печерський районний суд міста києва
Справа № 757/2989/25-к
пр. 1-кс-4892/25
24 лютого 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , власника майна ОСОБА_6 , розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора першого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про накладення арешту, -
прокурор першого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, яке було вилучено 18.01.2025 під час проведення обшуку домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 3223155400:05:008:0093 за місцем проживання ОСОБА_6 , в рамках кримінального провадження № 62023000000000707 від 22.08.2023.
В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що слідчими Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023000000000707 від 22.08.2023 за підозрою колишнього Президента України ОСОБА_7 , колишнього Прем'єр-міністра України ОСОБА_8 , судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_6 у вчиненні державної зради за попередньою змовою групою осіб, а саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 111 Кримінального кодексу України в редакції Закону України № 2341-III від 05.04.2001.
Прокурором у клопотання зазначено, що військово-політичне керівництво РФ, маючи намір створити умови для подальшого військового вторгнення з метою захоплення території України систематично проводило підривну діяльність проти України, яка полягала у втручанні в її внутрішню та зовнішню політику; спробах зменшення економічного й оборонного потенціалу України, зниження її обороноздатності; у вжитті заходів щодо посилення економічної залежності України від РФ, зокрема шляхом збільшення ціни на природний газ у 2009 році.
Керівництво РФ у 2010 році залучило громадян України: Президента України ОСОБА_7 та Прем'єр-міністра України ОСОБА_8 до участі у вказаній підривній діяльності, відвівши їм вчинення дій на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці Україні у всіх сферах суспільного життя та дестабілізації ситуації в Україні у будь-який спосіб, щоб мало створити видимість порятунку громадян України під приводом анексії частини територій або всієї України, на що останні погодились, вступивши таким чином у попередню змову групою осіб.
За успішне виконання відведеної ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ролей у плані, їм гарантувалась фінансова підтримка та захист з боку РФ у разі необхідності втечі з України.
У рамках реалізації цього завдання, для забезпечення фінансування обороноздатності РФ та її Збройних Сил, підриву економічної безпеки України шляхом стягнення з України на користь МО РФ грошових коштів з будь-якого рахунку держави для фактичного припинення фінансування однієї зі сфер суспільного життя, до Прем'єр-міністра України ОСОБА_8 з листом від 10.06.2011 звернувся Міністр оборони РФ ОСОБА_9 про погашення заборгованості Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Промислово-фінансова корпорація «Єдині енергетичні системи України» (далі - ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ») перед Міністерством оборони Російської Федерації у сумі 405, 5 млн. доларів США за угодами 1996-1997 років.
Україною в особі уповноважених органів не надавалось гарантій і не здійснювалось погашення боргу за зобов'язаннями ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» перед МО РФ, однак після надходження цього листа ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у виступах в сюжеті телевізійних новин «Наголос дня» (опублікований в мережі Інтернет 14.10.2011) та «Час підсумки» (опублікований в мережі Інтернет 23.10.2011), тобто до звернення МО РФ з позовом до суду про стягнення цього боргу з Державного бюджету України, публічно у категоричній формі стверджували, що даний борг був перекладений на державу і що за це мають відповісти ті, хто приймав таке рішення, включаючи колишнього президента ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» ОСОБА_10 , а також про необхідність врахування рішень судів, які відбулись в інших країнах світу: у США - справи ОСОБА_11 та в Росії - справи генерала ОСОБА_12 (колишнього начальника Головного управління військового бюджету та фінансування МО РФ).
Більше того, для практичної реалізації відведеної їм РФ ролі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за посередництвом інших невстановлених на цей час високопосадовців органів державної влади з числа громадян України, починаючи із серпня 2012 року, організували вчинення вказаного кримінального правопорушення шляхом керівництва підготовкою та вчиненням державної зради, підшукали безпосередніх виконавців цього злочину, включаючи голову Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_13 , суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_6 , яким довели відведені їм ролі у вчиненні злочину, на що останні погодились, вступивши в попередню змову групою осіб.
За успішне виконання відведеної ОСОБА_14 та ОСОБА_6 ролей у плані, їм гарантувалось просування по кар'єрі: для ОСОБА_13 - переведення до Вищого господарського суду України, а для ОСОБА_6 - (призначеного Указом Президента України від 28.07.2010 №788/2010 строком на 5 років на посаду судді Господарського суду м. Києва) - призначення на посаду судді безстроково.
Так, ОСОБА_15 , який у 2011 році обіймав посаду голови Господарського суду міста Києва, а з 13.03.2012 обіймав посаду голови Київського апеляційного господарського суду організовано у вказаних судах схему впливу на прийняття суддями рішень у господарських справах, яка включала в себе незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду з метою розподілу судових справ на суддів, заздалегідь визначених ОСОБА_15 на власний розсуд, а також використання ним свого службового становища для здійснення впливу на суддів.
Після переведення ОСОБА_13 13.03.2012 до Київського апеляційного господарського суду, останній продовжував використовувати свій вплив та створену ним у Господарському суді міста Києва схему незаконного втручання в автоматизовану систему документообігу цього суду, з метою розподілення конкретних справ на завчасно визначених суддів.
За відведеними ролями, ОСОБА_16 мав організувати незаконне втручання в автоматизовану систему документообігу Господарського суду м. Києва для визначення ОСОБА_6 суддею для розгляду позовної заяви МО РФ про стягнення коштів з Державного бюджету України, а ОСОБА_6 мав розглянути цю позовну заяву, організувати збір доказів для задоволення позову, винести рішення про задоволення позову шляхом завідомо неправильного застосування норм матеріального і процесуального закону, викривлення ним фактичних обставин, встановлених за результатами судового розгляду, та забезпечити його реальне виконання, також ОСОБА_16 мав використати своє службове становище та вплив на суддів й працівників апарату судів, забезпечити незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу Київського апеляційного господарського суду для визначення складу суду, який залишить це рішення без змін під час його перегляду апеляційною інстанцією та, за необхідності, сприятиме збору необхідних доказів суддями апеляційної інстанції в інтересах позивача, та із залученням інших співучасників, забезпечить залишення без змін рішень суду першої та апеляційної інстанції у разі їх касаційного оскарження.
ОСОБА_16 та і ОСОБА_6 знали про публічно поширені у засобах масової інформації у 2011 році виступи ОСОБА_7 і ОСОБА_8 щодо «переведення» боргу З АТ «ПФК «СЕСУ» на державу, а тому усвідомлювали, що на виконання відведеної ролі у вчиненні державної зради вони безальтернативно мають визнати борги З АТ «ПФК «ЄЕСУ» за державою Україна та стягнути їх з державного бюджету України.
20 серпня 2012 року o 11 год. 30 хв. до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява МО РФ до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» та Державної казначейської служби України про стягнення 3 239 449 614 грн. 14 коп. за поставлений природній газ, яку згідно із досягнутою змовою на вчинення злочину та розподілу відведених ролей у його вчиненні повинен був розглядати та задовольнити суддя Господарського суду м. Києва ОСОБА_6 .
На момент надходження вказаної позовної заяви МО РФ, а саме 20.08.2012, суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_6 за даними автоматизованої системи документообігу суду перебував у черговій щорічній відпустці до 23.08.2012, тому згідйо вимог п. 3.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням № 30 від 26.11.2010 Ради суддів України, автоматизований розподіл вказаної позовної заяви на суддю ОСОБА_6 не міг здійснюватися.
Для реалізації досягнутої змови на вчинення кримінального правопорушення та відведених ролей кожному із них, за якої роль виконавця у постановленні незаконного судового рішення на користь Міністерства оборони РФ була відведена саме ОСОБА_6 , виникла необхідність у зміні наявної в автоматизованій системі документообігу суду інформації щодо відпустки ОСОБА_6 , щоб він міг прийняти участь в автоматизованому розподілі вказаної судової справи.
Також ОСОБА_16 перед здійсненням авторозподілу зазначеного позову, до свого кабінету голови Київського апеляційного господарського суду викликав суддю Господарського суду м. Києва ОСОБА_17 і поставив їй вимогу написати заяву на відпустку, щоб перешкодити її участі в авторозподілі позову МО РФ, на що вона, побоюючись негативних наслідків у службовій діяльності від ОСОБА_13 , погодилась, написавши таку заяву та, таким чином, не приймаючи участі в цьому авторозподілі.
Також ОСОБА_16 , діючи за попередньою змовою з невстановленою особою з числа керівництва цього суду, вжили заходів про дострокове відкликання ОСОБА_6 з відпустки та наприкінці робочого дня 20.08.2012 дали вказівку начальнику відділу з кадрової роботи господарського суду міста Києва ОСОБА_18 внести до автоматизованої системи документообігу цього суду відомості про перебування ОСОБА_6 на робочому місці та можливість його участі в автоматизованому розподілі позовних заяв (справ).
На виконання вказівки ОСОБА_13 та невстановленої особи з числа керівництва господарського суду міста Києва, 20.08.2012 о 17 год. 25 хв. начальником відділу з кадрової роботи цього суду ОСОБА_18 в автоматизованій системі документообігу суду було відмінено дані про відпустку судді ОСОБА_6 на 14 календарних днів і більше з зазначенням періоду з 06.08.2012 до 22.08.2012 та надалі додано дані про відпустку судді ОСОБА_19 на 14 календарних днів і більше з указанням періоду з 06.08.2012 до 19.08.2012.
Оскільки станом на 20.08.2012 здійснення автоматизованого розподілу зазначеної позовної заяви МО РФ в будь-якій категорії спорів, спеціалізацію за якими було визначено, у тому числі, за суддею ОСОБА_6 , не гарантувало вибір цього судді, у порушення вимог п. 2.8.1 та п. 3.1.1 Положення ОСОБА_16 та невстановлена особа із числа керівництва господарського суду міста Києва прийняли рішення забезпечити реєстрацію цієї позовної заяви та здійснити такий автоматизований розподіл на наступний робочий день, а саме 21.08.2012.
Уранці 21.08.2012 ОСОБА_16 та невстановлена особа із числа керівництва господарського суду міста Києва дали вказівку спеціалісту відділу діловодства (канцелярії) суду ОСОБА_20 здійснити автоматизований розподіл позовної заяви МО РФ в категорії спорів «Спори, що виникають при укладанні, виконанні, зміні, розірванні та визнанні недійсними угод купівлі- продажу, поставки, використанні тари, контрактації, спорів, пов'язаних з інвестиціями» підкатегорії «Спори, пов'язані із забезпеченням виконання зобов'язань», у якій станом на той день мали можливість брати учать у розподілі заяв суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_6 із відносним показником навантаженості «47» та суддя цього суду ОСОБА_21 із відносним показником навантаженості «5», що гарантувало вибір судді ОСОБА_6 за результатом автоматизованого розподілу.
21.08.2012 о 10 год. 51 хв. 35 секунд, незважаючи не те, що відповідно до предмета спору позовна заява МО РФ стосувалася спору щодо розрахунків за поставлений газ та в АС «ДСС» була категорія спорів «Спори, що виникають зі стягнення збитків, відшкодування шкоди, при укладенні, виконанні, зміні, розірванні та визнанні недійсними угод на поставку енергоносіїв (газ, нафта, електроенергія, вугілля); угод на комунально-побутові послуги, водопостачання» підкатегорії «Спори, пов'язані з розрахунками за газ, нафту, електроенергію, вугілля, інші енергоносії», було здійснено автоматизований розподіл зазначеної позовної заяви у визначеній ОСОБА_15 категорії спорів «Спори, що виникають при укладанні, виконанні, зміні, розірванні та визнанні недійсним угод купівлі-продажу, поставки, використанні тари, контрактації, спорів, пов'язаних з інвестиціями» підкатегорії «Спори, пов'язані із забезпеченням виконання зобов'язань».
