"08" квітня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
обвинуваченого ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Центрального районного суду м.Миколаєва від 28 березня 2025 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк тримання під вартою до 26 травня 2025 року.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обвинувачений ОСОБА_5 просить ухвалу скасувати. Обвинувачений, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою.
Зазначає, що обвинувачення само по собі не може бути підставою для тримання його під вартою. На думку апелянта, ризики, передбачені ч. 1 ст.177 КПК України, не доведені.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
На розгляді в Центральному районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України.
У суд першої інстанції надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою на 60 днів, яке обґрунтоване тим, що на даний час існують ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування обвинуваченого від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_5 обвинувачується, у тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі та на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у вигляді можливості обвинуваченим переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для зміни обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу відсутні, а його належну процесуальну поведінку обвинуваченого можливо забезпечити лише шляхом продовження строку тримання під вартою.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити.
Прокурор надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, що не перешкоджає апеляційному розгляду.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»). За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вищевказані вимоги кримінального процесуального закону судом враховано.
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений оспорює висновки суду в частині доведеності ризиків, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, Проте, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення слідчого судді з наведених в апеляційній скарзі підстав.
З матеріалів, наданих апеляційному суду, вбачається, що на розгляді в Центральному районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України.
Наразі судовий розгляд триває. До суду першої інстанції прокурором подано клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , в обґрунтування якого зазначено, що ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу обвинуваченому, залишаються та можуть зашкодити виконанню процесуальних обов'язків.
Що стосується наявності ризиків, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, колегія суддів погоджується з висновками суду, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватися від суду та вчиняти інші кримінальні правопорушення.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже, на наявність встановлених судом першої інстанції ризиків вказує те, що ОСОБА_5 обвинувачується, у тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі.
Враховуючи, що застосування запобіжних заходів має на меті забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а до завершення строку дії попередньої ухвали щодо тримання обвинуваченого під вартою судовий розгляд не може бути завершений, за наявності ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у даному випадку застосування виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою, є доцільним та достатнім для забезпечення завдань кримінального процесуального закону на даному етапі кримінального провадження.
Колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також характеру інкримінованого кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно обвинуваченого на даному етапі судового розгляду неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати.
Щодо недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Оскаржуване рішення про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою належним чином вмотивовано.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено.
Всупереч доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що встановленим ризикам неможливо запобігти в умовах застосування до ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, і що більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового розгляду.
Доводи обвинуваченого про наявність підстав для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, є безпідставними.
Оскаржуване рішення є обґрунтованим, законним та вмотивованим. Тому, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422-1, 424, 532 КПК України,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м.Миколаєва від 28 березня 2025 року щодо ОСОБА_5 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_7