Є.у.н.с.512/824/24
Провадження №2/512/90/25
"17" березня 2025 р.
17 березня 2025 року Савранський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Бростовської Н.О.,
секретаря - Пустовіт С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Саврань, Подільського району, Одеської області, цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
14.10.2024р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , обґрунтовуючи вимоги тим, що 19.10.2006р. між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем було укладено кредитний договір №11060135000, відповідно до умов якого позичальник отримав споживчий кредит в розмірі 52900 доларів США на строк до 19.10.2027р. На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011р. право вимоги за вказаним договором перейшло від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК, яке передало це право ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі договору про відступлення прав вимоги від 02.09.2020р. №2303/К/1. Позивач вказав, що загальний розмір заборгованості відповідача, що відступається, складає 2891822,24грн. Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору №11060135000 від 19.10.2006р. за період з 12.03.2017р. по 23.02.2022р., з урахуванням дії карантину та воєнного стану, відповідачу нараховано заборгованість 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в розмірі 205985,96грн. Вказану заборгованість, а також судові витрати по справі, які складаються з судового збору в розмірі 3539,80грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с.46).
Відповідач в судове засідання також не з'явився, про дату, час і місце засідання був повідомлений належним чином (а.с.45), про причини своєї неявки суд не повідомив, відзив на позов, а також заяву про розгляд справи за його відсутністю не подав.
За таких обставин, враховуючи неявку відповідача, повідомленого належним чином, приймаючи до уваги згоду позивача на ухвалення заочного рішення, суд вважає за можливе відповідно до положень ч.1 ст.280 ЦПК України провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, дійшов такого висновку.
19.10.2006р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11060135000, відповідно до умов якого позичальник надає споживчий кредит в розмірі 52900 доларів США на строк по 19.10.2027р. (а.с.9-14).
02.09.2020р. між ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та позивачем було укладено договір №2303/К/1 про відступлення прав вимоги, за умовами якого позивач набуває права вимоги до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у Додатку №1 до цього договору згідно реєстру (а.с.6-7).
Позивач зазначає, що право вимоги за кредитним договором №11060135000 від 19.10.2006р. ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» отримало на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011р., укладеного з ПАТ «УкрСиббанк», але жодних доказів укладення цього договору матеріали справи не містять.
Також, позивач вказує, що відповідно до Додатку №2 до договору про відступлення прав вимоги від 02.09.2020р. №2303/К/1 загальний розмір заборгованості боржника, що відступається, складає 2891822,24грн., але в матеріалах справи відсутній документ з відповідним найменуванням, яке б вказувало на те, що він дійсно є додатком до цього договору.
Позивач додав до позовної заяви таблицю з переліком осіб, в якій містяться дані відповідача, номер та дата укладення кредитного договору, а також сума, яка співпадає з зазначеним позивачем розміром заборгованості за кредитним договором (а.с.8).
Вказана таблиця не містить найменування (назви), реквізитів сторін кредитного договору, сторін договорів про відступлення прав вимоги, жодних підписів учасників кредитних відносин, які мали відношення до зазначеного кредитного договору, а тому суд дійшов висновку, що вона не є належним доказом у справі, оскільки своїм змістом не підтверджує жодного факту, пов'язаного з кредитними відносинами між позивачем та відповідачем.
Таким чином, позивач не надав доказів того, що відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 02.09.2020р. №2303/К/1 він отримав право вимоги до відповідача саме за кредитним договором №11060135000 від 19.10.2006р.
Верховний Суд у постанові від 02.11.2021р. по справі №905/306/17 зробив правовий висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Матеріали справи не містять реєстрів боржників або витягів з них, актів приймання-передачі цих реєстрів та доказів на підтвердження оплати за договорами про відступлення прав вимоги.
В матеріалах справи є документ під назвою: «Додаток №8 до позовної заяви ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 . Розрахунок 3% річних на підставі ст.625 ЦК України» (а.с.20).
Вказаний документ оформлений у вигляді таблиці та містить таку інформацію: дата початкова - 12.03.2017; дата кінцева - 24.02.2022; заборгованість тіло кредиту Гривні - 1365652,77; днів прострочення - 1810; 3% річних ст.625 ЦКУ - 3%, нараховані 3% річних - 205985,96; валюта - Гривні, однак, в ньому відсутні відомості про те, що він стосується саме кредитного договору №11060135000 від 19.10.2006р., відсутня дата його складання, детальна інформація про те, яким чином розраховувалась заборгованість за тілом кредиту, з огляду на те, що він надавався у доларах США, а також яким чином здійснювалося нарахування 3% річних у вказаний період, у зв'язку з чим неможливо перевірити правильність цих нарахувань.
Матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про законність нарахованої відповідачу заборгованості у 3% річних за кредитним договором в розмірі 205985,96грн. Крім того, відсутні докази отримання відповідачем кредитних коштів особисто або на відповідний рахунок, докази користування цими коштами, а також відомості про те, чи вносилися відповідачем будь-які платежі за цим договором.
Згідно правової позиції, яка була викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №161/16891-15, банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
В матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують отримання відповідачем кредиту та користування ним, а позивач не звертався до суду з клопотанням про витребування таких документів від кредитодавця.
Щодо нарахування відповідачу 3% річних за період з 12.03.2017р. по 23.02.2022р. за кредитним договором №11060135000 від 19.10.2006р. суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ст.1 Закону України від 16.06.2020р. № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04.07.2020р., внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено його пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020р. на усій території України було установлено карантин, який неодноразово продовжувався.
До 23.02.2022р. включно карантин не завершився та був продовжений до 31.03.2022р. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.2021р. №1336.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2024р. по справі №201/9121/22 заначив: «Тобто з огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12.03.2020р. установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховуються три проценти річних та пеня, суди помилково не застосували вказані норми права та дійшли необґрунтованого висновку про стягнення суми трьох процентів річних та пені за період з 21.01.2022р. до 23.02.2022р. включно, що є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права».
Таким чином, нарахування відповідачу 3% річних, які є особливою мірою відповідальності за невиконання зобов'язання, з 12.03.2020р. до 23.02.2022р. є таким, що не відповідає нормам матеріального права. Тобто, у такому разі позивач мав би нарахувати 3% річних за період з 12.03.2017р. по 12.03.2020р.
Як встановлено ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 цього Кодексу).
За змістом ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Статтею 89 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ч.3 ст.12, ч.1 ст.81, ст.89, ч.3 ст.258, ст.ст.259, 263-265, ч.1 ст.280, ст.ст.281, 282 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Савранського районного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення (ч.ч.1, 2 ст.284 ЦПК України).
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи (ч.1 ст.289 ЦПК України).
СУДДЯ (підпис)
Суддя Савранського районного
суду Одеської області Бростовська Н.О.