Після цього суддя ОСОБА_6 отримав позовну заяву МО РФ та додані до неї документи, які містили наступні дані.
Позовні вимоги МО РФ до Кабінету Міністрів України ґрунтувалися на тому, що Кабінет Міністрів України начебто «прийняв на себе» зобов'язання З АТ «ПФК «ЄЕСУ» в сумі 405,5 млн. доларів США, що виникли на підставі генеральної угоди від 29.05.1996 №1957-1-96, контракту від 25.07.1996 №148/1697 та додаткової угоди до нього від 25.12.1996 №148/1697-Д4, додаткової угоди від 12.03.1997 №12/03-97, угоди від 11.06.1997 №148/1697-1 та угоди від 30.06.1997 №148/1697-2 щодо здійснення розрахунків за поставлений у 1996 та 1997 роках ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» природній газ.
Наявність боргу ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» перед МО РФ підтверджувалася доданими до позовної заяви копіями рішень Арбітражного суду м. Москва про стягнення з ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» на користь МО РФ заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» зобов'язань за угодою від 11.06.1997 №148/1697-1 та угодою від 30.06.1997 №148/1697-2 про постачання товарів.
Апеляційним судом Дніпропетровської області 15.05.2003 постановлено ухвали про визнання вказаних рішень Арбітражного суду м. Москва та приведення їх до виконання на території України відповідно до ст. 427 ЦПК України та Закону України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів».
Однак, стягнення боргу з ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» на користь МО РФ на підставі вказаних рішень Арбітражного суду м. Москва та Апеляційного суду Дніпропетровської області не відбулося внаслідок прийняття рішення про ліквідацію ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ».
На підтвердження «прийняття на себе» Кабінетом Міністрів України зобов'язань ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» у своєму позові МО РФ посилалося на обставини, не пов'язані з виникненням будь-яких господарських правовідносин та господарського спору, а саме на протокол десятого засідання змішаної Російсько-Української комісії з співробітництва від 02.07.2004 року, відповідно до п. 3.2.5 якого українська сторона: «зобов'язалася сприяти процедурі виконання судових рішень по стягненню заборгованості українських оптових покупців, за раніше отриманий, але не оплачений природній газ». Однак, на думку представників МО РФ, Україна не сприяла, а навпаки, шляхом винесення у 2009 році судового рішення про ліквідацію ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ», перешкоджала виконанню судових рішень про стягнення з ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» боргу на користь МО РФ.
Таким чином, зміст позовної заяви та додані до неї документи очевидно свідчили про відсутність безпосередньо між МО РФ та Кабінетом Міністрів України будь-яких господарських правовідносин, які могли виникнути лише при укладанні, зміні, розірванні або виконанні господарських договорів з приводу предмету спору, визначеного у вказаній позовній заяві - заборгованість ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» перед Міністерством оборони Російської Федерації в сумі 405,5 млн. доларів США.
Виходячи з вимог ст. 12 та ст. 62 ГПК України в редакції Закону України №4190-VI від 20.12.2011 справа за вищевказаним позовом МО РФ до Кабінету Міністрів України не була підвідомча господарським судам через те, що позовні вимоги не були пов'язані з укладанням, зміною, розірванням і виконанням будь-яких господарських договорів з Кабінетом Міністрів України, і з цих підстав суддя ОСОБА_6 зобов'язаний був прийняти рішення про відмову у прийнятті позовної заяви натомість,
21.08.2012 постановив ухвалу про порушення провадження у справі № 5011- 61/11340-2012 за вказаним позовом.
Виконуючи відведену роль у змові на вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_16 постійно від часу надходження названої позовної заяви до Господарського суду м. Києва і до прийняття кінцевих рішень у господарській справі №5011-61/11340-2012, систематично надавав усні вказівки та поради щодо прийняття конкретних рішень або вчинення дій у межах судового процесу, у тому числі викликаючи до себе і заслуховуючи суддю ОСОБА_6 , націлюючи його на задоволення позову МО РФ, а також для зібрання з цією ж метою замість позивача (тобто в порушення ст. 33 ГГЖ України) документів та інших доказів, якими можна буде обґрунтувати судове рішення для створення видимості його законності та обґрунтованості.
Діючи на виконання усних вказівок ОСОБА_13 , 27.08.2012 суддя ОСОБА_6 , за відсутності будь-яких клопотань сторін виніс ухвалу у справі №5011-61/11340-2012 про зобов'язання позивача МО РФ та відповідача Кабінет Міністрів України надати суду копії документів, зокрема, контракту від
25.07.1996 №148/1697, укладеного між Центральним управлінням матеріальних ресурсів та зовнішньоекономічних зв'язків МО РФ та ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» з усіма додатками та додатковими угодами, а також наявного листування між уповноваженими органами України та РФ щодо укладання та виконання зовнішньоекономічних контрактів, пов'язаних з поставкою матеріально- технічних ресурсів та продукції виробничо-технічного призначення для потреб підвідомчих МО РФ військових частин, підприємств, установ протягом 1996-2000 років.
Крім того, вказаною ухвалою суддя ОСОБА_6 зобов'язав Кабінет Міністрів України надати витяг державного реєстратора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про включення до реєстру третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ», а також копії його установчих документів.
Також вказаною ухвалою суддя ОСОБА_6 зобов'язав третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» надати суду письмові пояснення щодо суті позовних вимог, витяг державного реєстратора, засвідчені копії документів на підтвердження свого статусу юридичної особи та повного найменування, а також копії контракту від 25.07.1996 р. №148/1697, укладеного між Центральним управлінням матеріальних ресурсів та зовнішньоекономічних зв'язків МО РФ та ПФК «ЄЕСУ» з усіма додатками та додатковими угодами.
Таким чином, цією ухвалою в порушення ст. 33 ГПК України суддя ОСОБА_6 переклав на відповідача та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, обов'язок доказування тих обставин, якими обґрунтовується позовна заява позивача МО РФ, чим створив умови для задоволення позову та стягнення з України зазначеної суми коштів, тобто виконав частину відведеної йому ролі у вчиненні державної зради.
30.08.2012 Перший заступник керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_22 підписав запит за № 10924/0/2-12 до Служби безпеки України про надання копій документів на виконання зазначеної ухвали Господарського суду м. Києва від 27.08.2012.
31.08.2012 Головним слідчим управлінням СБУ за № 6/7295 направлено на адресу Секретаріату Кабінету Міністрів України завірені копії документів у кількості 87 аркушів, у тому числі копії листів від 26.08.1996 № 64-2298/8 та № 64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра України ОСОБА_11 на ім'я Голови Уряду РФ ОСОБА_23 .
У подальшому, 05.09.2012 представник Кабінету Міністрів України за довіреністю від ОСОБА_8 , діючи за його вказівкою, з метою створення видимості заперечення Кабінетом Міністрів України позову МО РФ, натомість сприяючи його задоволенню, судді ОСОБА_6 подав відзив № 11074/0/2-12 від 04.09.2012 на вищевказаний позов МО РФ, до якого, зокрема, додано лист ГСУ СБУ від 31.08.2012 № 6/7295 із засвідченими слідчим документами, зокрема, копії листів від 26.08.1996 № 64-2298/8 та № 64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра України ОСОБА_11 на ім'я Голови Уряду РФ ОСОБА_23 .
Будь-яких даних про надання Урядом України гарантій виконання зобов'язань ЗАТ «ПФК «СЕСУ» на користь МО РФ ці листи не містять.
Представники МО РФ зазначених листів за підписом ОСОБА_24 або їх копій до суду не надавали та взагалі не посилалися на них при обґрунтуванні позову до Кабінету Міністрів України. Підставами вказаного позову МО РФ були визначені «зобов'язання сприяти процедурі виконання судових рішень по стягненню заборгованості українських оптових покупців, за раніше отриманий, але не оплачений природній газ», які не були пов'язані з укладанням, зміною, розірванням і виконанням будь-яких господарських договорів з Кабінетом Міністрів України, відтак не могли розглядатися господарським судом.
Після того, як суддя ОСОБА_6 перейшов до розгляду справи по суті, представник МО РФ на його пропозицію надав пояснення щодо підстав та предмету позову. При цьому, представник МО РФ, як на підставу позову вказав нові обставини, не зазначені у позовній заяві, а саме, з посиланням на надані представником КМУ до суду документи, вказав на наявність між МО РФ та Кабінетом Міністрів України господарських правовідносин, які начебто виникли на підставі листів від 26.08.1996 № 64-2298/8 та № 64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра України на ім'я Голови Уряду РФ, відповідно до яких Урядом України, на думку представників МО РФ, начебто надано гарантії виконання ЗАТ «ПФК «СЕСУ» зобов'язань перед МО РФ.
Суддя ОСОБА_6 усвідомлював, що у позові МО РФ, який він прийняв до розгляду у справі № 5011-61/11340-2012, єдиною підставою позову були визначені «зобов'язання (змішаної комісії) сприяти процедурі виконання судових рішень по стягненню заборгованості українських оптових покупців, за раніше отриманий, але не оплачений природній газ», і що ці обставини очевидно не є підставою виникнення господарських правовідносин, тому не могли бути підставою позову, який відповідно до вимог ст. 12 ГПК України підлягає розгляду господарськими судами.
Таким чином, посилання представника позивача на наявність між МО РФ та Кабінетом Міністрів України господарських правовідносин гарантування Урядом України виконання З АТ «ПФК «ЄЕСУ» зобов'язань перед МО РФ, які начебто виникли на підставі листів від 26.08.1996 № 64-2298/8 та № 64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра України на ім'я Голови Уряду РФ, є не доповненням викладених у позові обставин виникнення господарських правовідносин та підстав стягнення коштів з Кабінету Міністрів України, а зміною підстави позову.
У роз'ясненнях Вищого господарського суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Представниками МО РФ до початку розгляду 05.09.2012 Господарським судом міста Києва в особі судді ОСОБА_6 справи по суті та після його початку письмова заява про зміну підстав позову не подавалася.
У подальшому, в порушення вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України, суддя ОСОБА_6 здійснював судовий розгляд у справі № 5011-61/11340-2012 за новою підставою позову МО РФ до Кабінету Міністрів України, неправомірно зміненою представниками позивача після початку ним розгляду справи по суті.
При цьому суддя ОСОБА_6 усвідомлював, що у справі № 5011- 61/11340-2012 відсутні будь-які докази гарантування Урядом України виконання зобов'язань ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» перед МО РФ.
Зокрема, наявні в матеріалах цієї судової справи копія листа від 26.08.1996 № 64-2298/8 (без додатку, яким мала б бути визначена Уповноважена організація для забезпечення виконання зобов'язань якої Урядом України, за умови згоди Уряду РФ та підписання міжурядових угод, у подальшому могла бути надана гарантія у встановленому законодавством України порядку) та копія листа від 26.08.1996 № 64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра України на ім'я Голови Уряду РФ не містили відомостей про факт надання Урядом України таких гарантій за зобов'язаннями ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» перед МО РФ.
