02 квітня 2025 року м. Харків Справа № 922/2183/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,
за участю представників сторін:
прокурор Бойко В.В. (в залі суду) - на підставі службового посвідчення від 01.03.2023 №072891,
від 1-го позивача - з'явився,
від 2-го позивача - Горбунова Ю.О. (в залі суду) - на підставі відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (в порядку самопредставництва),
від відповідача - Бігдан О.А. (в залі суду) - на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги Серії АХ № 1220518 від 04.12.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фансідар" (вх.№2899 Х/2)
на рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 (повне рішення складено 02.09.2024, суддя Аюпова Р.М.)
у справі №922/2183/24,
за позовом Богодухівської окружної прокуратури, м. Богодухів, Харківська обл., в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, м. Харків, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фансідар", м. Харків,
про стягнення коштів у розмірі 621 187, 42 грн,
Виконуючий обов'язки керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області (перший позивач), в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (другий позивач), звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фансідар" (відповідач) про стягнення шкоди у розмірі 621 187, 42 грн, заподіяної державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду; справу №922/2183/24 визнано малозначною та її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фансідар" (код ЄДРПОУ 35702156; провулок Університетський, буд. 1, м. Харків, Харківська область, 61003) на користь Державного бюджету України (р/р UA648999980314050611000020605, отримувач ГУК Харків обл/СТГСлобожан/24062200, код ЄДРПОУ 37874947, код класифікації доходів бюджету 24062200 "Кошти за шкоду, що заподіяна на земельних ділянках державної та комунальної власності, які не надані у користування та не передані у власність, внаслідок їх самовільного зайняття, використання не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу") шкоду, заподіяну державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища та земельного законодавства у сумі 621 187, 42 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фансідар" (код ЄДРПОУ 35702156; провулок Університетський, буд. 1, м.Харків, Харківська область, 61003) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108; вул. Б. Хмельницького, 4, м. Харків, 61001) судовий збір у розмірі 9317,81 грн.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, вказує, що у спірних правовідносинах прокурором у повному обсязі виконано процесуальний обов'язок, передбачений ст. 53 ГПК України та положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", як наслідок доведено наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до господарського суду в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Крім того, господарський суд першої інстанції визнав розрахунок розміру шкоди, заподіяної відповідачем внаслідок зняття ґрунтового покриву (родючого шару) без спеціального дозволу з врахуванням нормативів втрат від знищення ґрунтового покриву шару ґрунту, у загальному розмірі 601 757, 55 грн, та розміру шкоди за самовільне зайняття земельних ділянок у розмірі 18 429, 87 грн, проведений на підставі складених у ході здійснення перевірки дотримання вимог земельного законодавства матеріалів та Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963, а також з урахуванням площі самовільно зайнятих земельних ділянок, зазначених на топографо-геодезичній зйомці правомірним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Отже, факти зняття відповідачем ґрунтового покриву (родючого шару) без спеціального дозволу та самовільне зайняття земельних ділянок та завдання збитків державі в сумі 621 187, 42 грн, внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, за наявності протиправності (незаконності) поведінки заподіювача шкоди, причинного зв'язку такої поведінки із заподіяною шкодою, наявністю вини відповідача - місцевий господарський суд визнав доведеними.
06.12.2024 через підсистему "Електронний суд" до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Фансідар", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі № 922/2183/24 та залишити позов без розгляду або закрити провадження у справі з підстав, передбачених статтями 226 та 231 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог вказує про таке:
- фактично в межах справи № 922/2183/24 прокурором заявлено про порушення ТОВ "Фансідар" тих же норм законодавства про охорону навколишнього природного середовища та земельного законодавства, питання порушення яких директором ТОВ "Фансідар" є предметом розгляду судом загальної юрисдикції в межах кримінального провадження. Відтак, на думку апелянта, позов прокурора в інтересах держави до ТОВ "Фансідар" має розглядатися в межах кримінальної справи № 615/1705/23. Відповідно, провадження у справі № 922/2183/24 мало бути закрито господарським судом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки зазначений спір підлягає вирішенню в порядку загального судочинства в межах справи №615/1705/23;
- в якості обґрунтування бездіяльності компетентних органів (ГУ Держгеокадастру в Харківській області, Державної екологічної інспекції) прокурор послався на листи від 17.05.2024, направлені на адресу компетентних органів, якими запропоновано ці органи самостійно звернутися до суду з позовною заявою та повідомлено про намір прокурора звернутися до суду з відповідним позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, в разі не вжиття відповідних заходів. Беручи до уваги строки, що спливли між запитами прокурора, відповідями компетентних органів та зверненням прокурора із позовом до господарського суду, апелянт вказує про наявність обставин того, що прокурор звернувся до суду без очікування спливу розумного строку, за який компетентні органи мали можливість самостійно звернутися до суду за захистом інтересів держави.
