Номер провадження: 22-ц/813/1282/25
Справа № 522/3539/22
Головуючий у першій інстанції Ярема Х.С.
Доповідач Лозко Ю. П.
04.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа без самостійних вимог Відділ поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління національної поліції в Одеській області про відшкодування шкоди,
встановив:
У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним вище позовом, к якому просила стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, шкоду спричинену незаконними діями та бездіяльністю службових осіб ВП № 2 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області:
- матеріальну шкоду в розмірі 13 697,16 грн.
- моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3 , який проживав разом із нею та знаходився її утриманні.
23.06.2017 року ОСОБА_3 вийшов з дому, щоб зняти пенсію та вже не повернувся. Протягом майже 3,5 років позивачка розшукувала сина, зверталась із заявами в поліцію про розшук зниклого сина, проте жодної інформації не отримувала.
Лише в листопаді 2020 року ОСОБА_2 з новин, почула про те, що знайдено тіло чоловіка, який за названими ознаками видався їй схожим на сина. Одразу звернулась до Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській обл., Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській обл. Зателефонувавши в Саратський РВ поліції, який анонсував новини, їй повідомили, що тіло її сина ще 26.06.2017 року було знайдено в готелі «Токіо Стар» у м. Одесі, а особа про яку вона почула в новинах не є її сином.
26.06.2017 року за фактом смерті сина ОСОБА_3 за ознаками ч.1 ст. 115 КК України, СВ поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області було внесено запис до ЄДРДР, а 27.06.2017 року кримінальне провадження було закрито.
Позивачка вважає, що її неповідомлення про смерть ОСОБА_3 є жорстоким поводженням з нею, що вплинуло також на стан її здоров'я. Вона навіть не змогла поховати сина, і їй не повідомили, де саме його поховали. Належні померлому речі, що були вилучені слідчими до теперішнього часу їй не повернули.
Дізнавшись про смерть ОСОБА_3 ОСОБА_2 звернулась до поліції із заявою про визнання її потерпілою та скасування постанови про закриття кримінального провадження. У зв'язку із тривалим вирішенням вказаної заяви ОСОБА_2 зверталась до суду зі скаргою на дії слідчого, ухвалою слідчого судді від 07.09.2021 року (справа № 522/16634/21) було зобов'язано уповноважену особу ВП № 2 ОРУ № 1 ГУНП в Одеській області визнати особу потерпілою, вручити пам'ятку про права та обов'язки потерпілого, надати матеріали кримінального провадження для ознайомлення.
У подальшому ОСОБА_2 заявляла клопотання про вчинення певних процесуальних дій, проте слідчим відповідних дій не вчинено. Вказану бездіяльність слідчого визнано незаконною та зобов'язано виконати вимоги ст. 220 КПК України ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04 січня 2022 року.
Дозволу на ексгумацію трупа ОСОБА_2 також ще не дали, тож вона точно не може бути переконана, що там похоронений її син.
Звертає увагу, що не лише халатно було порушено кримінальну справу, а на наступний день без проведення розслідування закрито, а й на те, що фактично з 08.02.2021 вона просила надати їй статус потерпілої. Проте цього не було зроблено і вона була змушена звертатись до суду зі скаргою, ухвалою суду від 07.09.2021 року зобов'язано слідчого вчинити відповідні процесуальні дії. У зв'язку з цим, вона зверталась із скаргами на дії слідчих, після чого її було повідомлено, що винних притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Неналежне відношення слідчих органів до своїх посадових обов'язків, неналежне слідство, тривале листування з правоохоронними органами позивачка вважає знущанням над нею яке завдало їй сильних моральних страждань. Крім того, нервові потрясіння, пов'язані з цими обставинами, вплинули на стан її здоров'я, в результаті чого виникли захворювання, на лікування яких було витрачено гроші в розмірі 13 697,16 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач управління ГУ Національної поліції в Одеській області просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні таких позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що скасування слідчими суддями процесуальних рішень слідчих та прокурорів не є безмовною підставою для відшкодування моральної шкоди, водночас позивачкою не було надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження підстав її позову у вказаній частині, щодо заподіяння їй оскарженими процесуальними рішеннями працівників поліції моральної шкоди. Скаржник також звертає увагу на те, що протягом більше ніж 3х років позивачка не вичиняла жодних дій зі встановлення місця перебування її сина ОСОБА_3 .
Крім того, скаржник зауважує, що кошти для відшкодування шкоди завданої громадянину незаконними діями або бездіяльності службових осіб ГУНП підлягають стягненню з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов, заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просить залишити рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване.
У судовому засіданні представник скаржниці ОСОБА_4 заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Інші учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час, і місце розгляду справи не з'явились, заяв про відкладення розгляду справи до суду не подавали, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду в оскаржуваній частині не відповідає.
Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з обсягу страждань позивачки, витрат часу та ресурсів на встановлення долі сина, отримання статусу потерпілої, беручи до уваги обсяг змін, що відбулись у житті позивачки, і дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування заподіяної їй моральної шкоди у заявленому останньою розмірі.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду, зважаючи на таке.
Судом встановлені та підтверджуються матеріалами справи такі обставини.
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як зазначає позивачка ОСОБА_1 , 23.06.2017 року вона востаннє спілкувалась зі своїм сином.
26.06.2017 року в готелі «Токіо Стар» в АДРЕСА_1 було виявлено тіло ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та у той же день ВП №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за фактом смерті ОСОБА_3 внесено запис до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12017160500003515.
27.06.2017 року кримінальне провадження № 12017160500003515 закрито.
16.11.2020 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до начальника Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області та в.о. керівника Одеської обласної прокуратури у яких, посилаючись на те, що після того, як із сайту «Новини Ізмаїла» дізналась про виявлення тіла чоловіка, одна з прикмет якого (татуювання) відповідала прикметі її зниклого сина, зателефонувала в Саратський РВ поліції, у розмові із оператором якого дізналась, що її син ОСОБА_3 ще 26.06.2017 року був знайдений мертвим в готелі «Токіо Стар» у м. Одесі, ОСОБА_1 просила повідомити чи дійсно загиблий є її сином, повідомити обставини загибелі.
Приморський ВП в м. Одесі листом від 21.12.2020 року повідомив, що кримінальне провадження стосовно загибелі ОСОБА_3 було порушено 26.06.2017 року та закрито 27.06.2017 року, а листом від 28.12.2020 року рекомендував ознайомитися з матеріалами кримінального провадження.
29.12.2020 року ОСОБА_1 ознайомилась з матеріалами кримінального провадження № 12017160500003515.
12.01.2021 року ОСОБА_1 звернулася до керівника Одеської обласної прокуратури, начальника ГУ НП в Одеській області, начальника Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про скасування постанови про закриття кримінального провадження, визнання її потерпілою, просила повідомити про місце захоронення сина.
15.01.2021 ОСОБА_1 звернулася до начальника Приморського ВП м. Одеси ГУНП в Одеській області з заявою про надання копію постанови про закриття кримінального провадження для оскарження, повторно просила надати інформацію про місце знаходження тіла сина чи його захоронення.
Одеська обласна прокуратура листом від 16.01.2021 повідомила, що звернення до Одеської обласної прокуратури, яке надійшло 14.01.2021 щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017160500003515, направлено керівнику Одеської місцевої прокуратури №3 для проведення перевірки, вжиття заходів реагування у строк до 15.02.2021 року.
Одеська місцева прокуратура №3 листом від 25.01.2021 року повідомила ОСОБА_1 , що 27.06.2017 року слідчим СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області прийнято постанову про закриття кримінального провадження за фактом смерті ОСОБА_3 , яку 21.01.2021 прокурором скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження. Також повідомлено про місце захоронення.
08.02.2021 року ОСОБА_1 подала заяву до Приморського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області про визнання її потерпілою у кримінальному провадженні №12017160500003515.
Листом від 12.02.2021 року слідче управління ГУНП в Одеській області роз'яснило необхідність звернення до слідчого відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області для набуття статусу потерпілої.
19.03.2021 року ОСОБА_1 звернулася до керівника Одеської обласної прокуратури зі скаргою на бездіяльність Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, просила притягнути до дисциплінарної відповідальності відповідальних за розгляд її заяви від 08.02.2021,
Листом від 24.03.2021 року Одеська обласна прокуратура повідомила, що скарга від 19.03.2021 року направлена для вирішення по суті керівнику Приморської окружної прокуратури м.Одеси.
02.04.2021 року ОСОБА_1 звернулася до керівника Одеської обласної прокуратури з заявою про визнання її потерпілою.
08.04.2021 року ОСОБА_1 звернулася до начальника Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області з заявою про визнання її потерпілою.