Також ОСОБА_6 було відомо, що порядок надання гарантій Уряду України за зобов'язаннями суб'єктів господарювання був на той час врегульований рядом нормативно-правових актів, зокрема, Указом Президента України від 01.05.1995 № 343 «Про заходи щодо зміцнення фінансової дисципліни при виконанні Державного бюджету України» (далі - Указ №343), Положенням про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України, затвердженим Указом Президента України від 20.09.1995 № 852/95 (далі - Указ №852/95), постановою Кабінету Міністрів України № 655 від 17.08.1995 «Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов'язань Уряду України, які надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами».
Відповідно до положень зазначених вище актів, гарантії Уряду України могли бути надані виключно за поданням Валютно-кредитної ради за наявності позитивного висновку Міністерства фінансів України і Міністерства економіки України та після прийняття Кабінетом Міністрів України в установленому порядку позитивного рішення з цього питання.
Відповідно до п. 19 Тимчасового регламенту засідань Кабінету Міністрів України та його Президії і Положення про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1993 № 523, Кабінет Міністрів України реалізує повноваження, віднесені до його компетенції шляхом прийняття та видання у встановленому порядку постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів.
Під час судового розгляду у справі № 5011-61/11340-2012 представниками Кабінету Міністрів України судді ОСОБА_6 надано письмові підтвердження того, що Кабінетом Міністрів України в установленому порядку не було прийнято жодної постанови або розпорядження щодо надання гарантій для забезпечення погашення заборгованості З АТ «ПФК «ЄЕСУ», зокрема, за генеральною угодою від 29.05.1996 р. №1957-1-96 та контрактом від 25.07.1996 №148/1697, а також угодою від 11.06.1997 №148/1697-1 та угодою від 30.06.1997 №148/1697-2, на які представники МО РФ посилалися як на підставу виникнення заборгованості, а у Державному бюджеті України, в Реєстрі державного боргу і гарантованого державою боргу чи Реєстрі державних гарантій, які веде Міністерство фінансів України, не обліковувались ніколи будь-які гарантії держави за зобов'язаннями ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 05.04.1999 «Про деякі питання щодо погашення заборгованості за спожитий російський природний газ», винесеної на розгляд Кабінету Міністрів України за ініціативи на той час Голови Державної податкової адміністрації України ОСОБА_8 , прийнято рішення про сприяння Міністерством промислової політики підприємствам, що належать до сфери його управління у проведенні розрахунків з погашення їх кредиторської заборгованості перед корпорацією «Єдині енергетичні системи України» та заборгованості корпорації перед Міністерством оборони Російської Федерації за спожитий природний газ.
Відповідно до п. 7 вказаної постанови Кабінету Міністрів України доручено Міністерству закордонних справ України повідомити в установленому порядку Уряд Російської Федерації про прийняття даної постанови, а також про те, що вона не може тлумачитися як взяття Кабінетом Міністрів України на себе відповідальності за виконання корпорацією «Єдині Енергетичні системи України» зобов'язань перед Міністерством оборони Російської Федерації.
Також, суддя ОСОБА_6 усвідомлював, що після того, як всупереч фактичному змісту копії листів від 26.08.1996 № 64-2298/8 та № 64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра України на ім'я Голови Уряду РФ він безпідставно визнає факт надання Урядом України цими листами гарантій (поруки) виконання зобов'язань ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ», він зобов'язаний буде застосувати норми матеріального права, якими врегульовано правовідносини гарантії (поруки).
При цьому ОСОБА_6 як професійному судді було відомо, що відповідно до ст. 196 ЦК УРСР (1963 року, чинний до 01.01.2004) правила статей 191 і 194 цього Кодексу поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями в забезпечення погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлено законодавством.
Відповідно до ст. ст. 191, 194 ЦК УРСР (1963 року, чинний до 01.01.2004) за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений, або визначений моментом вимоги, то при відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки.
Аналогічно врегульовано припинення поруки ст. 559 ЦК України (набрав чинності з 01.01.2004), відповідно до якого порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання
основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Враховуючи, що суддею ОСОБА_6 під час судового розгляду у справі № 5011-61/11340-2012 було встановлено, що строк виконання ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» своїх зобов'язань перед МО РФ сплив у 2001 році, ОСОБА_6 було також відомо, що момент виникнення у МО РФ права вимоги до умовного поручителя, яким він безпідставно планував визнати Уряд України, виник також у 2001 році, після чого МО РФ будь-якого позову або іншої вимоги до Уряду України з цих підстав не пред'являлося. Строк дії поруки є строком існування суб'єктивного права кредитора і суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються і жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З цих підстав ОСОБА_6 усвідомлював, що будь-яка можлива відповідальність поручителя, яким він безпідставно планував визнати Уряд України, відповідно до вимог ст. 194 ЦК УРСР остаточно припинялася у 2002 році, тобто через рік після закінчення строку для виконання зобов'язань З АТ «ПФК ЄЕСУ» (як моменту можливого виникнення права вимоги до поручителя).
Крім того, під час судового розгляду представником Кабінету Міністрів України та представником З AT «ПФК «ЄЕСУ» подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності у справі №5011-61/11340-2012.
Відповідно до статті 23 даної Конвенції незалежно від положень цієї Конвенції строк позовної давності в будь-якому випадку минає не пізніше, ніж через 10 років від дня, коли цей строк розпочався, а тому на момент подачі
позовної заяви МО РФ до суду строки позовної давності спливли і суддя ОСОБА_6 відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України був зобов'язаний відмовити у позові.
У зв'язку з цим, ОСОБА_6 усвідомлював, що навіть у разі свідомого викривлення ним змісту копії листів від 26.08.1996 № 64-2298/8 (без додатку) та № 64-2297/8 з метою визнання факту гарантування Урядом України виконання зобов'язань ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» перед МО РФ, він повинен відмовити у позові внаслідок спливу строку позовної давності згідно із вимогами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.
Згідно із ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Згідно із ст. 84 ГПК України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.
Однак, 19.09.2012 суддя Господарського суду м. Києва ОСОБА_6 , за наявності правових підстав, відомих йому за результатами судового розгляду, для застосування за заявою представників Кабінету Міністрів України та ЗАТ «ПФК «ЄЕСУ» наслідків спливу строків позовної давності та відмови у задоволенні позовних вимог МО РФ до Кабінету Міністрів України, виконуючи раніше досягнуту змову на вчинення кримінального правопорушення та відведену йому роль у задоволенні позову МО РФ, умисно неправильно застосувавши матеріальне та процесуальне законодавство всупереч фактичним обставинам, встановленим під час судового розгляду справи, склав та проголосив рішення про часткове задоволення позовних вимог МО РФ, а також про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з будь- якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду, на користь МО РФ заборгованості в сумі 3 113 053 506,26 грн. та судовий збір в сумі 61 862,74 грн., чим вчинив діяння на шкоду економічній безпеці України та надав іноземній державі та її представникам допомогу у проведенні підривної діяльності проти України.
Згідно із п.п. 8, 9 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України передбачено, що рішення суду, що передбачають списання коштів за видатками, бюджетні призначення щодо яких не визначені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), підлягають оскарженню органами державної влади (органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування) в апеляційному, касаційному порядку.
Списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) на виконання рішень судів здійснюється з часу встановлення щодо таких видатків бюджетних призначень у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) або у змінах до них.
Зважаючи на це, для забезпечення за будь-яких умов перерахування Державною казначейською службою України коштів на користь МО РФ, ОСОБА_6 незаконним рішенням від 19.09.2012 умисно безпідставно зобов'язав Державну казначейську службу України безспірно списати з Державного бюджету України кошти в сумі 3 113 053 506,26 грн. та судовий збір в сумі 61 862,74 грн. саме з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду.
За наслідками втручання ОСОБА_13 на суддів Київського апеляційного господарського суду відповідно до незаконної постанови цього суду від 03.12.2012 залишено без змін та набрало чинності винесене суддею ОСОБА_6 незаконне рішення від 19.09.2012 у справі №5011-61/11340- 2012, а за результатами втручання іншого невстановленого на даний час співучасника злочину на суддів Вищого господарського суду України, відповідно до незаконної постанови цього суду від 21.01.2013 залишено без змін вищевказану постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012.
При цьому, у Державному бюджеті України на 2012 та 2013 роки були відсутні кошти за бюджетними призначеннями, які б передбачали погашення заборгованості за зобов'язаннями Кабінету Міністрів України перед МО РФ.
Натомість, 26.12.2012 керівництвом Державної казначейської служби України за вказівкою ОСОБА_8 прийнято рішення про виконання судового рішення Господарського суду м. Києва від 19.09.2012 та виданого на його підставі судового наказу від 04.12.2012 шляхом придбання російських рублів (хоча судове рішення передбачало стягнення у гривні, а Державна казначейська служба України не мала права їх конвертувати у іншу валюту) та перерахування коштів МО РФ за рахунок бюджетної програми 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».
Так, 27.12.2012 Державною казначейською службою України при виконанні постановленого ОСОБА_6 ' судового рішення від 19.09.2012 та виданого на його підставі судового наказу від 04.12.2012, за відсутності бюджетних призначень на виконання цього рішення суду, безпідставно здійснено придбання російських рублів на суму 15 423 128, 47 грн., після чого
28.12.2012 частково перераховано з Державного бюджету України кошти на розрахунковий рахунок Міністерства оборони Російської Федерації у сумі 58 815 270,83 російських рублів, а також 25.10.2013 за 23 252 940,65 грн. безпідставно придбано та перераховано на розрахунковий рахунок Міністерства оборони Російської Федерації кошти у сумі 90 162 623,69 російських рублів, а всього 148 977 894, 52 російських рублів, для придбання яких витрачено коштів Державного бюджету України на суму 38 676 069,12 грн., що спричинило тяжкі наслідки у вигляді безпідставного та безоплатного витрачання державних коштів на користь МО РФ.
Враховуючи очевидну незаконність і безпідставність виконання судового рішення Господарського суду м. Києва від 19.09.2012 та виданого на його підставі судового наказу від 04.12.2012, щодо перерахування з Державного бюджету України коштів на розрахунковий рахунок МО РФ за рахунок бюджетної програми 3504030, представник КМУ 13.02.2013 діючи за вказівкою ОСОБА_8 подав до Господарського суду м. Києва заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі № 5011-61/11340-2012, а саме змінити спосіб та порядок виконання рішення шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України замість «з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду» на «з рахунку за бюджетною програмою за КПКВ 3504030».
З метою приховування вчиненої ним та іншими співучасниками державної зради в інтересах РФ, суддя Господарського суду м. Києва ОСОБА_6 постановив ухвалу від 20.02.2013, якою заяву Кабінету Міністрів України про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду м. Києва від 19.09.2012 у справі № 5011-61/11340-2012 задоволено та змінено спосіб та порядок виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2012 у справі № 5011-61/11340-2012 шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України замість «з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду» на «з рахунку за бюджетною програмою за КПКВ 3504030».
Інша частина державних коштів в сумі 3074439299.88 грн., які мали бути перераховані МО РФ на підставі винесеного ОСОБА_6 незаконного рішення, не була перерахована через обставини, які не залежали від волі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інших співучасників кримінального правопорушення, внаслідок того, що вони більше не мали впливу на органи державної влади та суд, а ОСОБА_16 та ОСОБА_6 боялися викриття правоохоронними органами стосовно вчиненої державної зради.
Після зміни керівників вищих органів державної влади України, військової агресії рф проти України, ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.03.2014 (залишену в силі Київським .апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України), рішення "судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_6 від 19.09.2012 у справі №5011-61/11340-2012 скасовано у зв'язку із нововиявленими обставинами, та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову МО РФ до Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення коштів відмовлено повністю.
При цьому, нововиявленими обставинами як підстави для скасування рішення судді ОСОБА_6 від 19.09.2012 зазначено виявлення факту відсутності оригіналів листів від 26.08.1996 № 64-2298/8 та № 64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра України на ім'я Голови Уряду РФ, завірені копії яких лягли в основу рішення Господарського суду м. Києва від 19.09.2012 №5011-61/11340-2012, а також те, що огляд оригіналів цих листів у судовому засіданні судом не здійснювався, оскільки будь-яких заперечень щодо їх дійсності учасниками судового процесу не заявлялося, що очевидно не відповідало дійсності, адже представники відповідачів та третьої особи неодноразово у судових засіданнях повідомляли суд про відсутність оригіналів цих документів і заявляли клопотання про їх витребовування, у задоволенні яких суд відмовив, а доводи щодо відсутності оригіналів листів у Кабінеті Міністрів України - проігнорував.
18.01.2025 у відповідності до ч. 3 ст. 233 КПК України, з метою відшукання і вилучення предметів та документів, які можуть бути використані як докази вчинення злочину, в тому числі речі, документи та інші магнітні носії інформації (телефони, комп'ютери, флеш-накопичувачі тощо), за місцем проживання ОСОБА_6 - домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 3223155400:05:008:0093.
В ході вказаного обшуку виявлено та вилучено:
1) Мобільний телефон iPhone 16 Pro Мах бежевого кольору;
2) Мобільний телефон iPhone 16 Pro чорного кольору;
3) Планшет Apple iPad модель А 2377 с/н G3PPWOOXVL;
4) оптичний диск Verbatim CD-R 52Х 700 MB, N А4К04Е2178516 золотистого кольору, поміщений у паперовий конверт з написом «15 річниця (фото суддів по палатах)»;
5) Грошові кошти в сумі 8000 гри, 635 фунтів стерлінгів, 40005 доларів США;
6) Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2022 у справі № 320/8715/22 на 6 арк.;
7) Технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 на 6 арк.;
8) Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12.12.2018 № ННМ 936816;
9) Договір про поділ спільного майна подружжя від 22.07.2022 № НРС 653229 на 2 арк.;
10) Копія позовної заяви ОСОБА_6 -до Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2022 на 4 арк.;
11) Квитанція №1-280к від 21.09.2022 на 1 арк.;
12) Квитанція №1-276к від 21.09.2022 на 1 арк.;
13) Копія заяви ОСОБА_6 від 06.03.2022 до командира Тероборони Козинеької громади ОСОБА_25 на 1 арк.;
14) Витяг з наказу добровольчого формування Тероборона Козинської громади №2 від 08.03.2022 на 1 арк.;
15) Контракт добровольця територіальної оборони від 08.03.2022 на 2 арк.;
16) Копія заяви ОСОБА_6 від 29.07.2022 на 1 арк.;
17) Витяг з Реєстру територіальної громади № 2022/002435870 від 29.12.2022 на 1 арк.;
18) Копія свідоцтва про народження ОСОБА_26 серія НОМЕР_1 від 05.32015 на 1 арк.;
19) Копія свідоцтва про одруження НОМЕР_2 від 30.07.1999 на 1 арк.;
20) Витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України стосовно Козинської селищної ради на 1 арк.;
21) Копія заяви ОСОБА_6 до ГУ ДПС в м. Києві від 01.09.2021 на 1 арк.;
22) Копія паспорту ОСОБА_6 на 2 арк.;
23) Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 305663802 від 22.07.2022 на 1 арк.;
24) Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 305660456 від 22.07.2022 на 1 арк.;
25) Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 230673637 від 02.11.2020 на 1 арк.;
26) Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 232689142 від 16.11.2020 на 1 арк.;
27) Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 305662077 від 22.07.2022 на 1 арк.;
28) Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 305663195 від 22.07.2022 на 1 арк.;
29) Дозвіл № 8858 від 21.09.2018, дійсний до 21.09.2021;
30) Копія звернення голови правління ГО «ВГО «Стоп корупції» ОСОБА_27 №56 від 13.01.2025 на ім'я судді Господарського суду м. Києва ОСОБА_28 на 3 арк.;
31) Грошові кошти в сумі 116000 грн та 3429 доларів США;
32) Ноутбук SONY PCG-4U1V, с/н 275053605000139;
33) Копія заяви про відвід судді ОСОБА_6 у справі №910/15043/21, копія заяви про вчинення кримінального правопорушення до ДБР від ТОВ «Комплекс Агромарс», копія дисциплінарної скарги щодо судді від 19.11.2024 на 18 арк.;
34) Копія заяви про відвід судді ОСОБА_6 у справі №910/15043/21 ОСОБА_29 , копія заяви про вчинення кримінального правопорушення до НАБУ від ОСОБА_30 копія дисциплінарної скаоги щодо судді від 19.11.2024 на 32 арк.;
35) Wi-fi роутер модель F 490, imei НОМЕР_3 з сім-картою оператора мобільного зв'язку lifecell № НОМЕР_4 ;
36) Грошові кошти в сумі 8000 доларів СІЛА та 13000 грн.
Прокурор зазначив в клопотання, що перелічені речі та документи, зокрема копії заяв, листів, рішень судів, контракт та інші паперові носії містять відомості, що мають значення для досудового розслідування в частині обставин вчинення кримінального правопорушення, відомості щодо майна підозрюваного, яке може бути стягнуто у встановленому порядку в дохід держави для відшкодування шкоди, завданої злочином, відомості, які характеризують особу підозрюваного, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.
Електронні носії (мобільні телефони, ноутбук, планшет, роутер, компакт- диск) містять відомості в електронній формі, що потребують подальшого дослідження, а також виявлення шляхом проведення відповідних експертиз видалених чи прихованих файлів, з метою встановлення відомостей щодо обставин, які досліджуються у кримінальному провадженні.
Електронні пристрої можуть містити список контактів, журнал дзвінків, текстові та мультимедійні повідомлення, веб-історію, повідомлення в мережі Інтернет, програми, призначені для спілкування, у тому числі для спілкування в мережі Інтернет, які можуть вказувати на спілкування між співучасниками вказаних злочинів, а також текстові, графічні, відеофайли користувача, у тому числі видалені, які мають значення для обставин, що розслідуються у кримінальному провадженні.
Без проведення відповідних судових експертиз встановити наявність на електронних носіях відомостей, належним чином їх зафіксувати та у подальшому використати як докази, неможливо.
У ході досудового розслідування встановлено, що діями ОСОБА_6 заподіяно матеріальну шкоду (збитки) Державному бюджету України: у 2012 році на суму 58 815, 27 тис рос руб, гривневий еквівалент яких становить 15 423, 13 тис грн; у 2013 році на суму 90 162, 62 тис рос руб, гривневий еквівалент яких становить 23 749, 83 тис грн. З метою відшкодування заподіяної шкоди прокурором пред'явлено позов до підозрюваного, що потребує його забезпечення шляхом арешту майна.
Таким чином, належні ОСОБА_6 грошові кошти, вилучені в ході обшуку, підлягають арешту з метою відшкодування шкоди, завданої злочином та забезпечення пред'явленого цивільного позову.
18.01.2025 постановою заступника керівника першого відділу Управління з розслідування злочинів вчинених у зв'язку з масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань ОСОБА_31 вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №62023000000000707 від 22.08.2023.
Прокурор вказує, що з метою забезпечення речових доказів у кримінальному провадженні виникла необхідність арешту на вилучені речі та документи, а також повного та неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин кримінального правопорушення виникла необхідність у застосуванні одного із видів заходів забезпечення кримінального провадження - арешту майна.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав з підстав у ньому зазначених, просив задовольнити в повному обсязі.
Власник майна та його адвокати в судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, просили відмовити.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Вивчивши клопотання та долучені до нього матеріали кримінального провадження, заслухавши пояснення прокурора та заперечення адвокатів та власника майна, слідчий суддя приходить наступного висновку.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Слідчим суддею встановлено, що 18.01.2025 у відповідності до ч. 3 ст. 233 КПК України, з метою відшукання і вилучення предметів та документів, які можуть бути використані як докази вчинення злочину, в тому числі речі, документи та інші магнітні носії інформації (телефони, комп'ютери, флеш-накопичувачі тощо), за місцем проживання ОСОБА_6 - домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 3223155400:05:008:0093.
Згідно ч. 3 ст. 233 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.
В подальшому, 23.01.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надано дозвіл слідчому у кримінальному провадженні - заступнику керівника Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013 - 2014 роках, Державного бюро розслідувань ОСОБА_32 у кримінальному провадженні № 62023000000000707 від 22.08.2023 на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , за якою на земельній ділянці площею 0,0701 га з кадастровим номером № 3223155400:05:008:0093 розміщений житловий будинок, загальною площею 234,9 м2. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зазначений житловий будинок по 1/2 частці на праві приватної власності належать згідно з договором про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_33 , з метою виявлення та вилучення речей та документів.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право серед іншого, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Згідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідні дані і мають міститись і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з клопотанням про арешт майна, оскільки у відповідності до п.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
А також, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про наявність підстав для накладення арешту на майно слідчий суддя виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Поряд з тим, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститись у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з клопотанням про арешт майна, оскільки у відповідності до п.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до положень Глави 17 КПК України, винесення слідчим чи прокурором постанови про визнання певної речі речовим доказом не є необхідною умовою для прийняття слідчим суддею рішення про арешт майна, зокрема й у разі накладення арешту з підстави, передбаченої п.1 ч.2 ст.170 КПК України. Доводи слідчого, викладені у такій постанові не мають для слідчого судді наперед встановленої сили та підлягають оцінці як докази на загальних підставах.
Так само, факт подання у кримінальному провадженні цивільного позову про відшкодування шкоди сам по собі не є достатньою обставиною для його забезпечення шляхом арешту будь-якого майна підозрюваного чи спільної власності його та членів його сім'ї.
Слідчий суддя, оцінюючи наявні в матеріалах клопотання дані про вилучені за місцем проживання подружжя ОСОБА_34 речі та документи, приходить до очевидного висновку, що ці предмети на момент їх вилучення перебували у спільному володінні та користуванні подружжя у повсякденному житті, засвідчують майнові права подружжя та містять персональні дані про особисте життя кожного з подружжя та третіх осіб.
Поряд з тим, будь-яких релевантних даних, які б вказували на те, що вилучені речі та документи містять дані про обставини підозри ОСОБА_6 або мають суттєве значення для досягнення цілей цього кримінального провадження, слідчому судді не надано.
Зокрема, слідчий суддя, оцінюючи викладені у постанові доводи у сукупності з наявними в матеріалах справи даними про обставини підозри ОСОБА_6 та про вилучене майно, вважає передчасними та необґрунтованими твердження про необхідність арешту цього майна в цілях забезпечення можливої конфіскації, а також з метою забезпечення цивільного позову.
Отже слідчий суддя приходить до висновку про відсутність достатніх обставин, які б виправдовували обмеження прав подружжя ОСОБА_35 щодо володіння, користування та розпорядження вилученими речами та документами, а відтак вважає, що законні підстави для накладення арешту на це майно згідно ст.170 КПК України відсутні.
З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст.98,167, 170-173,175,309,372,392,532 КПК України,-
В задоволенні клопотання прокурора першого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про накладення арешту - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1