Справа № 760/24207/21
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/5394/2024
27 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т. І.
розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 3 жовтня 2022 року (суддя Оксюта Т.Г.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
у вересні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 11 березня 2008 року у розмірі 21 163грн 55коп. та судових витрат у розмірі 2 270грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що в березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 11 березня 2008 року, в якій підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Позивач посилався на те, що свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, відкрив кредитний рахунок, встановив початковий кредитний ліміт, видав відповідачу кредитну картку та надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту, що у подальшому був збільшений до 17 000грн, проте відповідач порушив зобов'язання за кредитним договором, своєчасно банку коштів не надавав, у зв'язку з чим станом на 09 серпня 2021 року у нього виникла заборгованість у розмірі 21 163,55грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту у сумі 20 138,49грн та 1025,06грн - заборгованість за простроченими відсотками, які банк просив стягнути з ОСОБА_1 у судовому порядку.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 3 жовтня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором кредиту № б/н від 11 березня 2008 року у розмірі 20 138,49грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 2 270грн. У задоволенні інших вимог позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник АТ КБ «Приватбанк» Сокуренко Н.В. просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги про стягнення прострочених відсотків задовольнити.
Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість позичальника безоплатно (безпроцентно) користуватися отриманими кредитними коштами, оскільки істотні умови наявного між сторонами зобов'язання встановлюються не тільки підписаною відповідачем заявою, а й, зокрема, Умовами і правилами надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк». Крім того, в підписаній відповідачем заяві сторони погодили розмір базової процентної ставки на рівні 3% (щомісячна) та, відповідно, 36% (річна).
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернувся до ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приват банк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 11 березня 2008 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Відповідач, підписавши заяву, підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Також у заяві сторони визначили розмір кредитного ліміту у 5 000грн та базову відсоткову ставку за кредитним лімітом на момент підписання договору - 3% на місяць із розрахунку 360 днів у році, а також, що термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії платіжної картки.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 9 серпня 2021р. у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором, яка становить 21 163грн 55коп. та складається із заборгованості за кредитом у розмірі 20 138грн 49коп. та заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 1025грн 06коп.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того,що банк виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами кредитним договором у повному обсязі, оскільки надав відповідачу можливість розраховуватись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. В свою чергу ОСОБА_1 , скориставшись кредитними коштами, свої зобов'язання за кредитним договором щодо повернення витраченої частини кредитного ліміту виконує неналежним чином, кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями банку своєчасно не надає, в зв'язку з чим станом на 09 серпня 2021 року виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 20138,49грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості і підлягає стягненню з відповідача на користь банку.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.
Відмовляючи у стягненні прострочених процентів за користування кредитними коштами, суд зазначив, що заява ОСОБА_1 не містить відомостей про розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, а доданий до позову витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису відповідача, що, у свою
чергу, свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо істотних умов договору,
зокрема, розміру процентів та неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно частини 4 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, розмір процентів, які повинен сплачувати позичальник за користування кредитом, та порядок повернення кредиту і сплати процентів.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (частини перша, друга статті 1056-1 ЦК України).
У заяві від 11 березня 2008 року ОСОБА_1 визначив розмір кредитного ліміту, який бажає отримати, 5 000грн та сторони визначили розмір щомісячно процентної ставки за користування кредитним лімітом - 3%.
Підписавши вказану заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання, тобто сторони погодили всі
істотні умови кредитного договору.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що сторонами не був погоджений розмір процентів за користування кредитними коштами, а відтак суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення прострочених відсотків за користування кредитом.
Перевіряючи, чи підлягають стягненню з відповідача на користь банку відсотки саме у визначеному в позовній заяві розмірі, колегія суддів звертається до наданого банку розрахунку заборгованості.
Аналіз наданого розрахунку свідчить, що в період, який безпосередньо передував зверненню банку до суду з цим позовом, кредитор нараховував позичальнику відсотки за користування кредитними коштами за ставками 3,5% щомісячно на поточну заборгованість та 7% - на прострочену, а в подальшому за єдиною ставкою 3,5% щомісячно (з 1 березня 2020 року) та згодом 3,4% щомісячно (з 1 серпня 2020 року).
Колегія суддів зазначає, що зазначені процентні ставки не відповідають узгодженому сторонами в заяві розміру та суттєво його перевищує.
Зокрема, лише з 1 січня 2020 року банком нараховано позичальнику до сплати відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 12 461,08грн. При цьому банк визнає, що більшість із вказаної суми ОСОБА_1 погашена, а його заборгованість у цій частині складає лише 1 025,06грн відсотків, нарахованих на прострочену заборгованість (тобто тільки за вказаний період банк визнає отримання від позичальника 11 436,02грн на погашення відсотків).
У той же час, якби банк здійснював нарахування відсотків за узгодженою сторонами процентною ставкою, то їх сума у загаданий вище період не повинна була б перевищувати 10 995,66грн, тобто позичальник лише в період з 2020 року здійснив переплату відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 440,36грн.
Оскільки визначений банком розмір заборгованості за відсотками не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду, то в задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити саме з підстав їх необґрунтованості, адже відсотки погашалися відповідачем у безпідставно завищеному банком розмірі, який не відповідав узгодженим сторонами договірним умовам.
При цьому апеляційний суд позбавлений можливості встановити загальну суму здійсненої відповідачем переплати за відсотками за весь період чинності кредитного договору та врахувати її при стягненні заборгованості за тілом кредиту, оскільки, як уже зазначалося, рішення суду першої інстанції позичальником у частині задоволення позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту в апеляційному порядку не оскаржувалося, з огляду на що відповідні обставини знаходяться за межами апеляційного перегляду цієї справи за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк».
Доводи апеляційної скарги про обґрунтованість застосування Умов і правил надання банківських послуг у Приватбанку при визначенні розміру відсоткової ставки колегія суддів відхиляє.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до правовідносин сторін правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах
або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та Тарифи у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Тарифи та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Такі висновки відповідають правовій позиції, зазначеній у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 3 липня 2019 року.
Посилання банку на те, що він визначав процентну ставку на рівні облікової ставки НБУ, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки за наявності в заяві позичальника погодженої сторонами договірної умови щодо розміру відсотків, які підлягають сплаті за користування кредитними коштами, застосування будь-якої іншої (ніж 3% щомісячно) відсоткової ставки є необґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції не оцінив надані докази, неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог з підстав, наведених у мотивувальній частині даної постанови.
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, однак у задоволенні позовних вимог відмовляється, банку не підлягає відшкодування сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 3 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, відмовити з мотивів, наведених у цій постанові.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук