07 квітня 2025 року
м. Харків
справа № 643/7505/24
провадження № 22ц/818/1950/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року в складі судді Власенка М.В.
У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 19 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 230248, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн та зобов'язався повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки передбачені кредитним договором. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
08 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 08012024, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» передає (відступає) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні Товариству з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників від 08 січня 2024 року до договору факторингу № 08012024 від 08 січня 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги, зокрема, до відповідача за кредитним договором в сумі 24155,00 грн, з яких 15000,00 грн -заборгованість за основною сумою боргу, 9155,00 грн - заборгованість за відсотками.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором № 230248 в розмірі 24 155,00 грн, з яких 15000,00 грн -заборгованість за основною сумою боргу, 9155,00 грн - заборгованість за відсотками, а також понесені судові витрати.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 230248 від 19 січня 2022 року у розмірі 24155,00 грн та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову; стягнути з позивача на його користь судові витрати на надання правової допомоги надану в суді першої інстанції в розмірі 5000,00 грн та в надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000,00 грн, а також стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Позивачем не надано суду таких документів, що могли б підтвердити існування заборгованості відповідача у розмірі, що заявлений позивачем до стягнення у даній справі. При цьому, будь-яких відомостей про виконання обов'язку кредитора з надання кредитних коштів та отримання їх відповідачем суду не надано, рахунок відповідача на який перераховано кредитні кошти та відомості щодо руху коштів за рахунком кредитодавця, на який мало бути здійснено повернення кредиту та процентів, суду не надано. В матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем кредитних коштів, а позивач не заявляв клопотання про витребування інформації про належність платіжної картки відповідачу та підтвердження зарахування грошових коштів. Таким чином, відсутність в матеріалах справи первинних документів не тільки позбавляє суд можливості перевірити факт отримання позичальником коштів у кредит, але і перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстав та порядку нарахування відсотків за користування кредитом. Матеріалами справи не підтверджено укладення ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 кредитного договору, погодження ними умов кредитування та надання відповідачу кредиту. У даній справі відповідач ставить під сумнів паперові копії документів, а позивач не зазначив про наявність їх оригіналів та не надав суду оригінали електронних доказів. На підтвердження укладення з відповідачем договору у електронній формі позивач не надав електронних доказів, що підтверджують укладення між сторонами договору в електронній формі, як і не надав електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Кредитний договір № 230248 від 19.01.2021 не містить інформації про підписання ТОВ «Селфі Кредит» з використанням засобу електронного цифрового підпису, зокрема одноразового ідентифікатора. На підтвердження укладення кредитного договору № 230248 від 19.01.2021 позивач не надав докази, що зазначений в договорі одноразовий ідентифікатор «В460» був направлений ТОВ «Селфі Кредит» на номер телефону чи електронну пошту ОСОБА_1 , які б він сам зазначив. Тому з форми та змісту кредитного договору неможливо встановити достовірність зазначених в ньому обставин. Позивач не надав Правила надання коштів у позику у тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Селфі Кредит». Позивач як новий кредитор на підтвердження переходу до нього права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 230248 від 19.01.2021 надав разом з позовом тільки частину договору факторингу № 08012024 від 08.01.2024, в Акті прийому-передачі Реєстру боржників відсутня як кількість боржників так і загальна сума заборгованості. Копія витягу з Реєстру боржників виготовлена таким чином, що не містять підписів відповідальних осіб ні Клієнта, ні Фактора. Безпосередньо Реєстр боржників до договору факторингу з якого вбачалося б право вимоги за кредитним договором позивачем суду надано не було, як і доказів здійснення фактором оплати за відступлені ним права вимоги, тому достовірність вказаного витягу як доказу в справі викликає очевидні сумніви. Лише 24.11.2024 з відповіддю на відзив позивач в порушення вимог ст.ст.78, 83, 126 ЦПК України подав до суду витяг з Реєстру боржників до договору факторингу № 08012024 від 08.01.2024 щодо боржника « ОСОБА_1 », який не завірений жодною посадовою особою відповідно до вимог ЦПК України. Клопотання представника позивача про долучення додаткових доказів подане до суду з порушенням строку, що передбачений ст. 83 ЦПК України, при цьому ним не наведено жодних обставин на обґрунтування неможливості подання такого клопотання та доказів у строк, що встановлений законом. На підставі викладеного, клопотання представника позивача про долучення додаткових доказів слід залишити без задоволення. Право нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору - 18.02.2022 (строк договору 30 днів), тому починаючи із зазначених дат, товариства не мали право нараховувати проценти за користування кредитом.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2025 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - скасувати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь кредитора.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 січня 2022 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 230248, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу кредит, а ОСОБА_1 зобов'язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає 15000,00 грн, строк кредиту - 30 днів, відсоткова ставка за договором є фіксованою, а розмір відсоткової ставки за кредитом залежить від періоду її встановлення. Стандартна процентна ставка становить 1,90% в день, знижена процентна ставка становить 0,95% в день
Відповідно до п. 2.1 договору кредиту кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . Сума кредиту перераховується товариством протягом трьох робочих днів з моменту укладення цього договору.
