Справа № 708/485/24
Провадження № 2/708/11/25
14 квітня 2025 року м. Чигирин
Чигиринський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Попельнюха А. О.,
з участю:
секретарів судових засідань Лисенко І. В., Омельченко Ю. М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представниці позивача адвоката Хмельницької Л. М.,
відповідачки ОСОБА_2 ,
представниці відповідачки адвоката Бітової Н. І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Чигиринського районного суду Черкаської області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Черкаської міської ради, про позбавлення батьківських прав і стягнення аліментів та
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. В обґрунтування поданого позову позивач зазначив, що він протягом тривалого часу проживав у цивільному шлюбі із відповідачкою у справі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 олгу, батьком якого записаний позивач, а відповідачка матір'ю.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_4 , про що складений відповідний актовий запис про народження та зі слів матері батьком записаний ОСОБА_5 , матір'ю - ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилася донька ОСОБА_6 , про що органами РАЦСу був складений відповідний актовий запис із зазначенням відомостей про батька зі слів матері - ОСОБА_5 олгу.
ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька ОСОБА_7 . Під час складення актового запису про її народження відповідачка була записана матір'ю дитини, а батьком з її слів записали ОСОБА_5 .
Навесні 2023 року ОСОБА_2 забрала дітей з місця їх постійного проживання і виїхала з міста Черкаси. Спочатку виїхала до Закарпатської області, куди вона вирушила разом із чоловіком на ім'я ОСОБА_8 . Зазначена особа за наявною у позивача інформацією вживає наркотичні речовини та алкогольні напої.
Позивач особисто їздив до їх фактичного місця проживання у Закарпатській області з метою забрати відповідачку та дітей до м. Черкаси, проте вона відмовилася їхати сама та віддавати дітей.
Згодом ОСОБА_2 разом із дітьми переїхала до м. Одеса, куди ОСОБА_1 також приїжджав та мав намір спілкуватися із дітьми, проводити із ними спільно час, допомагати матеріально, купувати необхідні речі. Проте відповідачка дозволяла проводити спільно час лише зі старшим сином ОСОБА_9 , мотивуючи свою поведінку тим, що лише відносно цієї дитини позивач є батьком з юридичної точки зору. Внаслідок чого ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів. Після втручання правоохоронців ОСОБА_2 давала дітям можливість проводити час спільно із позивачем.
Під час спілкування з дітьми ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_2 не виконувала своїх обов'язків щодо виховання дітей, не піклувалася про їх фізичний і духовний розвиток, не цікавилася їх життям, здоров'ям та навчанням і потребами.
Проживаючи разом із відповідачкою діти не відвідували навчальні заклади, а саме школу та дошкільні навчальні заклади, відповідачка навіть не зверталася до них з питань зарахування дітей, що на переконання позивача є ухиленням від виконання батьківських обов'язків щодо забезпечення дітям можливості здобуття освіти.
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Чигиринського районного суду Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання батьківства та внесення змін до актових записів про народження їх спільних дітей.
Заочним рішенням суду від 04.09.2023, яке набрало законної сили 13.10.2023, позивач визнаний батьком щодо сина ОСОБА_10 , а також доньок ОСОБА_11 та ОСОБА_12 із внесенням відповідних змін до актових записів про їх народження та зміною прізвища кожної дитини на ОСОБА_13 ( ОСОБА_13 ). Після внесення відповідних змін до актових записів про їх народження органами РАЦСу видані свідоцтва про народження дітей.
Згодом, позивач ОСОБА_1 , перебуваючи у м. Одеса, забрав синів ОСОБА_10 і ОСОБА_9, які будучи підлітками виявили бажання поїхати із ним до м. Черкаси та проживати разом із позивачем. З матір'ю сини залишатися категорично не хотіли. Донькам ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відповідачка ОСОБА_2 заборонила спілкуватися із позивачем та їх старшими братами. У свою чергу позивач ОСОБА_1 вважає, що його донькам загрожує небезпека, за відомою йому інформацією мати дітей наразі займається проституцією.
З моменту переїзду дітей до м. Черкаси мати їм жодного разу не телефонувала, не цікавилася у позивача їх справами та умовами життя, тобто ОСОБА_2 не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, їх навчання та жодним чином не приймає участі у підготовці дітей до самостійного життя. Також вона не приймає участі у забезпеченні дітей харчуванням, одягом та усім необхідним, також не приймає участі у лікуванні дітей та забезпеченні медичним доглядом.
