Апеляційне провадження № 22-ц/824/7536/2025
Справа № 357/17323/24
Іменем України
09 квітня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, постановлену у складі судді Ярмоли О.Я. в м. Біла Церква 20 січня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У листопаді 2024 року позивач Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7 (далі - КП БМР ЖЕК № 7) звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь КП БМР ЖЕК № 7 заборгованість за надані послуги в розмірі 42637,98 грн. та витрати по сплаті судового збору.
Позов мотивував тим, що відповідач ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення № 198 загальною площею 270,7 кв.м. у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 та є співвласником спільного майна багатоквартирного будинку.
Рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку за вказаною адресою, що оформлено протоколом від 15 липня 2021 року, позивача визначено управителем та затверджено умови договору з управителем, даний договір 31 серпня 2021 року укладено з КП БМР ЖЕК № 7.
Відповідно до п. 11 договору від 31 серпня 2021 року № 108, розрахунковим періодом є календарний місяць. Плата за послугу з управління нараховується щомісяця управителем та вноситься кожним співвласником на розрахунковий рахунок управителя не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим. Відповідно до п. 10 договору, ціна послуги з управління становить 6,1085 грн. за 1 кв.м., яка в подальшому з 01 березня 2024 року була збільшена до 7,8105 грн. за 1 кв.м.
Відповідач не виконувала належним чином та в повному обсязі своїх обов'язків, сплачувала оплату послуг лише частково, в зв'язку з чим за нею утворилась заборгованість в період з 01 вересня 2021 року по 01 листопада 2024 року в розмірі 42637,98 грн.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2025 року провадження в справі закрите, роз'яснено позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства для розгляду даного спору.
Позивач КП БМР ЖЕК № 7, не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 07 березня 2023 року в справі № 904/587/22 за позовом про стягнення коштів, в якій зазначено, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Вказував, що спір у даній справі виник з правочину, а саме договору № 108 про надання послуг управління багатоквартирним будинком, однією із сторін яких є ФОП ОСОБА_1 як власниця нежитлового приміщення багатоквартирного будинку та співвласниця багатоквартирного будинку, а не як фізична особа підприємець. Стягнення заборгованості за надані послуги з утримання спільного майна багатоквартирного будинку пов'язане в несплатою відповідачем послуг по вказаному договору.
Наголошував, що особливістю договору № 108 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 31 серпня 2021 року є те, що він був укладений не безпосередньо з відповідачем, а з особами, уповноваженими співвласниками. Нормами чинного законодавства не передбачено укладення з кожним співвласником багатоквартирного будинку двостороннього договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. В договорі про надання послуг, підписаному від імені співвласників багатоквартирного будинку уповноваженими особами, передбачено особисті права, обов'язки та особиста відповідальність кожного співвласника, тому саме цей договір є договором, за яким пред'явлено вимогу про стягнення грошової заборгованості.
Вказував, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність чи здає власне нежитлове приміщення в оренду.
Посилання на договір, укладений КП БМР ЖЕК № 7 та ФОП ОСОБА_1 в 2013 році, вважав безпідставним, оскільки вимогу про стягнення заборгованості пред'явлено за іншим договором.
Посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15 жовтня 2019 року в справі № 911/1834/18, від 11 січня 2022 року в справі № 904/1448/20 щодо визначення предметної юрисдикції справ, вказував, що з огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, ч. 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору. що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, і аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18.
Вказував, що ознаками господарського спору є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних правовідносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18.
Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою, а ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначає суб'єктів права власності у багатоквартирному будинку, до яких віднесено фізичних та юридичних осіб, територіальні громади, державу.
Підсумовував, що за Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у разі належності цим суб'єктам на праві власності квартир чи нежитлових приміщень вони є співвласниками багатоквартирного будинку та наділяються передбаченими законом правами і обов'язками. Тобто спеціальний Закон не пов'язує власника нежитлового приміщення з веденням підприємницької діяльності, обов'язок утримувати спільне майно багатоквартирного будинку виникає у власника такого майна, незалежно, здійснює він підприємницьку діяльність чи ні.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 916/1261/18.
Вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належність цього спору до господарської юрисдикції, з тих підстав, що відповідач має статус фізичної особи-підприємця, а належне їй приміщення є нежитловим, оскільки суд не врахував наведені вище положення законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, не встановив, виступає чи не виступає ОСОБА_1 як сторона у спірних правовідносинах як суб'єкт господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими. В даному випадку спір виник з власником нежитлового приміщення - фізичною особою, а не з суб'єктом підприємницької діяльності.
Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення як необґрунтовану та безпідставну, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, як таку, що постановлена із додержанням норм матеріального та процесуального права, розгляд справи проводити у її відсутності.
Вказувала, що зважаючи на наявність між позивачем і ФОП ОСОБА_1 господарських відносин, в зв'язку з якими виник спір про право, наявність у законі норми, що прямо передбачає вирішення спору господарським судом та відсутність у законі норми, що прямо передбачає вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, слід дійти висновку, що на цей спір поширюється юрисдикція господарського суду.
Зазначала, що доводи апеляційної скарги про те, що Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначені відповідні суб'єкти права власності на певне майно, на увагу не заслуговують, оскільки не регламентують питання предметної та суб'єктної юрисдикції, а також не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній позивачем ухвалі.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені, подали заяви про розгляду справи у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Закриваючи провадження в справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарськими і справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Апеляційний суд погоджується з даними висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 квітня 2024 року, відповідач ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення, підвального в житловому будинку, за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 270,7 кв.м. (а. с. 6).
31 серпня 2021 року КП БМР ЖЕК № 7 та співвласники багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 уклали договір № 108 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, за умовами якого управитель зобов'язуються надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , а власники зобов'язуються оплачувати управителю послуг з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього договору (а. с 7- 9).
Згідно п. 10 договору, ціна послуги з управління становить 6,1085 грн., в тому числі ПДВ, на місяць за 1 кв.м. загальної площі житлового або нежитлового приміщення в будинку.
Додатком № 1 до договору № 108 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 31 серпня 2021 року є список співвласників квартир та приміщень, що перебувають у їх власності, в якому зазначено ФОП ОСОБА_1 як власника нежитлового приміщення загальною площею 270,7 кв.м. (а. с. 13).
Згідно виписки з ЄДРПОУ, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 29 липня 2003 року (а. с. 107).
Згідно витягу з Реєстру платників єдиного податку від 19 травня 2016 року, місцем провадження господарської діяльності ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 (а. с. 108).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб'єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право передбачено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.
У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що відповідач зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснює в належному їй нежитловому приміщенні підприємницьку діяльність за видами господарської діяльності, в тому числі - здавання в оренду власного нерухомого майна.
Вказані обставини підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи, а саме випискою з ЄДРПОУ, згідно якої ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 29 липня 2003 року (а. с. 107), та витягом з Реєстру платників єдиного податку від 19 травня 2016 року, згідно якого місцем провадження господарської діяльності ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 , види господарської діяльності - роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а. с. 108).
Отже, встановивши, що спірне нежитлове нежитлове приміщення в багатоквартирному будинку, заборгованість за надання послуг по утриманню якого просить стягнути позивач, відповідач як фізична особа-підприємець використовує в своїй підприємницькій діяльності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що правовідносини, які виникли між сторонами, є господарськими, оскільки виникли між двома суб'єктами господарювання, отже спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Висновки суду першої інстанції про закриття провадження у цивільній справі на підставі частини першої статті 255 ЦПК України, узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 904/7183/17 (провадження № 12-153гс18), від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19).
Так, у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 904/7183/17 (провадження № 12-153гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нежитлове приміщення, щодо утримання якого позивачем надаються житлово-комунальні послуги, використовується відповідачем для розташування магазину, тобто з метою здійснення господарської діяльності - підприємництва. Припинення дії договору про надання комунальних послуг не змінює та не припиняє використання відповідачем належного йому на праві власності нежитлового приміщення у сфері господарювання, а використання належного йому на праві власності нерухомого майна у сфері господарювання відповідає змісту права власника самостійно розпоряджатися та користуватися своїм майном. З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду вважала, що справа за участі суб'єктів підприємницької діяльності є підвідомчою господарським судам, тому господарські суди не порушили правила суб'єктної підсудності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19) за позовом про стягнення грошових коштів зазначено, що позивач довів обставини користування відповідачами земельною ділянкою з метою здійснення господарської діяльності, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі за суб'єктним складом учасників та характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19) зазначила, що відповідач як фізична особа є власником спірної квартири, договірних відносин між сторонами у справі не було. Суди встановили факт споживання відповідачем теплової енергії у цьому приміщенні та здійснення ним підприємницької діяльності з надання перукарських послуг шляхом розміщення перукарні. Відомостей про припинення підприємницької діяльності відповідача станом на дату звернення з позовом до суду немає. Відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у цій справі позов стосується невиконання відповідачем обов'язку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, власником якого є він як фізична особа, який здійснює в цьому приміщенні підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець. Оскільки предметом спору у цій справі є стягнення вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, в якому відповідач як фізична особа-підприємець надає перукарські послуги, між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності, тому Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства, оскільки наявні у справі докази свідчать про використання приміщення відповідачем як фізичною особою-підприємцем у своїй господарській діяльності.
Аналогічні правові висновки підтримуються Верховним Судом і на даний час, зокрема в постанові від 28 вересня 2023 року у справі № 489/7113/21, які було належним чином враховано судом першої інстанції при вирішенні питання про закриття провадження в справі.
Доводи позивача в апеляційній скарзі, що спір у даній справі виник з правочину, а саме договору № 108 про надання послуг управління багатоквартирним будинком, однією із сторін яких є ФОП ОСОБА_1 як власниця нежитлового приміщення багатоквартирного будинку та співвласниця багатоквартирного будинку, а не як фізична особа підприємець, і стягнення заборгованості за надані послуги з утримання спільного майна багатоквартирного будинку пов'язане в зв'язку із несплатою відповідачем по вказаному договору, правильних висновків суду першої інстанції про господарську юрисдикцію даного спору не спростовують та відхиляються апеляційним судом.
Посилання позивача в апеляційній скарзі правові висновки Верховного Суду в постанові від 07 березня 2023 року в справі № 904/587/22 за позовом про стягнення коштів, в якій зазначено, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах, є нерелевантними та відхиляються апеляційним судом, позаяк у справі № 904/587/22, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що дійшовши висновку про належність цього спору до господарської юрисдикції, з тих підстав, що відповідач має статус фізичної особи-підприємця, а належне йому майно є нежитловим, судом апеляційної інстанції наведених вище положень законодавства та висновків Великої Палати Верховного Суду не було враховано та не встановлено виступає чи не виступає відповідач як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Натомість, у справі, що переглядається, достовірно встановлено, що згідно витягу з Реєстру платників єдиного податку, АДРЕСА_1 , в якому знаходиться спірне нежитлове приміщення, зазначене саме як місце провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 (а. с. 107).
Апеляційний суд також враховує, що у списку співвласників нежитлових приміщень, що перебувають у їх власників, який є додатком до договору № 108 від 31 серпня 2021 року, на підставі якого подано даний позов про стягнення заборгованості, ОСОБА_1 зазначена саме як фізична особа підприємець (а. с. 13).
Отже, доводи позивача, що суд не врахував наведені вище положення законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, не встановив, виступає чи не виступає ОСОБА_1 як сторона у спірних правовідносинах як суб'єкт господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими, є помилковими і безпідставними та відхиляються апеляційним судом.
Щодо інших правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах, наведених у апеляційній скарзі КП БМР ЖЕК № 7, від 15 жовтня 2019 року в справі № 911/1834/18, від 11 січня 2022 року в справі № 904/1448/20, від 03 липня 2019 року в справі № 916/1261/18, від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18 щодо визначення предметної юрисдикції справ, то висновки суду першої інстанції при постановленні ухвали про закриття провадження в справі їм не суперечать, а тому посилання на такі висновки не є підставою для скасування законної і обґрунтованої ухвали.
Таким чином, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7 залишити без задоволення.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.