Справа № 388/2099/24
11.04.2025 року Долинський районний суд Кіровоградської області
у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,
за участю секретаря Поліщук Т.І.,
представника ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом до відповідача ОСОБА_3 та просить з урахуванням зміни предмета спору витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 956,4 кв. м, кадастровий номер: 3521910100:04:006:0015, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивує тим, що є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Вищезазначене домоволодіння розташоване на земельній ділянці 956,4 кв. м, що належить ОСОБА_4 згідно з державним актом на право власності на землю серії КР № 086235, виданим 1 вересня 2006 року на підставі рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2003 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . ЇЇ спадкоємцем був ОСОБА_5 , а його спадкоємцем є відповідач ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 зазначає, що спірна земельна ділянка належить йому згідно із законом, оскільки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок до нього перейшло право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений.
Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2025 року залишено без розгляду позов в частині вимог про припинення права власності.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_1 позов підтримала та просила його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, повідомлявся про місце та час розгляду справи, про причину неявки не повідомив, відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не надіслав.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позову з таких підстав.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом установлено, що 24 березня 2006 року між ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_6 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Шумейко І.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 373. Предметом цього правочину є житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11).
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2003 року визнано дійсним договір купівлі-продажу жилого будинку із земельною ділянкою розміром 956,4 кв. м по АДРЕСА_1 та визнано право власності на це майно (а. с. 14).
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР № 086235, виданим 1 вересня 2006 року на підставі рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2003 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 956,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (а. с. 13).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 29 жовтня 2007 року (а. с. 33).
Зміст спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , розпочатої 20 листопада 2007 року свідчить, що її єдиним спадкоємцем був чоловік ОСОБА_5 , якому 15 травня 2008 року державним нотаріусом Долинської державної нотаріальної контори Кіровоградської області після смерті ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 470 (а. с. 35).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 29 січня 2013 року (а. с. 49).
На випадок своєї смерті ОСОБА_5 залишив заповіт, що посвідчений 3 червня 2009 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовою Н.В., зареєстрований у реєстрі за № 568. Згідно з цим заповітом спадкодавець ОСОБА_5 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_3 усе майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати йому на день смерті і на що матиме право за законом (а. с. 48).
Спадкоємець за заповітом ОСОБА_3 реалізував своє право на спадкування за заповітом та 11 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кубасовим І.Ю. йому було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 на визначене спадкове майно, що зареєстроване в реєстрі за № 1180 (а. с. 77).
Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Отже, внаслідок спадкування всі права та обов'язки ОСОБА_4 перейшли до її чоловіка ОСОБА_5 , а після нього до відповідача ОСОБА_3 .
Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України (в редакції на момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції на момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Договором купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений 24 березня 2006 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Шумейко І.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 373, не встановлено розміру земельної ділянки, яка переходить до покупця (набувача), відповідно до нього перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка була зайнята житловим будинком, будівлею чи спорудою та на ту частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, тобто на земельну ділянку площею 956,4 кв. м за цією адресою, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку), що на момент купівлі-продажу належала продавцеві за рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2003 року.
Отже, позивач ОСОБА_2 згідно із законом після укладення між ним та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , набув право власності на земельну ділянку площею 956,4 кв. м за цією адресою, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку), що на момент купівлі-продажу належала продавцеві за рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2003 року.
Відповідно до частин другої - шостої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини, інші юридичні факти (включаючи настання або ненастання певної події). Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
За змістом ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Витребування майна від добросовісного набувача залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим правочином.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). І такі вимоги позивачем пред'явлені.
Власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).
Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).
Під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред'явлені, не допускається.
З огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об'єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 56)).
Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Як суд зазначав у цьому рішенні, позивач ОСОБА_2 в силу закону є власником земельної ділянки площею 956,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Право власності на цю земельну ділянку на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії КР № 086235, виданого 1 вересня 2006 року зареєстровано за ОСОБА_4 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_5 , а його спадкоємцем є відповідач ОСОБА_3 , якому спадщина належить у зв'язку з її прийняттям. Тобто саме ОСОБА_3 у цій справі є належним відповідачем. Зазначений державний акт виданий після купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та набуття на підставі нього ОСОБА_2 земельної ділянки за цією адресою в силу закону. Тобто по суті зазначений державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий з порушенням права власності позивача на земельну ділянку. У свою чергу, визнання недійсним цього державного акта на право власності на земельну ділянку не є необхідним для ефективного відновлення права позивача. Набуття ОСОБА_2 володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ним. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, як у цьому випадку за ОСОБА_4 , спадкоємцем якої був ОСОБА_5 , а його спадкоємцем є відповідач ОСОБА_3 , то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) відповідача нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
З огляду на вищезазначене, суд доходить до висновку про обґрунтованість та задоволення цього позову.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Представник позивача в судовому засідання просила залишити за позивачем понесені ним судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 21, 177, 178, 181, 319, 321, 373, 387, 388, 393 ЦК України, ст. 120 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -
Задовольнити позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 ) земельну ділянку площею 956,4 кв. м, кадастровий номер: 3521910100:04:006:0015, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР № 086235, виданим 1 вересня 2006 року на підставі рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2003 року зареєстровано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої був ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого є відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 14 квітня 2025 року.
Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський