про закриття провадження у справі
11 квітня 2025 року справа № 320/39378/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністертсва юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністертсва юстиції (м. Київ), в якому просить:
1. Визнати бездіяльність Вишгородського відділу ДВС у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Київ) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_2 , накладеного в рамках виконавчого провадження № АСВП 22596563 (виконавчий лист № 2-2090 від 13.10.2010) протиправною.
2. Зобов'язати Вишгородський відділ ДВС у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з майна ОСОБА_2 , накладеного в рамах виконавчого провадження № АСП 22596563 (виконавчий лист № 2-2090 від 13.10.2010 року), а саме з частки кватири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що в провадженні відповідача перебувало на виконанні виконавче провадження АСП 22596563 на виконання виконавчого листа № 2-2090 від 13.10.2010 Вишгородського районного суду про стягнення з ОСОБА_2 15520,65 грн на користь ОСОБА_3 . При виконанні цього виконавчого провадження було накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а саме квартири, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу від 19.11.2003. Зазначене майно виставлялося на прилюдні торги. На торгах майно не було реалізовано. Майно, також пропонувалося стягувачу в рахунок сплати боргу. Стягувач не виявив бажання залишити за собою таке майно.
Виконавчий документ 31.08.2012 було повернуто стягувачу без виконання. Арешт з майна боржника у даному виконавчому провадженні не знімався, відповідно до листа Вишгородського відділу ДВС у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) № 44734 від 12.06.2024. Виконавче провадження АСП 22596563 наразі знаходиться в архіві.
Боржник у зазначеному вище виконавчому провадженні - ОСОБА_2 помер.
У січні 2024 року ОСОБА_1 , яка є донькою і спадкоємицею майна ОСОБА_2 , звернулася до Вишгородської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Нотаріус повідомила про те, що на спадкове майно накладено арешт.
Позивач звернулася до відповідача із заявою від 29.05.2024 вх. № 5234/02-28/1, в якій просила зняти арешт з майна ОСОБА_2 . Проте, листом № 44734 від 12.06.2024, відповідач повідомив, що не має підстав для зняття арешту зі спадкового майна.
Позивачка вважає таку бездіяльність відповідача щодо незняття арешту з майна протиправною.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач ухвалу суду отримав, проте правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Згідно копії договору купівлі-продажу від 19.11.2003 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 купили в рівних частинах кожний квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з копії листа Вишгородського відділу ДВС у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) від 12.06.2024 № 44738, на виконанні відділу перебувало виконавче провадження АСВП 22596563 на виконання виконавчого листа № 2-2090 від 13.10.2010 Вишгородського районного суду про стягнення з ОСОБА_2 15520,65 грн на користь ОСОБА_3 . При виконанні цього виконавчого провадження було накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а саме квартири.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 19.09.2023.
Позивачка згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 є дочкою ОСОБА_2 .
Як стверджує позивач, вона є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 . Проте нотаріус під час оформлення спадщини повідомив її про обтяження спадкового майна.
Позивач звернулася до відповідача із заявою від 29.05.2024 року вх. № 5234/02-28/1, в якій просила зняти арешт з майна ОСОБА_2 .
Проте, листом № 44734 від 12.06.2024, відповідач повідомив, що не має підстав для зняття арешту зі спадкового майна, вказавши, що згідно п. 7 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ 31.08.2012 було повернуто стягувачу без виконання, арешт з майна боржника не знімався.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо незняття арешту з нерухомого майна, що стало підставою звернення до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За змістом частини 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не - боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
З аналізу наведеної норми права можна дійти висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.
Частиною 2 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника, арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Відповідно до частин 3-5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 1 статті 1216 Цивільного кодексу України передбачає, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до частини 1 статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1297 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Зазначений висновок викладено в постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 03.05.2023 по справі № 463/3251/22.
Згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Як встановлено судом зі змісту позовної заяви, звернення позивача за судовим захистом в цій справі зумовлене наявністю арешту, накладеного на нерухоме майно ОСОБА_2 постановою відповідача, в межах виконавчого провадження 22596563, що унеможливлює отримання позивачем свідоцтва на право на спадщину, до якої входить таке майно, та, як наслідок, перешкоджає належним чином володіти та розпоряджатися таким майном.
Відповідно до положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.01.2020 у справі №340/25/19, де зазначено, зокрема, що для визначення юрисдикції спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.01.2020 у справі №340/25/19 зроблено за аналогічних обставин.
Висновок щодо того, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №643/3614/17.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.02.2021 по справі №813/1009/17 також зазначено, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
Разом з тим, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває право на майно, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов, який спрямований на захист цивільних прав позивача та який пов'язаний з оформленням права власності на спадкове майно, фактично є різновидом негаторного позову, а тому з урахуванням суті цього спору, характеру правовідносин, суб'єктного складу сторін, підстав та предмету позову цей спір є приватно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спрямований на захист майнових прав позивача; такий позов підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 2 та 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Відповідно пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі, у відповідності до приписів пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України та роз'яснити позивачу, що дана справа віднесена до юрисдикції загального суду, що здійснює її розгляд за правилами цивільного судочинства.
Відповідно частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Керуючись статтями 238, 239, 248, 256, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вишгородського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністертсва юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
2. Роз'яснити позивачу, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції місцевих загальних судів в порядку цивільного судочинства.
3. Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 1211,20 грн., сплачений відповідно квитанції від 08.08.2024.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення тексту ухвали.
Суддя Діска А.Б.