Справа № 521/4070/23
Номер провадження № 2/521/907/25
13 лютого 2025 року місто Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючий суддя- Плавич І.В.,
секретар судового засідання Петренко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, -
До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся з позовом представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 152 564,56 грн. (сто п'ятдесят дві тисячі п'ятсот шістдесят чотири гривні та 56 копійок), яка складається з: 108 079,91 грн. - інфляційних втрат кредитора; 44 484,65 грн. - 3 % річних за користування коштами.
Позовна заява обґрунтована тим, що 29.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 510-013/ФКВІП-08, згідно якого Позичальник отримав від Банку кредитні кошти у сумі 62 730 дол. США, строком до 26.07.2023 року.
29.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 510-013/ZФПОР-08/1, за яким останній поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
29.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 510-013/ZФПОР-08/2, за яким останній поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
30.06.2010 року між ТОВ Укрпромбанк, ПАТ Дельта Банк та Національним банком України укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ Укрпромбанку на користь ПАТ Дельта Банк, відповідно до умов якого, ТОВ Укрпромбанк передає (відступає) ПАТ Дельта Банк права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі по кредитному договору № 510-013/ФКВІП-08 від 29.07.2008 року та всіма забезпечувальними угодами.
04.03.2014 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 1519/14075/2012 задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 510-013/ФКВІП-08 від 29.07.2008 року в розмірі 500 649 грн. 26 коп. з яких: заборгованість за кредитом 460 455,95 грн.; заборгованість за відсотками 33 817,98 грн.; заборгованість за комісією 6 375,33 грн.
20.05.2021 року постановою Одеського апеляційного суду у справі № 1519/14075/2012 апеляційну скаргу задоволено частково.
Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04.03.2014 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» заборгованість за кредитним договором № 510-013/ФКВІП-08 від 29.07.2008 року в розмірі 500 649,26 грн.
14.09.2022 року постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі 1519/14075/2012 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 20.05.2021 у частині вимог до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у частині сплати заборгованості зі щомісячної комісії у розмірі 6 375,33 грн. скасовано.
У задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у частині сплати заборгованості зі щомісячної комісії у розмірі 6 375,33 грн. відмовлено.
Постанову Одеського апеляційного суду від 20.05.2021 року щодо вимог ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 510-013/ФКВІП-08 від 29.07.2008 року у частині заборгованості за кредитом та процентами залишено без змін.
21.07.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір № 2292/К про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі № 236.
За змістом пункту 91 Додатку № 1 до Договору № 2292/К про відступлення прав вимоги від 21.07.2020 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за кредитним договором № 510-013/ФКВІП-08 від 29.07.2008, та договорами поруки № 510-013/ZФПОР-08/1 від 29.07.2008 року та № 510-013/ZФПОР-08/2 від 29.07.2008 року.
Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «Консалт Солюшенс» права вимоги за вищевказаним кредитним договором, а отже ПАТ «Дельта Банк» вибуло із правовідносин за вказаним договором.
Згідно розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року заборгованість відповідачів перед позивачем складає 152 564,56 грн.
Позивач стверджує, що протягом всього часу з моменту винесення судового рішення, відповідачі безпідставно користувались та продовжують користуватись коштами, які належать до сплати ТОВ «Консалт Солюшенс», яке являється правонаступником - ПАТ «Дельта Банк», тому, позивач вимушений звернутись до суду з позовною заявою щодо стягнення з відповідачів грошових коштів, у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, а саме 3 % річних за прострочення виконання рішення суду.
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (ЄДРПОУ 42251700) грошову суму в розмірі в розмірі 144905,14 грн (сто сорок чотири тисячі дев'ятсот п'ять гривень чотирнадцять копійок), яка складається з:
- 102653,82 грн. - інфляційних втрат кредитора;
- 42251,32 грн. - 3 % річних за користування коштами.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (ЄДРПОУ 42251700) суму сплаченого судового збору в розмірі 2522,96 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
В обґрунтування зазначеного вказав, що предметом між сторонами кредитного договору є грошові кошти, виражені у доларах США, а отже, передбачені частиною другої статті 625 ЦПК України інфляційні втрати стягненню не підлягають.
Також вказав, що до вимог ТОВ «Консалт Солюшенс» про стягнення грошових коштів необхідно застосувати строк позовної давності.
Окрім цього, представник відповідача зазначив, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В.М. від 15.07.2021 року відкрито виконавче провадження № 66103787 з виконання виконавчого листа № 1519/14075/2012, виданого 05.07.2021 року Малиновським районним судом м. Одеси. Із постанови вбачається, що залишок заборгованості за виконавчим листом становить 469459,21 грн. Таким чином, відповідач вважає, що сума заборгованості, з якої необхідно розраховувати 3 % річних та інфляційних втрат, становить 469459,21 грн.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Главацького Ю.А. надійшла заява про перегляд заочного рішення, в якій він просив скасувати заочне рішення.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2024 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволено.
Заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07серпня 2023 року у цивільній справі №521/4070/23 за позовом Товариства зобмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат скасовано.
Цивільну справу за позовом Товариства зобмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
08.06.2023 року від адвоката Главацького Ю. А., представника ОСОБА_1 , надійшли письмові пояснення в яких представник просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування зазначеного вказував, що предметом між сторонами кредитного договору є грошові кошти, виражені у доларах США, а отже, передбачені частиною другої статті 625 ЦПК України інфляційні втрати стягненню не підлягають.
Також вказав, що до вимог ТОВ «Консалт Солюшенс» про стягнення грошових коштів необхідно застосувати строк позовної давності.
Окрім цього, представник відповідача зазначив, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В.М. від 15.07.2021 року відкрито виконавче провадження № 66103787 з виконання виконавчого листа № 1519/14075/2012, виданого 05.07.2021 року Малиновським районним судом м. Одеси. Із постанови вбачається, що залишок заборгованості за виконавчим листом становить 469459,21 грн. Таким чином, відповідач вважає, що сума заборгованості, з якої необхідно розраховувати 3 % річних та інфляційних втрат, становить 469459,21 грн.
В судове засідання сторони не з'явилися, про слухання справи сповіщені належним чином та своєчасно.
Вивчивши наявні матеріали справи в їх сукупності, установивши фактичні обставини спору, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, належну правову оцінку, суд доходить наступного висновку.
Судом встановлено, 29.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 510-013/ФКВІП-08, згідно якого Позичальник отримав від Банку кредитні кошти у сумі 62 730 дол. США, строком до 26.07.2023 року.
29.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 510-013/ZФПОР-08/1, за яким останній поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
29.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 510-013/ZФПОР-08/2, за яким останній поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
30.06.2010 року між ТОВ Укрпромбанк, ПАТ Дельта Банк та Національним банком України укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ Укрпромбанку на користь ПАТ Дельта Банк, відповідно до умов якого, ТОВ Укрпромбанк передає (відступає) ПАТ Дельта Банк права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі по кредитному договору № 510-013/ФКВІП-08 від 29.07.2008 року та всіма забезпечувальними угодами.
04.03.2014 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 1519/14075/2012 задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 510-013/ФКВІП-08 від 29.07.2008 року в розмірі 500 649 грн. 26 коп. з яких: заборгованість за кредитом 460 455,95 грн.; заборгованість за відсотками 33 817,98 грн.; заборгованість за комісією 6 375,33 грн.
20.05.2021 року постановою Одеського апеляційного суду у справі № 1519/14075/2012 апеляційну скаргу задоволено частково.
Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04.03.2014 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» заборгованість за кредитним договором № 510-013/ФКВІП-08 від 29.07.2008 року в розмірі 500 649,26 грн.
14.09.2022 року постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі 1519/14075/2012 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 20.05.2021 у частині вимог до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у частині сплати заборгованості зі щомісячної комісії у розмірі 6 375,33 грн. скасовано.
У задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у частині сплати заборгованості зі щомісячної комісії у розмірі 6 375,33 грн. відмовлено.
Постанову Одеського апеляційного суду від 20.05.2021 року щодо вимог ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 510-013/ФКВІП-08 від 29.07.2008 року у частині заборгованості за кредитом та процентами залишено без змін.
24 червня 2020 року проведено електронний аукціон №UA-EA-2020-06-12-000019-b за лотом № GL3N218065 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, які укладались з фізичними особами: 120 кредитних договорів, що забезпечені іпотекою, 2 кредитними договорами, що забезпечені транспортними засобами, 1 кредитним договором, що забезпечений іншою заставою та 4 беззаставних кредитних договорів. Переможцем визнано ТОВ «Консалт Солюшенс», що підтверджується протоколом електронного аукціону №UA-EA-2020-06-12-000019-b.
21.07.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір № 2292/К про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі № 236.
За змістом пункту 91 Додатку № 1 до Договору № 2292/К про відступлення прав вимоги від 21.07.2020 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за кредитним договором № 510-013/ФКВІП-08 від 29.07.2008, та договорами поруки № 510-013/ZФПОР-08/1 від 29.07.2008 року та № 510-013/ZФПОР-08/2 від 29.07.2008 року.
Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Притуляка В.М. від 15.07.2021 року відкрито виконавче провадження №66103787 з виконання виконавчого листа № 1519/14075/2012 виданого 05.07.2021 р. Малиновським районним судом м. Одеси.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Таким чином, судом встановлено, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04.03.2014 року, встановлено заборгованість відповідачів перед правонаступником ПАТ «Дельта Банк» - ТОВ «Консалт Солюшенс», тому вказане є зобов'язанням відповідно до норм цивільного права.
За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті У країни чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-п.
Стаття 625 ЦК України, у конструкції Цивільного кодексу України розташована у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер.
Таким чином, у статті 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
За змістом ст. 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), а також у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 761/4878/16-ц (провадження № 61- 1625св18).
Суд звертає увагу відповідачів, що за змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946с15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц, а відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, на будь-яке грошове зобов'язання поширюється дія частини другої статті 625 ЦК Українив тому числі і на зобов'язання щодо виконання рішення суду майнового характеру.
Аналогічні висновки підтверджені Верховним Судом у постановах від 24 січня 2019 року по справі № 758/5545/16-ц, від 23 січня 2019 року по справі № 320/7215/16-ц, від 15 січня 2019 року по справі № 910/17566/17.
Судом встановлено, що у даному випадку відповідачі мають невиконане грошове зобов'язання перед позивачем за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04.03.2014 року у справі № 1519/14075/2012.
Посилання відповідача про неможливість нарахування інфляційних втрат на борг визначений в іноземній валюті, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Водночас у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти».
Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15 та постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №130/2604/18, від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц; від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц; від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц, від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.
Аналізуючи наведені норми матеріального права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, необхідно дійти висновку про те, що грошове зобов'язання це - цивільне правовідношення, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов'язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у передачі грошей.
Так дійсно, як встановлено матеріалами справи, укладений 29.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 кредитний договір № 510-013/ФКВІП-08, кредитні кошти було надано в іноземній валюті, а саме Позичальник отримав від Банку кредитні кошти у сумі 62730 доларів США, строком до 26.07.2023 року.
Однак, у вказаній справі у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виник юридичний обов'язок здійснити погашення боргу саме на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04.03.2014 року, яким з них стягнуто заборгованість на користь позикодавця у національній валюті - гривні, без зазначення її еквіваленту в іноземній валюті, тобто втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції за час невиконання рішення суду, не будуть відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таким чином, враховуючи, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04.03.2014 року відповідачами в повному обсязі не виконано, таким чином у позивача відповідно до статті 625 ЦК України, наявне право на стягнення 3% відсотків річних та інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, яким борг стягнуто в гривневому еквіваленті.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі № 310/7482/17 від 19 травня 2022 року у справі № 127/17882/15-ц.
Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, суд виходить з наступного.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
При розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, і Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається "послідовність, утворена за певною закономірністю".
3 % річних слід розраховувати з урахуванням боргу, помноженого на кількість днів прострочення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Інфляційні втрати розраховуються за такою формулою: сума боргу*індекс інфляції/100% - сума боргу.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» у позові визначив суму заборгованості у розмірі 494273, 93 грн., однак із вказаним не можливо погодитись з огляду на наступне.
Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М., від 15.07.2021 року відкрито виконавче провадження № 66103787 з виконання виконавчого листа № 1519/14075/2012 виданого 05.07.2021 року Малиновським районним судом м. Одеси.
Із постанови про відкриття виконавчого провадження вбачаєтеся, що розмір заборгованості зменшився за рахунок часткового погашення боргу, залишок заборгованості становить 469459, 21 гривень.
Розрахунок інфляційних втрат та 3 відсотків річних наданий позивачем не відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові від 03.04.2019 року по справі № 554/8357/15-ц, оскільки розрахунок робився із урахуванням загальної суми заборгованості 494273,93 грн., та не враховує зменшення такої суми в зв'язку з частковим погашенням заборгованості.
Враховуючи відсутність повного обсягу документів та інших документів, які відображають точну суму заборгованості з урахуванням часткового погашення заборгованості за досліджуваний період (з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року), в межах наданих матеріалів неможливо повною мірою дослідити відповідність розрахунку заборгованості.
Відтак, наданий позивачем розрахунок не можна вважати належним, достовірним та допустим доказом.
Згідно ч.ч.3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно дочастини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За таких обставин, суд не може вирішити спір по суті, оскільки розрахунки заборгованості, наявні в матеріалах справи, не дають можливості встановити точний розмір 3 % річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню в спірний період з урахуванням сплачених сум.
Оскільки у цьому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок суми боргу, то заявлені банком позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, а тому відсутні правові підстави для їх задоволення.
Стосовно посилання представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч. 1 ст. 256 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Разом з тим, пунктом 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, строк загальної позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України було продовжено на строк дії воєнного стану.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», пункт 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
За таких обставин, оскільки у задоволенні позову необхідно відмовити саме з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, відсутні підстави для застосування строків позовної давності.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Консалт Солюшенс» не підлягають задоволенню.
Відповідно дост.16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі. Згідност.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6-13, 81, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч.5 п.4 ЦПК України:
Позивач: ТОВ «Консалт Солюшенс» (ЄДРПОУ 42251700, 65048, м. Одеса, вул. Пушкінська, 36, офіс 308).
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Суддя: І.В. Плавич