Така поведінка матері негативно впливає на психіку дітей, оскільки діти неодноразово запитують у позивача де їх мати та чому вона до них не приїжджає, і констатують факт того, що мати їх не любить, якщо вона до них не приїжджає.
Наведене слугувало підставою для звернення до суду, тому просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_14 в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину до досягнення повноліття кожним із дітей.
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 14.05.2024 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, справа призначена до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 30.07.2024 підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду по суті. Зобов'язано Службу у справах дітей Черкаської міської ради надати висновок про доцільність чи недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Представниця відповідачки - адвокат Бітова Н. І. надала суду письмові пояснення на позовну заяву, у яких проти задоволення позову заперечувала. На обґрунтування наявних заперечень зазначила, що під час проживання відповідачки разом із дітьми у місті Одесі ОСОБА_2 влаштувала їх до місцевої загальноосвітньої школи. Старших дітей позивач забрав із собою до м. Черкаси самовільно без згоди матері. Через наявність перешкод у спілкуванні із дітьми ОСОБА_2 звернулася до Служби у справах дітей Черкаської міської ради із заявою про визначення способу участі матері у вихованні та спілкуванні із синами. Крім того, вона звернулася до суду із відповідним позовом. Зі свого боку ОСОБА_2 неодноразово намагалася встановити зв'язок із дітьми, проте її намагання виявилися марними.
Щодо позовних вимог у частині стягнення аліментів зазначила, що фактично у сторін є четверо спільних дітей, наразі з кожним із батьків проживає по двоє дітей. Відповідно вони у рівних частках приймають участь в утриманні їх спільних дітей. У протилежному випадку аліменти сторони мають сплачувати одна одній. За таких обставин просила суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, залучений Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Черкаської міської ради та зобов'язано його надати суду висновок про доцільність чи недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо двох дітей.
На виконання ухвали суду Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Черкаської міської ради надав суду висновок від 04.11.2024 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Розпорядженням керівника апарату Чигиринського районного суду Черкаської області № 142 від 10.12.2024 у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_16 у відставку проведений повторний автоматизований розподіл судової справи, після здійснення якого ухвалою суду від 20.12.2024 справа прийнята до свого провадження суддею Попельнюхом А. О., постановлено повторно провести розгляд справи по суті.
Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 та його представниця - адвокат Хмельницька Л. М. позов підтримали та просили суд його задовольнити. Додатково зазначили, що відповідачка протягом тривалого часу вела аморальний спосіб життя, мала коханців. Коли ОСОБА_1 виїхав з України до Азербайджанської Республіки для відновлення своїх документів ОСОБА_2 почала відносини із новим коханцем на ім'я ОСОБА_17 . Вказана особа наносила тілесні ушкодження синам позивача, під час їх проживання у м. Одесі сини бачили, що він непристойно себе поводив відносно однієї із його доньок. Також, під час проживання у м. Одесі, ОСОБА_2 закривала дітей у одній кімнаті, щоб вони їй не заважали, давала дітям піцу, а сама разом із ОСОБА_18 та іншими чоловіками перебувала у іншій кімнаті та незрозуміло чим займалися. Зі слів синів позивачеві відомо, що вони вживали алкогольні напої, курили у квартирі. Свого часу ОСОБА_2 мала намір внести зміни до актових записів про народження його меншого сина та двох доньок і записати їх батьком ОСОБА_19 з метою штучного створення у нього підстав для демобілізації з лав ЗСУ. Кінцевою метою був спільний виїзд ОСОБА_2 та ОСОБА_19 за кордон, де відповідачці обіцяли дати гроші за такі дії. Тобто вона фактично мала намір продати дітей сторонній особі. За наявною у позивача інформацією ОСОБА_20 вживає наркотичні засоби, про що є відповідні підтвердження. Зараз він перебуває у розшуку як дезертир. Коли ОСОБА_1 приносив дітям продукти харчування ОСОБА_2 разом із ОСОБА_18 шукали чека на придбані ним продукти харчування з метою їх повернення до магазинів та придбання алкогольних напоїв. Сини наразі не мають бажання із нею спілкуватися, вона не дає можливості їм спілкуватися навіть із сестрами. ОСОБА_1 має намір возз'єднати родину, щоб брати і сестри жили разом. Натомість на його переконання ОСОБА_2 є зрадницею, тому вона не має морального права виховувати його дітей. Крім того зазначив, що наразі ОСОБА_2 притягнута до кримінальної відповідальності за шахрайські дії, пов'язані із отриманням соціальної допомоги як одинокій матері на їх спільних дітей.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представниця - адвокат Бітова Н. І. проти задоволення позову заперечували у повному обсязі. Суду додатково повідомили, що за час спільного проживання безпосередньо відповідачка жодних протиправних дій відносно дітей не вчиняла, натомість організовувала їм місця для проживання, опікувалася ними та піклувалася про них. Причиною виїзду з місця постійного проживання ОСОБА_2 зазначила систематичні знущання ОСОБА_1 над нею, оскільки він неодноразово застосовував до неї фізичну силу. Тому вона його боялася та не мала бажання продовжувати таке проживання. ОСОБА_20 є її знайомим, який допомагав їй виїхати. Наразі вони вже давно не спілкуються. Під час проживання із нею діти спочатку навчалися дистанційно, а згодом почали відвідувати навчальні заклади м. Одеси. Відсутність спілкування із синами відповідачка обґрунтувала блокуванням її номера на мобільних пристроях синів, внаслідок чого вона не має можливості зателефонувати їм. Проте вона пише синам повідомлення та має намір спілкуватися. На її думку саме через вплив батька сини ігнорують її повідомлення та дзвінки. Зі свого боку вона жодних перешкод у спілкуванні із ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не чинить.
Окремо представниця відповідачки зазначила, що Органом опіки та піклування наданий висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її синів. Щодо аліментів наразі відсутні підстави для їх стягнення, оскільки із кожним із батьків проживають по двоє дітей, відповідно кожен із них приймає однакову участь у забезпеченні та утриманні дітей.
Треті особи участь уповноважених представників під час судового розгляду справи не забезпечили, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Допитаний під час судового розгляду свідок ОСОБА_21 пояснив, що він є рідним братом позивача та спілкується із їх родиною протягом тривалого часу. Першочергово, коли ОСОБА_2 скаржилася йому на брата, свідок був переконаний, що позивач її дійсно ображає. Натомість ОСОБА_1 скаржився, що вона не займається із дітьми, не прибирає у квартирі. Проте згодом він усвідомив, що ОСОБА_2 змінила своє ставлення до родини і до дітей, вживала алкогольні напої, курила, гуляла. Навіть коли брата не було у м. Черкасах свідок систематично привозив їй грошові кошти для забезпечення дітей усім необхідним. Проте згодом свідкові стало відомо, що ОСОБА_2 ці кошти витрачала не на дітей, а на власні потреби, давала їх своєму коханцю. Згодом вона взагалі втекла із коханцем із міста. Також відповідачка мала намір записати дітей на коханця, щоб виїхати із ним за кордон і отримати за це грошові кошти. Позивач хотів відразу забрати дітей із собою, ще коли вони перебували у Закарпатській області. Проте на той час діти з невідомих причин боялися ОСОБА_1 , наче були «зомбовані». Згодом син ОСОБА_9 повідомив про намір переїзду до м. Черкаси, після чого ОСОБА_1 забрав його. Пізніше зателефонував менший син ОСОБА_10 і попросив його забрати. Одночасно зазначив, що залишатися із мамою він не має наміру, бо над ним знущаються, тому якщо його не заберуть від матері він втече з дому. Свідок порадив доїхати ОСОБА_10 до м. Умані, а там вони його зустріли і забрали в м. Черкаси. Також зі слів дітей йому відомо, що відповідачка примушувала їх в м. Одесі роздавати рекламні листівки і таким чином заробляти грошові кошти. Коли діти проживали разом із нею, відповідачка закривала їх у кімнаті, а сама разом із коханцем у іншій кімнаті вживали алкогольні напої.
Свідок ОСОБА_22 під час судового розгляду пояснила, що знає родину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом тривалого часу, оскільки разом із позивачем вони свого часу мали спільний бізнес. Ще у 2014 році відповідачка мала намір вивезти дітей до московії, але тоді позивач їй такого не дозволив зробити. Коли у 2023 році сини ОСОБА_1 приїхали до м. Черкас у одного із них були проблеми зі здоров'ям, і вона допомагала його лікувати. У протилежному випадку була загроза ампутації пальців, натомість відповідачка як мати протягом тривалого часу нічого не робила.
Також свідкові відомо, що у 2023 році ОСОБА_2 виїхала з м. Черкаси разом зі своїм коханцем на ім'я ОСОБА_23 . Відповідачка хотіла дітей записати на коханця. Вона із дітьми та коханцем переховувалася спочатку у Закарпатській області, де ОСОБА_1 їх відшукав, а згодом почали переховуватися у м. Одеса. Згодом ОСОБА_1 подзвонив син ОСОБА_9 і попросив його забрати, мотивуючи, що ОСОБА_23 його ображає. А згодом і син ОСОБА_10 попросив його забрати в м. Черкаси. Коли діти приїхали в м. Черкаси вони були брудні та не охайні, у них були воші, бо там вони купалися десь 1 раз в тиждень. Діти дуже скаржилися на ОСОБА_23 , який їх закривав у кімнаті, а відповідачка разом із ним та іншими чоловіками гуляла. Зі слів ОСОБА_10 їй відомо, що одного разу ОСОБА_23 гладив ОСОБА_11 , коли вона спала, а побачивши його припинив це. На зараз вона до дітей жодного разу не приїжджала, із ним не спілкується, хоча вже сини не мають бажання із нею спілкуватися.
Під час розгляду справи суд за участю спеціаліста - психолога ОСОБА_24 з'ясував думку неповнолітнього ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_14 щодо позову. Кожен із дітей пояснив, що наразі із відповідачкою вони не мають бажання спілкуватися, оскільки вона зрадниця. Їі коханець ОСОБА_23 неодноразово дозволяв собі бити дітей, їх вони закривали у окремій кімнаті, а дорослі у цей час перебували у іншій кімнаті та відпочивали. Також кожен із них окремо зазначив, що для них найбільш приємними спогадами із життя є час їх спільного проживання до того моменту, коли батько поїхав у Азербайджанську Республіку. Після цього все суттєво змінилося. Мають бажання спілкуватися зі своїми сестрами, проте відповідачка їм це забороняє. Мрією кожного із дітей є можливість змінити минуле, щоб не було потреби батькові виїжджати, тоді б вони і зараз проживали усі разом.
Заслухавши учасників, дослідивши наявні у справі докази, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Спір, що виник між сторонами, стосується особистих немайнових прав і обов'язків батьків та дітей, тому під час його розгляду застосуванню підлягають положення Глави 13 Сімейного кодексу України.
Під час розгляду справи суд ураховує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
До засад цивільного судочинства законодавцем віднесений принцип змагальності сторін, реалізація якого відбувається шляхом надання сторонам рівних прав щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, покладення на сторони обов'язку довести обставини, які мають значення для справи і на які така сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, та ризиків настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням стороною процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України).
Притаманний цивільному процесу принцип диспозитивності передбачає розгляд справ судом не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).
У свою чергу обов'язок доказування і подання доказів, регламентований статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, покладає на сторони обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Виключенням із загального правила можуть бути випадки, які регламентовані законодавцем у статті 82 цього Кодексу, та можуть слугувати підставами звільнення від доказування, зокрема визнання учасниками справи обставин справи, які зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 16.04.2010 Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Золотоноші Золотоніського міськрайонного управління юстиції, актовий запис № 95 (т. 1 а.с. 9).
Також ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підтвердження чого суду надано свідоцтво про народження, видане повторно 22.11.2023 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1048 (т. 1 а.с. 13).
Сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували, наявність у них спільних дітей від фактичних шлюбних відносин підтверджується рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 04.09.2023 у справі № 708/443/23, провадження № 2/708/123/23, яке набрало законної сили (т. 1 а.с. 10 - 12).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини регламентовані статтею 150 Сімейного кодексу України, до яких віднесено такі обов'язки, зокрема:
-батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
-батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
-батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
-батьки зобов'язані поважати дитину;
-передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї;
-забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;
-забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Окремою нормою визначені підстави позбавлення батьківських прав, зокрема відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них (ч. 3 ст. 164 СК України).
За своєю правовою природою позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.
Вирішуючи даний спір, суд, згідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ухваленої Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989, ратифікованою Постановою ВРУ від 27.02.1991, приділяє першочергову увагу найкращому забезпеченню інтересів дитини.
За змістом роз'яснень, викладених у п.п. 15, 16, 17 постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 9 Конституції України визначено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення ст. 8 Конвенції, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в п. 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (п. 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хант проти України").
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні у справі "Мамчур проти України" Європейський суду з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Савіни проти України").
На обґрунтування заявлених позовних вимог суду надані докази, з аналізу яких установлено, що позивач ОСОБА_1 проживає разом із синами ОСОБА_9 та ОСОБА_14 в м. Черкаси у орендованій квартирі. Батько належним чином забезпечує дітям умови проживання і навчання, діти мають окремі житлові кімнати. У 2023-2024 навчальному році ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проживають виключно разом із батьком. Протягом вказаного періоду батько приділяє належну увагу вихованню, цікавиться успіхами та поведінкою хлопців у школі, підтримує зв'язок з класними керівниками обох синів. Цього навчального року мати хлопців у школі не з'являлася, на зв'язок з класними керівниками не виходила, успіхами у навчанні синів не цікавилася (т. 1 а.с. 16, 17).
З характеристик без дати та вихідних номерів, наданих Черкаською спеціалізованою школою № 27 І-ІІІ ступенів ім. М. К. Путейка Черкаської міської ради Черкаської області, судом становлено, що мати ОСОБА_9 та ОСОБА_10 цього навчального року у школі не з'являлася, на зв'язок із класними керівниками не виходила, успіхами у навчанні синів не цікавилася (т. 1 а.с. 20, 21).
У висновку від 04.11.2024 за вих. № 15345-01-21 Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Черкаської міської ради зазначив про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_14 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Такий висновок обґрунтований необхідністю захисту прав та інтересів дітей з урахуванням наявних європейських стандартів. При його наданні враховані надані ОСОБА_2 пояснення та заперечення, надані заявником документи, з аналізу яких Орган опіки та піклування дійшов висновку, що оцінити поведінку матері як ухилення від виконання батьківських обов'язків не можливо. Доводи та документи, на які посилається заявник намагаючись позбавити батьківських прав матір дітей не є такими, що заслуговують на застосування крайнього заходу впливу, а саме позбавлення батьківських прав, а розрив сімейних відносин з матір'ю не відповідає інтересам дітей. Заявником не надано достатніх доказів того, що мати ухиляється від виховання та утримання синів, відсутні докази того, що ОСОБА_2 своєю поведінкою має негативний вплив на синів (т. 1 а.с. 192-194).
Аналізуючи наданий Органом опіки та піклування висновок суд ураховує, що у контексті приписів ч. 6 ст. 19 СК України рішення органу опіки та піклування не є для суду обов'язковим, а підлягає оцінці поряд з іншими доказами.
Проте наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності не дають суду можливості критично оцінити висновок Органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та не враховувати його під час прийняття рішення, оскільки такі докази не доводять факту ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків.
Надані стороною позивача докази щодо можливої протиправної поведінки третьої особи щодо дітей, а саме ОСОБА_25 , суд не приймає до уваги, оскільки такі докази не є належними у розумінні ст. 77 ЦПК України та жодним чином не доводять факту можливого неналежного виконання батьківських обов'язків чи ухилення від їх виконання матір'ю дітей - відповідачкою у справі ОСОБА_2 . Можливі протиправні дії ОСОБА_25 відносно дітей можуть мати наслідком притягнення його до відповідальності, проте такі дії не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав відповідачки.
Наявність у ОСОБА_2 судимості за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.05.2024 (справа № 711/476/24, провадження № 1-кп/711/284/24) не враховується судом під час розгляду справи, оскільки така обставина до підстав позбавлення батьківських прав законодавцем не віднесена.
Наявність образ синів на матір та відсутність бажання спілкуватися із нею на переконання суду обумовлені тривалим конфліктом між батьками. Проживання синів протягом останнього часу разом із батьком, перебування дітей під його впливом, обізнаність та усвідомлення наявності конфлікту між батьками та обізнаність дітей із його передумовами та підставами виникнення, на переконання суду слугувало основною причиною їх негативного ставлення до ОСОБА_2 . На обґрунтування таких висновків суд ураховує приємні та теплі спогади дітей про часи спільного проживання родини до моменту виїзду ОСОБА_1 до Азербайджанської Республіки для поновлення документів, та наявність мрії змінити ті події, з метою збереження їх родини. Натомість наявність негативних емоцій та образ дітей на матір, наявність бажання їх відкрито висловлювати, законодавцем до підстав позбавлення батьківських прав не віднесені.
Факт окремого проживання дітей від матері, не зважаючи на її проживання у іншому населеному пункті на значній відстані від місця проживання синів, також не може слугувати підставою для позбавлення її батьківських прав.
Окремо суд ураховує, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав, наявність спору обґрунтовує тривалими неприязними відносинами між нею та позивачем. Натомість, з метою отримання можливості спілкуватися із синами ОСОБА_3 та ОСОБА_14, ОСОБА_2 зверталася до Служби у справах дітей Черкаської міської ради із відповідною заявою, а також звернулася до суду із позовом про визначення місця проживання дитини, визначення способу участі матері у вихованні і спілкуванні із дитиною (справа № 708/969/24, провадження № 2/711/183/25). Сукупність наведених фактів та обставин дає суду підстави для висновку, що ОСОБА_2 під час судового розгляду підтвердила наявність у неї інтересу до дітей та наявність у неї бажання зберегти із ними не лише правовий зв'язок, а й емоційний.
За таких обставин суд дійшов висновку, що надані докази у своїй сукупності підтверджують відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині.
Заявлені позовні вимоги у частині стягнення аліментів з відповідачки на користь позивача на утримання двох спільних дітей безпосередньо із заявленими вимогами щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не пов'язані, відповідно вони підлягають окремому розгляду судом не залежно від наслідків розгляду позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав.
Спірні правовідносини у цій частині виникли з питань виконання батьками обов'язку утримувати дитину та способів виконання цього обов'язку, тому до їх правового регулювання застосуванню підлягають норми Глави 15 Сімейного кодексу України «Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання».
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину регламентовані статтею 181 СК України, відповідно до якої:
- способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними;
- за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі;
- за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільної згоди щодо утримання дітей позасудовим шляхом не досягли, тому предметом судового розгляду наразі є можливість стягнення аліментів із відповідачки на користь позивача на утримання двох синів.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Аналізуючи заявлені позовні вимоги у частині стягнення аліментів суд ураховує, що сторони у справі мають чотирьох спільних дітей, а саме синів ОСОБА_9 та ОСОБА_26 , а також доньок ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Під час розгляду справи сторони визнали, що двоє синів проживають та перебувають на утриманні позивача, натомість обидві доньки проживають разом із відповідачкою та перебувають на її утриманні.
За таких обставин суд дійшов висновку, що фактично встановлений між сторонами порядок утримання їх спільних дітей не дає суду підстав для стягнення аліментів на користь когось із них, оскільки фактично кожен із батьків перебуває у рівних умовах, маючи на утриманні двох дітей. Відповідно заявлені позовні вимоги у частині стягнення аліментів не підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд ураховує положення статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких сплачений позивачем судовий збір за позовною вимогою про позбавлення батьківських прав підлягає покладенню на ОСОБА_1 у зв'язку із відмовою у позові. Натомість судовий збір за позовною вимогою про стягнення аліментів, від сплати якого позивач при зверненні до суду був звільнений відповідно до Закону України «Про судовий збір», підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 150, 164, 165, 166, 180, 181, 182, 193 СК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Черкаської міської ради, про позбавлення батьківських прав і стягнення аліментів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники та їх адреси:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , прож.: АДРЕСА_1 );
Представниця позивача: адвокат Хмельницька Людмила Миколаївна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 491, видане 16.07.2012 Черкаською ОКДКА, адреса робочого місця адвоката: Черкаська обл., Черкаський р-н, м. Черкаси, бул. Шевченка, буд. 276, оф. 14);
Відповідачка: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстр.: АДРЕСА_2 , прож.: АДРЕСА_3 );
Представниця відповідачки: адвокат Бітова Надія Іванівна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 004454, видане 13.11.2024 Радою адвокатів Одеської області, адреса робочого місця адвоката: Одеська обл., Одеський р-н, м. Одеса, вул. Крут, буд. 15);
Третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради (код ЄДРПОУ: 37853141, місцезнаходження: Черкаська обл., Черкаський р-н, м. Черкаси, вул. Благовісна, буд. 170);
Представниця третьої особи: ОСОБА_27 (РНОКПП: НОМЕР_3 , прож.: АДРЕСА_4 );
Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської міської ради (код ЄДРПОУ: 04061547, місцезнаходження: Черкаська обл., Черкаський р-н, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, буд. 36).
Суддя Андрій ПОПЕЛЬНЮХ