Справа № 161/20371/24
Провадження № 2/161/166/25
(заочне)
07 квітня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Мазура Д.Г.,
за участі секретаря судового засідання Дручок О.М.
представника позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно,-
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка являється спадкоємцем першої черги за законом після смерті своєї матері ОСОБА_5 , та вказує, що померла ОСОБА_5 , проживала разом із дочкою ОСОБА_4 та онукою ОСОБА_2 в житловому будинку, як забудовник даного будинку з 1980 року, по день своєї смерті, за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_5 , технічну документацію на житловий будинок не зареєструвала, після своєї смерті заповіту не склала. ОСОБА_4 , як донька померлої оформити спадщину на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не встигла, на випадок смерті заповіту не склала.
Також зазначає, що окрім неї спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 , є її син ОСОБА_3 , однак він не вчиняв ніяких дій з метою оформлення спадщини.
Державним нотаріусом, заявнику було відмовлено у видачі свідоцтва про оформлення спадщини, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Таким чином, ОСОБА_2 , просить визнати за нею право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представник позивача ОСОБА_2 , адвокат Наумчук І.П., подав клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримують повністю, просять позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 , в судове засідання повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про день, час, місце слухання справи повідомлявся належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи, відзив на позовну заяву від нього на адресу суду не надходили. На адресу суду повернулося рекомендоване повідомлення з відміткою про вручення поштового відправлення.
Статтею 280 ЦПК України закріплена можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, у разі належним чином повідомленого відповідача про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 17.02.2006 року.
Відповідно до довідки виданою виконкомом Торчинською селищною радою Луцького району Волинської області, ОСОБА_5 , була забудовником будинку АДРЕСА_1 , з нею проживали дочка ОСОБА_4 , та онука ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_5 , її дочка, ОСОБА_4 , вступила у володіння спадковим майном та проживала там до дня смерті.
Згідно листа КП «Волиньпроект» Волинської обласної ради, технічна інвентаризація на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не проводилася.
Після смерті ОСОБА_6 , залишилася спадщина, а саме житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 , є її син ОСОБА_3 , та донька ОСОБА_4 .
Згідно матеріалів спадкової справи № 426/06 після смерті ОСОБА_5 було прийнято спадщину, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , її сином ОСОБА_3 , та донькою ОСОБА_4 , в рівних частках.
Отже ОСОБА_4 , після свої матері успадкувала частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 (мати заявника), що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 19.10.2020 року.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_7 (батько заявика), що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 23.02.2007 року.
Факт родинних відносин, між померлою ОСОБА_4 , за заявником ОСОБА_2 , підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
За життя ОСОБА_4 , технічну документацію на житловий будинок не зробила, право власності на частки житлового будинку за собою не зареєструвала.
Згідно технічного паспорта від 15.02.2024 житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , складається з наступних приміщень 1 -коридор пл. 4. 0 кв. м., 1-2 кухня пл. 4,3 кв. м., 1-3 кімната пл. 19,9 кв.м., 1-4 кімната пл. 18,3 кв. Біля будинку знаходяться господарські будівлі та споруди - Б-1 сарай, б- погріб, №1 огорожа.
Відповідно до копії висновку оцінювача про вартість об'єкта оцінки, ринкова вартість житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 73 746, 00 грн.
Відповідно до копії заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.06.2016 року, шлюб між ОСОБА_2 , та ОСОБА_8 , було розірвано.
Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до положень ч. 1, 3, 5 ст.1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом, встановленого ст.1270 цього Кодексу він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
У ч. 1 ст.1269ЦК України зазначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини - це не обов'язок спадкоємців, а їх право.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Згідно положень ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Як передбачено у пп. 4.15, 4.18 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу I цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Відповідно до п. 23 постанови пленуму Верхового суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
В п. 3. 3. роз'яснень, що містяться у листі № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що у випадках відсутності правовстановлюючих документів у зв'язку з їх втратою та відсутності реєстрації об'єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім'я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно. Судам при вирішенні справ цієї категорії необхідно згідно із нормами, що регулюють підстави виникнення права власності на нерухоме майно, та нормами щодо складу спадщини перевіряти, чи належав та на якій правовій підставі об'єкт нерухомості спадкодавцеві.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (зокрема й право власності на нерухоме майно ч. 1 ст. 4 Закону).
Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР був встановлений Інструкцією, яка була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року та втратила чинність згіднонаказу Держжитлокомунгоспу № 56 від 13 грудня 1995 року.
Згідно з п. 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах(п. 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право власності.
Пленум Верховного Суду України у п. 9 своєї постанови від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз'яснив, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.
Вказаною інструкцією обов'язковою була реєстрація права власності на житлові будинку в органах БТІ лише у містах і селищах міського типу, однак не у сільській місцевості.
Як роз'яснено в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Україської РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність згідно наказу Держжитлокомунгоспу № 56 від 13 грудня 1995 року, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах(п. 20 Інструкції).
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом.
Відповідно до ст.392ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, після смерті ОСОБА_5 , спадкове майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , успадкували її син ОСОБА_3 , та дочка ОСОБА_4 , в рівних частках по 1/2, а після смерті ОСОБА_4 , частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами успадкувала її дочка ОСОБА_2 .
З огляду на наведене, заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача судові витрати у справі; судовий збір за подання позову у даній справі у розмірі 605 (шістсот п'ять гривень), 06 копійок судового збору.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення, то з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору за подачу позову в пропорційному до задоволених вимог розмірі 605 (шістсот п'ять гривень), 06 копійок судового збору.
Керуючись ст.ст.10,12,13,81,258,263-265,268 ЦПК України,
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинка з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі, а саме: 605 (шістсот п'ять гривень), 06 копійок судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивачем заочне рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного заочного рішення 11 квітня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_2 , адреса місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Д.Г. Мазур