Справа №491/280/25
Провадження № 2-н/491/32/25
про відмову у видачі судового наказу
14 квітня 2025 року м.Ананьїв
Суддя Ананьївського районного суду Одеської області Желясков О.О., розглянувши заяву Акціонерного товариства «Одесагаз» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання житлово-комунальних послуг,
Акціонерне товариство «Одесагаз» звернулось до Ананьївського районного суду Одеської області про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання житлово-комунальних послуг, а саме за надані послуги з розподілу природного газу за період з січня 2022 року по квітень 2025 року в розмірі 15113 гривень 03 коп.
Розглянувши заяву про видачу судового наказу та додані до неї матеріали, суддя приходить до висновку про необхідність відмовити у видачі судового наказу з наступних підстав.
Відповідно до статті 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Як вбачається норма закону не містить підстав для застосування у наказному провадженні правил підсудності справ за вибором позивача (стаття 28 ЦПК України) або виключної підсудності (стаття 30 ЦПК України).
В свою чергу правила загальної підсудності визначені частиною першою статті 27 ЦПК України, згідно якої позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Пунктом 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, визначено що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.
Отже зі змісту вказаних норм вбачається, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Положення частини першої статті 27 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.
Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
Під час розгляду справи № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що положення частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місяця проживання або перебування фізичної особи - позивача. Тому позови, наведені у частині першій статті 28 ЦПК України, не можуть пред'являтися за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого.
Свого часу Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 4 постанови № 14 від 23 грудня 2011 року «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» також зазначив, що заява про видачу судового наказу подається до суду за загальними правилами встановленими ЦПК України. Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини п'ятої статті 165 ЦПК України у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.
З заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що боржниця ОСОБА_1 , є фізичною особою, яка не має статусу підприємця, згідно заяви проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконання положень частини п'ятої статті 165 ЦПК України судом було надіслано відповідний запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання боржниці.
Згідно відповіді Долинської сільської ради Подільського району Одеської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Тирасполь Республіки Молдова, знята з місця реєстрації 10 липня 2019 року в с. Мізікевича, Овідіопольський район, Одеська область.
Частиною дев'ятою статті 165 ЦПК України, яка є спеціальною у даних правовідносинах, встановлено що, у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Отже обов'язковою умовою для видачі судового наказу є встановлення зареєстрованого місця проживання фізичної особи - боржника.
Відповідно до частини першої статті 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Тобто, в даному випадку стягувач, установивши інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника, не позбавлене можливості звернутись до суду з повторною заявою про видачу судового наказу або з позовною заявою в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 164 ЦПК України, у разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись статтями 27, 162, 165 ЦПК України,
У видачі Акціонерному товариству «Одесагаз» судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу відмовити.
Ухвала суду згідно частини другої статті 261 ЦПК України набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена згідно пункту 1 частини першої статті 353 та частини першої статті 354 ЦПК України протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Копію цієї ухвали вручити/надіслати заявникові в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
У відповідності до положень частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України датою постановлення ухвали є 14 квітня 2025 року, тобто дата складення повного судового рішення.
Суддя Желясков О.О.
Ухвала суду набрала законної сили "_____"____________________20____року.
Оригінал ухвали суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/280/25 Ананьївського районного суду Одеської області.