Номер провадження: 11-кп/813/1023/25
Справа № 499/1103/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретарки судового засідання: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Іванівського районного суду Одеської області від 03.10.2024 року відносно
ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гандрабури Ананівського району Одеської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з середньою освітою, не працюючого, українця, громадянина України, одруженого, не депутата, який проходить військову службу за призовом, на момент вчинення кримінального проступку обіймав посаду телефоніста-лінійного наглядача відділені зв'язку взводу зв'язку 1 механізованого батальйону у військовому званні «солдат», раніше судимого:
- 22.07.2024 року засуджений до покарання за ч.1 ст. 162 КК України у виді штрафу у розмірі 1700 грн.,
- 26.07.2024 року засуджений до покарання за ч.1 ст. 125 КК України у виді штрафу у розмірі 850 грн.),
обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України,
установив
Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції
Вироком Іванівського районного суду Одеської області від 03.10.2024 року, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1ст.162 КК України, та йому призначено покарання у вигляді 1 (одного) року обмеження волі.
Згідно оскаржуваного вироку:
ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, проходячи військову службу за призовом у військовій частині НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», 23.09.2024 у денний час доби, приблизно о 16:00 годині, точного часу встановити не вдалося, знаходився у себе в дома за адресою: АДРЕСА_3 , де у нього виник злочинний умисел на незаконне проникнення до будинку номер АДРЕСА_2 , де проживає громадянка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для того щоб забрати свою дружину ОСОБА_9 після конфлікту який відбувся напередодні.
Реалізуючи свій злочинний намір, в той же день та час, діючи умисно, з корисливих мотивів, ОСОБА_7 , розуміючи, що в даному будинку проживає стороння для нього особа, не маючи дозволу особи яка проживає в даному будинку на проникнення до будинку зайшов на огороджену територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та всупереч волі власника або законного володільця і відсутності визначених законом підстав, усвідомлюючи суспільну небезпечність та протиправність своїх дій, проник на територію домоволодіння, чим порушив право ОСОБА_8 на недоторканість житла особи гарантоване ст. 30 Конституції України, ст. 12 «Загальної декларації прав людини» та ст. 8 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод». Своїми умисними діями ОСОБА_7 порушив право господаря на недоторканість житла.
За вищевикладених обставин, своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 162 КК України, а саме незаконне проникнення до житла.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи кваліфікацію дій зазначає, що вважає вирок незаконним та таким, що підлягає зміні в частині призначеного покарання.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що призначене покарання є занадто суворим для обвинуваченого, оскільки: у даному кримінальному провадженні цивільний позов не заявлявся; вчинений кримінальний проступок був вчинений за для примирення ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , як подружжя, яке виховує двох малолітніх дітей (свідоцтво про народження додається). Крім того зазначає, що він є єдиним годувальником сім'ї, оскільки дружина не працює. Також вказує, що він є військовослужбовцем, учасником бойових дій, характеризується посередньо, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, наразі проходить військову службу за призовом, а у даний час самовільно залишив військову частину.
За результатами розгляду апеляційної скарги просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та призначити покарання у вигляді штрафу.
Потерпіла ОСОБА_8 в судове засідання апеляційного суду, будучи належним чином повідомленою, не з'явилась, телефонограмою повідомила, що заперечує проти апеляційної скарги обвинуваченого та приймати участь в судовому засіданні не бажає.
Враховуючи думку обвинуваченого та прокурора, які не заперечували розгляд апеляційної скарги здійснювати без участі потерпілої, апеляційний суд вважає за можливе апеляційне провадження проводити за даної явки.
Позиції учасників судового розгляду стосовно поданої апеляційної скарги.
В судовому засіданні апеляційного суду:
обвинувачений ОСОБА_7 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити та змінити вирок;
прокурор в судовому засіданні апеляційного суду просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок залишити без змін.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Згідно з положеннями ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.162 КК України та доведеність його вини ніким з учасників провадження не оспорюються, а тому перегляду не підлягають.
Водночас, як слідує з вимог апеляційної скарги, обвинувачений просив переглянути вирок суду першої інстанції в частині призначеного йому покарання у виді обмеження волі, вважаючи його надто суворим.
Тому, вивчивши матеріали кримінального провадження в межах заявлених апелянтом вимог колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з положень ст. 65 КК суди повинні суворо додержуватися вимог цієї норми закону стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
У кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Якщо санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з обмеженням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов'язаного з обмеженням волі. У разі обрання покарання у виді обмеження волі це рішення також має бути вмотивовано у вироку.
Додержання цих вимог закону вимагає, що в кожному конкретному випадку суд, призначаючи покарання, повинен мотивувати у вироку, чому саме цей вид покарання він вважає за необхідне призначити обвинуваченому і чому саме обрана ним конкретна міра цього виду покарання є достатньою для досягнення цілей, сформульованих у ч. 2 ст. 50 КК України.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги обвинуваченої стосовно суворості призначеного покарання, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи обвинуваченому покарання за інкримінованому йому діянні, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував характер вчинення правопорушення, особу обвинуваченого та дійшов висновку про необхідність призначення покарання останньому у виді обмеження волі, яке він має відбувати реально.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, як за своїм видом, так і за розміром, не можна вважати занадто суворим.
Так, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 раніше судимий за ч.1 ст. 162 КК України та за ч.1 ст. 125 КК України, характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має місце реєстрації, одружений, проходить військову службу за призовом, на момент вчинення кримінального проступку обіймав посаду телефоніста-лінійного наглядача відділені зв'язку взводу зв'язку 1 механізованого батальйону у військовому званні «солдат», самовільно залишивши військову частину.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до ст.66 КК України, судом першої інстанції визнано щире каяття; обставиною., яка відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання судом визнано вчинення кримінального правопорушення повторно.
Так, призначаючи покарання, суд обґрунтовано врахував роз'яснення Верховного Суду України, викладені в постанові №7 від 04 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», а саме з принципів справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів та врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно ст. 12 КК України відноситься до категорії кримінального проступку, обставини що пом'якшують покарання, обставини, що обтяжують покарання.
Водночас, під час апеляційного розгляду обвинуваченим ОСОБА_7 не заперечувався той факт, що він вже притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин, за вчинення якого йому було призначено покарання у вигляді штрафу.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що під час призначення покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував відношення обвинуваченого до скоєного злочину, недієвість крізь призму виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, застосованого 22.07.2024 року до обвинуваченого покарання у вигляді штрафу та обґрунтував необхідність застосування покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік.
Посилання обвинуваченого про наявність у нього міцних соціальних зв'язків, зокрема постійного місця проживання, наявність дитини, на думку колегії суддів не може бути вирішальними обставинами, які дають підстави для застосування покарання, яке не пов'язане з обмеженням волі.
Таким чином, колегія суддів констатує, що підстави для застосування більш м'якого покарання обвинуваченому відсутні.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання ґрунтується на положеннях ст.ст. 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому не вбачає підстав вважати, що призначене покарання є явно несправедливим через його суворість.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.. 376, 404, 405, 406, 418, 419 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Іванівського районного суду Одеської області від 03.10.2024 року відносно ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - у той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4