Договір підписано в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 «В460», він містить його податковий номер, паспортні дані, адресу, електронну адресу та номери мобільного телефону (а.с.5-9,143-151).
Як вбачається з таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту № 230248 від 19 січня 2022 року, дата видачі кредиту/дата платежу 19.01.2022 року - 18.02.2022 року; кількість днів у розрахунковому періоді - 30, сума платежу за розрахунковий період - 19275,00 грн, сума кредиту - 15000,00 грн, проценти за користування кредитом - 4275,00 грн. Якщо споживачем не будуть виконані умови договору для отримання зниженої процентної ставки, розміри платежів, що зазначені в графіку платежів будуть перераховані за стандартною процентною ставкою, у зв'язку з чим будуть мати наступні значення: сума платежу за розрахунковий період 23550,00 грн, проценти за користування кредиту 8550,00 грн, реальна річна процентна ставка - 24079,41% річних, загальна вартість кредиту -23550,00 грн (а.с.9 зворот, 152).
Матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, який підписаний тим самим шляхом, що й договір.
08 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 08012024, відповідно до умов якого, Товариство з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» передає (відступає) Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні Товариству з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги.
Згідно п. 1.2 договору факторингу, сторони погодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників, згідно Додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору (а.с.12-14).
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру боржників від 08 січня 2024 року до договору факторингу № 08012024 від 08 січня 2024 року, клієнт передав а Фактор прийняв Реєстр боржників (а.с.15).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників та Реєстру боржників від 08 січня 2024 року до Договору факторингу № 08012024 від 08 січня 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 230248 в сумі 24155,00 грн., з яких 15000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 9155,00 грн - заборгованість за відсотками (а.с.16,134-138).
Матеріали справи містять платіжну інструкцію № 20704 від 10 січня 2024 року про переведення грошових коштів в розмірі 676 578,28 грн Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» за договором факторингу 08012024 від 08 січня 2024 року (а.с.159).
За розрахунком заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» станом на 08 січня 2024 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 230248 в сумі 24155,00 грн, з яких 15000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 9155,00 грн - заборгованість за відсотками (а.с.17-19,153-157).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтями 1046-1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Пунктами 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75 передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції виходив з доведеності наявності заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем та її розміру.
Дійсно, з кредитного договору № 230248 від 19 січня 2022 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.
Отже, відповідач уклав з ТОВ «Селфі Кредит» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Натомість, заперечуючи щодо наявності правових підстав для задоволення позову, відповідач заперечує факт отримання ним будь-яких грошових коштів за даними договорами та посилається, зокрема, на те що позивачем не доведено факт перерахунку кредитних коштів відповідачу.
Як передбачено умовами кредитного договору від 19 січня 2022 року, надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
Доказом надання позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Разом із тим, позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірі, що передбачений кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав.
Виписки з рахунку, платіжної інструкції, довідки про перерахування коштів за допомогою електронних платіжних систем, сервісів он-лайн платежів тощо, які б підтверджували перерахування ТОВ «Селфі Кредит» ОСОБА_1 коштів у розмірі 15000,00 грн за кредитним договором від 19 січня 2022 року позивачем не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про витребування доказів, зокрема, інформації щодо належності відповідачу карткового рахунку та надходження на нього коштів, відповідної виписки з рахунку.
Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Доводи позивача про чинність договору позики, умови якого не були оскаржені позичальником, враховуються апеляційним судом, однак не спростовують висновків про недоведеність та необґрунтованість позову.
Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом надання відповідачеві кредитних коштів та наявності заборгованості, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику, а будь-яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.
При цьому суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, в той час, клопотань від ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про витребування таких доказів, як це передбачено ЦПК України, до суду не подавалось.
Вказані висновки ґрунтуються на правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18.
За вказаних обставин, у зв'язку з не доведенням позивачем належними та допустимими доказами виконання обов'язку щодо переказу коштів за кредитним договором відповідачу на його рахунок, а також фактичного користування відповідачем коштами, та неналежністю наданого ним розрахунку як доказу заборгованості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості у розмірі, вказаному в позовній заяві.
Посилання ОСОБА_1 на те, що позивачем не підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Що стосується вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з наступного.
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.
Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Як вбачається з матеріалів справи інтереси ОСОБА_1 в ході розгляду справи представляв адвокат Калінін С.К. на підставі договорів б/н24 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01 листопада 2024 року та від 23 грудня 2024 року, ордерів на надання правничої допомоги серії ВІ № 1237380 від 18.11.2024, та від 20.01.2025, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2212 від 26 червня 2018 року.
Відповідно до пункту 3.2 договору за правничу (правову) допомогу клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) розмір якої, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами в додатках до цього договору, з урахуванням рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (винагороди).
Відповідно до додатку № 1 від 01 листопада 2024 року до договору б/н24 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01 листопада 2024 року сторони домовились, що за надання професійної правничої (правової) допомоги клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) в розмірі 5000,00 грн.
18 листопада 2024 року складено акт виконаних робіт (наданих послуг), за яким клієнту надано наступні послуги: усна з вивченням документів консультація клієнта щодо захисту його прав у справі № 127/16807/24 за позовом ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, 1 год, вартість 500,00 грн; складання, оформлення, подання до суду в інтересах клієнта відзиву на позовну заяву по справі № 643/7505/24 за позовом ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, 9 год., вартість 4500,00 грн.
Відповідно до додатку № 1 від 23 грудня 2024 року до договору б/н24 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 23 грудня 2024 року сторони домовились, що за надання професійної правничої (правової) допомоги клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) в розмірі 3000,00 грн.
20 січня 2025 року складено акт виконаних робіт (наданих послуг), за яким клієнту надано наступні послуги: складання, оформлення, подання до Харківського апеляційного суду в інтересах клієнта апеляційної скарги на рішення Московського районного суду м. Харкова від 19.12.2024 по справі № 643/7505/24 за позовом ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, 6 год., вартість 3000,00 грн.
Також матеріали справи містять платіжні інструкції про сплату ОСОБА_1 вказаних сум.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).
Як вбачається з матеріалів справи адвокатом Калініним С.К. подано до суду першої інстанції відзив на позовну заяву та заяву про долучення до матеріалів справи платіжної інструкції, а до суду апеляційної інстанції подано апеляційну скаргу.
При цьому слід звернути увагу на позицію Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 927/153/22, згідно якої при визначенні витрат на правову допомогу слід враховувати наступне: чи змінювалася правова позиція у справі в судах першої та апеляційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткове джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20.
З акту виконаних робіт (наданих послуг) від 18 листопада 2024 року вбачається, що адвокатом Калініним С.К. враховано послуги, які не надавались ОСОБА_1 , а саме: усна з вивченням документів консультація клієнта щодо захисту його прав у справі № 127/16807/24 за позовом ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, 1 год, вартість 500,00 грн. У зв'язку з чим вказані витрати не можуть бути враховані під час вирішення питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, наданої в суді першої інстанції.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також того, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» залишені без задоволення, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 4000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції та 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, а всього 7000,00 грн.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Отже, оскаржуване рішення суду у зв'язку неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю заявлених позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу по суті вимог задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн підлягає стягненню з ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника Калініна Сергія Костянтиновича - задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 7000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова