Рішення від 01.04.2025 по справі 905/1500/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

РІШЕННЯ

іменем України

01.04.2025 Справа №905/1500/24

Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання (помічник судді за дорученням) Бойко О.М., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» (код

ЄДРПОУ 38678671, вул.Собінова, 1, м.Дніпро, Дніпропетровська обл., 49083)

до Держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (ОДРН 1037739514196, ІПН 7710146102, вул.Велика Дмитровка, буд.15А, будівля 1, м.Москва, Російська Федерація, 125993)

про стягнення 309111,00 доларів США, що є еквівалентом 12743270,00

грн за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки.

За участю представників:

від позивача: Сільванович Геннадій Борисович;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Предмет та підстави позову

На розгляд Господарського суду Донецької області передано позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» до держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення з держави Російської Федерації майнової шкоди, завданої у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, що складаються з реальних збитків у розмірі 252189,00 доларів США, що є еквівалентом 10396626,00 грн за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки, а також упущеної вигоди у розмірі 56922,00 доларів США, що є еквівалентом 2346644,00 грн за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки, а загалом 309111,00 доларів США, що є еквівалентом 12743270,00 грн, у тому числі за рахунок:

-майна та активів Російської Федерації, які використовуються або призначені для використання в цілях, відмінних від державних некомерційних цілей;

-майна та активів державних підприємств, створених Російською Федерацією, які використовуються не у державних некомерційних цілях;

-майна та активів, пов'язаних із Російською Федерацією юридичних і фізичних осіб, стосовно яких введено обмежувальні закони (накладено міжнародні санкції), як на території України так і на території інших країн.

Позов обґрунтований тим, що позивач поніс збитки у вигляді фактичної втрати належного товариству рухомого майна, а також позбавлення позивача можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності відносно майна, що і стало підставою для звернення до суду. Крім того, в обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначає, що генеральна прокуратуру Російської Федерації в межах своєї компетенції забезпечує представництво та захист інтересів Російської Федерації в міжнародних органах, іноземних та міжнародних (міждержавних) судах, іноземних та міжнародних третейських судах (арбітражах), тому позивачем обрано Генеральну Прокуратуру Російської Федерації як належний орган, що представлятиме інтереси держави Російської Федерації в Господарському суді Донецької області.

Заперечення учасників судового процесу

Відзив на позовну заяв

Відповідачем у справі є Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва.

Представник відповідача у підготовче/судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, щодо дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, суд зазначає про наступне.

Частина 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21) зробив висновки щодо застосування норм права, які регулюють судовий імунітет Російської Федерації в судах України у справах про відшкодування шкоди, завданої військовою агресією Російської Федерації проти України.

Верховний Суд зазначив, що міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Таким чином держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли Російська Федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначив додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

Судом також враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Таким чином, суд дійшов висновку про застосування у даній справі «деліктного винятку», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 367 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території держави відповідача регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992.

Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалась та триває станом на момент ухвалення рішення суду у цій справі.

Відповідно до Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності», який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої у м. Києві 20.03.1992 та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

З інформації на офіційному веб сайті АТ «Укрпошти» відомо, що АТ «Укрпошта», припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.

Водночас, у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Таким чином діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.

Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів у цій справі дипломатичними каналами, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України https://dn.arbitr.gov.ua/ (11.12.2024, 13.01.2025, 15.01.2025, 29.01.2025, 06.02.2025, 28.03.2025).

Також, позивачем з метою дотримання принципу змагальності та рівності судового провадження направлено позовну заяву в паперовому вигляді з доданими до неї матеріалами в перекладі на російську мову на офіційну адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Польщі.

Судом неодноразово було зобов'язано позивача здійснити переклад ухвал суду на російську мову з нотаріальним засвідченням їх вірності та надсилати їх на адресу суду, для подальшого надсилання їх на адресу посольства Російської Федерації у Чехії.

Так судом було здійснено направлення ухвал Господарського суду Донецької області по справі в паперовому вигляді з нотаріально засвідченим перекладом на російську мову на офіційну адресу місцезнаходження посольств Російської Федерації, що знаходяться у Чеській Республіці. За таких обставин, відповідач був належним чином повідомлений про рух справи.

Відповідач відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Хід розгляду справи та процесуальні дії

Ухвалою суду від 09.12.2024 постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі 905/1500/24; справу №905/1500/24 розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 13.01.2025; зобов'язати позивача здійснити нотаріально посвідчений переклад російською мовою ухвали Господарського суду Донецької області по справі №905/1500/24 від 09.12.2024; нотаріально посвідчений переклад російською мовою ухвали Господарського суду Донецької області по справі №905/1500/24 від 09.12.2024 направити на адресу суду (м.Харків, пр.Науки, 5, 61022) протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали; ухвалу суду 09.12.2024 направити до Посольства Російської Федерації в Чеській Республіці для вручення державі Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації.

16.12.2024, через канцелярію суду, надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» б/н від 12.12.2024 (вх.№8971/24) з нотаріально засвідченим перекладом на російську мову ухвали Господарського суду Донецької області від 09.12.2024 по справі №905/1500/24.

Направлення ухвали суду від 09.12.2024 разом із нотаріально засвідченим перекладом російською мовою здійснювався засобами поштового зв'язку на адресу Посольства Російської Федерації в Чехії (Ukrajinskych hrdinu, 36, Prague, 16000).

З метою повідомлення відповідача, судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (11.12.2024).