03.08.2021 року ОСОБА_1 звернулася до слідчого Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області з заявою в якій просила залучити її як потерпілу, вручити пам'ятку про ознайомлення з правами та обов'язками потерпілого, надати можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2021 року (справа № 522/16634/21) скаргу ОСОБА_5 бездіяльність слідчого Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області у кримінальному провадженні №12017160500003515 від 26.06.2017 року задоволено, зобов'язано уповноважену особу ВП № 2 ОРУ № 1 ГУНП в Одеській області визнати особу потерпілою, вручити пам'ятку про права та обов'язки потерпілого, надати матеріали кримінального провадження для ознайомлення.
10.09.2021 року ОСОБА_1 подала слідчому Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області клопотання, яким просила повідомити про хід кримінальної справи, повідомити: чи встановлювалась особа дівчини, яка 24.06.2017 року разом з ОСОБА_3 поселилася до готелю; чи встановлювалась, яка речовина містилася в шприці, який було знайдено біля трупа її сина; чи встановлювались відбитки пальців на шприцу та інших предметах, що знаходились у номері готелю, де перебував її син; чи призначалися відповідні експертизи та чи встановлювалось, якою саме речовиною отруєно ОСОБА_3 ; чи витребувалась відповідна інформація від провайдерів - операторів мобільного зв'язку, яким користувався загиблий, про його можливу переписку з іншими особами, яка може носити характер доказів у справі; надати копію довідки (протоколу), яку було складено лікарем швидкої допомоги, який викликався на місце події та констатував смерть; надати протокол огляду місця події; надати протоколи вилучення речей; чи встановлено з ким спілкувався ОСОБА_3 останнім часом.
02.11.2021 року, 15.11.2021 року, 14.12.2021 року ОСОБА_1 направила прокурору Одеської місцевої прокуратури №3, начальнику Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, слідчому Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області клопотання про вчинення процесуальних дій.
Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04.01.2022 року (справа №522/16634/21) зобов'язано уповноважених осіб ВП № 2 ОРУ № 1 ГУНП в Одеській області виконати вимоги ст. 220 КПК України щодо розгляду клопотань потерпілої від 15.11.2021 року та за наявності підстав задовольнити клопотання чи винести постанову про повну або часткову відмову у задоволенні клопотання.
Даних щодо виконання ухвали від 04.01.2022 року та прийняття відповідних рішень за клопотанням потерпілої від 15.11.2021 року матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_2 як на підставу своїх порушених прав послалась на те, що в результаті неналежного відношення слідчих органів до своїх посадових обов'язків, , зокрема, щодо не повідомлення її про смерть сина, неналежного слідства, тривалого листування з правоохоронними органами вона зазнала моральних страждань, які полягали в тому, що довгий час їй доводиться захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення її процесуальних та інших звернень, а тому має право на відшкодування шкоди на підставі статей 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі N 487/6970/20 (провадження N 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі N 477/874/19 (провадження N 14-24цс21)).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі N 346/5428/17 (провадження N 61-8102св21)).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення.
Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 920/715/17 (провадження N 12-199гс18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Таким чином, при розгляді цієї справи застосуванню підлягають статті 1173, 1174 ЦК України.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.
Згідно із частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Для наявності підстав для зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Отже, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 мала довести протиправність дій посадових осіб ВП № 2 ОРУ № 1 ГУНП в Одеській області внаслідок яких їй була заподіяна моральна шкода. Проте, у порушення вимог ст.ст. 12, 77-81 ЦПК України таких доказів на підтвердження вказаних обставин позивачкою суду не надано.
Ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2021 року та 04.01.2022 року (справа № 522/16634/21) установлена бездіяльність уповноважених осіб ВП № 2 ОРУ № 1 ГУНП в Одеській області.
Згідно з положеннями частини 3 статті 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим КПК України.
Відповідні скарги ОСОБА_1 розглянуто слідчим суддею з урахуванням положень Кримінального процесуального кодексу України, а питання правомірності дій посадових осіб ВП № 2 ОРУ № 1 ГУНП в Одеській області слідчим суддею не розглядалося, оскільки за частиною 2 статті 307 КПК України це не входить до повноважень слідчого судді.
Таким чином, позивачка поновила своє порушене право на неупереджене досудове слідство в рамках меж, передбачених ст.303, 307 КПК України. Реалізація ОСОБА_1 свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а сам факт скасування вказаних постанов відповідача не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання такими діями позивачці моральної шкоди.
Вказані ухвали слідчого судді оскарженню в апеляційному порядку не підлягають, відповідно до ст. ст. 307, 309 КПК України, такі ухвали є остаточними не з метою позбавлення слідчого, прокурора права на її перегляд вищою судовою інстанцією та перевірки законності і обґрунтованості ухвали слідчого судді, а задля забезпечення реалізації заявником права на вирішення його заяви про скоєння злочину і відповідності із нормами процесуального закону, якими регулюється вирішення цього питання.
Тож, реалізація дій заявника на оскарження процесуальних дій слідчого, не свідчить про незаконність дій посадових осіб ВП № 2 ОРУ № 1 ГУНП в Одеській області відносно неї.
При цьому сам факт винесення відповідних ухвал слідчим суддею, згідно з якими за результатами розгляду скарг позивачки зобов'язано уповноважених осіб ВП № 2 ОРУ № 1 ГУНП в Одеській області визнати особу потерпілою, вручити пам'ятку про права та обов'язки потерпілого, надати матеріали кримінального провадження для ознайомлення та виконати вимоги ст. 220 КПК України не тягнуть наслідків цивільно-правового характеру і не можуть бути доказом того, що бездіяльність посадових осіб ВП № 2 ОРУ № 1 ГУНП в Одеській області заподіяли позивачці моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені вказані ухвали слідчим суддею, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Викладене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2022 року у справі N 641/5005/20 (провадження №61-15681св19).
Матеріали справи не містять, доказів того, що на день звернення позивачки ОСОБА_1 до суду із цим позовом є певні висновки компетентних органів прокуратури вищого рівня відповідно до вимог ст. 308 КПК України, або судові рішення щодо недотримання слідчим, прокурором розумних строків, на підтвердження встановлення факту невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017160500003515 від 26.06.2017 року та притягнення цих осіб до відповідальності, передбаченої чинним законодавством.
За таких обставин, наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні судом не встановлено. Доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачці моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні матеріали справи не містять.
Підстави позову в частині відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , обґрунтовує заподіянням їй моральних страждань смертю сина та тривалою необізнаністю про таку обставину, які на її переконання спричиненні невиконанням посадовими особами ВП № 2 ОРУ № 1 ГУНП в Одеській області свого процесуального обов'язку з повідомлення близьких родичів та членів сім'ї про смерть особи.
Колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, із посиланням на положення пункту 1 ч.1 ст. 3 та ст. 40 КПК України, про те, що саме слідчий має здійснити повідомлення близьких родичів та членів сім'ї про смерть особи, для чого повинен вчинити дії направлені на встановлення кола цих осіб, та зауважує, що попри протилежні посилання позивачки та суду першої інстанції, ані нормами КПК України, ані будь-якими іншими нормативно-правовими актами, чинними станом на день смерті ОСОБА_3 , не передбачено обов'язку слідчого вчиняти дії з розшуку та повідомлення близьких родичів загиблої особи.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження вчинення ОСОБА_1 будь-яких дій у період з 23.06.2017 року, коли за її твердженнями вона останній раз спілкувалась із сином ОСОБА_3 , по 16.11.2020 року - день звернення із заявами до начальника Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області та в.о. керівника Одеської обласної прокуратури.
Отже, суд дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 тривалий час (більше трьох років) перебувала у стані необізнаності про смерть свого сина, саме з вини слідчого органу.
Окремо колегія суддів зауважує про безпідставність встановлення судом першої інстанції обставин, які не існували не день звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом.
Підсумовуючи наведене вище та ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2), колегія суддів доходить висновку, що позивачкою не доведено суду підстав позову у вказаній вище частині, оскільки не надано суду належних доказів щодо спричинення їй моральної шкоди, протиправності у діях (бездіяльності) її заподіювачів, наявності причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діями (бездіяльністю), тому помилковим є висновок суду про задоволення позову в частині відшкодування позивачці моральної шкоди у заявленому нею розмірі.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача ГУ Національної поліції в Одеській області, скасування рішення Березівського Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року в оскаржуваній частині та ухвалення у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити частково.
Рішення Березівського Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2024 року в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа без самостійних вимог Відділ поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління національної поліції в Одеській області про відшкодування моральної шкоди.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складено 07 лютого 2025 року.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова