Справа № 344/4299/25
Провадження № 11-сс/4808/125/25
Категорія ст.331 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
07 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську матеріали кримінального провадження №62025100150000040 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2025 року про продовження підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави,-
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2025 року задоволено клопотання слідчого про обрання щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного за ч.4 ст.402 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 15 квітня 2025 року включно з визначенням застави в розмірі 151 400 гривень.
Своє рішення суд мотивував тим, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 . Інший більш м'який запобіжний захід не буде дієвим для запобігання ризикам, зазначеним у ст.177 КПК України та не забезпечить його належної процесуальної поведінки.
З оскаржуваною ухвалою не погодився захисник ОСОБА_9 та оскаржив її в апеляційному порядку. Апеляційними доводами є необґрунтованість та незаконність ухвали слідчого судді. Вказує, що такий запобіжний захід, як тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом і застосовується за наявності підтверджених ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України. Крім того, оскаржуване судове рішення суперечить нормам чинного законодавства України та міжнародного законодавства.
При цьому він зауважив, що підозра та наявність ризиків не обґрунтовані.
Ставить під сумнів обґрунтованість підозри ОСОБА_7 , оскільки у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу не розкрито наявність у підозрюваного обставин, що підтверджують неможливість виконання військового обов'язку із релігійних переконань, а слідчий суддя, під час розгляду клопотання сторони обвинувачення, також не звернув уваги на ці обставини. Стверджує, що в сукупності аналізу національного, міжнародного законодавства та практики як національних судів так і ЄСПЛ, для Свідків Єгови є неприйнятною будь-яка служба пов'язана з носінням зброї, так і не пов'язана із її носінням та будь-яких інших її проявів. В той же час такі особи погоджуються на альтернативну (невійськову) службу цивільного характеру, що гарантується ст.35 Конституції України.
Підозрюваний ОСОБА_7 , як особа, яка за своїми релігійними переконаннями не може бути призвана на військову службу, а отже не може бути суб'єктом кримінального правопорушення передбаченого ст.402 КК України, оскільки не виступає спеціальним суб'єктом злочину. Примусове доставлення особи, яка на підставі своїх релігійних переконань відмовляється від проходження військової служби до відповідної військової частини чи місця несення військової служби та оформлення таких дій документально не робить таку особу військовослужбовцем автоматично.
При оцінці ризиків, слідчий суддя не врахував, що ОСОБА_7 має міцні та стійкі (сталі) сімейні та соціальні зв'язки, на його утриманні перебувають батьки пенсійного віку, а мати має інвалідність та потребує регулярної турботи. Сам ОСОБА_7 він має постійне місце проживання, регулярно декілька разів на тиждень відвідує богослужіння, перебуває на посаді священнослужителя збору, на обліку у лікарів психіатра і нарколога не перебуває.
Таким чином, будь-які дії ОСОБА_7 та фактичні дані про його особу не дають підстав побоюватися, що він буде намагатись зашкодити кримінальному провадженню, зокрема ухилятися від слідства або суду.
Ризик впливу на свідків, зокрема на військовослужбовців, відсутній, оскільки ОСОБА_7 не вважає себе військовослужбовцем. Саме релігійні переконання були причиною його відмови від військової служби, що не заперечується матеріалами справи.
Перешкоджання кримінальному провадженню прямо суперечить інтересам ОСОБА_7 , оскільки він вважає себе невинуватою особою, яку переслідують за позицію християнського нейтралітету, та має намір забезпечувати власний захист інтересів всіма доступними та забезпеченими правовими процедурами, доводячи суду позицію власної невинуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення не обґрунтовано, оскільки ОСОБА_7 раніше не судимий, його моральна поведінка та репутація бездоганна протягом тривалого часу; є глибоко віруючою особою, з 22.09.2012 року, тобто вже більше 12 (дванадцяти) років, є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні, а з 16.04.2023 року призначений на посаду священнослужителя (диякона), що вимагає особистої участі у зібраннях, показувати приклад християнського життя та активного служіння у різних формах щодо проповідування доброї звістки з Біблії, що підтверджується довідкою № 226 від 06.01.2025 року, виданою Релігійною організацією «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні».
Крім того, на переконання захисника, тримання під вартою не має бути обов'язковим для всіх обвинувачених у конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин. До того ж тримання під вартою мають застосовувати не на підставі можливого вироку за злочин, а на підставі визначення потреби в цьому запобіжному заході. Суд має неупереджено та всебічно в кожному конкретному випадку розглядати питання про те, чи дозволить незастосування такого найсуворішого запобіжного заходу, як тримання під вартою дійсно досягти завдання кримінального провадження та належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 . Однак, під час розгляду даної справи, судом більше використовувався не предметний підхід до обставин справи, а формальний з огляду фактично лише на тяжкість можливого покарання, що на переконання апелянта вказує на незаконність оскаржуваної ухвали.
Також, апелянт зазначає, що сума застави є завищеною, а тому її слід зменшити до 20 розмірів прожиткових мінімумів доходів громадян.
Зауважує, що постановляючи оскаржувану ухвалу, слідчий суддя вийшов за межі наданих йому законом повноважень та фактично провів розгляд справи по суті, оскільки вже визнав ОСОБА_7 військовослужбовцем та у разі внесення останнім застави наклав на нього обов'язок «не відлучатись із території військової частини НОМЕР_1 » та «дотримуватись вимог несення військової служби». Обставини при яких ОСОБА_7 міг стати військовослужбовцем, а відповідно й суб'єктом відповідальності за ч.4 ст.402 КК України, мають встановлюватися під час розгляду справи судом по суті, але слідчий суддя вдався до неприпустимих дій на даній стадії досудового слідства, а тому за таких обставин ухвала слідчого судді має бути скасована.
Просить ухвалу суду скасувати та відмовити у клопотанні органу досудового розслідування, а у випадку залишення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без змін, визначити для ОСОБА_7 заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів доходів громадян з покладенням обов'язків: прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду за першою вимогою; - утримуватись від спілкування зі свідками; - здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_8 та обвинувачений підтримали апеляційні вимоги захисника ОСОБА_9 .
Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та промови учасників апеляційного розгляду, вивчивши матеріали справи та перевіривши апеляційні доводи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання апеляційного суду, слідчий суддя дотримався зазначених вимог закону, розглянув всі доводи сторін кримінального провадження та ухвалив законне рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як встановлено ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
Доводи захисника стосуються того, що ОСОБА_7 не є військовослужбовцем, а тому підозра є необґрунтованою.
Проте, такі доводи не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки суперечать фактичним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.
Так, відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч.2, ч.3 ст.2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Як вбачається з копії наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2024р., ОСОБА_7 є військовослужбовцем за призовом під час мобілізації (а.с.15).
На даному етапі досудового розслідування цього достатньо для висновків про статус підозрюваного.
Що стосується доводів сторони захисту про можливість не застосовувати найсуворіший запобіжний захід у виді тримання під вартою до ОСОБА_7 , вони не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.
Так, відповідно до вимог ч.1, ч.8 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід тримання під вартою.
Відповідно до положень ст.7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься рівність перед законом та судом.
Засада рівності перед законом та судом розкрита у ст.10 КПК України, де зазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, наведеними вимогами ст.176 КПК України, суд позбавлений дискреційних повноважень застосовувати інший запобіжний захід у даному кримінальному провадженні.
При вирішенні питання про співмірність визначеного розміру застави доходам підозрюваного ОСОБА_7 , слід зазначити, що слідчий суддя дотримався балансу між тяжкістю інкримінованого правопорушення, потребами кримінального провадження та доходами підозрюваного (визначеного посадового окладу та надбавок встановлених наказом командира ВЧ НОМЕР_1 ) та зменшив розмір раніше визначеної застави до 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Не заслуговують на увагу апеляційного суду і доводи, що обов'язки покладені на підозрюваного, на випадок внесення застави, є неприйнятними до підозрюваного внаслідок його релігійних переконань.
Згідно матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 не звільнений з військової служби. Розслідування кримінального провадження не знімає з нього обов'язки пов'язані із проходженням військової служби.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2025 року відносно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4