Листом Господарського суду Донецької області від 13.01.2025 повідомлено учасників справи про те, що призначене підготовче засідання на 13.01.2025 не відбудеться, у зв'язку з перебуванням судді Огороднік Д.М. у відпустці.

З метою повідомлення відповідача, судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (13.01.2025).

Ухвалою суду від 14.01.2025 визначено дату підготовчого засідання на 23.01.2025.

З метою повідомлення відповідача, судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (15.01.2025).

Протокольною ухвалою суду від 23.01.2025 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 04.02.2025.

Ухвалою суду від 24.01.2025 повідомлено Російську Федерацію в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про оголошену перерву у підготовчому засіданні по справі №905/1500/24 до 04.02.2025.

З метою повідомлення відповідача, судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (29.01.2025).

Ухвалою суду від 04.02.2025 постановлено: закрити підготовче провадження та призначити справу №905/1500/24 до судового розгляду по суті; призначити судове засідання на 26.03.2025; зобов'язати позивача здійснити нотаріально посвідчений переклад російською мовою ухвали Господарського суду Донецької області по справі №905/1500/24 від 04.02.2025; нотаріально посвідчений переклад російською мовою ухвали Господарського суду Донецької області по справі №905/1500/24 від 04.02.2025 направити на адресу суду (м.Харків, пр.Науки, 5, 61022) протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали; ухвалу суду 04.02.2025 направити до Посольства Російської Федерації в Чеській Республіці для вручення державі Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації.

12.02.2025, через канцелярію суду, надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» б/н від 10.02.2025 (вх.№827/25) з нотаріально засвідченим перекладом на російську мову ухвали Господарського суду Донецької області від 04.02.2025 по справі №905/1500/24.

Направлення ухвали суду від 04.02.2025 разом із нотаріально засвідченим перекладом російською мовою здійснювався засобами поштового зв'язку на адресу Посольства Російської Федерації в Чехії (Ukrajinskych hrdinu, 36, Prague, 16000).

З метою повідомлення відповідача, судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (06.02.2025).

21.03.2025, на адресу Господарського суду повернувся поштовий конверт Посольства Російської Федерації в Чехії (Ukrajinskych hrdinu, 36, Prague, 16000) із вмістом, в якому містився нотаріально засвідчений переклад російською мовою ухвали суду від 04.02.2025.

Протокольною ухвалою суду від 26.03.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 01.04.2025.

Ухвалою суду від 26.03.2025 повідомлено відповідача про оголошено перерву у судовому засіданні до 01.04.2025.

З метою повідомлення відповідача, судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі суду суду https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/ (28.03.2025).

01.04.2025, через підсистему “Електронний суд», надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» б/н від 31.03.2025 (вх,№01-41/3039/25).

У судове засідання 01.04.2025 з'явився представник позивача, відповідач явку своїх представників не забезпечив, про дату час і місце проведення судового засідання було повідомлено належним чином.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини справи та перевірка їх доказами

Товариство з обмеженою відповідальністю “Марвел» є юридичною особою України, резидент України, діє на підставі власного установчого документа (статуту), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 38678671, дата державної реєстрації в єдиному державному реєстрі - 16.05.2013, номер запису - 12241020000057374.

Види економічної діяльності юридичної особи: 77.39 надання в оренду інших машин, устаткування та товарів н.в.і.у. (основний); 43.99 інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; 46.44 оптова торгівля фарфором,скляним посудом і засобами для чищення; 46.47 оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям; 46.49 оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 77.32 надання в оренду будівельних машин і устаткування; 77.39 надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.; 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах;47.59 роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах; 47.78 роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля.

З матеріалів справи вбачається, що у власності Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛ» перебувають напіввагони №63715940, №63716609, №63555056, №63555007, №63554844.

На підтвердження права власності напіввагонів, позивачем до матеріалів справи додано: договір №ДМЗК-140/р купівлі-продажу від 06.06.2018 підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю “Дослідно-механічний завод “Карпати» та Товариством з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ»; специфікацію №1 від 06.06.2018 до договору №ДМЗК-140/р від 06.06.2018; специфікацію №2 від 23.07.2018 до договору №ДМЗК-140/р від 06.06.2018; специфікацію №3 від 05.09.2018 до договору №ДМЗК-140/р від 06.06.2018; специфікацію №4 від 19.11.2018 до договору №ДМЗК-140/р від 06.06.2018; специфікацію №5 від 18.01.2019 до договору №ДМЗК-140/р від 06.06.2018; додаткову угоду №1 від 15.06.2018 до договору №ДМЗК-140/р купівлі продажу від 06.06.2018; додаткову угоду №2 від 02.07.2018 до договору №ДМЗК-140/р купівлі продажу від 06.06.2018; додаткову угоду №3 від 17.07.2018 до договору №ДМЗК-140/р купівлі продажу від 06.06.2018; додаткову угоду №4 від 23.07.2018 до договору №ДМЗК-140/р купівлі продажу від 06.06.2018; додаткову угоду №5 від 05.09.2018 до договору №ДМЗК-140/р купівлі продажу від 06.06.2018; додаткову угоду №6 від 18.01.2019 до договору №ДМЗК-140/р купівлі продажу від 06.06.2018; додаткову угоду №7 від 18.01.2019 до договору №ДМЗК-140/р купівлі продажу від 06.06.2018; видаткову накладну №382 від 24.07.2018; видаткову накладну №393 від 31.07.2018; видаткову накладну №409 від 08.08.2018; видаткову накладну №427 від 29.08.2018; видаткову накладну №472 від 21.09.2018; акт №3 від 24.07.2018 приймання-передачі напіввагонів у власність згідно договору купівлі-продажу №ДМЗК-140/р від 06.06.2018 (додаток до видаткової накладної №382 від 24.07.2018); акт №4 від 31.07.2018 приймання-передачі напіввагонів у власність згідно договору купівлі-продажу №ДМЗК-140/р від 06.06.2018 (додаток до видаткової накладної №393 від 31.07.2018); акт №5 від 08.08.2018 приймання-передачі напіввагонів у власність згідно договору купівлі-продажу №ДМЗК-140/р від 06.06.2018 (додаток до видаткової накладної №409 від 08.08.2018); акт №7 від 29.08.2018 приймання-передачі напіввагонів у власність згідно договору купівлі-продажу №ДМЗК-140/р від 06.06.2018 (додаток до видаткової накладної №427 від 29.08.2018); акт №10 від 21.09.2018 приймання-передачі напіввагонів у власність згідно договору купівлі-продажу №ДМЗК-140/р від 06.06.2018 (додаток до видаткової накладної №472 від 21.09.2018).

Крім того, право власності позивача на напіввагони №63715940, №63716609, №63555056, №63555007, №63554844 підтверджується листом Акціонерного товариства “Українська залізниця» філії “Головний інформаційно-обчислювальний центр» №50/1566 від 19.10.2022. В листі повідомлено, що станом на 17.10.2022 в Автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів наявні відомості: власник _ Товариство з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ». До листа додано інформацію з електронних систем, в якій міститься інформація щодо вагонів №63715940, №63716609, №63555056, №63555007, №63554844 (т.1 а.с. 80-87).

Позивачем було надано пояснення, що напіввагони №63715940, №63716609, №63555056, №63555007, №63554844 були передані в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛЛУРГТРАНС» на підставі договору оренди залізничного рухомого складу №36А/18 від 15.06.2018.

До матеріалів справи додано копію договору оренди №36А/18 від 15.06.2018, що підписаний між Товариством з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» (далі-орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛУРГТРАНС» (далі -орендар) та Публічним акціонерним товариством “Перший Український міжнародний банк».

Відповідно до умов договору оренди орендодавець на умовах цього договору передає за плату у тимчасове володіння та користування технічно справними та комерційно придатним залізничний рухомий склад у кількості 300 (триста)піввагонів моделі 12-9745 Технічні умови ТУ У 35.2-001124454-032-2004, рік побудови 2018 (далі-вагони), що мають мережеві номери, право виходу і користування на коліях загального користування залізниць у внутрішньоукраїнському, міждержавному та міжнародному сполучення, а орендар приймає вагони і зобов'язується здійснювати оплату орендної плати в порядку і терміни, встановлені цим договором (п.1.1 договору).

Відповідно до п.2.18 договору перехід всіх і будь-яких комерційних та некомерційних ризиків від орендодавця до орендаря, пов'язані з руйнуванням, пошкодженням, втратою, крадіжкою, псуванням, простоєм вагонів, що сталися з вини орендаря, відбувається в момент підписання орендодавцем з орендарем акта приймання-передачі. Настання будь-якого з ризиків не звільняє орендаря від виконання ним своїх повноважень зобов'язань за цим договором, включаючи сплату в повному обсязі орендної плати за цим договором, крім випадків. передбачених чинним законодавством.

Пунктом 5.3 договору визначено, що орендодавець зобов'язаний забезпечити приписку вагонів до залізничної станції відповідно до вимог чинних нормативних документів на залізниці. Своєчасно здійснювати всі необхідні дії для реєстрації (планове підтвердження даних) права власності на вагони в автоматизованому банку даних парку вантажних вагонів (АБД ПВ) відповідно до вимог чинних нормативних документів. Протягом 2 календарних днів з дати запиту орендаря надавати орендареві документи, необхідні для оформлення реєстрації оренди або зняття реєстрації оренди, для постановки і зняття ознаки ораторства вагонів в АБД ПВ відповідно до вимог чинних нормативних документів. Сприяти орендарю у вирішенні питань, що потребують втручання з боку власника вагонів.

Згідно з п.11.12 договору у разі неможливості орендаря користуватись рухомим складом не з його вини (арешт, примусове вилучення за рішенням державних або правоохоронних органів, заборони на користування і т.д.) орендар звільняється від сплати орендної плати, передбаченої цим договором, за весь час неможливості користуватись рухомим складом.

Позивачем надано пояснення про те, що від початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, позивач зіштовхнувся зі зменшенням обсягів надходження сум орендної плати від орендарів, у зв'язку з неможливість використання ними частини рухомого складу, переданого в оренду, у зв'язку з активними бойовими діями на значній частині території України та перебування частини вагонів на окупованих територіях та/або в зоні активних бойових дій. Позивачем здійснювались відповідні заходи реагування щодо встановлення фактичного місцезнаходження належних йому на праві власності вагонів. Зокрема, в період з травня по серпень 2022 року неодноразово було проведено переговори з представниками орендарів з метою встановлення останнього відомого місця дислокації переданих в оренду вагонів, в тому числі і з Товариством з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛУРГТРАНС». З інформації наданої в усному порядку Товариством з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛУРГТРАНС» було встановлено, що порожні вагони, зокрема №63715940, №63716609, №63555056, №63555007, №63554844 були адресовані Товариству з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛУРГТРАНС» в рамках здійснення власної господарської діяльності на станцію Очеретине на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄВРОМІНЕРАЛ» під завантаження. Працівники Акціонерного товариства «Українська залізниця» не мають доступу до під'їзної колії, яка примикає до станції Очеретине через військову агресію Російської Федерації та активні бойові дії.

Листом №ЦЦМ-7/136 від 29.09.2022 Акціонерне товариство «Українська залізниця» повідомила позивача про те, що згідно з даними інформаційних систем філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Укрзалізниця» більшість вагонів (170 одиниць) знаходяться на станціях розташованих на тимчасово окупованих територіях. 5 вагонів знаходяться на станції Очеретине регіональної філії “Донецька залізниця»Акціонерного товариства “Укрзалізниця». Зазначена станція з початку воєнної агресії Російської Федерації знаходиться в зоні активних бойових дій.

До листа Акціонерним товариством «Українська залізниця» додано дислокацію вагонів станом на 08.09.2022 20:00 год., з якої вбачається, що напіввагон №63554844 почав рейс 05.03.2022 зі станції Жовтнева до станції призначення - Очеретине; напіввагон №63555007 почав рейс 28.02.2022 зі станції Жовтнева до станції призначення - Очеретине; напіввагон №63555056 почав рейс 23.02.2022 зі станції Жовтнева до станції призначення - Очеретине; напіввагон №63715940 почав рейс 28.02.2022 зі станції Жовтнева до станції призначення - Очеретине; напіввагон №63716609 почав рейс 28.02.2022 зі станції Жовтнева до станції призначення - Очеретине.

31.10.2022, позивач звернувся до Центрального управління Служби безпеки України із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Із заяви вбачається, що частина вагонів заявника, внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації опинилися на окупованій території України, зокрема передані в оренду на підставі договору оренди залізничного рухомого складу №36А/18 від 15.06.2018 року 102 вагони знаходять на, зокрема: станції Очеретино (Донецька область) (5 вагонів), а саме вагони номер: №63554844, №63715940, №63716609, №63555007, №63555056. Заявнику невідома подальша доля вищевказаних вагонів, він, як власник вагонів втратив можливість володіти, користуватися та розпоряджатися вказаними вагонами, тобто вони вибули з його власності поза його волею. Позивач просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення, передбачені ч.4 та 5 ст.186, ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України, вчинені невстановленими особами, які входять до складу збройних сил та/або військових формувань Російської Федерації, які діяли вказівками головнокомандувача Збройних сил Російської Федерації Володимира Володимировича Путіна та розпочати відповідне досудове розслідування.

09.11.2022 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Марвелл», номер кримінального провадження №42022050000000613.

12.07.2023, Головним управлінням Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 2 управління (з дислокацією у м.Маріуполь Донецької області) направлено представнику Товариства з обмеженою відповідальністю “Марвелл» лист №78/2/13-3538пт, в якому повідомлено, що розглянуто заяву від 31.10.2022 про вчинення кримінального правопорушення, в якій зазначено, що керівництву Товариства з обмеженою відповідальністю “Марвелл» невідома доля для вагонів №63554844, №63715940, №63716609, №63555007, №63555056, які знаходились на станції Очеретино Донецької області, яка опинилась на окупованій території та була втрачена можливість володіти, користуватися та розпоряджатися вказаними вагонами, тобто вони вибули з власності поза волею. За результатами розгляду повідомлено, що смт.Очеретине Очеретинської ОТГ Покровського району Донецької області з 24.02.2022 не перебувало під контролем окупаційних військ Російської Федерації і не розташоване на лінії ведення бойових дій. У зв'язку з викладеним запропоновано звернутись до представників Укрзалізниці, які здійснюють обслуговування залізничної станції “Очеретино», для з'ясування місцезнаходження вищезазначених вагонів на станції Очеретино Донецької області.

14.07.2023, представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Марвелл» звернувся до Начальника 2 відділення слідчого відділу 2 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях підполковнику юстиції Михайлу Онищенку із заявою, в якій просив виключити вагони №63554844, №63715940, №63716609, №63555007, №63555056 з переліку майна, яке є об'єктом злочину, за фактом вчинення якого відкрито кримінальне провадження №42022050000000613 від 09.11.2022.

Листом Акціонерного товариства “Укрзалізниця» №Н-09/77 від 16.10.2023 повідомлено позивача про те, що стосовно дислокації вагонів Товариства з обмеженою відповідальністю “Марвелл» проведено розслідування, згідно інформації про дислокацію та стан вагонів АСК ВП УЗ довідки 8858е встановлено наступне:

- вагон №63554844 останньою операцією було віднесення на відповідальність вантажовласника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМІНЕРАЛ» по станції Очеретине регіональної філії «Донецька залізниця» 12.03.2022 о 15 год. 00 хв.;

- вагон №63715940 останньою операцією було віднесення на відповідальність вантажовласника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМІНЕРАЛ» по станції Очеретине регіональної філії «Донецька залізниця» 02.03.2022 о 12 год. 40 хв.;

- вагон №63716609 останньою операцією було віднесення на відповідальність вантажовласника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМІНЕРАЛ» по станції Очеретине регіональної філії «Донецька залізниця» 28.02.2022 о 23 год. 30 хв.;

- вагон №63555007 останньою операцією було віднесення на відповідальність вантажовласника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМІНЕРАЛ» по станції Очеретине регіональної філії «Донецька залізниця» 28.02.2022 о 23 год. 30 хв.;

- вагон №63555056 останньою операцією було віднесення на відповідальність вантажовласника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМІНЕРАЛ» по станції Очеретине регіональної філії «Донецька залізниця» 23.02.2022 о 12 год. 00хв..

Працівники регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» не мають доступу до під?їзної колії Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМІНЕРАЛ», яка примикає до станції Очеретине регіональної філії «Донецька залізниця» через військову агресію Російської Федерації проти України та активні бойові дії .гіналом

З листа Акціонерного товариства “Українська залізниця» №ЦЦМ-12/331 від 29.07.2024 вбачається, що станція Очеретине відноситься до Очеретинської селищної територіальної громади, в період з 24.02.2022 по 22.05.2024 на території зазначеної громади велися бойові дії, а на цей час громада є тимчасово окупованою Російською Федерацією. Відповідно до наявної інформації, зазначені у запиті вагони прибували на станцію Очеретино у нижчезазначені дати, про що одержувачу Товариству з обмеженою відповідальністю “Євромінерал» було передано повідомлення, цей факт засвідчено відміткою в графі 49 накладної. Вагон №63554844 прибував на станцію Очеретино 05.03.2022 про що повідомлено одержувача 05.03.2022 10:50. Згідно відомостей в графі 51 накладної календарний штемпель видачі вантажу - 05.03.2022, час передачі вагону на під'їзну колію Товариства з обмеженою відповідальністю “Євромінерал» (12.03.2022 о 15:00) засвідчений пам'яткою на подання вагону №52. Вагон №63715940 прибував на станцію Очеретино 28.02.2022 про що повідомлено одержувача 01.03.2022 08:17. Згідно відомостей в графі 51 накладної календарний штемпель видачі вантажу - 01.03.2022, час передачі вагону на під?їзну колію Товариства з обмеженою відповідальністю«Євромінерал» (02.03.2022 о 12:40) засвідчений пам'яткою на подавання вагону №51. Вагон №63555056 прибував на станцію Очеретино 23.02.2022 про що повідомлено одержувача 23.02.2022 11:26. Згідно відомостей в графі 51 накладної календарний штемпель видачі вантажу - 23.02.2022, час передачі вагону на під?їзну колію Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромінерал» (23.02.2022 о 12:00) засвідчений пам'яткою на подавання вагону №49. Вагони №63716609, №63555007 прибували на станцію Очеретино 28.02.2022 про що повідомлено одержувача 01.03.2022 о 09:33. Згідно відомостей в графі 51 накладної календарний штемпель видачі вантажу - 01.03.2022. Вагони не були подані на під?їзну колію Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромінерал» з вини одержувача, про що складено акт загальної форми №83, яким засвідчено, що 28.02.2022 о 23:30 розпочалася затримка вагонів на коліях станції в очікуванні подачі. Відомості про одержання вантажу наявні в графах 52 та 53 накладної, та засвідчені електронним цифровим підписом одержувача.

Регіональна філія «Донецька залізниця» своїми листами від 30.04.2024 №ДС Покровськ-06/1, від 17.07.2024 №211 повідомила правоохоронні органи про втрату працівниками Акціонерного товариства «Укрзалізниця» контролю над процесом перевезення та іншими пов?язаними з цим процесами по станції Очеретино з причини її тимчасової окупації.

18.09.2024, позивач звернувся до Центрального управління Служби безпеки України із заявою про вчинення кримінального правопорушення. У заяаві Товариство з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення, передбачені ч.4 та 5 ст.186, ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України вчинені невстановленими особами, які входять до складу збройних сил та/або військових формувань Російської Федерації, які діяли за вказівками головнокомандувача Збройних сил Російської Федерації Володимира Володимировича Путіна щодо нележних Товариству з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» залізничних вагонів №63554844, №63715940, №63716609, №63555007, №63555056 та розпочати відповідне досудове розслідування.

Донецька обласна прокуратура листом №18/2-6692-23 від 03.10.2024 повідомила, що розглянуто заяву Товариство з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» від 18.09.2024. За результатами її розгляду, 03.10.2024 Донецькою обласною прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зареєстровано кримінальне провадження №42024050000000713 за ч.1 ст.438 Кримінального кодексу України.

Позивач зазначає, що його майно втрачено в результаті збройної агресії з боку Російської Федерації, чим позивачу завдано майнової шкоди, що складається з реальних збитків у розмірі 252189,00 доларів США та упущеної вигоди у розмірі 56922,00 доларів США.

З метою встановлення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРВЕЛЛ", а також упущеної вигоди, спричинених позивачу внаслідок збройної агресії Російської Федерації, позивач замовив звіт про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме рухомого майна (втрата можливості володіти та розпоряджатись 5-ти од. залізничних напіввагонів), а також звіт про незалежну оцінку розміру упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРВЕЛЛ" (втрата можливості володіти та розпоряджатись 5-ти од. залізничних напіввагонів) у суб'єкта оціночної діяльності Баранника Ігоря Васильовича (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 15/2024 від 12.01.2024, виданий Фондом державного майна України, термін дії з 10.10.2024 до 09.01.2026).

З Висновку від 21.10.2024 № MF-01-10-21-2024 про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме рухомого майна (втрата можливості володіти та розпоряджатись 5-ти од. залізничних напіввагонів) вбачається, що оцінка проводилась згідно з: Законом України №2658-ІІІ від 12 липня 2001 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; Міжнародними стандартами оцінки в українському перекладі 2022 року; Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003; Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 28.10.2004; Національного стандарту №3 "Оцінка цілісних майнових комплексів", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1655 від 29.11.2006; Методики оцінки майна", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891; Постановою Кабінету Міністрів №1033 від 25.11.2015 про внесення змін до Методики оцінки майна; Постановою Кабінету Міністрів №566 від 31.08.2016 про внесення змін до Методики оцінки майна; Наказ ФДМУ від 27.02.2004 №377 щодо затвердження Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід?ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації; Наказу ФДМУ від 26.01.2001 №49/121 затвердження Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації; Навчального посібнику «Фінансові обчислення та аналіз цінних паперів'Київ 2005 рік; Кодексу професійної етики УТО, затвердженого Радою УТО (протокол №46 від 12.12.2004); Податкового кодексу України; ДБН В.1.2-9-2008 «Основні вимоги до будівель і споруд безпека експлуатації»; порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 «Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна ув?язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності», затвердженої Наказом Міністерства економіки України фонду Державного майна України №3904/1223 від 18.10.2022, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за №1522/38858.