- визначення розміру шкоду на підставі листа ГУ Держеокадастру в Харківській області № 10-20-5-1029/90-21 від 17.06.2021, а також судово-економічної експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, є безпідставним;
- питання наявності вини в діях директора ТОВ "Фансідар" (як наслідок і вини ТОВ "Фансідар") у спричиненні шкоди на цей час є предметом розгляду в межах судової справи № 615/1705/23, що свідчить про відсутність підстав для розгляду позову прокурора в порядку господарського судочинства (оскільки наявність вини ТОВ "Фансідар" неможливо встановити без встановлення вини керівника товариства, що є предметом розгляду судом загальної юрисдикції).
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фансідар" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2183/24; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
13.12.2024 матеріали справи № 922/2183/24 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.12.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Фансідар" пропущений строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі №922/2183/24; зупинено дію рішення господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі №922/2183/24, на підставі ч.5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фансідар" на рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі №922/2183/24; призначено справу до розгляду; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 10 днів з дня вручення даної ухвали.
03.01.2025 через підсистему "Електронний суд" Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 61), в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фансідар" у повному обсязі, рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі № 922/2183/24 - залишити без змін.
В обґрунтування своєї позиції у справі з посиланням на положення ст. 168, 211 Земельного кодексу України, ст. 65, 67 Закону України "Про надра", ст.ст. 2, 35 Закону України "Про охорону земель", ст.ст. 5, 40, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" вказує про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 у зв'язку з перебуванням судді Здоровко Л.М. у відпустці апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фансідар" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
18.02.2025 через підсистему "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "Фансідар" подано заяву (вх.№ 2175), в якій, керуючись приписами ст.ст. 73, 77, 86, 104 Господарського процесуального кодексу України, просить визнати наявні в матеріалах справи копії висновків експертів № СЕ-19/121-21/20144-ЕК від 13.10.2021; №14605 від 02.08.2021, складені за наслідками проведення експертиз у межах кримінального провадження № 2020220000000666 від 10.06.2020, недопустимими доказами у справі та не брати їх до уваги під час вирішення справи за апеляційною скаргою ТОВ «Фансідар».
В судовому засіданні представник ТОВ "Фансідар" підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Прокурор, представник 2-го позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили суд рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі № 922/2183/24 залишити без змін.
Ухвала про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду була направлена учасникам справи через підсистему "Електронний суд" до кабінету користувачів і доставлена - їм 30.12.2024 о 21: 40 год. (т.1, а.с. 93-97).
За приписами частини 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі, час та місце розгляду справи.
Представник 1-го позивача в судове засідання не з'явився.
Враховуючи положення частини 12 статті 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія, з огляду на те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю учасника справи, який не з'явився в судове засідання.
Таким чином, у ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1ст. 273 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, місцевий господарським судом встановлено наступне.
Як вказує прокурор, звертаючись до господарського суду, у провадженні СУ ГУ НП в Харківській області перебувало кримінальне провадження № 12020220000000666 від 10.06.2020 за ч. 2 ст. 240 КПК України.
В ході досудового розслідування 09.10.2020 за участі спеціалістів - інспекторів ГУ Держпраці в Харківській області, ГУ Держгеокадастру проведено огляд відкритої ділянки, на якій розташована земельна ділянка з кадастровим номером 6321288500:04:000:0903, площею 14 га, розташованої на території Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області, що на праві приватної власності належить ТОВ "Фансідар", код ЄДРПОУ 35702156.
Згідно інформації інспектора ГУ Держпраці в Харківській області на зазначеній ділянці розташовано кар'єр по видобутку піску Шарівського родовища, який розробляється ТОВ "Фансідар", яке має для здійснення господарської діяльності:
- Спеціальний дозвіл на користування надрами від 06.06.2014 № 5950 з метою видобування піску, придатного як компонент в'яжучого для одержання силікатних бетонів та для благоустрою, планування і рекультивації, загальною площею 11,8 га, строком дії до 06.06.2034 року наданий Державною службою геології та надр України на підставі протоколу ДКЗ України від 19.04.2013 № 2902 затвердження запасів корисних копалин;
- Акт про надання гірничого відводу від 20.01.2015 № 20 з метою розробки Шарівського родовища, загальною площею 11,8 га, строком дії до 15.01.2035, наданий Харківською обласною радою;
- Земельна ділянка загальною площею 14,0 га на праві приватної власності, кадастровий номер 6321288500:04:000:0903, яка розташована на території Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області з межами населених пунктів;
- Дозвіл від 07.09.2020 по 06.09.2025 № 400.20.63 на виконання робіт підвищеної небезпеки, а саме відкриті гірничі роботи;
- Декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці на виконання робіт підвищеної небезпеки, а саме маркшейдерські роботи (зареєстровано 04.09.2020 № 1/166 в Управлінні Держпраці);
- Декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці щодо експлуатації машин та механізмів підвищеної небезпеки (зареєстровано 04.09.2020 № 1/167).
Оглядом встановлено, що з північно-західної частини від ділянки зіскладований грунт. По північному бору знятий родючий шар грунту та підготовлена ділянка для розкривних робіт.
Також, під час огляду проведено відповідну геодезичну зйомку.
Станом на момент проведення огляду ТОВ "Фансідар" не погоджено План розвитку гірничих робіт по Шарівському кар'єру будівельного піску на 2020 рік (далі ПРГР) у зв'язку з ненаданням до ПРГР необхідної маркшейдерської документації, яка у повній мірі відображає ситуацію в кар'єрі, а саме: план підрахунку запасів по Шарівському родовищу піску; топографічний план поверхні в проектних межах гірничого відводу та геологічні розрізи до нього; топографічний план поверхні до проекту розробки; зведений план гірничих робіт; погоризонтні плани гірничих робіт; геологічні розрізи; профіль в'їзної траншеї, профіль внутрішньокар'єрних автомобільних доріг; паспорти проведення гірничих робіт, паспорти завантаження автосамоскидів, які розроблені у відповідності до вимог СОУ-Н МПП 73.020- 078-1:2007 "Норми технологічного проектування гірничодобувних підприємств з відкритим способом розробки родовищ корисних копалин", що є порушенням вимог статті 51 Кодексу України про надра, ст.ст. 19, 24 Гірничого закону України, пункту 1.4 розділу 1 глави 4 НПАОП 0.00-1.24-10 "Правил охорони праці під час розробки родовищ корисних копалин відкритим способом"; п. 15.1 глави 15 НПАОП 74.2-5.01-85 "Інструкція по виробництву маркшейдерських робіт".
Оглядом встановлено, що у північно-східній частині кар'єру проводяться розкривні роботи, які не відповідають заданим у ПРГР напрямкам і об'ємам проведення розкривних та відвальних робіт, напрямки проведення розкривних робіт не відповідають робочому проекту "Розкриття та відроблення Шарівського родовища будівельних пісків" (далі - проект).
Проектом передбачене внутрішньо кар'єрне відвалоутворення розкривних порід з подальшим проведенням рекультивації земель порушених гірничими роботами, між тим розкривні породи вивозяться за територію кар'єра.
Під час огляду видобувні роботи в кар'єрі не проводились, але застосована в кар'єрі технологічна схема по проведенню видобувних робіт (одним уступом), при наявних геологічних умовах родовища, є значним порушенням допустимих параметрів, які визначають допустимі розміри робочих майданчиків, берм, кутів укосів, висоту уступів, відстань від гірничого та транспортного устаткування до бровок уступу у відповідності до п. 1.4. розділу 1 глави VII НПАОП 0.00-1.24-10 "Правил охорони праці під час розробки родовищ корисних копалин відкритим способом", та не відповідає передбаченій у проекті технологічній схемі (двома видобувними уступами).
Границі північно-західного борта кар'єру знаходяться в охоронній зоні ЛЕП (по класу напруги від 35 кВ і вище), що є порушенням п. 1.3.1 НПАОП 40.1-1.21-98 "Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів".
Згідно абзацу 2 п. 9 "Правила охорони електричних мереж" - у межі охоронної зони повітряної лінії, без письмової згоди енергопідприємств, у віданні яких перебувають ці мережі, а також без присутності їх представника забороняється: здійснення усіх видів гірничих, землечерпальних, вантажно- розвантажувальних, днопоглиблювальних робіт.
Також у відповідності до п. 10 додатку п. 3 "Правила охорони електричних мереж" - підприємства, установи, організації, окремі громадяни, що мають намір виконувати роботи у межах охоронних зон електричних мереж, повинні не пізніше як за три доби повідомити про це енергопідприємство за умови своєчасного одержання письмового дозволу від нього на виконання цих робіт за формами, наведеними у додатках № 1 та 2 до цих Умов.
Поверхня масиву північно-західного борта кар'єру не огороджена нагірною канавою або запобіжним валом, які унеможливлюють зсуви поверхні масиву, що є порушенням вимог п. 2 глави X НПАОП 0.00-1.24-10 "Правила охорони праці при розробці родовищ корисних копалин відкритим способом".
У наданій по ПРГР декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці на виконання робіт підвищеної небезпеки, а саме маркшейдерські роботи, зазначено, що станом на 01.01.2020 проведена повторна геолого-економічна оцінка Шарівського родовища будівельного піску (не зазначено у ПРГР та не надана маркшейдерська та геологічна документація, яка необхідна для вирішення питання стосовно отримання нового акту про надання гірчничого відводу з метою розробки Шарівського родовища).
ТОВ "Фансідар" отримано новий Протокол ДКЗ України від 27.05.2015 № 20 про затвердження запасів корисних копалин Шарівського родовища. Після чого необхідно внести необхідні зміни до спеціального дозволу на користування надрами від 06.06.2014 №5950 стосовно затверджених запасів.
Проведена повторна геолого-економічна оцінка Шарівського родовища потребує внесення необхідних змін до проекту стосовно подальшої системи розробки Шарівського родовища.
За результатами проведеного огляду встановлено, що ТОВ "Фансідар" веде виробничу діяльність по розробці Шарівського родовища будівельних пісків з порушенням вимог ст. 19, 24, 32, 38 (абзаци 1, 5) Гірничого закону України; вимог ст. 51, 53 (п. 2,3,1) Кодексу України про надра, ст. 13 Закону України "Про охорону праці".
Крім того, відповідно до листа № 10-20-5-1029/90-21 від 17.06.2021 ГУ Держгеокадастру у Харківській області, останніми визначено розмір шкоди, який заподіяно державі ТОВ "Фансідар" внаслідок зняття та перенесення грантового покриву (родючого шару) без спеціального дозволу у сумі 601 757,55 грн, та внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок в сумі 18 429, 87 грн.
Також, у кримінальному провадженні експертами ХНДЕКЦ МВС проведено судово-економічну експертизу, за результатами якої складено висновок № СЕ-19/121-21 /20144-ЕК від 13.10.2021, згідно якого розрахунок розміру орієнтовної шкоди заподіяної внаслідок зняття грунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, наведений у листі ГУ Держгеокадастру в Харківській області № 10-20-5-1029/90-21 від 17.06.2021, арифметично підтверджується у сумі 601 757, 55 грн.
Крім того, розрахунок розміру орієнтовної шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, наведений у листі ГУ Держгеокадастру в Харківській області №10-20-5-1029/90-21 від 17.06.2021, арифметично підтверджується у сумі 19 429, 87 грн.
Також, у кримінальному провадженні отримано висновок експерта ННЦ "ІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" № 14605 від 02.08.2021 за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи, згідно якого встановлено наступне.
У випадку, що досліджується, внаслідок господарської діяльності ТОВ "Фансідар" по добичі корисних копалин (піску) на Шарівському родовищі будівельних пісків мало місце:
- Розробка кар'єру без погодження гірничих робіт на 2020 рік;
- Відсутність коригування та перезатвердження у встановленому порядку проектів та паспортів у випадку фактичної зміни гірничо-геологічних (виробничих) умов;
- Розробка кар'єру за межами земельної ділянки з кадастровим номером 6321288500:04:000:0903;
- Зняття та перенесення грунтового покриву (родючого шару грунту) без отримання спеціального дозволу, що є недотримання вимог Кодексу України про надра; Земельного кодексу України; Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; Гірничого закону України; Закону України "Про охорону земель";
За результатами досудового розслідування процесуальним керівником 31.08.2023 затверджено обвинувальний акт стосовно директора ТОВ “Фансідар» Жиленкова Ю.В. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України, а саме порушення встановлених правил використання надр, що створило небезпеку для довкілля.
Екологічна шкода, внаслідок недотримання вимог нормативних актів з охорони навколишнього природного середовища, у випадку що досліджується, полягає у порушенні грунтово-рослинного покриву, ерозійних явищах, забрудненні атмосферного повітря забруднюючими речовинами, що формує підвищене навантаження на навколишнє природне середовище.
Враховуючи, що дії ТОВ "Фансідар" щодо зняття та перенесення грунтового покриву (родючого шару) без спеціального дозволу та самовільного зайняття земельних ділянок спричинило наслідки у формі збитків державним інтересам, внаслідок чого бюджетом недоотримано надходжень, що в подальшому значно ускладнює фінансовий стан отримувача та негативно впливає на ефективність здійснення своїх функцій державою, чим порушується один із пріоритетів діяльності держави, органи прокуратури вбачають у невідшкодуванні шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, порушення загальнодержавних інтересів, що стало правовою підставою для звернення прокурора в інтересах держави до суду з даною позовною заявою.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
За змістом частини другої статті 2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 45)). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 37)).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 69)).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема, подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункти 38-39)).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40).
Таким чином, достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва є дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу протягом розумного строку після отримання повідомлення до суду з позовом в інтересах держави. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункт 43)).
Як правомірно зазначено місцевим господарським судом, у цій справі органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає Державна екологічна інспекція у Харківській області та Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.
Так, окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" 17.05.2024 листом № 56-1710вих-24 письмово запропоновано ГУ Держгеокадастру в Харківській області самостійно звернутися до суду з позовною заявою та повідомлено про намір прокурора звернутися до суду з відповідним позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в разі не вжиття відповідних заходів останнім.
Згідно відповіді ГУ Депржгеокадастру в Харківській області від 03.06.2024 за № 10-20-14, 1-3897/0/19-24 вбачається, що у ГУ Держгеокадастру в Харківській області відсутня можливість звернутися до суду з позовною заявою.
Крім того, окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" 17.05.2024 листом № 56-1709вих-24 письмово запропоновано Держекоінспекції в Харківській області, самостійно звернутися до суду з позовною заявою та повідомлено про намір прокурора звернутися до суду з відповідним позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в разі не вжиття відповідних заходів останньою.
Згідно відповіді Держекоінспекції в Харківській області від 29.05.2024 за № 1788-13-16, вбачається, що Держекоінспекція не вбачає правових підстав для звернення до суду з позовною заявою за вказаними обставинами.
У постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду встановила, що сам факт не звернення до суду уповноваженого органу, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити порушені інтереси, свідчить, що такий орган неналежно виконує свої повноваження.
Отже, ГУ Депржгеокадастру в Харківській області та Держекоінспекція в Харківській області, будучи наділені повноваженнями щодо контролю за ефективним та цільовим використанням природних ресурсів, заходів щодо стягнення в судовому порядку з відповідача шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища не вжили.
З викладеного слідує, що позивачі не вжили у розумні строки заходів для стягнення з відповідача шкоди за порушення законодавства у сфері захисту навколишнього природного середовища та висловилися про відсутність ініціативи у самостійному зверненні до суду з відповідним позовом, а тому, на думку суду, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про доведення прокурором наявності права на звернення до суду з даним позовом для захисту інтересів держави в особі вказаних державних органів.
Відповідне спростовує доводи апеляційної скарги про наявність підстав для залишення поданого прокурором позову без розгляду.
Згідно із ст. 15 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу вимог ч. 1 ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Так, діюче українське законодавство не містить жодних обмежень щодо пред'явлення позову поза кримінального процесу.
Відповідно до ст.ст. 61, 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) особа, якій завдано шкоду кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може пред'явити позовну заяву до особи, яка скоїла таке правопорушення.
Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 128 ГПК України відмова у позові в порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства позбавляє цивільного позивача права пред'являти той же позов у кримінальному провадженні. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Відповідно суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі № 922/2183/24 на підставі ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
З приводу аналізу суті спірних правовідносин між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Судовою колегією встановлено, що у даній справі спір стосується відшкодування державі шкоди, зумовленої самовільним заняттям земельної ділянки та зняттям родючого шару ґрунту.
Згідно із ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, звертаючись з позовом до суду, позивач повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди встановлено ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
(1) неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
(2) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
(3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
(4) вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, в свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Тобто, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд має виходити з презумпції вини правопорушника (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 року у справі №912/823/18, від 03.11.2021 року у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 року у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 року у справі №920/821/18).
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Як встановлено судом апеляційної інстанції за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020220000000666 затверджено обвинувальний акт відносно посадових осіб ТОВ "Фансідар" у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.240 КК. Розгляд кримінального провадження №12020220000000666 в межах судової справи № 615/1705/23 на даний час триває, кримінальна справа з цього приводу не закрита, обвинувального вироку по вказаній кримінальній справі немає.
Отже, істинність твердження прокурора щодо наявності підстав для стягнення шкоди, зокрема в контексті її наявності та розміру, протиправності поведінки заподіювача шкоди та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяною шкодою, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню на загальних підставах перед судом.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.
Приписами ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" закріплено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей.
Відповідно до ст. 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.
Положеннями ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" закріплено компетенцію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Згідно ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, згідно зі ст. 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Аналогічні за змістом положення містяться в статті 1 ЗК України.
Згідно зі статтею 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (частина перша).
Частинами другою, третьою статті 2 ЗК України визначено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
Суть і завдання земельного законодавства визначено положеннями статті 4 ЗК України, згідно із якою земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин; завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Статтею 35 Закону України "Про охорону земель" визначено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані зокрема: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку та забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям.
Відповідно до ч. 1 ст. 168 ЗК України ґрунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони.
Ч. 2 ст. 168 ЗК України передбачає, що власники земельних ділянок та землекористувачі мають право здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок виключно на підставі розробленого у встановленому законом порядку робочого проекту землеустрою.
Згідно ч. З ст. 168 ЗК України при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.
Відповідно до ч. 1 ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема: б) самовільне заняття земельних ділянок; и) порушення умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту.
Відповідно до ст. 65, 67 Кодексу України про надра особи, винні у самовільному користуванні надрами, що є порушенням законодавства про надра, несуть відповідальність, яка полягає, зокрема в обов'язку відповідної особи (підприємства, установи, організації та громадян) відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.
Отже, законодавством встановлено самостійні підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема внаслідок зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару) без спеціального дозволу та самовільного зайняття земельних ділянок.
Згідно зі ст. 56 Закону України "Про охорону земель", яка кореспондується з положеннями ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, за якими, зокрема: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).
Названі конституційні приписи, перебуваючи у взаємозв'язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов'язують наділених державною владою суб'єктів діяти виключно відповідно до установлених Конституцією України та законами України цілей їх утворення, в межах повноважень та у визначений спосіб.
Згідно зі статтею 187 ЗК України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина друга статті 188 ЗК України).
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що державний контроль за раціональним використанням та охороною земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави, має важливе значення, оскільки земельне законодавство надає землевласникам та землекористувачам широкі права щодо самостійного господарювання на землі, однак у силу положень статті 41 Конституції України така діяльність не повинна завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Державний контроль за використанням і охороною земель являє собою діяльність компетентних органів держави, спрямовану на додержання вимог земельного законодавства, забезпечення гарантій реалізації земельно-правових норм та утвердження законності у земельних відносинах. Він дозволяє не тільки виявляти й усувати наслідки правопорушень у сфері використання та охорони земель, вимог земельного законодавства, а й застосовувати у необхідних випадках до таких порушників земельного законодавства заходи відповідальності. Цей контроль охоплює всі категорії земель незалежно від форм власності та видів землекористування і поширюється на всіх суб'єктів земельних відносин.
Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (далі - Закон № 963-IV) визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.
З прийняттям Закону № 963-IV у його статті 1 було визначено терміни, які застосовуються в ньому, зокрема:
- охорона земель - це система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
- псування земель - порушення природного стану земель, яке здійснюється без обґрунтованих проектних рішень, погоджених та затверджених в установленому законодавством порядку, забруднення їх хімічними, біологічними та радіоактивними речовинами, в тому числі тими, що викидаються в атмосферне повітря, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, неочищеними стічними водами, порушення родючого шару ґрунту, невиконання вимог встановленого режиму використання земель, а також використання земель у спосіб, що погіршує їх природну родючість.
Відповідно до статті 9 Закону № 963-IV державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.
Повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель регламентовані положеннями статті 10 Закону № 963-IV, згідно із частиною першою якої державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема:
безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;
давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків;
складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.
Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства про охорону земель можуть мати й інші повноваження відповідно до закону (частина друга статті 10 Закону № 963-IV).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017 (далі - Положення), Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно з пунктом 4 Положення, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону земель, надр.
Відповідно до п. 7 Положення Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Положенням про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженим наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 230 від 07.04.2020, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.04.2020 за № 350/34633, встановлено, що Державна екологічна інспекція відповідної області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.
Положенням про Державну екологічну інспекцію у Харківській області, затвердженим наказом Державної екологічної інспекції України від 28.04.2020 № 127, визначено, що Державна екологічна інспекція у Харківській області проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов'язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 482 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності також є завданнями Держгеокадастру.
За змістом пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.
Такий державний контроль за охороною та використанням земель може здійснюватися, у тому числі, посадовою особою територіального управління Держгеокадастру та шляхом проведення перевірок. Для реалізації завдань у сфері здійснення контролю за використанням та охороною земель державний інспектор має право, зокрема, здійснювати обстеження земельних ділянок, видавати приписи, складати акти перевірки або протоколи про адміністративні правопорушення з метою притягнення винних осіб до відповідальності.
Зокрема, акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого суб'єктом владних повноважень приймається відповідне рішення.
В свою чергу, визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним особам та громадянам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, проводиться на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963.
Відповідно до п. 7 вказаної Методики розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, визначається Держекоінспекцією та її територіальними органами, Держгеокадастром та його територіальними органами або виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом.
Надаючи оцінку наданим прокурором доказам на підтвердження заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначає, що належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №910/366/21 від 19.06.2019 у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 у справі №925/2304/14.
У п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що згідно з п. 3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 № 110 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963", підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протокол про адміністративне правопорушення; припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акт обстеження земельної ділянки.
Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, в межах господарського судочинства є зазначені документи в їх сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.
Слід також враховувати, що згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 04.02.2019 у справі № 807/242/14, порушення контролюючим органом будь-яких вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої.
Як вбачається з листа Державної екологічної інспекції у Харківські області від 29.05.2024 заходи державного нагляду (контролю) відносно суб'єкту господарювання ТОВ "Фансідар" Інспекцією не проводилися, тим самим розрахунок шкоди, заподіяної державі, теж Інспекцією не здійснювався (т.1, а.с. 164).
Крім того, у відповіді Управління з контролю за використанням та охороною земель Управління Держгеокадастру у Харківській області від 17.06.2021 за вих. № 10-20-5-1029/90-21 на запит Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області зазначено, що спеціалістами Управління не проводилися заходи державного контролю за використанням та охороною земель відповідних земельних ділянках та не складався адміністративний протокол відносно посадових осіб ТОВ "Фансідар", у зв'язку з чим відсутні правові підстави для складання "Розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок заподіяної зняття ґрунту покриву (родючого шару ґрунту)" затвердженого зразку.
Обрахована згідно Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використанням земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грантового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007, в розмірі 601 757,55 грн, є орієнтовною (т.1, а.с. 77-79).
Крім того, у вказаному листі зазначено, що державним органом надано інформацію для визначення розміру шкоди, яка вказана в листі Управління від 10.12.2020 № 10-20-5/1708/90-20.
Водночас слід вказати, що матеріали справи № 922/2183/24 не містять відповідного листа Управління від 10.12.2020 № 10-20-5/1708/90-20, з якого можливо встановити його зміст та обставини, які він підтверджує.
З огляду на відсутність проведення заходів державного контролю за використанням та охороною земель на земельних ділянках у встановленому чинними нормативно-правовими актами порядку з боку територіальних органів Державної екологічної інспекції України та територіального управління Держгеокадастру, про що вказано у вищезазначених листах державних органів, а також складання документів встановленої форми за результатами такої перевірки (обстеження) щодо виявлених контролюючим органом порушень вимог природоохоронного законодавства, судова колегія вказує про відсутність правових підстав для визнання наданого 2-м позивачем розрахунку розміру завданих діями ТОВ "Фансідар" шкоди навколишньому природному середовищу належним доказом у справі.
Окрім цього, в якості доказової бази прокурором наданий висновок судового експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 13.10.2021 № СЕ-19/121-21/20144-ЕК, відповідно до якого судовим експертом відділу економічних досліджень лабораторії товарознавчих, гемологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Харківського НДЕКЦ МВС Лук'яненко Світланою Василівною, стаж експертної роботи з 2019 року, на підставі постанови про призначення судової економічної експертизи від 01.09.2021, винесеною старшим слідчим Анастасією Хапіліною у кримінальному провадженні, проведено дослідження в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №1202022000000666 від 10.06.2020, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2. ст. 240 КК України, в частині підтвердження документального та арифметичного розрахунку розміру шкоди, наданих Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначений висновок отриманий прокурором в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №12020220000000666 від 10.06.2020 за ознаками вчинення кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч.2 ст. 240 КК України.
Верховний Суд неодноразово робив висновок про допустимість висновку експерта, який проведений в межах кримінального провадження.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11.10.2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05.02.2020 року у справі № 461/3675/17, від 25.03.2021 року у справі № 752/21411/17, від 15.04.2021 року у справі № 759/15556/18.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №759/15556/18 зазначено, що господарським судом враховуються, висновки експерта, які проведені у кримінальному провадженні містять інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений, та є належними і допустимим доказами, дослідженими судом відповідно до визначеного законом порядку.
Відтак, складання судовим експертом Лук'яненко С.В. висновку в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні, не позбавляє його доказової сили, зокрема, в господарському процесі, а тому він має оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України.
