Справа №753/13968/21
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/5448/2024
26 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року (суддя Коренюк А.М.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановила:
у липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 3 вересня 2019 року у розмірі 19 827грн 28коп. та судових витрат у розмірі 2 270грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 3 вересня 2019 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення кредитного договору №б/н та отримання кредитної картки. На підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідачу був наданий кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.a-bank.com.ua/terms, складає між ним та банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач стверджував, що свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, проте відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, у зв'язку із чим станом на 18 червня 2021 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 13 370грн 43коп. та за відсотками у розмірі 6 457грн 05коп.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 19 824грн 48коп. та судовий збір у розмірі 2 270грн.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити в нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом не надано належних доказів на підтвердження наявності заборгованості у нього перед банком, а тому не доведено наявності у нього
обов'язку щодо повернення вказаної суми заборгованості. Надана копія анкети-заяви від 9 вересня 2019 року не містить відомостей про строк дії кредитного договору, узгоджений розмір кредитного ліміту та його встановлення, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, порядок здійснення оплати кредиту та процентів, відсутні умови договору про встановлення відповідальності. Також банком не доведено, що наданий ним Витяг з Тарифів і умов та правил були йому надані для ознайомлення, що саме з ними він ознайомився. Крім того, матеріали справи не містять відомостей про видачу йому кредитної картки та отримання ним розміру встановленого кредитного ліміту.
Також відповідач зазначив, що позивачем не було надано до суду виписки про рух коштів на його рахунку, на підставі якої можливо визначити суму фактично використаних позичальником кредитних коштів, а розрахунок заборгованості не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не містить даних про вид договору, банківської картки, розмір кредиту, розрахункових рахунків.
Відповідач посилався на те, що паспорт споживчого кредиту не є кредитним договором, містить умови кредитування для трьох різних типів кредитної картки: «Універсальна», «Універсальна Голд», «Зелена», отже не підтверджує, яку саме картку було ним отримано.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Акцент-Банк» - Мальованний В.В. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що відповідач у анкеті-заяві підтвердив своїм підписом факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов'язувався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку, а тому ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Відповідач підписав паспорт споживчого кредиту, в якому чітко зазначені основні умови кредитування.
Також представник позивача посилається на постанову Верховного Суду від 2 грудня 2020 року по справі №284/157/20, якою встановлено, що підписавши анкету-заяву та паспорт споживчого кредиту, боржник добровільно погодився на умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання.
У підтвердження обставин, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача надав довідку за картами, згідно якої ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок та видано 3 вересня 2019 року картку, строком дії до грудня 2024 року; довідку за лімітами за період з 3 вересня 2019 року по 18 серпня 2022 року; та виписку по рахунку за період з 3 вересня 2019 року по 27 серпня 2021 року
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 3 вересня 2019 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, в якій погодився, що заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Також 3 вересня 2019 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту за
програмою «Кредитна картка», в якому підтвердив, що отримав та ознайомився з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданих виходячи із обраних ним умов кредитування.
Пунктом 3 паспорту споживчого кредиту визначено основні умови кредитування поновлювальної кредитної лінії з пільговим періодом використання, шляхом встановлення кредитного ліміту на кредитній картці «Універсальна» до 50 000грн, по картці «Універсальна Голд» до 10 000грн, по картці «Зелена» до 200 000грн, та встановлено строк договору і кредитування до 240 місяців з пільговою процентною ставкою 0,000001відсотка на місяць та базовою процентною ставкою 46,8 % відсотків річних (по картці «Універсальна»), 44,4% річних (по картці «Універсальна Голд»), 44,4% (по картці «Зелена»).
Пунктом 5 паспорту споживчого кредиту визначений порядок повернення кредиту - щомісяця до 25 числа поточного місяця в розмірі 5% від заборгованості не менше 100грн.
Пунктом 6 паспорту споживчого кредиту визначена процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту - 7,8% у місяць на суму загальної заборгованості (у випадку наявності простроченої заборгованості) - для картки «Універсальна»; 7,4% у місяць на суму загальної заборгованості (у випадку наявності простроченої заборгованості) - для картки «Універсальна Голд»; та 7,4% у місяць на суму загальної заборгованості (у випадку наявності простроченої заборгованості) - для картки «Зелена».
Позивачем надано розрахунок заборгованості, згідно якого станом на 18 червня 2021 року у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 13 370грн 43коп. та заборгованості за відсотками у розмірі 6 457грн 05коп.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано умови кредитного договору, укладеного з позивачем, не сплачується кредитна заборгованість та проценти за користування кредитом.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно з частиною четвертою статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України (редакція якої діяла на момент укладення договору) передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник
зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Аналіз вказаних норм свідчить, що істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
За змістом статті 1056-1 ЦК Українипроцентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду першої інстанції копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, яка підписана ОСОБА_1 3 вересня 2019 року, копію паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який підписаний ОСОБА_1 простим електронним підписом, шляхом підтвердження ОТП 76 з номеру телефону у відповідності з Умовами та Правилами надання банківських послуг, розрахунок заборгованості станом на 18 червня 2021 року, умови для кредитної карти «Зелена», витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», які містять тарифи користування кредитною картою «Зелена», копію паспорта ОСОБА_1 .
Разом з цим, в анкеті-заяві від 3 вересня 2019 року, яка підписана ОСОБА_1 , не зазначений ні розмір кредиту, ні розмір процентів, які погодили сторони кредитного договору, як плату за користування кредитними коштами.
Надані суду Тарифи не містять підпису ОСОБА_1 , а також дати їх прийняття.
Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що
підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів
(дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, при цьому відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, який викладений у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17.
Колегія суддів не погоджується з твердженням позивача та висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 був підписаний паспорт споживчого кредиту, в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка, що свідчить про укладення кредитного договору та погодження його істотних умов, так як у пункті 7 паспорту споживчого кредиту зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
Отже, паспорт споживчого кредиту не є кредитним договором, який повинен укладатися сторонами відповідно до положень статей 12 та 13 Закону України «Про споживче кредитування».
Крім того, у підписаному ОСОБА_1 паспорті споживчого кредиту містяться умови кредитування для трьох різних типів кредитного продукту: для картки «Універсальна», для картки «Універсальна Голд» та для картки «Зелена».
Позивачем суду не було надано доказів, яку саме кредитну картку було видано відповідачу, а також не було надано доказів видачі відповідачу кредитних коштів.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-80 ЦПК України).
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанова Верховного суду у справі № 200/5647/18).
Разом з цим, позивачем суду першої інстанції не надано виписку із рахунку відповідача.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, зобов'язання позичальника повернути кошти виникає тільки у разі надання таких коштів кредитодавцем, а відтак позивач повинен був надати суду першої інстанції докази у підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів.
Однак, доказів надання відповідачу кредитних коштів або користування кредитними коштами до позовної заяви додані позивачем не були.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджує видачу відповідачу кредиту та користування відповідачем кредитними коштами.
У постанові Верховного Суду від 9 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16 зазначено, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов'язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку, що позивачем надані належні та достатні докази у підтвердження позовних вимог.
Надані до відзиву на апеляційну скаргу документи, колегія суддів не приймає з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії,
спрямовані на отримання вказаного доказу.
Звертаючись до суду з позовом, позивач не повідомляв суд про неможливість надати відповідні докази разом з позовною заявою.
Не дивлячись на заперечення відповідача проти позовних вимог, які були викладені у відзиві на позовну заяву, а також на заперечення проти отримання будь-яких кредитних коштів, позивач жодних доказів у спростування позиції відповідача не надав.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відзив на апеляційну скаргу не містить обґрунтування неможливості подання доказів до суду першої інстанції, а також клопотання про прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду.
У постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 363/4124/15 зазначено, що відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя).
Аналіз зазначених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від особи, яка подає такий доказ, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Оскільки представником позивача не наведено поважних причин, що об'єктивно перешкоджали йому подати докази на підтвердження наявності у відповідача кредитних зобов'язань та не доведеності наявності виняткового випадку їх не подання до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України відмовляє у прийнятті нових доказів.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, не оцінені надані позивачем докази, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі частини 1 статті 141 ЦПК України відповідачу за рахунок позивача
підлягає відшкодуванню сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у позові Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк», ЄДРПОУ 14360080, яке знаходиться у м. Дніпро, вул. Батумська, 11, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає у АДРЕСА_1 , сплачений судовий збір у розмірі 3 405грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І.Ящук