Об'єктом оцінки є: розмір реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме рухоме майно (втрата можливості володіти та розпоряджатися 5-ти од. залізничних напіввагонів), яке знаходиться у власності Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ»;

Місцезнаходження об'єктів : станція Очеретине, ТОТ;

Підходи, які використовувались: при визначенні вартості Оцінювач використовував витратний та порівняльний підхід;

Дата оцінки: 17.10.2024;

Курс НБУ на дату оцінки: 1 дол.США = 41,2256.

Оцінювачем були вивчені документи, що підтверджують легітимність проведення оцінки та технічна документація. Також Оцінювач зібрав і застосував у своїй роботі інформацію про ринкові ціни, що порівнянні з об?єктом оцінки. Грунтуючись на даних, наданих замовником, після вивчення технічної документації, проведення натурного огляду об?єкту оцінки, маркетингового аналізу ринку нерухомості, консультацій зі спеціалістами замовника з урахуванням усіх обмежуючих умов на оцінку, керуючись законодавством України, що регулює оціночну діяльність, проведених розрахунків, а також з урахуванням мети оцінки станом на дату оцінки Розмір реальних збитків склав: 10396626,00 гривень без урахування ПДВ, або 252189 доларів США без урахування ПДВ. Дата оцінки: 17.10.2024.

З Висновку від 13.11.2024 № ІРС-01-11-13-2024 про незалежну оцінку розміру упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРВЕЛЛ" (втрата можливості володіти та розпоряджатись 5-ти од. залізничних напіввагонів) вбачається:

Об'єкт оцінки - розмір упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ»(втрата можливості володіти та розпоряджатися 5-ти од. залізничних напіввагонів);

Вид вартості, яка визначається - інвестиційна;

Мета і функція оцінки - для цілей подання позову для судових інстанцій у т.ч. міжнародних;

Дата оцінки станом на - 17.10.2024.

У висновку оцінювачем зазначено, що розрахунки були виконані за допомогою дохідного підходу. У підсумку проведених розрахунків отримані наступні результати:

-дохідний підхід (метод компаундування грошових потоків) - 56922 долари США без урахування ПДВ, або 2346644 грн без урахування ПДВ.

Підсумовуючи значення прийняте на основі дохідного підходу та приймається таке, яке найбільш об'єктивно відображає вартість об'єкта з урахуванням цілей та мети незалежної оцінки. Розмір Упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» (втрата можливості володіти та розпоряджатись 5-ти од. залізничних напіввагонів), становить: 56922 долари США без урахування ПДВ, або 2346644 грн без урахування ПДВ.

Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст.10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст.ст.1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, щодо спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

В цій справі спір виник між юридичною особою приватного права - позивачем, та іноземною державою-агресором як особливим суб'єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняно до юридичної особи публічного права. При цьому, в розрізі предмета спору, у даній справі спір виник щодо відшкодування шкоди, завданої господарюючому суб'єкту - позивачу.

З огляду на наведені критерії розмежування юрисдикційної підвідомчості, суб'єктний склад спору та його предмет, спір у даній справі містить ознаки господарського спору. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №405/4179/18 (провадження №14-44цс19), де зроблено висновок про те, що спір юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди, завданої їхньою бездіяльністю, належить до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За умовами ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 320 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Дослідивши наявні матеріали справи, судом встановлено, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що йому на праві власності належить об'єкти нерухомого майна, а саме залізничні вагони №63554844, №63715940, №63716609, №63555007, №63555056.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Обставини, що зумовили звернення позивача із розглядуваним позовом є події 24.02.2022, а саме повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.

Згідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Як зазначено судом вище, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії відповідача проти України в порушення пункту 4 статті 2 статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування відповідача з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 №182 зобов'язано відповідача негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України № 2188-IX від 14.04.2022 схвалено Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", якою Верховна Рада України визнає дії, вчинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

До того ж, приписами ч. 2 ст. 46 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі (дата підписання: 18.10.1907, дата набрання чинності для України: 24.08.1991) закріплено, що приватна власність не підлягає конфіскації на окупованій території.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і окупація території України; знищення, привласнення, конфіскація (експропріація) або викрадення майна (в тому числі і майна позивача) на окупованих територіях, здійснені в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Згідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Судом встановлено, що залізничні напіввагони у кількості 5 штук належать позивачу на праві власності на підставі відповідних документів. Останні є цивільними об'єктами, які не використовувалися у військових цілях відповідно до міжнародного законодавства.

Напіввагони перебували на станції Очеретине Донецької області, що підтверджується листами Акціонерного товариства “Українська залізниця». Напіввагони знаходились в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕТАЛУРГТРАНС».

Акціонерним товариством “Українська залізниця» повідомлено про запровадження конвенційної заборони від 24.02.2022 №ЦЦО/99 на прийом до перевезення всіх вантажів та порожніх вагонів, в тому числі призначенням станції регіональної філії “Донецька залізниця»Акціонерного товариства “Українська залізниця». В листах від 16.10.2023 року №Н-09/77 та від 29.07.2024 №ЦЦМ-12/331 Акціонерне товариство «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» зазначає, що вагони позивача № 63554844, № 63715940, № 63716609, № 63555007, № 63555056 в період з 23.02.2022 по 12.03.2022 року віднесено на відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМІНЕРАЛ» по станції Очеретине регіональної філії «Донецька залізниця». При цьому також було зауважено, що працівники Акціонерного товариства «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» не мають доступу до під'їздної колії, яка примикає до станції Очеретине через військову агресію Російської Федерації та активні бойові дії.

Позивачем надано пояснення, що запровадження відповідних конвенційних заборон та перебування Очеретинської селищної територіальної громади в зоні активних бойових дій, постійні численні руйнування та пошкодження залізничних шляхів сполучення, які прямо пов'язані та є наслідком неспровокованої повномасштабної збройної агресії Російської Федерації по відношенню до України, об'єктивно позивач та/або будь-які треті особи (у тому числі як орендар так і Акціонерне товариство «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» не могли вчинити будь-яких дій стосовно безпечного (без загрози шкоди життю і здоров'ю) перевезення вагонів № 63554844, № 63715940, № 63716609, № 63555007, № 63555056 в будь-яке інше місце до моменту тимчасової окупації смт Очеретине (останнього відомого місця перебування вагонів).

Згідно з Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004.

Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджений Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 № 376 вбачається, що територія селища Очеретине, Очеретинської селищної територіальної громади, Покровського району, Донецької області з 24.02.2022 по 22.05.2024 відносилась до територій активних бойових дій, з 23.05.2024 територія селища Очеретине тимчасово окупована Російською Федерацією.

Саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу було завдано збитків.

При цьому, позивач втратив контроль над своїми активами всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за наслідки тимчасової окупації, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Протиправність дій відповідача в тому числі є загальновідомим фактом, підтверджується, зокрема, Витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань № 42024050000000713 від 03.10.2024.

Відповідно до ч.3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Отже протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні. З огляду на такі факти та матеріали справи, а також умови договору оренди, суд погоджується з доводами позивача про те, що орендар не є особою винною у неможливості повернення напіввагонів позивача зі станції Очеретино.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Належне позивачу майно було втрачено/знищено саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої.

До Цивільного кодексу України імплементовані добре відомі і давно розроблені положення цивілістичної доктрини щодо поняття і змісту права власності.

Так ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України унормовано, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складають права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Конституційний Суд України констатував, що зміст права власності охоплює права володіння, користування і розпорядження власником своїм майном, які він здійснює на власний розсуд (абз 1 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 09.11.2011 №14-рп/2011).

Правомочність володіння - це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв'язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв'язку власника з річчю.

Правомочність користування - це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Правомочність розпорядження - це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.

Очевидним є факт того, що Товариство з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» за своєю волею не може здійснювати жодну з правомочностей, які складають зміст права власності. Позивач не має можливості використовувати, користуватися чи розпоряджатися спірним майном.

Наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» правовстановлюючих документів на нерухоме майно і визнання державою Україна за позивачем титулу власника не означає, що право власності не втрачене.

Власність - це не правовстановлюючий документ, а цілком конкретні права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які безсумнівно втрачені Товариством з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» через збройну агресію Російської Федерації.

З огляду на викладене, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію селища Очеретине, позивач фактично втратив можливість володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном.

На підтвердження розміру збитків позивач надав суду звіт від 21.10.2024 №MF-01-10-21-2024 про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме рухоме майно (втрата можливості володіти та розпоряджатись 5-ти од. залізничних напіввагонів).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Відповідно до підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №326 Міністерством економіки України та Фондом державного майна України спільним наказом від 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2022 р. за №1522/38858, затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі Методика).

Ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання.

Ця Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).

Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23 лютого 2022 року, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України «Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків (абз. 1,3,4 п. 1 розділу І «Основні положення» Методики).

Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки (пункт 9 розділу І «Основні положення» Методики).

В підтвердження розміру збитків, завданих втратою 5-ти залізничних напіввагонів №63554844, №63715940, №63716609, №63555007, №63555056, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «МАРВЕЛЛ», позивач надав до матеріалів справи висновок від 21.10.2024 №MF-01-10-21-2024 про незалежну оцінку розміру реальних збитків внаслідок знищення та пошкодження майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а саме рухомого майна (втрата можливості володіти та розпоряджатися 5-ти одиниць залізничного напіввагону), наданий суб'єктом оціночної діяльності Баранник І.В. (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 15/2024 від 12.01.2024, виданий Фондом державного майна України, термін дії з 10.10.2024 до 09.01.2026), відповідно до якого вартість розміру реальних збитків станом на 17.10.2024 становить 10396626,00 грн без урахування ПДВ, або 252189,00 доларів США без урахування ПДВ.

Заперечень відповідача проти результатів оцінки збитків матеріали справи не містять.

За висновками суду, вказаний Звіт зроблений з урахуванням чинних норм законодавства на момент здійснення оцінки, в тому числі з урахуванням вищевказаних Порядку та Методики.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Щодо стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди суд зазначає наступне.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток. Тож у з'ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд повинен зважати на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов'язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.

Аналогічні висновки викладені у пунктах 71-73 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20 та п. 66-67 постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20.

Тлумачення змісту частини другої статті 22 Цивільного кодексу України, частини другої статті 224, статті 225 Господарського кодексу України свідчить, що упущена вигода будучи складовою поняття збитки на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов'язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

Отже відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов'язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/господарського обороту.

Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту) за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Чинний Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України не містять норм, які б розкривали зміст поняття звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту), тоді як за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, слово "звичайний" означає "який нічим не виділяється серед інших, не має яких-небудь специфічних, визначних особливостей, якостей; який не має в собі нічого нового; звичний; який вважається нормальним; характерний, типовий для кого -, чого-небудь". Отже звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов'язків.

Аналогічні висновки викладені у пунктах 77-80 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 року по справі № 922/3928/20 та п. 70 постанови Верховного Суду від 11.11.2021 року по справі № 910/7511/20.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків, до складу яких входить упущена вигода, яка за своє суттю є майновими втратами, що могли, з урахуванням розумних витрат на їх отримання, бути реально отримані кредитором за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов'язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків. Отже при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Аналогічні висновки викладені у пунктах 98-101 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20 та п. 73-74 постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20.

В підтвердження розміру упущеної вигоди, завданих втратою 5-ти залізничних напіввагонів №63554844, №63715940, №63716609, №63555007, №63555056, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «МАРВЕЛЛ», позивач надав до матеріалів справи висновок від 13.11.2024 № ІРС-01-11-13-2024 до Звіту про незалежну оцінку розміру упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРВЕЛЛ" (втрата можливості володіти та розпоряджатись 5 од. залізничних напіввагонів), наданий суб'єктом оціночної діяльності Баранник І.В. (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №15/2024 від 12.01.2024, виданий Фондом державного майна України, термін дії з 10.10.2024 до 09.01.2026), відповідно до якого розмір упущеної вигоди становить 56922,00 доларів США без урахування ПДВ, або 2346644,00 грн без урахування ПДВ.

Для визначення розміру втраченої вигоди підприємством від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРВЕЛЛ" у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації оцінювачем був використаний дохідний підхід (метод компандування грошових потоків).

Заперечення відповідача проти результатів оцінки збитків у вигляді упущеної вигоди в матеріалах справи відсутні.

За висновками суду, вказаний Звіт зроблений з урахуванням чинних норм законодавства на момент здійснення оцінки, в тому числі з урахуванням вищевказаних Порядку та Методики.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог та доведеності обставин наявності упущеної вигоди на її розмір.

За таких обставин, суд у повному обсязі встановив наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у заявленому до стягнення розмірі, який в тому числі підтверджений висновками експерта.

Згідно з ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посиається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з відповідача майнової шкоди, завданої у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, що складаються з реальних збитків у розмірі 252189,00 доларів США, що є еквівалентом 10396626,00 грн за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки, а також упущеної вигоди у розмірі 56922,00 доларів США, що є еквівалентом 2346644,00 грн за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки, а загалом 309111,00 доларів США, що є еквівалентом 12743270,00 грн. В частині позовних вимог про стягнення майнової шкоди за рахунок: майна та активів Російської Федерації, які використовуються або призначені для використання в цілях, відмінних від державних некомерційних цілей; майна та активів державних підприємств, створених Російською Федерацією, які використовуються не у державних некомерційних цілях; майна та активів, пов'язаних із Російською Федерацією юридичних і фізичних осіб, стосовно яких введено обмежувальні закони (накладено міжнародні санкції), як на території України так і на території інших країн, суд відмовляє у їх задоволенні, оскільки такі вимоги є абстрактними та не містять переліку майна та активів, за рахунок яких позивач просить задовольнити позовні вимоги, що унеможливлює перевірку правомірності таких вимог судом та належності їх відповідачу.

Суд враховує, що відповідно до положень ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.

Відповідно до пункту 9 розділу І «Основні положення» Методики під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Приймаючи до уваги, що розрахунок позовних вимог здійснювався за офіційним курсом НБУ, що діяв станом на дату розрахунку (експертизи) курс гривні до долару США застосовувався 41,2256 грн, то позовні вимоги задоволені судом у загальному розмірі 309111,00 доларів США еквівалентні 12743270,00 грн станом на дату проведення експертизи.

Судові витрати

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» за позовом до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028,00 грн.

З огляду на зазначене, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання цієї позовної заяви становить 1059800,00 грн (350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1059800,00 грн.

Керуючись ст. 2, 13, 73-76, 79, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРВЕЛЛ» (код ЄДРПОУ 38678671, вул.Собінова, 1, м.Дніпро, Дніпропетровська обл., 49083) майнову шкоду, завдану у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації у розмірі 309111 (триста дев'ять тисяч сто одинадцять) дол. США 00 центів, що еквівалентно 12743270 (дванадцять мільйонів сімсот сорок три тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп., що складається з реальних збитків у розмірі 252189 (двісті п'ятдесят дві тисячі сто вісімдесят дев'ять) дол США 00 центів, що є еквівалентом 10396626 (десять мільйонів триста дев'яносто шість тисяч шістсот двадцять шість) грн 00 коп за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки, а також упущеної вигоди у розмірі 56922 (п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот двадцять два) дол..США 00 центів, що є еквівалентом 2346644 (два мільйони триста сорок шість тисяч шістсот сорок чотири) грн 00 коп за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки

3. В решті позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1059800 (один мільйон п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн 00 коп.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядки та строки передбачені ст. 240, 241 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга може бути подано учасниками справи у порядку та строки передбаченими ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 01.04.2025 оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення. Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2025.

Суддя Д.М. Огороднік