Розглянувши висновок судового експерта, наданий за наслідками проведення судової економічної експертизи, від 13.10.2021 № СЕ-19/121-21/20144-ЕК, який міститься в матеріалах справи (т.1, а.с. 80-90), колегією суддів встановлено таке.
На вирішення вказаної судової експертизи поставлено запитання: Чи підтверджується документально та арифметично розрахунок розміру шкоди, надані ГУ Держгеокадастру у Харківській області?
В уточненні щодо поставленого на вирішення судового експерта запитання зазначено, що під час проведення експертизи необхідно досліджувати розрахунок розміру шкоди ГУ Держгеокадастру у Харківській області, який наведено в листі від 17.06.2021 № 10-20-5-1029/90-21.
Відповідно, судовим експертом зазначено (т.1, а.с. 86) встановлення фактичних обставин справи, та також надання оцінки законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами, не є завданнями економічної експертизи. Подальше дослідження проводиться відповідно до експертного завдання з арифметичного підтвердження розрахунку завданої шкоди, заподіяної зняттям грантового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу та самовільного зайняття земельної ділянки, наведений в листі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 17.06.2021 № 10-20-5-1029/90-21, що складений за підписом від імені заступника начальника Управління - начальника відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування Володимира Крайнього.
Таким чином, зі складеного висновку судового експерта вбачається встановлення розміру завданої шкоди, заподіяної зняттям грантового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу та самовільного зайняття земельної ділянки, з огляду на інформацію, надану в листі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 17.06.2021 № 10-20-5-1029/90-21.
Разом з тим, заявлені позовні вимоги та заперечення на них обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, перевірці та аналізу. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, правовою підставою для нарахування ГУ Держгеокадастру у Харківській області розміру завданої навколишньому природньому середовищу шкоди став протокол огляду від 09.10.2020, складений в межах досудового розслідування кримінальної справи №12020220000000666 від 10.06.2020 (т.1, а.с. 55-58).
Водночас, судові докази - це відомості про факти, отримані з застосуванням передбачених законом засобів доказування, тобто єдність змісту та процесуальної форми. На відміну від кримінального судочинства, в якому основна увага приділяється правильності процесу збирання та закріплення інформації про відомості, в господарському судочинстві висувається вимога "формування" інформації в певну процесуальну форму (квитанцію, акт, договір тощо).
Як вже зазначалося, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області не було проведено в установленому законом порядку перевірки дотримання ТОВ "Фансідар" вимог природоохоронного законодавства, матеріали справи не містять акту, складеного за результатами її проведення.
В свою чергу, протокол огляду складається в межах кримінального розслідування справи з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, тобто, є одним з процесуальних джерел доказів саме у кримінальному судочинстві та не може замінити собою відповідний акт перевірки контролюючого органу під час розгляду господарського спору щодо відшкодування завданої відповідачем шкоди.
Таким чином, судова колегія не вбачає правових підстав для визнання наданого прокурором висновку судового експерта за наслідками проведеної в межах кримінальної справи економічної експертизи від 13.10.2021 № СЕ-19/121-21/20144-ЕК з приводу перевірки арифметичної вірності визначеного в зазначеному листі від 17.06.2021 за вих. №10-20-5-1029/90-21 розрахунку, належним доказом у справі.
В даному випадку, на думку суду, підлягає застосуванню доктрина "плодів отруйного дерева" (Fruit of the Poisonous Tree). Так, доктрина "плодів отруйного дерева" знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах "Gдfgen v. Germany", "Teixeira de Castro v. Portugal", "Шабельник проти України (№2)", "Балицький проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України". Ця доктрина зводиться до того, що, якщо доказове "дерево" є отруйним, то те ж саме стосується і його "плода". Тобто, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов'язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруйного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом (також див. постанову ВП ВС від 13.11.2019 у справі № 1-07/07, провадження № 13-36зво19).
Зважаючи на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи прокурора про наявність в діях відповідача повного складу правопорушення, з яким пов'язується настання відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за наслідками порушення вимог законодавства про захист природнього навколишнього середовища, спростовуються встановленими апеляційним господарським судом фактичними обставинами справи, є недоведеними.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Оскільки під час розгляду справи встановлено відсутність доведення наявності шкоди, немає необхідності досліджувати наявність/відсутність інших елементів господарського правопорушення.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам учасникам по справі та не здійснив аналіз вище наведених положень законодавства, внаслідок чого припустився помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того не з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі № 922/2183/24 - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного керуючись ст.ст. 74, 76, 78, 269, 270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фансідар" задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2024 у справі №922/2183/24 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 11.04.2025.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна