не заперечила щодо розірвання шлюбу, підтвердивши, що фактично їхня з позивачем сім'я припинила своє існування, примирення та подальше збереження шлюбу між ними є неможливим.
Таким чином, з'ясувавши дійсні стосунки сторін та мотиви розірвання шлюбу, враховуючи наявність у сторін повнолітньої дитини-інваліда та те, що сторони висловили взаємну згоду на розірвання шлюбу, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам та інтересам їхньої дитини, що має істотне значення, а тому суд дійшов висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
При цьому судом враховується позиція Верховного Суду, викладена у постанові КЦС ВС від 11 червня 2019 року у справі №605/434/18 (61-3235св19), згідно з якою закріплена статтею 111 Сімейного кодексу України норма щодо необхідності вжиття заходів до примирення подружжя є диспозитивною, оскільки суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.
Крім того, суд виходить з пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», яка визначає, що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов'язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , зареєстрований 05 липня 2003 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 420, розірвати.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання як внутрішньо-переміщеної особи: АДРЕСА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання як внутрішньо-переміщеної особи: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено 14.04.2025.
Суддя О. О. Ковбасюк