Справа № 761/44152/21
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/5453/2024
27 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року (суддя Мальцев Д.О.) у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування матеріальної шкоди,
встановив:
у грудні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення зі ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі 27 064грн 32коп., а також судових витрат.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 7 лютого 2019 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу «КАСКО» №370006/4605/0000060 (далі - Договір), предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , за умовами якого він взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку, яким згідно пункту 1.2.1 Договору визнається, зокрема, дорожньо-транспортна пригода, сплатити страхове відшкодування.
Позивач посилався на те, що згідно відповіді з Національної поліції України 28 серпня 2019 року о 11:40 год. в м. Київ по вул. Академіка Заболотного, 148 сталась дорожньо-транспортна пригода за участі трьох автомобілів: «Audi A6», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 ; «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 . Постановою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач зазначав, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди застрахованому транспортному засобу «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , було завдано механічних ушкоджень, у зв'язку з чим 20 вересня 2019 року страхувальник звернувся із заявою про настання страхової події. 28 серпня 2019 року ТОВ «Автоцентр Прага Авто на Кільцевій» був проведений огляд пошкодженого автомобіля та складено рахунок № НОМЕР_4 від 28 серпня 2019 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , складає 87 634грн.
Позивач посилався на те, що згідно страхового акту № 315280 від 24 вересня 2019 року перерахував на рахунок ТОВ «Автоцентр Прага Авто на Кільцевій» 85 476грн 31коп.
Позивач зазначав, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Audi A6», д.н.з.
НОМЕР_2 , яким керував відповідач, була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ9892373, у зв'язку з чим він звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», яке здійснило відшкодування частини сплаченого страхового відшкодування у сумі 58 411,99грн, тому з відповідача підлягає стягненню залишок суми сплаченого страхового відшкодування за Договором у розмірі 27 064,32грн.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» - Афанасьєв С.В. просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та здійснити розподіл судових витрат, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Представник позивача вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у відповідача, як винної особи, не виник обов'язок відшкодування шкоди, оскільки сума страхового відшкодування не перевищує ліміт відповідальності страховика відповідача, не врахувавши положення статей 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №686/17155/15.
Представник позивача зазначає, що ПрАТ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 58 411,99грн, що становить вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням фізичного зносу, відтак у страховика відповідача не виникло обов'язку відшкодовувати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка становить 27 064,32грн, оскільки такий обов'язок покладається на безпосереднього винуватця скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається колегією суддів без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 7 лютого 2019 року між ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспортного засобу «КАСКО» №370006/4605/0000060, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 (застрахований автомобіль).
У відповідності до умов Договору страховик взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку, яким згідно пункту 1.2.1 Договору визнається дорожньо-транспортна пригода, сплатити страхове відшкодування.
28 серпня 2019 року о 11:40 год. в м. Київ по вул. Академіка Заболотного, 148 сталась дорожньо-транспортна пригода за участі трьох автомобілів: «AudiA6», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 ; «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 (с.с.14-18).
Постановою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (с.с.19-20).
28 серпня 2019 року ТОВ «Автоцентр Прага Авто на Кільцевій» був проведений огляд пошкодженого автомобіля «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , та складено рахунок
№ НОМЕР_4 від 28 серпня 2019 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 складає 87 634грн (с.с.25-26, 27).
20 вересня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» із заявою про подію, що має ознаки страхового випадку №00315280, в якій просила здійснити виплату страхового відшкодування ТОВ «Автоцентр Прага Авто на Кільцевій» (с.с.21).
24 вересня 2019 року ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» був складений страховий акт №315280, яким визнано дану подію страховим випадком (с.с.35) та виплачено страхове відшкодування у розмірі 85 476,31грн, шляхом безготівкового перерахування на рахунок ТОВ «Автоцентр Прага Авто на Кільцевій», що підтверджується платіжним дорученням №110222 від 25 вересня 2019 року (с.с.36).
З матеріалів справи вбачається, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Audi A6», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував відповідач, була застрахована у ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ9892373 (с.с.13).
2 жовтня 2019 року ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» звернулось до ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування №26015 (с.с.37), на підставі якої останнє сплатило на користь ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» страхове відшкодування у розмірі 58 411,99грн (с.с.38).
13 березня 2020 року ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» звернулось до ОСОБА_1 із претензію №26015 щодо сплати грошових коштів у розмірі 27 064,32грн в якості різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, отриманою від його страховика, однак така претензія залишена ОСОБА_1 без відповіді (с.с.39-40).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що у відповідача, як винної особи, виник обов'язок щодо сплати зазначеної суми, оскільки виплачена позивачем сума страхового відшкодування не перевищує ліміт відповідальності страховика відповідача.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно статті 979 ЦК Україниза договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно статті 993 ЦК Українита статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
За змістом частин другої та п'ятої статті 1187 ЦК Українишкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 1188 ЦК Українишкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність
якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Частиною першою статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі статтею 1194 ЦК Україниособа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
У постанові від 4 липня 2018 року Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц зроблено правовий висновок про те, що відповідно до статті 1194 ЦК Україниособа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IVвиникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
З наданих суду позивачем документів вбачається, що після настання страхового випадку ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» сплатило ТОВ «Автоцентр Прага Авто на Кільцевій» страхове відшкодування у розмірі 85 476,31грн на ремонт застрахованого автомобіля «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , а тому відповідно до положень статей 993, 1191 ЦК України та статті 23 Закону України «Про страхування» ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» набуло право вимоги відшкодування сплаченої суми в розмірі 85 476,31грн за Договором у межах понесених фактичних витрат та у межах ліміту страхового відшкодування в порядку регресу до відповідача, який згідно з постановою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, та страховика винної особи.
Враховуючи, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності
власників наземного транспортного засобу, страховик відповідача відповідно до положень ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"відшкодовує витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
З наданих позивачем документів вбачається, що ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» сплатило на користь позивача страхове відшкодування, з урахування коефіцієнту фізичного зносу автомобіля, у розмірі 58 411,99грн.
Отже, різниця між страховою виплатою та завданою шкодою становить 27 064грн 32коп., та підлягає відшкодуванню винною особою.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц, як на підставу звільнення відповідача від відповідальності за заподіяну шкоду.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 липня 2018 року зазначила, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 указаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
За обставинами даної справи позивач у позасудовому порядку звертався до страховика, з яким відповідач уклав договір обов'язкового страхування, і страховик відповідача виплатив страхове відшкодування, виходячи із вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та умов договору.
Разом з цим, розмір страхового відшкодування у повному обсязі не відшкодував понесені позивачем витрати, а тому саме відповідач, як винна особа, зобов'язана виплатити різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Крім того, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частин 1 та 2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Отже, обов'язок надавати суду докази належить не тільки позивачу, але і відповідачу, а відтак, саме відповідач повинен був надати суду докази, що ліміт відповідальності його страховика повністю забезпечує відшкодування збитків, які поніс позивач.
Однак, такі докази суду першої інстанції надані не були.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни
судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 270грн та за подання апеляційної скарги 3 405грн, а всього 5 675грн.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2022 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» 27 064грн 32коп. та судовий збір у розмірі 5 675грн, а всього 32 739грн 32коп.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук